Гоголь Микола Васильович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

(Перенаправлено з Гоголь Микола)
Перейти до: навігація, пошук
У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Гоголь (прізвище)
 З певних причин ця сторінка захищена. Її можуть редагувати тільки зареєстровані користувачі.
Микола Васильович Гоголь

Дата народження: 1 квітня 1809 (200 років)
Місце народження: Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області, Україна, Російська імперія)
Дата смерті: 4 березня 1852
Місце смерті: Москва, Російська імперія
Національність: українець
Мова творів: російська
Рід діяльності: письменник, драматург, прозаїк

Мико́ла Васи́льович Го́голь (рос. Николай Васильевич Гоголь; 20 березня (1 квітня) 1809, Великі Сорочинці — 21 лютого (4 березня) 1852, Москва) — російськомовний прозаїк, драматург, поет, історик, фольклорист українського походження.

Зміст

Біографія

Народився 20 березня (1 квітня) 1809 року в селі Великі Сорочинці (зараз Миргородський район Полтавської області, Україна).

Батько - Василь Афанасійович Гоголь.

Був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Згодом знаменитий нащадок оспівав його в образі Тараса Бульби.

Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.

1818-1819 - навчався в Полтавському повітовому училищі.

1821-1828 — у Ніжинській гімназії вищих наук, де вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін» та багатьох інших. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль». Учасник цього спектаклю К.Базилі, пізніше відомий публіцист і дипломат, згадував: «… Я бачив цю п'єсу і в Москві, і в Петербурзі, але завжди вважав, що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової, як її зіграв 16-літній Гоголь». «Думаю, що Гоголь затьмарив би й знаменитих коміків-артистів, якби вступив на сцену», — стверджував товариш М.Гоголя Т.Пащенко.

У гімназії М.Гоголь поринув у світ давньої української історії, народних звичаїв та усної народної творчості, з якими знайомився не лише з друкованих джерел, а й на ніжинських базарах, у передмісті Магерки, де мав багато знайомих. Пізніше ніжинські типи, окремі сценки увійшли до творів письменника.

У Ніжині М.Гоголь написав свої перші літературні твори, публікуючи деякі з них у рукописних журналах та альманахах. Тут народилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода», «Две рыбки», «Битва при Калке», поема «Ганс Кюхельгартен», сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине, или Дуракам закон не писан», драматичні твори.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів'їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого…», «Моя радість, життя моє! Як я вас люблю! Що всі холодні літописи, в яких я тепер риюся, перед цими дзвінкими, живими літописами! Як мені допомагають в історії пісні!..», «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».

Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою «милу Україну», М.Гоголь настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага», — писав палко настроєний на самопожертву юнак.

Пам`ятник М.Гоголю (Київ, Русанівка 2009 рік)

1828 - М.Гоголь переїхав до Петербурга. Там 1829 року він опублікував свій перший твір — поему «Ганс Кюхельгартен».

1829 - у журналі «Отечественные записки» з'явилася повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту. Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному ґрунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву.

Пам'ятник Миколі Гоголю у Яготині

Наприкінці 1833 року М.Гоголь клопочеться про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього, зокрема, й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором цього ж університету. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір'їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!» — переповнювався творчими планами письменник. «Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої… Багато можна буде зробити добра», — писав він про свої сподівання М.Максимовичу.

У цей же час М.Гоголь працював над книгами «Арабески», «Миргород» (1835). Він остаточно порвав з педагогічною діяльністю. «…Вже не дитячі думки, не обмежене коло моїх знань, а високі, сповнені істини й жахливої величі думки хвилювали мене».

З 2-ї половини 1830-х років подальший розвиток таланту М.Гоголя пов'язаний з його драматургією. Етапною стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836).

Невдовзі після прем'єри п'єси М.Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон, відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.

1842 - з'явилася друком поема-роман «Мертві душі».

Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання «Вибраних місць з листування з друзями» (1847).

1848 - повернувся в Росію, посилено працював над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалив рукопис.

Твори

  • Вечори на хуторі біля Диканьки
  • Миргород

Повісті (1835—1842 рр.) :

  • Невський проспект
  • Ніс
  • Портрет
  • Шинель
  • Записки божевільного
  • Рим (уривок)
  • Ревізор
  • Мертві душі

Див. також

Посилання

Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%BB%D1%8C_%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
Особисті інструменти