Діалект

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Говір)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Діале́кт[1] (грец. διαλέγομαι, dialegomai «розмовляти, спілкуватись, вести розмову одне з одним» звідки διάλεκτος), також відомий українською як говір — місцевий різновид національної мови[1].

Структуровий зв'язок між всіма діалектичними підвидами наступний: мовасупрадіалект/наріччя → діалект/говір → субдіалект/говірка.

Розвиток суспільства неабияк впливає на діалектне мовлення народу.[2]

Територіальні і соціальні різновиди діалектів[ред. | ред. код]

Відтак, розрізняють територіальний і соціальний різновиди діалектів. Найчастіше поняття діалект уживають у значенні територіального діалекту, натомість на означення соціального діалекту уживають терміни соціолект або жаргон, арґо, сленг, просторіччя як різновиди соціодіалектів.

Територіальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільністю території, а також елементів матеріальної і духовної культури, історично-культурних традицій, самосвідомості.

Соціальний діалект — різновид національної мови, якому властива відносна структурна близькість і який є засобом спілкування людей, об'єднаних спільним соціальним колом, як наприклад спільною роботою, спортивною командою, гуртком тощо.

Етимологія[ред. | ред. код]

Діалект — запозичення з грецької мови; етимоном грецького διάλεκτος є «мова; розмова; діалект» є похідним від διάλέγω «розмовляю», утвореного за допомогою префікса διά- від λέγω «говорю, називаю», пов'язаного λόγος «слово, мова».[3] λόγος — «слово, значення, поняття, наука».[4]

Діалектна ієрархія[ред. | ред. код]

Діалект територіальний ототожнюють з говором. Сукупність структурно близьких діалектів утворює наріччя, сукупність усіх наріч — діалектну мову, що є однією з двох основних форм (поряд з літературною мовою) існування національної мови. У межах наріччя чи діалектної мови діалект протиставляється іншим діалектам сукупністю ознак у звуковій, граматичній, словотворній будові, лексиці, фразеології, хоч і має з ними спільні риси на різних структурних рівнях. Контрастність цього протиставлення зумовлюється сукупністю і функціональним навантаженням тих рис, якими ці діалекти протиставляються.

Межі діалектів[ред. | ред. код]

Межі діалекту окреслюються на підставі лінгвістичного картографування (див. Лінгвістична географія) пасмами ізоглос. Взаємопроникнення рис сусідніх діалектів, їхня тривала взаємодія спричиняють появу говірок перехідного типу у «зоні вібрації» ізоглос; у перехідних говірках риси взаємодіючих діалектів поєднуються з новими, що витворилися у їхній структурі. Крім власне мовного (лінгвогеографічного) окреслення меж діалекту, можливе виділення їх на підставі поєднання мовних особливостей і меж поширення типових явищ традиційного етнографічно-культурного районування.

Межі діалекту історично рухомі, їхня зміна може зумовлюватися як переміщенням ізоглос визначальних рис діалекту у процесі міждіалектної взаємодії (так звана мовна експансія, наприклад, переміщення на північ ізофони дифтонгів), так і колонізацією носіями діалекту нових територій (наприклад, поширення гуцульського діалекту на Мараморощині й Буковині в XVII—XIX ст.).

Структурні особливості діалекту з часом зазнають змін унаслідок міждіалектної взаємодії та впливу літературної мови (див. діалект, літературна мова), проте Діалект як форма існування національної мови не зникає, а лише трансформується у нову якість. Зміни у різних діалектах і говірках того самого діалекту відбуваються нерівномірно: інтенсивніші спостерігаються поблизу великих економічних, культурних центрів; менш відчутні — у маргінальних та відносно ізольованих природними умовами (гори, ліси, болота) говірках. Напрям змін переселенських говірок в іншомовному оточенні визначається характером міжмовної взаємодії.

Діалект, літературна і загальнонародна мови[ред. | ред. код]

Літературна мова має якнайтісніший зв'язок з загальнонародною мовою, з мовою народності і національною мовою, на базі яких вона складається. З другого боку, літературна мова, як і загальнонародна мова, тісно зв'язана з територіальними діалектами. Загальнонародна мова протиставиться специфічним особливостям кожного окремо взятого діалекту, але вона не протиставиться спільним рисам усіх місцевих діалектів на території одного народу. Загальнонародна мова і будь-який територіальний діалект не ототожнюються, але загальнонародна мова тісно пов'язується з усіма територіальними діалектами.

Б. В. Кобилянський виділив властиві риси діалекту, який відрізняє його від загальнонародної мови[5]:

  1. діалекти, як продукт історичного розвитку, існують здавна в загальнонародній мові. Історія народних говорів тісно пов'язана з історією загальнонародної мови, а також з історією літературної мови[6];
  2. місцеві діалекти підпорядковуються загальнонародній мові, яка завжди виступає як спільна ознака народу;
  3. місцеві діалекти — це нижчі форми по відношенню до національної мови, як вищої форми;
  4. діалект і мова (загальнонародна, літературна, національна) — поняття не тотожні;
  5. наявність діалектів не заперечує, а підтверджує існування загальнонародної мови;
  6. місцеві (територіальні) діалекти мають свою граматичну будову і свій основний словниковий фонд, які (як було відзначено) в основному не відрізняються від граматичної будови і основного словникового фонду загальнонародної мови;
  7. місцеві діалекти обслуговують народні маси, звичайно, кожний на своїй обмеженій території;
  8. деякі місцеві діалекти на певному етапі історичного розвитку можуть лягти в основу національної мови, коли вона починає формуватися;
  9. місцеві діалекти можуть в певних історичних умовах (у випадку розпаду єдиної загальнонародної мови) дати початок утворенню окремих самостійних мов

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Словник української мови (у 20 томах). Український мовно-інформаційний фонд НАН України. Процитовано 05.07.2023. 
  2. Оксана Чаган. Особливості номінації інструментів будівельників у бойківських говірках // Науковий вісник Ужгородського університету: серія: Філологія. На пошану Йосипа Олексійовича Дзендзелівського (до 100-річчя з дня народження) / ред. кол.: М. Номачі (гол. ред), Н. Венжинович (голов. ред. ради), Ю. Бідзіля та ін. — Ужгород: ПП Данило С.І., 2021. — Вип. 2 (46). — C. 247–256. — Рез. укр., англ. — Бібліогр.: с. 254–256 (32 назви). https://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/handle/lib/42556
  3. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінка:82)
  4. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий: (Д — Копці)/ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін.— К.: Наук. думка, 1985. (сторінка: 173)
  5. Б. В. Кобилянський. Діалект і літературна мова. — К., 1960. — стор. 15
  6. В. В. Виноградов. Содержание и задачи курсов по языковедческим дисциплинам… // Вопросы языкознания в свете трудов И. В. Сталина, М., Пзд-во МГУ, 1950, стор. 202.
Помилка цитування: Тег <ref> з назвою "Правописний словник", визначений у <references>, не використовується в попередньому тексті.

Література[ред. | ред. код]

  • Жилко Ф. Т. Ареальные единицы украинского языка. В кн.: ОЛА МИ. 1970. — М., 1972.
  • Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К., 1980.
  • АУМ, т. 1–2. — К., 1984–88.

Посилання[ред. | ред. код]