Гніда кішка
| Гніда кішка | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
|
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
| Pardofelis badia (Gray, 1874) |
||||||||||||||||
 Сині крапки вказують на записи спостереження калімантанської кішки з 2003 по 2005 роки |
||||||||||||||||
|
|
Гніда кішка (Pardofelis badia, синоніми: Catopuma badia, Profelis badia, Felis badia, Badiofelis badia) — хижий ссавець родини котових. Відома також як калімантанська кішка, борнейська кішка, бадія[1] Етимологія: лат. badius, жіночий рід лат. badia — «червонувато-коричнева, каштанова, гніда». Це найменш знана кішка світу. Знайдена виключно на острові Борнео, Індонезія, ця невловима кішка відома тільки по близько дванадцятьох зразках. Як видається, ця кішка залежить від лісу, записані її спостереження на пагорбовому і рівнинному лісі, а також болотистому лісі.
Зміст |
Таксономія [ред.]
Гніда кішка поміщена у рід Pardofelis разом із Азіатською золотистою кішкою та Мармуровою кішкою Браєном та Джонсоном (2007) на основі проб ДНК. Спільний прабатько трьох видів роду жив 5.41 мільйонів років тому, спільний предок гнідої та азіатської золотистої кішок жив 4 мільйони років тому, ще задовго до того як Борнео (або Калімантан) розділився з островом Суматра, на якому проживає азіатська золотиста кішка.
Філогенетичне древо роду Pardofelis
| Pardofelis |
|
||||||||||||
Історія дослідження [ред.]
Перша калімантанська кішка була здобута Альфредом Расселом Воллесом у 1855 році і придбана Британським музеєм в 1856 році. Коли Воллесів зразок прибув до Британського музею, він був погано збережений і його не відразу визнали як новий вид. Спочатку він був внесений в реєстр як суматранська кішка !. Пізніше вважався молодою азіатською золотистою кішкою, але й це було виключено, коли був розглянутий череп. Після цього Ґрей вирішив, що зразок дійсно представляє новий вид, він затримував опис тварини протягом майже двадцяти років в надії на появу повнішого зразка, але врешті-решт здався чекати і в 1874 році описав калімантанську кішку, базуючись на погано збереженій шкірі й неповному черепі.
Другий зразок з'явився аж у 1888, його здобув Альфред Еверет. Еверет був натураліст, який багато років жив на острові Борнео, де він зібрав широку, більше 500 зразків, колекцію ссавців Борнео для Британського музеїю. Цей другий зразок був вперше вказаний як той що здобутий на річці Барам, Саравак, але без жодної видимої причини реєстр був змінений на річку Суаі.
Третя калімантанська кішка була сірою, здобутою Чарльзом Хоусом, який був сучасником і другом Еверета. Вона була здобута у вересні 1894 року на річці Ентоут, що впадає в Барам, на південь від Клаудетаун (в даний час Маруді) і на захід від гори Мулу. Ці три шкури і частково черепи в наш час[Коли?] знаходяться в Британському музеї. Протягом наступних декількох років ще п'ять шкур було здобуто й вони знайшли свій шлях до Лейденівського музею в Голландії (одна), музею Саравак в Кучінгу (дві), Національного музею природної історії Смітсонівського інституту (один), і Чикагського природничого музею (одна). До 1928 року було вісім шкури, але вчені досі не бачили всього зразка.
Тільки в листопаді 1992 року знайшли живу калімантанську кішку. Спіймана мисливцями на "Саравацько-Індонезійській височині", доросла калімантанська кішка була доправлена до музею в м. Кучінг, штат Саравак, виснажена і на межі смерті. Знаючи, що кішка рідкісна і, можливо, цінна, мисливці, мабуть тримали тварину в неволі багато місяців, поки намагалися знайти дилера тварин, готового зайнятися нею.
У результаті досліджень за допомогою камер-пасток було отримано фотознімки цієї кішки у 2005 році[2], а потім у 2008 році[3] і зняте маленьке відео у природному середовищі в 2009 році [4].
Зовнішній вигляд [ред.]
Довжина голови й тіла: 530–700 см, вага 2,3 - 4,5 кг.
Приблизно розмірів великої домашньої кішки з надзвичайно довгим хвостом, калімантанська кішка виглядає як мініатюрна версія азіатської золотої кішки. Як азіатська золота кішка і ягуарунді, калімантанська кішка має два види кольорів. Хутро може бути кольору червоного дерева або чорно-сіре на спині і боках, але, як правило, блідіше знизу, з деякими слабкими плямами на животі і кінцівках. Є бліді світлі мітки всередині кожної з очних ямок, і можливі слабкі темні смуги на верхній частині голови і щік. Волосся на потилиці, з боків від маківки, на щоках, і на передній частині горла росте вперед. Остання половини хвоста помітно біліша знизу. Короткі й округлі вуха сидять низько з боків голови і не мають білих пляма на задній поверхні.
Живлення [ред.]
Полює, як вважається на дрібних ссавців, птахів, гризунів, падло, і навіть мавп.
Статус у дикій природі [ред.]
Калімантанська кішка очевидно вкрай рідкісний вид. Коли сільські жителі штатів Сабах і Саравак були опитані про місцевих диких тварин, більшість з них були знайомі з димчастим леопардом, бенгальською кішкою, суматранською кішкою та мармуровою кішкою. Жоден не впізнав на фотографії калімантанську кішку. Калімантанська кішка повністю захищена законом в більшій частині її діапазону, мисливство та торгівля заборонені.
У 1998 році, жива калімантанська кішка була спіймана в пастку в дикій природі і трималась у невідомому місці, тоді й була вперше отримана фотографія живої калімантанської кішки. У 2000 році, дві кішки були спіймані в пастку встановлену мисливцями поблизу сіл Натуван і Соак в штаті Сабах. Вони були продані тваринним дилерам, які подали заявки на дозвіл на вивіз їх до північноамериканського племінного господарства. Обидві кішки померли перш, ніж бути експортованими.
Як не дивно, велика увага, що приділяється цим рідкісним кішкам ставить під загрозу виживання виду. Місцевим мисливцям і тваринним дилерам добре відомо, що іноземні зоопарки і розплідники будуть платити величезні гроші за живих тварин, що призвело до посилення тиску на цих вже рідкісних кішок. Хоча це незаконно ловити калімантанських кішок, ця практика продовжується. Якщо попит не знизиться, що малоймовірно, західні зоопарки і розплідники в кінцевому підсумку можуть нести відповідальність за викорінення цього виду.
Втрата місць проживання у зв'язку з комерційними рубками і плантації олійної пальми є серйозною загрозою. Плантації олійної пальми, ймовірно, розширюватимуться в майбутньому в результаті збільшення попиту на біопаливо, і лісовий покрив на острові Борнео, якщо нинішні темпи вирубки лісів продовжаться, за прогнозами, знизиться з сьогоднішніх 50% до менш ніж однієї третини до 2020 року. Присутність калімантанської кішки зафіксована у кількох природоохоронних областях.
Джерела [ред.]
- Stephen J. O'Brien and Warren E. Johnson (2007). The Evolution of Cats
- вебсайт МСОП
- Melvin E. Sunquist, Fiona Sunquist (2002) Wild cats of the world
- Sunquist, M., C. Leh, F. Suquist, D. Hills, R. Rajaratnam (1994). Rediscovery of the Bornean Bay Cat. Oryx, 28(1): 67-70
Примітки [ред.]
- ↑ Стаття про цю кішку в польській вікіпедії
- ↑ Masatoshi Yasuda, Hisashi Matsubayashi, Rustam, Shinya Numata, Jum Rafiah Abd. Sukor and Soffian Abu Bakar (2007). Recent Cat Records by Camera Traps in Peninsular Malaysia and Borneo [1]
- ↑ Andy Hearn (2008). Borneo Wild Cat and Clouded Leopard Project [2]
- ↑ Jeremy Hance — World's first video of the elusive and endangered bay cat, November 05, 2009 [3]
Галерея [ред.]
-
Ілюстрація з видання Лондонського Зоологічного Товариства, 1874
-
Малюнок Джона Ґрея
