Говерла (футбольний клуб)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Говерла»
FC Hoverla-Zakarpattia Uzhhorod logo.png
Повна назва Футбольний клуб
«Говерла» (Ужгород)
Рік заснування 1925
Місто Ужгород, Україна
Стадіон «Авангард»
Вміщує 12 000
Власник Україна Нестор Шуфрич
Президент Україна Іван Шуфрич
Головний тренер Україна В'ячеслав Грозний
Ліга Прем'єр-ліга
2012-13 15 Sub off.svg (Прем'єр-ліга)
Домашня
Виїзна
Запасна

«Гове́рла» — український футбольний клуб з Ужгорода, створений у 1925 році.

Історія[ред.ред. код]

Назви клубу[ред.ред. код]

  • 1925–1945: «Русь»
  • 1946–1960: «Спартак»
  • 1961–1970, 1997–1998: «Верховина»
  • 1971–1981: «Говерла»
  • 1982–1997, 1998–2011: «Закарпаття»
  • 2011–2012: «Говерла-Закарпаття»
  • 2012- : «Говерла»

Чехословацький та угорський період[ред.ред. код]

15 серпня 1925 року в ужгородському клубі «Гніздо» патріоти-ентузіасти обрали комісію у складі трьох чоловік — Августина Лавришина, Сергія Єфремова та Теодора Ортутая, які проголосили створення нового спортивного клубу «Русь» (Ужгород).

На зборах обрано перший склад функціонерів клубу: головою став — Ілля Гаджега, заступником голови — Едмунд Бачинський, секретарем та керівником футбольної секції — Августин Лавришин. Кольорами клубу обрали зелено-червоні, а емблемою — офіційний герб краю: ліворуч синьо-жовті смуги, а праворуч червоний медвідь. Перший офіційни поєдинок СК «Русь» зіграла 4 червня 1926 року.

Перший герб клубу, який повторював тодішній герб Підкарпатської Русі

Суперником СК «Русі» став другий ужгородський клуб ЧсСК. Перший млинець для «Русі» вийшов гливким, результат матчу — 0:2 на користь ЧсСК.

Перші тренування проводилися на футбольному полі УАК, а з 1927 по 1930 рік на стадіоні чехословацького спортклубу (ЧсСК). Уже з літа 1930 року футбольна команда «Русь» грала на своєму власному полі, побудованому частково на кошти, подаровані заможними членами та прихильниками клубу та банкові позики (векселі). Футболістами СК «Русь» були аматори. Учні вчительської семінарії, гімназії, вчителі та службовці гордилися тим, що могли одягнути на себе блакитну футболку з тодішнім гербом Підкарпатської Русі. Футболісти основного складу і дублери, незалежно від своїх професій два рази на тиждень (по вівторках і четвергах) приходили на тренування, а в суботу та неділю — грали у товаристських чи календарних матчах.

У другій половині 1926 року «Русь» провела ще кілька товариських матчів. У 19271928 роках СК «Русь» зіграла з перемінним успіхом у декількох десятках матчів, у тому числі й двох міжнародних, які відбулися 31 травня та 1 червня 1927 року у Львові. Суперником закарпатців була місцева команда СК «Україна». Результат обох матчів — 3:3.

СК «Русь» бере участь і у календарних іграх чемпіонату краю серед слов'янських команд, де двічі поспіль займає друге місце після ЧсСК (Ужгород). У 1929 році «Русі» вперше вдалося стати чемпіоном не лише краю, а й Східної Словаччини, обігравши чемпіона ЧсСК (Кошице) з рахунком 2:1. У цьому ж році ужгородська команда попала у фінал першості Словаччини, проте внаслідок суб'єктивного суддівства поступилася чемпіону ЧСР-ШК (Жиліна), з рахунком 2:3. У 19301932 роках «Русь» знову бере участь у фінальних іграх чемпіонату Словаччини.

СК «Русь» (Ужгород) за часи виступів у чемпіонатах Чехословаччини

Переломним для команди можна назвати 1933 рік, коли вона вчетверте поспіль виграла чемпіонат Підкарпатської Русі та Східної Словаччини, взяла участь у фіналі загальнословацького чемпіонату, де зустрічалися ЧсСК (Братислава), ШК (Жиліна) та «Русь» (Ужгород). Після проведення календарних зустрічей із ЧсСК 3:2 та 0:0, із ШК 1:3 та 4:0, СК «Русь» набрала 5 очок при співвідношенні забитих і пропущених м'ячів (8:5), і вперше за час свого існування стала чемпіоном Словаччини серед слов'янських футбольних команд.

У 1934 року було реорганізовано усю систему національного чемпіонату. Із найкращих футбольних команд створювалися так звані «дивізії», яких було п'ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Тобто, система розіграшу футболу у ЧСР проводилася за національним принципом. Словацька дивізія була розділена на дві групи — Західну (команди західної і середньої Словаччини) та Східну (команди східної Словаччини і Закарпаття). На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві найсильніші слов'янські команди («Русь» та ЧсСК (Ужгород)) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розіграші зайняли перші два місця (МШЕ (Мукачево) та БФТК (Берегово).

У першому розіграші східнословацької-підкарпатської дивізії «Русь» виступила досить вдало: провела 12 матчів, набрала 18 очок і посіла перше місце. У фінальній першості Словаччини у першому колі вона переграла за сумою двох матчів ФТЦ (Філяково) 2:0 та 1:2. Далі суперниками «Русі» були футболісти ЧсСК (Братислава). Попри те, що після першого матчу ужгородці вигравали 3:1, та це не допомогло їм переграти братиславський футбольний клуб. У другому матчі братиславці з аналогічним рахунком переграли «Русь», а в вирішальній грі на нейтральному полі ужгородці поступилися словакам 0:2 і втратили звання чемпіона Словаччини.

Але справжній успіх прийшов для «Русі» у 1936 році. Через 11 років свого існування «Русь» домоглася свого найбільшого успіху. Вдруге ужгородці стають переможцями східнословацько-підкарпатської дивізії 1935-36 років. «Русь» виборола перше місце у своїй групі, і отримала право брати участь у майбутніх фінальних іграх Словаччини. За звання чемпіона Словаччини 1936 року ужгородці боролися з переможцем західнословацької дивізії — командою ФТЦ (Філяково). Перший матч закінчився з рахунком — 1:1, а у матчі-відповіді ужгородці здобули перемогу 2:1 та вдруге завоювали звання чемпіона Словаччини і право боротися за вихід до національної ліги.

У боротьбі за путівку до вищого дивізіону компанію ужгородцям склали переможці Чеської, Моравсько-Силезької та Німецької дивізій: «Вікторія-Жижков» (Прага), СК «Градець-Кралове», «Батя» (Злін) та «Шумперк» (Меріш-Шемберг).

Закарпатці достойно виступили у групі і набравши 8 очок, підійшли до останнього поєдинку, який мав проходити у рідних стінах проти фаворита групи, найбагатшої команди серед п'ятірки учасників — СК «Батя», яка належала взуттєвому королю Чехословаччини Яну Баті. Закарпатці впенено переграли команду зі Зліна і пробилися у загальнонаціональну лігу ЧСР. Саме в 1936 році футболісти «Русі» стали відомі всій футбольній Чехословаччині як «літаюча команда вчителів». Команда, мабуть, вперше у світі стала регулярно літати на офіційні матчі. Вже у кінці 1936 — початку 1937 року В.Федаком було зорганізовано підлітковий футбол у клубі, що з часом нараховував 120 чоловік. Було створено чотири дитячі та юнацькі групи, у яких 2 рази на тиждень проводилися тренувальні заняття, влаштовувалися товариські, а згодом й календарні матчі з іншими дитячими та юнацькими командами міста. Саме з них розпочали свою футбольну кар'єру Д.Товт, М.Михалина, В.Гажо, В.Юхвід, М.Кречко, І. та Й.Богдани, І.Томаш, В.Вишньовський, В.Гаваш та інші.

Після вильоту з національної ліги «Русь» знову займає своє місце у східнословацько-підкарпатській дивізії. Згодом «Русь» стає володарем Верховинського кубка (згідно з вказівкою східноугорського футбольного відділення у Дебрецені). Унаслідок цього «Русь» була допущена до розіграшу другої групи першості Угорщини.

За 20-річну свою історію (19251945)"Русь" зіграла понад 36 міжнародних ігор, з яких 21 — з угорськими , 7 — румунськими, 5 — польськими і 3 — чехословацькими клубами. За період з 31 травня 1927 по 29 червня 1945 року вони виграли 11, у нічию зіграли — 6, а програли — 19 матчів. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів — 84:92. 26 разів приймали закордонні команди на своєму полі і 10 разів побували в гостях: 4 рази в Румунії, по 2 рази у Польщі, Чехословаччини та Угорщині.

Саме гравці «Русі», який в кінці 1945 року практично припинив існувати як спортивний клуб, стали ядром новоствореного клубу «Спартак» (Ужгород) у 1946 році, який прославив уже радянське Закарпаття на теренах Української РСР. Останній склад СК «Русь» був наступний: І. та Й. Богдани, П.Крайняниця, Г.Лавер, М.Михалина, К.Олаг, В.Пап, Ю.Палинчак, В.Радик, Д.Товт, А.Шандор, А.Шерегі, В.Вишньовський, В.Юхвід. Вже восени 1945 року декількох гравців команди запросили до збірної Закарпаття, яка стала чемпіоном першої післявоєнної Спартакіади України з футболу. Співвідношення забитих та пропущених м'ячів — 58:5.

Успіхи кінця 1940-х—початку 1950-х років[ред.ред. код]

Спартак (Ужгород) — чемпіон УРСР 1946

У січні 1946 року була створена команда «Спартак» (Ужгород). Цього ж року команда включилася у розіграш першості республіки з футболу, де брали участь 36 команд, розділених на чотири зони — центральну, південну, східну та західну. Послідовно перегравши двічі всі команди західної зони (лише одна нічия з львів'янами — 2:2), ужгородці вийшли у фінал. У фінальному турнірі, котрий відбувся у Києві у кінці липня, «Спартак» вперше завоював звання чемпіона республіки. Золотими призерами першості тоді стали: тренер Б.Вейг, О.Бокотей, капітан команди Д.Товт, Й.Біловарі, Г.Раковці, Г.Лавер, Я.Фабіян, О.Задор, М.Михалина, Р.Айгерт, В.Гайлик, К.Олаг, Ю.Фіялко, Г.Тесар (Темеші). У післявоєнні роки Закарпаття було одним із провідних футбольних регіонів України.

У серпні—вересні 1946 р. відбувся турнір за право участі в першості СРСР серед команд майстрів. Ужгородці здобувають право виступати у другій всесоюзній лізі майстрів, беруть участь у розіграші Кубка СРСР, де виграли у «Динамо» (Ленінград) та зазнали поразки від московських одноклубників. До речі, це була єдина поразка «Спартака» в іграх сезону 1946 року). 1946 рік — перша зустріч ужгородців з флагманом українського футболу київським «Динамо», яка завершилась несподіваною перемогою спартаківців з рахунком 1:0.

У сезонах 19471949 років «Спартак» гідно виступав у першості СРСР. У ці роки тут дебютували різні відомі футболісти. До успіхів «Спартака» долучився ще й мукачівський «Більшовик», який став чемпіони республіки 1947 року, учасником першості СРСР у другій групі команди майстрів у 19481949 рр. Саме це покоління гравців й поклало початок так званій «закарпатській футбольній школі».

Після реорганізації чемпіонату СРСР (від Української РСР у другій групі могла виступати тільки одна команда) і «Спартак», і «Більшовик» знову взяли участь в першості Української РСР. Спартаківці виграли зональний турнір 1950 року й у фінальних іграх, котрі проходили у Києві, знову стали чемпіонами УРСР.

Також 1950 року ужгородці завоювали Кубок УРСР, перемігши «Більшовик» (Мукачево) — 2:0, «Локомотив» (Харків) — 5:0, «Динамо» (Чернівці) — 2:0, «Динамо» (Миколаїв) — 2:1, «Металург» (Запоріжжя) — 4:2 (у фіналі). Команда завоювала право виступати серед колективів майстрів, обігравши у перехідних іграх «Харчовик» (Одеса), команду з класу «Б».

«Спартак» (Ужгород) — чемпіон та володар кубку УРСР 1950

Золотий дубль «Спартак» завоював у такому складі: А.Товт, Н.Панн (голкіпери), Й.Біловарі, Й.Егерварі, капітан В.Ревачко (захисники), Л.Надь, Д.Калинич, В.Гажо (півзихисники), С.Сабо, А.Ціцей, К.Олаг, Ю.Грубач, Ф.Касоні, М.Гайлик, Е.Кеслер (нападники). Тренером команди був В.Радик.

У розіграші першості СРСР 1951 року по класу «Б» брало участь 18 команд. Однак його спартаківці почали невдало: програли перші чотири матчі підряд. Грали слабо, багато помилок було допущено в тактиці та техніці гри. У результаті ужгородці зайняли 9-е місце. Після цього зіграли перехідний матч з командою ОДО (Київ). За сумою двох ігор (0:0 і 2:3) «Спартак» програв і вибув із цієї першості.

У 1952 році все доводилось розпочинати спочатку. У команді залишилось тільки кілька гравців зі старого складу — Й.Егерварі, Д.Калинич, Е.Кеслер, В.Ревачко і К.Олаг; перейшли у команду майстрів класу «А» — «Динамо» (Мінськ) — І.Мозер, Ф.Ванзел і Г.Лавер. До команди повернувся Д.Товт з київського «Динамо» та ще склад ужгородців поповнили молодими гравцями з клубних команд. Тренером команди став В.Радик. Свою майстерність спартаківці покращували за кожним матчем. І зайняли в кінцевому результаті друге місце та вибороли право брати участь у фінальних іграх, що проходили в Києві. Там вони зайняли 4-е місце серед восьми учасників.

1953 рік приніс команді ще більші успіхи. Спартаківці вийшли переможцями у своїй зоні і з великим підйомом провели фінальні ігри, які від тепер проводились в Ужгороді (стали чемпіоном і володарем Кубка області). У перший же день змагань ужгородці розгромили харківське «Торпедо» — 6:1, з рахунком 2:0 перемогли «Динамо» (Проскурів), 6:1 — херсонських одноклубників і 4:0 — команду «Металург» (Жданів). Чемпіонами УРСР 1953 року стали: Д.Товт, Ю.Гегедши, С.Баран, Г.Лавер, Ф.Ванзел, Й.Егерварі, Т.Липко, Л.Віханський, А.Сабо, А.Фенцик, Б.Калинів, З.Дьєрфі, Д.Калинич, Й.Бондар, В.Соломонка, В.Ревачко, Й.Тулейбич, В.Гажо, К.Олаг. Тренери — Б.Вейг і В.Радик. Двоє футболістів, К. Олаг та Д. Калинич, стали вже триразовим чемпіонами Української РСР і попри пропозиції з інших команд залишилися відданими ужгородському клубу.

У 1954 році постановою Головного управління у справах фізкультури і спорту «Спартак» (Ужгород) був включений у клас «Б» як чемпіон України. З цього моменту ужгородці незмінно виступали серед команд майстрів.

1961–1991[ред.ред. код]

У 1961 р. команду краю було перейменовано на «Верховину», але таких успіхів, як у післявоєнний період клуб не досягав, хоча у 1964 році команда посіла 3-є місце з 16 колективів, а 1970 р. — 3-є з 13-ти.

Після реорганізації системи розіграшу першостей СРСР у 1971 році змінила назву й закарпатська команда. Тепер вона стала називатись «Говерла» і почала виступати у другій лізі української зони. Перший рік в ній ужгородці провели невдало (20 місце серед 26-ти команд), а от в 1972 році «Говерла» вже була другою серед 24-х команд. Срібними призерами першості СРСР серед українських команд другої ліги тоді стали: Василь Мелеш, Іван Ковач, Василь Медвідь, Микола Русин, Степан Гаджа, Віктор Грушко, Володимир Пінковський, Юрій Чирков, Микола Типчак, Степан Войтко, Степан Варга, Іван Качур, Йосиф Бордаш, Томаш Пфайфер, Олександр Поллак, Микола Іванчо, Микола Тимчак, Іван Вернер, Микола Митровський, Віктор Дубіно, Микола Шевченко, Микола Русин. Головний тренер Дезидерій Товт, тренер Іван Пажо, начальник команди Олександр Малець, адміністратор Іван Мущинка.

Це було останнє найвище досягнення команди у чемпіонатах СРСР. Уже у наступному році команда добилася лише четвертого місця у другій лізі, у 1974 р. — п'яте, 1977 р. — шосте. У 1982 році команду було знову перейменовано на цей раз у «Закарпаття». У 1984 і 1985 роках найвищим досягненням «Закарпаття» було відповідно четверте і п'яте місця у другій лізі 6 зони. Покращити результат ужгородського «Спартака» футболісти так і не змогли.

Чемпіонати незалежної України[ред.ред. код]

Домашня гра «Закарпаття» проти «Фенікса-Іллічовця» в сезоні 2008/09.

Після розпаду СРСР і створення в Україні окремого чемпіонату «Закарпаття» опинилося у Першій лізі, де весь час виступало в ролі аутсайдера і грало до сезону 1997—98, після чого вилетіло до Другої ліги.

Щоправда у Другій лізі команда впевнено зайняла перше місце і повернулась назад, а вже через сезон несподівано зайняло друге місце і вперше в своїй історії «Закарпаття» вийшло до Вищої ліги. Проте, закріпитися в елітному дивізіоні ужгородська команда не змогла і вже в дебютному сезоні, зайнявши останнє місця, вилетіла назад до Першої ліги. Там команда провела два роки і за підсумками сезону 2003—04 вперше в своїй історії стала переможцем Першої ліги і знову вийшла до Вищої ліги. Цього разу «Закарпаттю» вдалося втриматися в еліті два роки, після чого клуб став «командою-ліфтом», щосезонно змінюючи дивізіон. Основними проблемами «Закарпаття» у вищій лізі були застаріла інфраструктура та малий бюджет клубу — команда не могла відповідати рівню найвищої ліги і щоразу боролася за виживання.[1]

У сезоні 2008-09 «Закарпаття» вдруге в своїй історії посіло перше місце в першій лізі і вчетверте завоювало право грати в найпрестижнішому українському дивізіоні — Прем'єр лізі, де відразу ж зайняла останнє 16 місце і знову вилетіло до першої.

14 липня 2011 року клуб змінив назву на «Говерла-Закарпаття». Віце-президентом став Олександр Шуфрич. Того ж сезону клуб втретє здобув перше місце в першій лізі, повторивши рекорд «Динамо-2» (Київ) за кількістю перемог у турнірі і сезоні 2012–2013 вшосте в своїй історії клуб буде грати в найвищому дивізіоні.

Досягнення[ред.ред. код]

УРСР[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Статистика[ред.ред. код]

СРСР[ред.ред. код]

Ужгородський клуб ніколи не виступав у вищому дивізіоні СРСР. У другому за рангом дивізіоні провів 13 сезонів (1947–1949, 1951, 1954–1962). Весь інший час команда грала у третьому за силою дивізіоні, а у 1991 році навіть у четвертому.

Україна[ред.ред. код]

В українському найвищому дивізіоні «Закарпаття» провело 5 сезонів (2001/02, 2004/05, 2005/06, 2007/08 і 2009/10). Найвище місце — 12-е (у сезоні 2004/05). В усіх інших команда займала останнє місце і вилітала. Сезон 2012/13 стане шостим для команди в еліті.

Склад команди[ред.ред. код]

Склад команди станом на 2 березня 2014 року.[2]

Футболіст Дата народження Країна
Воротарі
1 Надь Олександр Арпадович 2 вересня 1985 Україна Україна
33 Бабенко Дмитро Олегович 28 червня 1978 Україна Україна
37 Шевченко Олексій Миколайович 24 лютого 1992 Україна Україна
Захисники
2 Орош Кристіан 15 жовтня 1984 Румунія Румунія
5 Єзерський Володимир Іванович 15 листопада 1976 Україна Україна
14 Дандеа Александру 23 січня 1988 Румунія Румунія
22 Лисицький Віталій Сергійович 16 квітня 1982 Україна Україна
23 Люлька Сергій Миколайович 22 лютого 1990 Україна Україна
41 Акакпо Серж 15 жовтня 1987 Гана Гана
45 Вечурко Микола Володимирович 6 червня 1992 Україна Україна
86 Воллес Фернандо Перейра 29 жовтня 1986 Бразилія Бразилія
Півзахисники
4 Балафас Сотіріос 19 серпня 1986 Греція Греція
7 Райчевіч Мірко 22 березня 1982 Чорногорія Чорногорія
13 Микуляк Владислав Степанович 30 серпня 1984 Україна Україна
15 Трухін Дмитро Юрійович 29 червня 1983 Україна Україна
17 Буяльський Віталій Казимирович 6 січня 1993 Україна Україна
19 Тащи Борис Борисович 26 липня 1993 Україна Україна
70 Іканде Гармоні 17 вересня 1990 Нігерія Нігерія
75 Бровко Ігор Степанович 13 серпня 1992 Україна Україна
87 Шарпар В'ячеслав Володимирович 2 червня 1987 Україна Україна
88 Вісенте Камачо Арзе 22 листопада 1985 Болівія Болівія
99 Герасимюк Олег Вікторович 25 вересня 1986 Україна Україна
Нападники
9 Ле Таллек Дам'єн 19 квітня 1990 Франція Франція
10 Балашов Віталій Юрійович 7 лютого 1991 Україна Україна
18 Кополовець Михайло Михайлович 29 січня 1984 Україна Україна
28 Кочиш Резван 19 лютого 1983 Румунія Румунія
30 Нікулае Маріус 16 травня 1981 Румунія Румунія
61 Шацьких Максим Олександрович 30 серпня 1978 Узбекистан Узбекистан
77 Кадимян Гегам Гагикович 19 жовтня 1992 Україна Україна
85 Фещук Максим Ігорович 25 листопада 1985 Україна Україна
92 Степанюк Руслан Юрійович 16 січня 1992 Україна Україна

Відомі гравці[ред.ред. код]

СРСР
Україна
Легіонери

Докладніше: Категорія:Футболісти «Говерли-Закарпаття»

Тренери[ред.ред. код]

В'ячеслав Грозний — нинішній головний тренер «Говерли»
 

Цікаві факти[ред.ред. код]

13 квітня 2012 р. у складі клубу дебютував Ясухіро Като — перший японський легіонер в історії українського футболу.

Попередні емблеми клубу[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]