Гнівань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гнівань
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Вінницька область Вінницька область
Район/міськрада Тиврівський район
Рада Гніванська міська рада
Код КОАТУУ 0524510500
Засноване 1629
Населення 12592 (01.01.2011)[1]
Площа 14.75 км²
Густота населення 853.7 осіб/км²
Поштові індекси 23310-23314
Телефонний код +380-4355
Координати 49°05′28″ пн. ш. 28°20′55″ сх. д. / 49.09111° пн. ш. 28.34861° сх. д. / 49.09111; 28.34861Координати: 49°05′28″ пн. ш. 28°20′55″ сх. д. / 49.09111° пн. ш. 28.34861° сх. д. / 49.09111; 28.34861
Висота над рівнем моря 245 м
Водойма р. Південний Буг
Відстань
Найближча залізнична станція Гнівань
До обл./респ. центру
 - фізична 18,6 км
 - залізницею 25 км
 - автошляхами 20 км
До Києва
 - фізична 216 км
 - залізницею 246 км
 - автошляхами 277 км
Міська влада
Адреса 23310, Вінницька обл., Тиврівський р-н., м. Гнівань, вул. Леніна, 64, 3-40-88
Веб-сторінка Гніванська міськрада
Міський голова Кулешов Володимир Володимирович

Гні́вань — місто у Вінницькій області, Тиврівський район має районне підпорядкування з часу присвоєння йому статусу міста 11 грудня 1981 року. Місто утворене на базі територій селища міського типу Гнівань, сусідніх сіл Витава та Витавська Слобідка. Місто Гнівань розташоване у північно-західній частині Тиврівського району на лівому березі ріки Південний Буг. Висота над рівнем Чорного моря - 252 метри, а від точки води Південного Бугу - 227,6 метра. Місто розміщується на 368 кілометрі від початку річки. Крім Південного Бугу, тут протікають річки Витавка та Чистина. Відоме своїми гранітними кар'єрами,сировину з яких постачають у різні частини України та навіть за кордон.

Історія утворення міста Гнівань[ред.ред. код]

Гнівань[ред.ред. код]

     Згідно з історичними документами, відправною точкою початку історії міста Гнівані є знаменитий Черленківський замок, залишки якого розкинулися на Лисій горі теперішнього села Селище. Там, на місці трипільського поселення, литовські феодали, заволодівши Поділлям у другій половині XIV сголіття, спорудили дерев'яний замок із кам'яними баштами, навколо якого з часом виникло місто Черленків. У 1629 році, коли у Брацлавському воєводстві проводився перепис димів (для накладання подимного податку на населення), то навколишні поселення були приписані до цього замку. У книзі польського історика Олександра Яблоновського «Джерела» є запис: «На річці Буг нижче Вінниці]] знаходиться містечко Черленків, яке відноситься до Вінницького староства і є гніздом роду Черленківських, до якого під кінець першої чверті XVII ст. належали по праву сторону Бугу села Бохоники і Ровець, по ліву - Юрківці, Комарів, Селище, Гнівань, Яришівка, Гриженці. За належність Черленківським Сутиски і Витава ведеться спір ще з 1596 року».

     Історичне походження сучасного міста Гнівань безпосередньо пов’язане із сусіднім селом Селище, яке утворилось з часом на території колишнього міста Черленків. У цьому селі до сьогоднішнього дня збереглися такі назви, як річка «Гніванка», урочище «Гнівань» та вулиця Редькова Штанина, яка колись теж носила назву «Гнівань». Всі вони знаходяться в північній частині села, за три кілометри від Гнівані. Справа в тому, що тут родючі долини із багатими травостоями, які вважались власністю общини. Але, із зростанням зовнішньої колонізації, спричиненої литовцями та поляками, розпочались запеклі війни за ці пасовиська між панами. На це існують документальні підтвердження.

     Так, у документі за 1616 рік, зазначено, що землевласник Микола Швайковський звернувся до суду із скаргою на Євдокію Верейську, яка намовила селян пана Черленківського із села Юрківці викрасти його сіно. За версією Швайковського, було викрадено триста возів сіна. Куплені судді заплутали справу - і ніхто не був покараний. Саме тоді частина жителів теперішнього села Селище переселилась на сусідні незаймані землі теперішньої Гнівані, де зараз знаходиться вулиця Лазо та мікрорайон цукрового заводу. Там з часом і виникає невелике поселення під назвою Гнівань, яке у «Трудах Подольского епархиального историко-статистического комитета» у 19 столітті згадується лише декілька раз, і то коли мова йде про інші населені пункти, такі як Слобода Сутиська, Стара Сутиска, Витава та інші.

Витава[ред.ред. код]

     Перші історичні згадки про село Витаву відносяться до 1569 року. У цей рік з утворенням польсько-литовської держави Речі Посполитої почався новий перепис населення для обкладання його податками. Так у 1569 році Витавою заволодів поміщик Василь Житинський. Пізніше власниками села були Никифор Комар 1590, Ян Кошко 1591, Василь Калесовський 1592, Василь Гулевич 1593, Андрій Гулевич 1596, Іван Житинський 1600 - 1612 рр, Як Верейський, Степан Лозка, Федір Симашко, Анна Комарова, Настасія Красносельська, Іван та Гордій Житинські 1612 - 1629 рр.. Вільні землі села під час панування Речі Посполитої переважно надавались полякам. Частину місцевості, де розташоване село Витава, і по сьогодні називають Буртами. Колись це була повністю заболочена земля. Щоб її осушити, довелось копати спеціальні водовідвідні рови. Таким чином, з часом рівень ґрунтових вод понизився, а зайва вода стала стікала по тих ярах у річку, яка отримала назву Витавка. На осушеній території з того часу стали випасати худобу. Вважається, що свою назву село Витава отримало від латинського слова «Віта» - життя. Оскільки Витава стояла на перехресті торгових шляхів, то багато людей, зустрічаючись один з одним, віталися, бажали доброго дня, доброго здоров'я.

Інша історія[ред.ред. код]

     В кінці 19 століття у зв'язку з побудовою Південно-Західної залізниці населення Гнівані починає швидко зростати. Земля села і його околиць налічувала до 3000 десятин, яку поміщик Ярошинський продавав (по 0,15 га) робітникам, що працювали на прокладанні залізничної колії.

     У 1969 році, розпочалося виробництво найбільшого в Європі Гніванського заводу спецзалізобетону. В 1964 став до ладу Гніванський шиноремонтний завод. За час незалежності майже повністю припинили свою діяльність Гніванський цукровий завод, Гніванський підшипниковий завод, Гніванський молокопереробний завод. Значна кількість населення постійно працює за кордоном. Розробка гранітів ведеться і в наш час. Глибина діючого кар'єру понад 150 м. Діючий кар'єр згубно впливає на екологічну ситуацію в місті.

Освіта, культура[ред.ред. код]

     В місті працює 3 загально-освітні школи , музична школа , елітарна школа та професійно-технічний ліцей. Також працює міський Будинок культури.

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Гніванський костел Святого Йосипа
  • Меморіал загиблим на війні воїнам
  • Братська могила

Транспортне сполучення[ред.ред. код]

Залізниця[ред.ред. код]

     Через Гнівань проходить залізниця . У місті знаходиться станція, де зупиняються міжнародні , регіональні і приміські поїзди. Час руху приміським електропоїздом до Вінниці — 15-20 хв., до Жмеринки 25-30 хв.

Сусідні станції — Селищанський і Браїлів.

Найближчі вузлові станції — Жмеринка (в бік Львова, Одеси), Вапнярка (в бік Одеси, Умані), Хмельницький (в бік Львова), Вінниця (в бік Києва, Рівного), Калинівка-1 (в бік Києва, Рівного, Старокостянтинова), Козятин (в бік Києва, Рівного, Житомира, Погребища). Багато гніванчан при відсутності прямого залізничного сполучення виїжджає на ці станції для посадки на потрібні поїзди.

У Гнівані навантажуються товарні вагони з сировиною, добутою із кар"єру та іншими вантажами.

Автошляхи[ред.ред. код]

З Гнівані виходить кілька доріг місцевого значення: на Вінницю, на Вороновицю, на Тиврів. Автобусне сполучення розвинуте посередньо. Автобуси на Вінницю для багатьох зручні, бо недовго їдуть і у Вінниці зупиняються у різних частинах міста .

Персоналії[ред.ред. код]

  • Стебельська Аріадна — український літературознавець, літературний критик.
  • Маркова Олена Олексіївна (1930–2000) — Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор, зав.каф. патологічної фізіології Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського (1975–1996), засновник та перший працівник кафедри, очільник тернопільської школи патофізіологів
  • Валерій Марценюк  — український письменник, журналіст, науковець. Проживав в селі Витава з 1960 до 1974 року. [1]/
  • Пантелій Іванович Марценюк  — автор історико-біографічної повісті „Над Бугом-рікою”. Працював в школі села Витава з 1960 по 1972 рік. [2]/

Примітки[ред.ред. код]

Гнівань в інтернеті[ред.ред. код]