Гніда кішка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гніда кішка
Bay cat 1 Jim Sanderson.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Котові (Felidae)
Підродина: Малі кішки (Felinae)
Рід: Pardofelis
Вид: Гніда кішка
Біноміальна назва
Pardofelis badia
(Gray, 1874)
Сині крапки вказують на записи спостереження калімантанської кішки з 2003 по 2005 роки
Сині крапки вказують на записи спостереження калімантанської кішки з 2003 по 2005 роки
Синоніми
Catopuma badia, Profelis badia, Felis badia, Badiofelis badia

Гніда кішка — хижий ссавець родини котових. Відома також як калімантанська кішка, борнейська кішка, бадія. Етимологія: лат. badius, жіночий рід лат. badia — «червонувато-коричнева, каштанова, гніда». Менше 25 гнідих кішок були записані, що робить її однією з найбільш рідкісних і найменш вивчених кішок у світі.[1]

Таксономія[ред.ред. код]

Гніда кішка поміщена у рід Pardofelis разом із Азійською золотистою кішкою та Мармуровою кішкою Браєном та Джонсоном (2007) на основі проб ДНК. Спільний прабатько трьох видів роду жив 5.41 мільйонів років тому, спільний предок гнідої та азійської золотистої кішок жив 4 мільйони років тому, ще задовго до того як Борнео (або Калімантан) розділився з островом Суматра, на якому проживає азійська золотиста кішка.

Філогенетичне древо роду Pardofelis

   Pardofelis   

 Pardofelis marmorata




 Pardofelis temminckii



 Pardofelis badia




Поширення[ред.ред. код]

Ця найменш знана кішка світу знайдена виключно на острові Борнео, Індонезія. Як видається, ця кішка залежить від лісу, записані її спостереження на пагорбовому і рівнинному лісі, а також болотистому лісі на висотах, принаймні, до 500 м.

Історія дослідження[ред.ред. код]

Перша калімантанська кішка була здобута Альфредом Расселом Воллесом у 1855 році і придбана Британським музеєм в 1856 році. Коли Воллесів зразок прибув до Британського музею, він був погано збережений і його не відразу визнали як новий вид. Спочатку він був внесений в реєстр як суматранська кішка !. Пізніше вважався молодою азійською золотистою кішкою, але й це було виключено, коли був розглянутий череп. Після цього Ґрей вирішив, що зразок дійсно представляє новий вид, він затримував опис тварини протягом майже двадцяти років в надії на появу повнішого зразка, але врешті-решт здався чекати і в 1874 році описав калімантанську кішку, базуючись на погано збереженій шкірі й неповному черепі.

Другий зразок з'явився аж у 1888, його здобув Альфред Еверет. Еверет був натураліст, який багато років жив на острові Борнео, де він зібрав широку, більше 500 зразків, колекцію ссавців Борнео для Британського музеїю. Цей другий зразок був вперше вказаний як той що здобутий на річці Барам, Саравак, але без жодної видимої причини реєстр був змінений на річку Суаі.

Третя калімантанська кішка була сірою, здобутою Чарльзом Хоусом, який був сучасником і другом Еверета. Вона була здобута у вересні 1894 року на річці Ентоут, що впадає в Барам, на південь від Клаудетаун (в даний час Маруді) і на захід від гори Мулу. Ці три шкури і частково черепи в наш час[Коли?] знаходяться в Британському музеї. Протягом наступних декількох років ще п'ять шкур було здобуто й вони знайшли свій шлях до Лейденівського музею в Голландії (одна), музею Саравак в Кучінгу (дві), Національного музею природної історії Смітсонівського інституту (один), і Чикагського природничого музею (одна). До 1928 року було вісім шкури, але вчені досі не бачили всього зразка.

Тільки в листопаді 1992 року знайшли живу калімантанську кішку. Спіймана мисливцями на «Саравацько-Індонезійській височині», доросла калімантанська кішка була доправлена до музею в м. Кучінг, штат Саравак, виснажена і на межі смерті. Знаючи, що кішка рідкісна і, можливо, цінна, мисливці, мабуть тримали тварину в неволі багато місяців, поки намагалися знайти дилера тварин, готового зайнятися нею.

У результаті досліджень за допомогою камер-пасток було отримано фотознімки цієї кішки у 2005 році[2], а потім у 2008 році[3] і зняте маленьке відео у природному середовищі в 2009 році[4].

Зовнішній вигляд[ред.ред. код]

Довжина голови й тіла: 490–700 см, довжина хвоста 30—40 см, висота в плечах 28—30 см, вага 2,3 — 4,5 кг.

Приблизно розмірів великої домашньої кішки з надзвичайно довгим хвостом, калімантанська кішка виглядає як мініатюрна версія азійської золотої кішки. Як азійська золота кішка і ягуарунді, калімантанська кішка має два види кольорів. Хутро може бути кольору червоного дерева або чорно-сіре на спині і боках, але, як правило, блідіше знизу, з деякими слабкими плямами на животі і кінцівках. Є бліді світлі мітки всередині кожної з очних ямок, і можливі слабкі темні смуги на верхній частині голови і щік. Волосся на потилиці, з боків від маківки, на щоках, і на передній частині горла росте вперед. Остання половини хвоста помітно біліша знизу. Короткі й округлі вуха сидять низько з боків округлої голови і не мають білих плям на задній поверхні.

Екологія та поведінка[ред.ред. код]

Веде потайний, нічний спосіб життя.

Живлення[ред.ред. код]

Полює, як вважається на дрібних ссавців, птахів, гризунів і навіть мавп, живиться падлом.

Статус у дикій природі[ред.ред. код]

Калімантанська кішка очевидно вкрай рідкісний вид. Коли сільські жителі штатів Сабах і Саравак були опитані про місцевих диких тварин, більшість з них були знайомі з димчастим леопардом, бенгальською кішкою, суматранською кішкою та мармуровою кішкою. Жоден не впізнав на фотографії калімантанську кішку. Калімантанська кішка повністю захищена законом в більшій частині її діапазону, мисливство та торгівля заборонені.

У 1998 році, жива калімантанська кішка була спіймана в пастку в дикій природі і трималась у невідомому місці, тоді й була вперше отримана фотографія живої калімантанської кішки. У 2000 році, дві кішки були спіймані в пастку встановлену мисливцями поблизу сіл Натуван і Соак в штаті Сабах. Вони були продані тваринним дилерам, які подали заявки на дозвіл на вивіз їх до північноамериканського племінного господарства. Обидві кішки померли перш, ніж їх експортували.

Як не дивно, велика увага, що приділяється цим рідкісним кішкам ставить під загрозу виживання виду. Місцевим мисливцям і тваринним дилерам добре відомо, що іноземні зоопарки і розплідники будуть платити величезні гроші за живих тварин, що призвело до посилення тиску на цих вже рідкісних кішок. Хоча це незаконно ловити калімантанських кішок, ця практика продовжується. Якщо попит не знизиться, що малоймовірно, західні зоопарки і розплідники в кінцевому підсумку можуть нести відповідальність за викорінення цього виду.

Вид включений в Додаток II СІТЕС. Вид повністю захищений національним законодавством на більшій частині ареалу. Мисливство заборонене на островах Калімантан, Сабах і Саравак.

Втрата місць проживання у зв'язку з комерційними рубками і плантації олійної пальми є серйозною загрозою. Плантації олійної пальми, ймовірно, розширюватимуться в майбутньому в результаті збільшення попиту на біопаливо, і лісовий покрив на острові Борнео, якщо нинішні темпи вирубки лісів продовжаться, за прогнозами, знизиться з сьогоднішніх 50% до менш ніж однієї третини до 2020 року. Присутність калімантанської кішки зафіксована у кількох природоохоронних областях.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. ARKive (англ.)
  2. Masatoshi Yasuda, Hisashi Matsubayashi, Rustam, Shinya Numata, Jum Rafiah Abd. Sukor and Soffian Abu Bakar (2007). Recent Cat Records by Camera Traps in Peninsular Malaysia and Borneo [1]
  3. Andy Hearn (2008). Borneo Wild Cat and Clouded Leopard Project [2]
  4. Jeremy Hance — World's first video of the elusive and endangered bay cat, November 05, 2009 [3]

Галерея[ред.ред. код]