Голландська повітряно-десантна операція

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голландська повітряно-десантна операція
Operation Market Garden
Кампанія на Західному фронті (1944-1945)
Друга світова війна
Waves of paratroops land in Holland.jpg
Десантування англо-американців під час проведення операції «Маркет Гарден» в Голландії. 17 вересня 1944
Дата: 1725 вересня 1944
Місце: Нідерланди
Результат: перемога німців, провал замислу операції союзників
Сторони
США США
Велика Британія Велика Британія
Польща Польща
Третій Рейх Третій Рейх
Командувачі
Велика Британія Бернард Монтгомері

Велика Британія Брайан Хоррокс
Велика Британія Роберт Уркхарт
Велика Британія Аллан Едейр
Велика Британія Джеймс М. Гейвін
USA48st Максвелл Д.Тейлор
ПольщаСтаніслав Сосабовський

Третій Рейх Вальтер Модель

Третій Рейх Вільгельм Біттріх
Третій Рейх Курт Штудент

Військові сили
35 000 20 000
Втрати
7 414 загиблі або поранені
6 946 захоплені в полон
2 000 загиблі
6 000 поранені


Голла́ндська[1] пові́тряно-деса́нтна опера́ція або Опера́ція «Ма́ркет Га́рден» (англ. Operation Market Garden) — наймасштабніша сумісна повітряно-десантна операція військ союзників під час Другої Світової війни, яка була проведена у період з 17 вересня по 25 вересня 1944 на території Нідерландів.

Головним завданням цієї операції було захоплення та утримання стратегічно важливих мостів через головні водні перешкоди на території окупованої німецькими військами південної Голландії.

Метою операції «Маркет Гарден» (англ. Operation Market Garden) ставилося оволодіти стратегічною ініціативою, подолати головний природний бар'єр (річка Рейн) на шляхах просування військ союзників до Німеччини та тим самим обійти з північного флангу могутні фортифікаційні споруди «лінії Зігфріда». При успішному виконанні запланованої операції союзники планували завершити війну у Європі до початку 1945 року. Необхідність в її проведенні стала очевидна, коли після закінчення боїв у північно-східній Франції американські, англійські, канадські і французькі війська в тісній взаємодії з франко-бельгійським рухом Опору стрімко підійшли впритул до кордону Нідерландів і опинилися перед тією ж проблемою, що і німці у 1940-му — наявністю у цій країні великої кількості водних перешкод, які могли серйозно уповільнити темпи наступу.

Початок операції позначився успіхом у зв'язку із захопленням стратегічно важливого мосту через річку Ваал (нід. Waal bridge) поблизу голландського міста Неймеген 20 вересня 1944. Але ж в цілому, операція зазнала поразки, тому що 1-а британська повітряно-десантна дивізія була не спроможна захопити чи утримати мости поблизу голландського міста Арнем, попри те, що в цілому вони протрималися значно довше раніше запланованого строку. Частини XXX-го армійського корпусу Великобританії, не змогли прорвати оборонні споруди на визначеній ділянці, й більша частка сил 1-ої повітряно-десантної дивізії (близько 7 000 парашутистів) була захоплена в полон. Нацистська Німеччина утримувала визначені рубежі до березня 1945 року, доки армія союзників не розпочала масштабний наступ на цьому театрі воєнних дій. Північна Голландія залишилася під нацистською окупацією ще довгих півроку, в наслідок чого за зиму там загинуло від голоду декілька десятків тисяч чоловік.

Зміст

Передумови[ред.ред. код]

Загальна обстановка[ред.ред. код]

Після висадки союзників у Нормандії, на півдні Франції в червні 1944 року та низки зазнаних поразок, недобитки німецької армії здійснювали поспішний відхід через країни Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) та східну Францію в напрямку німецького кордону. 21-а Група Армій Великобританії (під командуванням фельдмаршала сера Бернарда Монтгомері), 1-а Канадська Армія, 6-а (генерала Джекоба Л. Деверса) та 12-ої групи армій США (генерала Омара Бредлі) просувалися вперед, поступово звільняючи окуповану загарбниками французьку територію.

Загальне положення на Західному фронті на вересень 1944

Після проведення масштабної висадки в Нормандії, усі повітряно-десантні з'єднання були передислоковані до Англії на переформування, де 2 серпня 1944 року була сформована 1-а Повітряно-Десантна Армія союзників (3 повітряно-десантні дивізії США, 2 повітряно-десантні дивізії Великобританії та 1-а парашутна бригада Польщі).

Проте, незважаючи на всі успіхи, наприкінці серпня 1944 у союзницьких військах виникли величезні проблеми з матеріально-технічного забезпечення своїх передових з'єднань та частин. Головні морські порти півночі Франції, а також Бельгії та Голландії залишалися під контролем німецьких військ, вантажі (пальне, майно, боєприпаси) у великої кількості накопичувалися в прибережній смузі, але ж перепускна спроможність транспорту та плече підвезення вантажів були дуже обмеженими. Багато англійських та американських вантажівок було навіть залишено з технічних причин. Крім того, головне командування було вимушене залишати деякі знов прибули у Францію резервні з'єднання без техніки та артилерії, аби тільки продовжити просування передових частин вперед. У зв'язку з виниклими проблемами постачання, ситуація значно погіршилася.

Верховний Головнокомандувач Союзними Експедиційними Силами в Європі генерал Дуайт Ейзенхауер (США) наполягав на вирішенні питань логістики, накопиченні сил та засобів та продовженні поступовому наступу на всьому фронті, але командири об'єднань (в тому числі Б.Монтгомері, О.Бредлі, Д.Паттон) були категорично проти, віддаючи перевагу навальному, але впевненому просуванню вперед.

Американські командири запропонували стрімким ударом прорвати оборону німецької армії в районі міста Мец, захопити вигідні позиції в Ельзасі та Лотарингії й, не даючи спокою противнику, прорватися крізь оборонні споруди «лінії Зігфрида» й через Північно-Німецьку низину вирватися в серце промислових районів Рейнської області Німеччині, та в подальшому продовжити рішучий наступ на Берлін.

Ідея проведення повітряно-десантної операції виникла ще наприкінці серпня. Її передумовою стала пануюча в союзних військових штабах ейфорія та думка про те, що вермахт протягом літньої кампанії 1944 року буде практично знищений. До того ж наступальні операції, що проводяться червоною армією в Білорусі і Румунії, гарантували в найближчому майбутньому відсутність підкріплень для Західного фронту. Ґрунтуючись на цьому, розвідувальний відділ штаб-квартири союзних військ в Парижі у вересні докладав головнокомандувачу експедиційними силами:

«Абсолютно немислиме продовження організованого опору під контролем німецького головного командування після 1 грудня, можливе його припинення і в коротші терміни».

Загальний план операції «Маркет Гарден»

Ініціатором проведення операції став Монтгомері, що так жадав увірвати велику славу «переможця Гітлера», що забув до кінця війни свою звичайну обережність і мріяв про марш на Берлін. З цієї причини англійський командувач на нараді в Брюсселі зажадав від Ейзенхауера, щоб його 21-й групі армій дозволили самостійно провести наступ з метою прориву німецького «Західного валу» на Рейні і виходу на оперативний простір.

За словами присутнього на нараді головного маршала авіації сера Артура Теддера, союзний головком спочатку рішуче відкинув цей план, вважаючи, що «чиста фантастика говорити про марш на Берлін з армією, яка більшість своїх постачальницьких ресурсів ще не вивезла з узбережжя». Та все ж таки, Ейзенхауер врешті-решт погодився з доводами Монтгомері і санкціював операцію, оскільки хотів отримати стратегічний плацдарм на східному березі Рейну з ходу, поки що союзний наступ не видихався у Франції. Крім того, його привертала можливість застосування елітної 1-ої Повітряно-Десантної Армії, у відношенні якої Верховне командування союзників мало довгострокові плани. Після успішної Нормандської повітряно-десантної операції 18 разів було заплановано застосування повітряно-десантних військ на Західному фронті, тому що стрімке просування сухопутних військ союзників просто не надавало такої можливості.[2]

Спочатку, британський фельдмаршал Б.Монтгомері запропонував обмежену висадку повітряного десанту (Операція «Комета») у районі міста Арнем (Голландія). За замислом цієї повітряно-десантної операції десант був повинен захопити стратегічні переправи через Ніжній Рейн та тим самим сприяти оточенню німецької 15-ої армії в північній Голландії, але погодні умови, зростаючий опір німецької армії, склад десанту та велика глибина до запропонованого району десантування вплинули на це рішення.

Основний замисел операції «Комета» був покладений в основу плану Операції «Маркет Гарден».

Навіть загальний стратегічний замисел операції ніс в собі небезпечні пороки. Просуваючись на північ, а не на схід, 2-а англійська армія відкривала широкий зазор на лівому фланзі 1-ої армії, що вабило до значного розтягання позицій її південних сусідів. Північний напрям наступу відводив 21-у групу армій від головної цілі — Рура і додавав на її шляху ще одну водну перешкоду — річку Маас. Крім того, це вельми віддаляло перспективу швидкого початку використання стратегічно важливого порту Антверпен на бельгійському побережжі.

Тільки повністю опанувавши Антверпеном (найбільшим портом в Європі і найближчим до німецьких меж), можна було здійснювати крупні наступальні операції на території «Третього рейху». Канадські війська на початок вересня вже звільнили місто, але острови в гирлі Шельди продовжували утримуватися німцями, роблячи неможливим функціонування порту. Самостійно канадці не змогли вибити противника з побережжя, до того ж постачання, що надходило до них, Монтгомері тепер переправляв своїй «ударній» 2-ій армії.

Керівники союзників під час операції «Маркет Гарден»

Керівники Вермахту під час операції «Маркет Гарден»

В решті решт, під тиском з боку верховного командування союзників генерал Д.Ейзенхауер був вимушений дати наказ на підготовку та проведення повітряно-десантної операції з загальною назвою «Маркет Гарден».

«…Ейзенхауер дозволив Монтгомері проігнорувати Антверпен заради безрозсудної операції в Арнемі, яка не приносила значних результатів навіть у разі успіху. Ейзенхауер сам говорив: „Немає сенсу підходити туди (до Західного валу), поки у нас немає сил що-небудь там зробити“. Але оскільки він… не наполіг на Антверпені, саме так і відбулося. Це була його найкрупніша помилка за всю війну».

Для досягнення мети операції повітряно-десантним військам потрібно було захопити інженерні споруди на 8 водних перешкодах. Це мережа каналів на північ від Ейндговена, потім — р. Маас, 40 км східніше за нею — за 13 км р. Ваал, через яку перекинутий важкий міст у Неймеген. А також головний об'єкт — це великий міст через Нижній Рейн біля Арнему. Крім того, низов'я Рейну становило останню перешкоду перед слабо укріпленим німецьким кордоном, до якого від Арнему лишалось ще 30 км.

Десант повітряний повинен був вузькою «килимовою доріжкою» висадитися в південно-східній частині Нідерландів на ділянці Ейндговен — Арнем. Видалення районів десантування від лінії фронту становило 60 — 100 км. Згідно з планом проведення операції захоплення усіх споруд повинно було здійснюватися повітряно-десантними військами одночасно. Розрахунки давали змогу долати усі перешкоди за допомогою інженерних засобів, у випадку, якщо їх неможливо було захопити силами десанту, за винятком мостів над Ваалем та Нижнім Рейном.

Головні сили 2-й армії Великобританії (ХХХ армійський корпус) повинні були просуватися по шосе № 69, яке пізніше отримало назву «Дорога у пекло» («Hell's Highway»). Ця двохсмугова дорога пролягала протягом 100 км крізь пондери (осушені ділянки місцевості), узбічні смуги її були непридатні для руху та маневру танків і важкої техніки.

Замисел операції[ред.ред. код]

За замислом операції вона здійснювалася у двох напрямках:

Маркет: — висадка великого парашутного десанту часткою сил Першої Повітряно-десантної армії союзників генерала Бреретона (Brereton) (США) під загальним командуванням генерала Браунінг (Browning) (Великобританія) для захоплення низки мостів та

Гарден: — наступ головних сил 2-ої армії Великобританії (авангард — ХХХ-й британський армійський корпус) під командуванням генерал-лейтенанта Брайана Хоррокса (Horrocks) до визначених районів десантування.

Маркет[ред.ред. код]

Згідно з замислом операції «Маркет», 101-а повітряно-десантна дивізія США (командир дивізії генерал-майор Максвел Тейлор (Taylor) мала бойову задачу: десантуватися в два найближчі райони десантування, з глибиною десантування біля 25 км, захопити та утримувати до підходу головних сил 2-ої Британської Армії мости поблизу Ейндговену та Вегхеля.

82-а повітряно-десантна дивізія США (командир дивізії бригадний генерал Джеймс М. Гейвін десантувалася північніше за 101-у дивізію з метою захоплення мостів через р. Маас поблизу міста Грейв та через р. Ваал біля Неймеген і Грусбекські висоти (Groesbeek Heights).

1-а повітряно-десантна дивізія Великобританії (командир дивізії генерал-майор Роберт Уркхарт сумісно з 1-ю окремою повітряно-десантною бригадою Польщі (командир бригади бригадний генерал Станіслав Сосабовський отримали найскладніше завдання. Вони були повинні здійснити висадку на самий північний край запланованого району десантування (загальна глибина десантування більше 100 км), захопити великий дорожній міст біля Арнему, а також оволодіти понтонним та залізничним мостами за 3 км південно-західніше Арнему, потім оточив місто, оволодіти ним та утримувати до підходу головних сил.

На проведення Голландської повітряно-десантної операції залучалося 34 600 парашутистів, з яких 14 589 було висаджено посадочним способом з планерів, а 20 011 здійснили висадку парашутним способом. Планерами та парашутами було доставлено 1 736 автомобілів різного призначення, 263 артилерійські системи, 3 342 тони боєприпасів, продовольства, пального та інших вантажів.(англ.)[3]

Авіації, що підтримувала, ставилося завдання — за добу до початку операції знищити винищувачі на всіх аеродромах у смузі прольоту десанту, забезпечити безперервне авіаційне прикриття перельоту і висадку десанту, а також постійну підтримку на полі бою і матеріальне забезпечення у ході операції.

З метою висадки повітряного десанту залучалася велика кількість військово-транспортної авіації: основні сили десантували 1 438 літаків, 321 переобладнаний бомбардувальник та 2 160 планерів. Більша частина літаків не тільки перевозила десант у вантажних відсіках, но і тягнула за собою вантажні планери з особовим складом та технікою. Однак усіх зусиль авіації не вистачало для проведення такої масштабної операції за один підйом, вони була спроможна підняти тільки 60 % від запланованої кількості особового складу, вантажів та техніки.

На рішення проводити десантування у денний час вплинула низка обставин. Перш за все, це майже повна відсутність у цій період пори року місячного світла; 17 вересня 1944 та наступні дні був молодий місяць. У зв'язку з даними розвідки ризик протидії авіації противника, Люфтваффе, був дуже низьким, авіація союзників опанувала вісь повітряний простір, в районі проведення повітряно-десантної операції, й тому генерал Бреретон (Великобританія), командувач Першої повітряно-десантної армії союзників вирішив, що після придушення системи ППО німців силами своєї авіації десантування буде проведено достатньо успішно, без великих втрат.

Висадка десанту 82-ої пдд біля міста Грейв у ході Голландської повітряно-десантної операції. 17 вересня 1944

На протилежність від проведених раніше повітряно-десантних операції на Сицилії та в Нормандії в темну пору року, ця операція мала багато переваг. Точність десантування була набагато вище, час здійснення десантування був в три рази коротший, ніж в темний час доби, повітряно-десантні дивізії здійснили збір на площадках приземлення на 30 % швидше, ніж це проводилося раніше, в ночі.(англ.)[4]

Гарден[ред.ред. код]

Згідно з замислом операції «Гарден», головні сили ХХХ-го британського корпусу (елітна танкова дивізія Ірландської Гвардії, з 43-ю Уессекською та 50-ю Нортембріанською піхотними дивізіями) повинні прорватися до найближчого району десантування 101-ї повітряно-десантної дивізії армії США вже у перший день проведення операції. Район десантування 82-ої повітряно-десантної дивізії корпус повинен був досягти на другу добу ведення бойових дій, а район, захоплений 1-ю повітряно-десантною дивізією Великобританії та 1-ю окремою парашутною бригадою Польщі не пізніше ніж на четвертий день після десантування у цьому районі. По мірі виходу головних сил повітряно-десантні з'єднання підсилювалися піхотними частинами і з'єднаннями.

Головне командування союзників вважало, що опір 15-ої німецької армії в районі проведення повітряно-десантної операції зломлений і тому противник не буде мати достатньо сил для активної протидії десанту. За даними розвідки на всьому напрямку майбутніх дій, противник був розсіяний, місцями продовжував відхід під натиском союзників; танкових підрозділів практично не залишилося.

Виходячи з цього, ХХХ-й армійський корпус був повинен швидко просуватися 69-му шосе, практично не зустрічаючи опору з боку противника, який, на думку командування союзників, буде змушений вести оборону повздовж цього шосе (більш ніж 100 км) на два напрямки — на півночі проти десанту, на півдні з військами, що рвуться на зустріч з парашутним десантом.

Однак, для ведення активних бойових дій повітряно-десантними військами протягом чотирьох діб вони мали дуже малий бойовий потенціал. У військах практично була відсутня протитанкова зброя.

Німецькі війська[ред.ред. код]

Незважаючи на активну роботу розвідки союзників, німецька 15-а армія перебувала не в такому становищі, як вважало командування США та Великобританії. З прибуттям на початку вересня на місце головного командувача військами Вермахту на Західному фронті генерал-фельдмаршала фон Рундштедта, якого ненавидів Гітлер, але дуже поважали його війська, обстановка на цьому театрі ведення Другої Світової війни стабілізувалася. Німцям вдалося успішно переправити значну кількість військ в Голландію з північній Франції (86 000 чоловік та 600 артилерійських систем), які обороняли узбережжя в районі Па-де-Кале від ймовірної висадки морського десанту. Фон Рундштедт почав активну діяльність з організації оборони на всьому Західному фронті та протидії прориву противника на територію Німеччини.

Німецькі військовополонені. Шербур. 1944

Генерал-полковник Курт Штудент, піонер та засновник повітряно-десантних військ Німеччини, був призначений командиром Першої Парашутної Армії нацистів. Під цим пишнім словом було сформовано з'єднання загальної кількістю близько 3 000 німецьких парашутистів, яких терміново перекинули на обладнання фортифікаційних споруд на кордонах Німеччини навколо з районі запланованого проведення повітряно-десантної операції.(англ.)[5] В районах навколо мостів в Нідерландах були створені так звані збірні пункти, які формували подоби збірних військових підрозділів з числа військовослужбовців та загонів, що відступали з Франції. За збігом обставин в район північніше Рейну за наказом фон Рундштедта був передислокований для доукомплектування 2-й танковий корпус СС. Підрозділи 9-й «Hohenstaufen» та 10-й «Frundsberg» танкових дивізій СС зі складу корпусу розташувалися в різних містах та селищах поруч з Арнемом. Обидві дивізії СС були в дуже слабкому стані, загальна чисельність особового складу була не більш 7 000 чоловік, деякі частини не мали взагалі ні танків, ні артилерії, ні іншого важкого озброєння. Однак за іронією долі в найважливішому районі запланованого десантування (1-ої повітряно-десантної дивізії Великобританії та 1-ої окремої повітряно-десантної бригади Польщі) знаходилися декілька тисяч військових з танками, бронеавтомобілями і штурмовою артилерією.

Проблемні питання[ред.ред. код]

Незважаючи на отримані ще 10 вересня 1944 року розвідувальні дані від голландського антифашистського руху Опору про переміщення військ Вермахту, включаючи інформацію про появу танкових частин СС в запланованому районі проведення повітряно-десантної операції союзників, це було фельдмаршалом Монтгомері мимовільно чи навмисно проігноровано.

Вибір площадок приземлення у районах десантування іноді був дуже невдалим, особливо в найважливішій зоні висадки в районі Арнема. Площадки приземлення знаходилися на відстані 15 км від об'єкта захоплення.

Планування та підготовка повітряно-десантної операції були проведені всього за один тиждень, у порівнянні з попередніми на Сицилії та в Нормандії, які розроблялися та готувалися протягом кількох місяців. Як потім зауважував історик з Військово-Повітряних Сил США (англ. United States Air Force) Воррен, незважаючи на масштаби проведення операції: «вона не мала ні цільової програми щодо її підготовки, ні практичних тренувань, практично здійснювалася без підготовки, й з дуже низьким рівнем тактичної навченості військ, що залучалися.»(англ.)[6]

Відповідно до графіка, в англійському секторі в перший день повинні були висадитися 5700 чоловік (50 % особового складу 1-ої дивізії разом з її штабом). Наступного дня ця чисельність повинна була скласти 100 %. Головну небезпеку для успішного проведення десантування являв собою безпосередньо етап висадки військ з повітря, тому що основний опір очікувався з боку німецької зенітної артилерії і винищувачів ППО. Для ліквідації цієї загрози в ніч на 17 вересня 200 «Ланкастерів» і 23 «Москіто» завдали інтенсивного удару по північних німецьких аеродромах, скинувши 890 тонн авіабомб. Вранці близько сотні англійських бомбардувальників у супроводі 53 «Спітфайров» бомбардували німецькі берегові батареї в районі передбачуваних трас перельоту; 816 літаків Б-17 8-ої повітряної армії ВПС США, під прикриттям 153 «Мустангів», скинули 3139 тонн бомб на 117 позицій зенітної артилерії.

Одночасно з нальотом американської авіації, що примусив замовкнути зенітні батареї, в 09.45 як лідери в напрямку Ейндговен — Арнем стартували перші 18 транспортних «Дакот» С-47 передового загону.

Об 11.15 24 з аеродромів у Південній і Східній Англії стартувала армада з 1527 транспортних літаків і біля 1000 бомбардувальників, 478 з яких тягнули планери, і 1250 винищувачів супроводу, яка взяла курс на Голландію. Величезна кількість літаків, які несли більш ніж 20000 військових, 511 машин, 330 артилерійських систем здійснювала переліт двома маршрутами: північний — з десантниками 1-ої повітряно-десантної дивізії Великобританії, за нею — 82-а повітряно-десантна дивізія США; південний — 101-а повітряно-десантна дивізія США.

Ще до перетину британського кордону союзники мали втрати. 30 планерів було втрачено (з них 23 британських) над Англією. Пізніше Уркхарт втратив ще 5 планерів над Ла-Маншем.(англ.)[7] На висоті 500 метрів було проведено відчеплення планерів.

Битва[ред.ред. код]

День перший: неділя, 17 вересня 1944[ред.ред. код]

Первісні успіхи[ред.ред. код]

17 вересня 1944 р. між 12.00 та 14.00, небо над Голландією потемніло від великої кількості літаків союзників. Це була перша висадка повітряного десанту союзників вдень за всю війну.

Близько 14 годин старший офіцер штабу Моделя, полковник фон Темпельхоф, увірвався в апартаменти Моделя із словами: «Повне свинство — над нами одна або дві дивізії парашутистів!». Генерал-фельдмаршал В.Модель навіть вирішив, що союзники намагаються таким чином захопити його в полон. Віддавши наказ: «Всім забиратися — збір в Терборге!», Модель поспішно стрибнув в свою важку штабну машину. Промчав на повній швидкості десяток кілометрів, він вдало вирвався із зони висадки ворожого десанту і незабаром прибув в штаб II танкового корпусу СС. Подібно Моделю, раптовий напад з повітря застав зненацька і інших вищих німецьких командирів в Нідерландах: командувач військами в Голландії Хрістіансен в цей час обідав в амстердамському ресторані; командувач 1-ої парашутної армії генерал-полковник Штудент знаходився практично за 10 кілометрів від району десантування 101-ої американської дивізії в н.п. Вайт (Vught). З початком висадки десанту, родоначальник повітряно-десантних військ Німеччини Німеччині забрався на дах будинку та спостерігав за висадкою військ генерала Тейлора.(англ.)[8]

Комендант Арнему, генерал-майор Куссін, усвідомивши те, що трапилося, визнав ситуацію такою тривожною, що особисто виїхав на рекогносцировку, під час якої був перехоплений групою британських парашутистів. Його загибель стала однією з перших жертв кровопролитної операції…[9]

Попри те, що масштабна висадка військ призвела спочатку командування німецькими військами в паніку, командир 2-го танкового корпусу СС обергрупенфюрер В. Біттріх, залишивши ясну голову в цих умовах, зміг адекватно оцінити ситуацію, яка склалася та негайно вислав розвідувальну роту 9-ої танкової дивізії СС на посилення оборони мосту в районі Неймегену. Конфуз, який трапився з Моделем швидко був з'ясований і він, не втрачаючи часу, рішуче приступив до організації протидесантної протидії на всіх напрямках.

Початок операції «Маркет Гарден» ознаменувався для союзників повним успіхом. Десантування усіх учасників повітряно-десантної операції пройшло з великою точністю висадки, практично без втрат. Наприклад, підрозділи 82-ї повітряно-десантної дивізії США здійснили висадку 89 % військ на визначені площадки приземлення з відхиленням до 1000 м від центра площадок у своєму районі десантування, в порівнянні з нічними десантуваннями, де розкидання парашутистів іноді досягало до 19 км від запланованого раніше. Втрати від вогню протиповітряних засобів німців були зовсім малі.

Зона висадки 101-ої пдд США[ред.ред. код]

101-а пдд (США) десантувалася з задачею захоплення п'яти мостів через три канали і дві річки в районах Вегеля і Ейндговена. Така велика кількість об'єктів захоплення одночасно, вимагала розпилення сил дивізії. Враховуючи складності виконання задачі окремими групами не зв'язаними між собою, які не в змозі були надати одна одній допомогу, а також в силу неясності розташування німецьких резервів і їхньої кількості, командир 101-ої пдд вирішив висадити дивізію відносно компактно у міжріччі і звідти послідовно вирішувати задачі із захоплення спочатку найвіддаленіших від фронту і найважливіших об'єктів. У подальшому, по мірі зачищення від противника основного району передбачалось відділення частини сил для сприяння наступаючим з фронту військам з метою захоплення ближчих до них мостів у великому місті Ейндговен, оволодіння яким без підтримки артилерії наступаючих військ з фронту бралося під сумнів.

Виконуючи своє бойове завдання 101-а повітряно-десантна дивізія американців генерала Тейлора подолала опір незначних підрозділів охорони німців та захопила 4 з 5-ти мостів у визначеному районі ведення бойових дій. П'ятий міст під містом Сон північніше Ейндговену був підірваний солдатами Вермахту, коли парашутисти тільки наблизились до нього.

Зона висадки 82-ої пдд США[ред.ред. код]

82-а пдд (США), яка була висаджена між річками Маас і Ваал, головними силами в районі Грусбека і одним полком в районі Граве з задачею оволодіти мостами в районі Неймегена і біля Граве, а також мостами через канал Маас — Ваал, для забезпечення зв'язку і взаємодії з військами, діючими в районі Граве. Оцінивши значення висот і пролісків в районі між Неймегеном і Грусбеком, а також Маасом, перехоплюючи основні шляхи ймовірного підходу німецьких резервів, командир 82-ої дивізії вирішив головні сили десантувати в районі Грусбекських висот (Groesbeek Heights), а один полк в районі мосту біля Граве, що забезпечувало десанту захоплення і зачищення від противника важливого району і в подальшому захоплення мосту Неймеген.

Підрозділи 82-ої повітряно-десантної дивізії генерала Гейвіна, приземлившись, з ходу захопили міст над річкою Маас біля міста Грейв та успішно оволоділи одним з життєво важливих мостів-дамб над каналом Маас-Ваал. Але ж головним завданням дивізії ставилося — оволодіти та утримувати до підходу головних сил союзників висоти, що панують на сході від міста Неймеген, з метою недопущення підходу резервів німців до району ведення бойових дій.

Розмінування американцями Неймегенського мосту

508-й парашутний полк через відсутність чіткої взаємодії не зміг захопити 540-метровий міст біля Неймегену. Якщо б вони почали атаку з ходу, полк мав би справу з дюжиною солдатів противника, однак, коли ввечері американці почали штурм, там вже був 9-й розвідувальний батальйон СС. Міст так і залишився в руках німців.

Врешті-решт, це відіграло ключову роль. Якщо мости над іншими водними перешкодами ХХХ-й британський корпус міг долати за допомогою своїх інженерних сил та засобів, то мости біля Неймегену та Арнему на головних рукавах Рейну, залишити в руках противника загрожувало провалити просування вперед головних сил союзників та й всю операцію «Маркет Гарден».

Зона висадки 1-ої пдд Великобританії[ред.ред. код]

Головні сили 1-ої дивізії Великобританії десантувалися практично без втрат, за винятком загублених в ході перельоту. Однак з-за необміркованого планування проблеми почали виникати практично негайно. Згідно з планом, десантування проводилося в два підйому, тому велика частина сил повинна була утримувати та забезпечувати площадки приземлення у районі десантування для решти десанту, які десантувалися лише на наступний день. Лише половина сил могла бути задіяна для захоплення визначених об'єктів.

Англійські десантники висаджувалися на так званій «північній трасі», за Рейном, далі за всіх в тилу німців. Безпосереднє їхнє прикриття забезпечували 371 винищувач «Темпест», «Спітфайр» і «Москіто». 212 винищувачів-бомбардувальників 9-ої повітряної армії ВПС Великобританії на всьому протязі висадки проводили «профілактичні» атаки німецьких зенітних батарей. Над морем безперервно патрулювали «Сандерленд», човни, що літають, із завданням пошуку і порятунку екіпажів збитих літаків. Німецька ППО Нідерландів була практично паралізована. Опір чинила тільки зенітна артилерія. Напад п'ятнадцяти FW190 над Везелем було відбито «Мустангами» 8-ої повітряної армії з великими втратами для німців.

Британські парашутисти на борту літака C-47 «Skytrain» перед десантуванням в Голландії

Розвідувальний батальйон дивізії за планом висадки мав завдання стрімким кидком, використовуючи автомобілі типу Джип, захопити найважливіший в ході проведення усієї повітряно-десантної операції міст біля Арнема, та утримати його до підходу основних сил дивізії. Велика відстань площадок приземлення від об'єкта захоплення, втрата 38-ми планерів з джипами, і в кінцевому підсумку втрата часу дозволило противнику не тільки посилити оборону мосту, але і перекинути 9-ий розвідувальний батальйон СС на утримання мосту біля Неймегену. Коли через 5 годин після десантування парашутисти почали атаку мосту, їхній авангард був зупинений рішучою протидією солдатів Вермахту.

Велика відстань між об'єктом захоплення та районом десантування (до 13 км), спричинила одну з головних проблем при проведенні операції в районі Арнему — радіостанції дивізії були спроможні працювати лише в радіусі 8 км. Більш того, з різних обставин практично весь радіозв'язок вийшов з ладу. Спроби відновити успіху не мали. Зв'язок був втрачений навіть з літаками авіації, що підтримувала. Як наслідок, організація бойових дій та взаємодії в дивізії була порушена, тим часом німецькі війська діяли скоординовано та впевнено.

Союзне командування допускало можливість втрати 25-30 % залучених до висадки транспортних літаків та планерів, проте 17 вересня було збито лише 2,8 %, з них — жодної британської машини. Союзна авіація провела цього дня 4676 вильотів, із загального числа піднятих в повітря літаків було втрачено 75, ще 291 пошкоджений.

ХХХ-й армійський корпус[ред.ред. код]

Генерал Брайан Хоррокс (командир ХХ-го корпусу Великобританії) рішуче відмовлявся починати наступ своїх військ, доки він не отримає підтвердження про успішне десантування повітряно-десантних частин у визначеному районі, посилаючись на попередній досвід, коли операції з висадкою повітряного десанту в останню хвилину були відмінені. Тому ХХХ-й корпус не починав атаки до 14:35.

Десантування в ході операції «Маркет Гарден». Вересень 1944

О 14.35 чотириста важких гармат почали обстріл позицій противника, а через півгодини колона, що налічувала в своєму складі 20 тисяч транспортних засобів, вирушила на північний схід. Марш очолювали бронетанкові підрозділи Ірландської гвардії, з повітря німецькі вогневі точки і підрозділи, що прямували до фронту, атакувало понад 200 «Тайфунів».[9]

Хоррокс не чекав серйозного опору з боку німців. На практиці все обернулося по-іншому. З початком наступу британські війська негайно зіткнулися з опором піхоти та протитанкових підрозділів Вермахту на 69-му шосе. Рух головних сил був затриманий на кілька годин. Знищення одного танка, що йшов попереду, спричиняло за собою утворення пробки і зупинку всієї колони. На очищення дорогі і продовження маршу всякий раз йшло багато часу і сил, так що 17 вересня англійці пройшли всього 6-8 кілометрів, а до південної околиці Ейндговену авангард корпусу підійшов тільки наступного дня. Уповільнення темпів просування сухопутних сил поставило десантників під удар.

О 17 годин почалися присмерки, колона військ була ще за 15 кілометрів від зони висадки 101-ої дивізії і відставала від запланованого графіку дій. Війська припинили рух.

Незабаром штабом Ейзенхауера було отримано перше сумісне повідомлення від командування всіх трьох дивізій, що тріумфально проголошувало: «Висадка відбулася. Ніякого опору».

Британське Бі-Бі-Сі в своєму недільному вечірньому випуску повідомило таке:

"Високопоставлений офіцер королівських ВПС, командувач повітряно-десантними військами, зробив наступну оптимістично звучну заяву: «Ми провели найбільшу повітряно-десантну операцію. Її успіх або невдача означатимуть швидке досягнення перемоги на Заході або довгу зимову кампанію. Тому збройні сили переконані, що повітряно-десантні війська висаджені в необхідному для цього стані, в потрібний час і в потрібному місці».

Але перший день пройшов, головні задачі виконані не були, перевага англо-американського десанту в раптовості була втрачена, і нацисти швидко розпочали активні протидії.

День другий: понеділок, 18 вересня 1944[ред.ред. код]

З понеділка, 18 вересня, погодні умови в смузі проведення операції, як це і прогнозували синоптики, різко погіршилися. Друга хвиля десанту була відкладена на 3 години. Більш того, з-за погодних умов наступні 7 діб підтримка дій десанту з повітря була обмежена.

Зона висадки 1-ої пдд Великобританії[ред.ред. код]

1-й та 3-й парашутні батальйони британської повітряно-десантної дивізії продовжували рішуче атакувати противника, намагаючись захопити головний об'єкт — бідолашний Арнемський міст, але наполеглива оборона німців не тільки не дозволила здійснити заплановане, а й нанести значне ураження парашутистам.

Британські парашутисти під час свого кидка до автомобільного моста через Рейн в Арнемі зустріли опір піднятих за тривогою частин міського гарнізону, внаслідок чого тільки одному, 2-у парашутно-десантному батальйону, який здійснив глибокий маневр південною околицею Арнему, вдалося увірватися в місто і опанувати північним кінцем моста. У цьому ключовому пункті було негайно встановлено декілька 57-мм протитанкових гармат, що прострілювали міст і підступи до нього на протилежному березі Рейну. Командував батальйоном ветеран англійських повітряно-десантних військ підполковник Джон Фрост.

До кінця 18 вересня 1-й та 3-й англійські батальйони просунулися до головного мосту на віддалення 1,5 км, але з числа тих, хто штурмував, залишилося 200 парашутистів, лише одна шоста частина особового складу. Більшість офіцерів та сержантів була вбита або поранена.

Того ж дня, розвідувальна рота 9-й танкової дивізії СС, що була відправлена на посилення оборони Неймегенського мосту, повернулася до Арнему та з ходу атакувала десантників з південного напрямку. Проте атака була відбита і німці вимушені були відступити, зазнав значні втрати в ході бою, в тому числі свого командира роти гауптштурмфюрера СС Пауля Грёбнера.

Друга хвиля десанту здійснила висадку, незважаючи на туман у повному складі (4-та парашутна бригада та дві роти Стаффордширського полку). Великі сили Вермахту, що дислокувалися в районі висадки десанту, змогли швидко організувати досить могутню ППО і другий ешелон британського десанту в районі Арнему був зустрінутий щільним вогнем із землі. Незграбні планери, що йшли на посадку, німці обстрілювали навіть з пістолетів.[9]

Генерал-фельдмаршал Модель негайно почав концентрацію своїх частин у загрозливому районі. Проти військ XXX-го армійського корпусу і американських десантників були кинуті основні сили 1-ої парашутної армії, яка займала позиції на цій ділянці фронту, підсиливши її танками. Основний удар цього дня командування Вермахту нанесло по бойових порядках 1-ої англійської пдд, чиї дії загрожували цілісності оборонних позицій на Рейні. Проти неї було направлено усі сили II танкового корпусу СС.

Зона висадки 82-ої пдд США[ред.ред. код]

У смузі ведення бойових дій 82-ої повітряно-десантної дивізії США в районі Неймегену німці продовжували уперто контратакувати парашутистів, намагаючись вибити їх з Грусбекських висот (Groesbeek heights), та з ранку 18 вересня захопили площадку приземлення призначеної для другої хвили десанту, висадка якою планувалася на 13 годин. 508-й парашутно-десантний полк штурмом оволодів цієї зоною висадки до 14 годин, захопив при цьому 16 зенітних установок та 149 полонених. Підкріплення десантувалося з запізненням на кілька годин.

Зона висадки 101-ої пдд США[ред.ред. код]

101-а повітряно-десантна дивізія втративши міст біля Сону, безуспішно намагалася захопити другий міст навколо Бесту. Часткою сил вона продовжувала просування на південь і врешті решт вийшла на північну околицю Ейндговену, де пополудні зустрілася з розвідувальними підрозділами ХХХ-го корпусу. Командування дивізії доповіло про ситуацію, що склалася, та рішення на відновлення мосту біля Бейля, що був зруйнований. Частини ХХХ-го корпусу пройшли через Ейндговен, та розташувалися на півдні від Сону.

За дві доби з моменту початку операції головні сили просунулися лише до першого водного рубежу, головні інженерні споруди у Неймегені та Арнемі залишалися в руках солдатів Вермахту.

День третій: вівторок, 19 вересня 1944[ред.ред. код]

Арнем (зона висадки 1-ої пдд Великобританії)[ред.ред. код]

Повітряна підтримка і перекидання боєприпасів і підкріплень в лиці 1-ої окремої польської парашутної бригади через нельотну погоду поки не представлялися можливими.

З самого ранку 1-а парашутно-десантна бригада англійців почала рішучі атаки з метою захоплення мосту над Ніжним Рейном. Незважаючи на увесь натиск парашутистів штурм не вдався. Втратив більшу частину, тих, хто наступав, залишки з чотирьох батальйонів (у сукупності лише 500 десантників) 1-ої повітряно-десантної дивізії Великобританії відійшли в західному напрямку на з'єднання з головними силами десанту в районі Остербюк.

2-й батальйон 1-ої бригади підполковника Фроста з приданими підрозділами у кількості приблизно 600 чоловік стійко продовжував утримувати північні підходи до мосту. Німецькі війська усвідомив, що вони не можуть вибити десант з займаних рубежів шляхом постійних атак, почали систематичний артилерійський та мінометний обстріл англійських позицій, намагаючись таким чином знищити противника. Незважаючи на великі втрати, постійний вогонь, що турбує, парашутисти продовжували стійко захищати свої позиції.

Остербюк (зона висадки 1-ої пдд Великобританії)[ред.ред. код]

На північ від Остербюка 4-а парашутно-десантна бригада цієї дивізії почала спробу прорватися крізь бойові порядки німців, але впертий опір німців та проблеми із зв'язком спричинили провал їх намагання.

Таким чином, 1-а повітряно-десантна дивізія Великобританії до четвертого дня боїв мала дуже складну диспозицію. Частини, втративши усі здібності для проведення наступальних дій, перейшли до оборони займаних позицій. Командування дивізії, усвідомивши неможливість прорватися до підрозділів 2-го батальйону Фроста, що утримували підходи до Арнемського мосту на півночі, та виконати бойове завдання сконцентрувалося на спробі об'єднати решту своїх військ та протриматися до підходу головних сил ХХХ корпусу.

Парашутисти 1-ої польської окремої парашутної бригади з-за погодних умов (туману), як і раніше, залишалися в вихідному районі для десантування на аеродромах в Англії.

Неймеген (зона висадки 82-ої пдд США)[ред.ред. код]

Близько 08.20 504-й парашутно-десантний полк з'єднався з головними силами ХХХ-го корпусу біля Грейва. До середини дня 19 вересня, частини корпусу вийшли до південної околиці Неймегену. Але, згідно з планом операції вони повинні були вже бути в районі Арнему. Сумісні спроби захопити міст не мали успіху. Бої тривали до півночі середи. ХХХ-й корпус продовжував топтатися на місці.

Ейндговен (зона висадки 101-ої пдд США)[ред.ред. код]

Частини 101-ої повітряно-десантної дивізії США при підтримці британських танків вели з перемінним успіхом затяжні бої за утримання мостом Бейли. В решті решт міст був захоплений і утриманий англо-американцями.

День четвертий: середа, 20 вересня 1944[ред.ред. код]

Міст в Арнемі (зона висадки 1-ої пдд Великобританії)[ред.ред. код]

2-й батальйон британців продовжував стійко утримувати свій край Арнемського мосту, незважаючи на непоправимі втрати, та підтримуючи зв'язок з командуванням 1-ої дивізії через місцеву телефонну лінію. Після полудня, британці, оцінивши реалії обстановки, з'ясували, що підхід підкріплення не можливий — головні сили корпусу зупинені на південних околицях Неймегену; сил для утримання мосту практично не залишилося, кількість поранених була дуже високою, боєприпаси, вода, медичні препарати майже закінчилися, — приступили до переговорів з противником. Укладене двохгодинне перемир'я дозволило передати поранених, у тому числі командира батальйону підполковника Д.Фроста, на лікування німцям.

Війська Вермахту продовжували зачистку місцевості, ліквідуючи усі осередки опору навколо північного краю мосту, після чого почали перегрупування резервів на допомогу військам, що вели бойові дії біля Неймегену. Англійці продовжували нестямно стинатися з переважаючими силами противника, проте до ранку четверга весь опір було придушено, залишки десантників були захоплені в полон. Останнє радіоповідомлення перехопили нацистські радисти: «…боєприпаси закінчилися, Боже бережи Короля!»

Пізніші розрахунки довели, що замість цільної повітряно-десантної дивізії у кількості 10 000 військових, які повинні були утримувати міст лише дві доби, фактично бойові дії, щодо захоплення і утримання об'єкта вело 740 чоловік, протягом вдвічі довшого часу із значно переважаючими, ніж очікувалося, силами німецьких військ. Втрати англійців вбитими тільки при обороні мосту становили 81 чоловік. Генерал Джеймс М. Гейвін, командир 82-ої американської повітряно-десантної дивізії назвав це протистояння одного парашутного батальйону: «найбільш славнозвісна оборона одного парашутного батальйону часів війни»

Остербюк[ред.ред. код]

Танки бронетанкової дивізії Ірландської Гвардії на 69 шосе, 1944

На західній околиці Арнему, у районі селища Остербюк залишки 1-ої британської повітряно-десантної дивізії збиралися для останнього бою. Німці намагалися рішучими атаками відрізати десантників від Рейну, та таким чином, ліквідувати останню можливість британців вийти з оточення. З усіх напрямків німці вели нескінчені атаки, які підтримували артилерією та танками. Часто бої переходили в рукопашні сутички, де парашутисти застосовували лише багнети.

Неймеген (зона висадки 82-ої пдд США)[ред.ред. код]

Човни, що були заказані 82-ою дивізією для здійснення обхідного маневру за добу до того, були поставлені лише близько полудня. Незважаючи на денні умови, біля 15.00 десантники 3-го батальйону 504-го парашутно-десантного полку розпочали форсування на 28 парусних штурмових човнах з метою штурму добре обладнаних фортифікаційних споруд на протилежному березі, який утримував противник. Підрозділи не мали досвіду використання незнайомих англійських човнів, відсутність належної кількості весел призвело до того, що парашутисти використовували приклади гвинтівок, щоби прискорити подолання водної перешкоди. Німецькі війська вели щільний вогонь по десанту, який намагався захопити протилежний берег. Лише 50 % особового складу батальйону подолало річку, і з ходу навальною атакою захопили північний край мосту, чим відразу використалися частини ХХХ-го армійського корпусу у взаємодії з парашутистами 505-го парашутно-десантного полку. Опісля чотирьох діб нескінчених боїв та втрати багатьох людей, міст був врешті-решт захоплений. Пізніше ця подія отримала назву — «малої Омахи», у порівнянні з висадкою десанту в Нормандії.

На сході від цього мосту війська Вермахту та американські десантники 504-го полку парашутистів досягли перемінного успіху в сутичці за оволодіння пануючими висотами в районі Грусбекських висот (англ. Groesbeek Heights). Німці намагалися за будь-яку ціну вибити десант з висот та перерізати головну магістраль — 69-е шосе, тим самим блокувати парашутний десант та на допустити подальше просування головних сил ХХХ-го британського корпусу в напрямку Арнему.

На півдні підрозділи 101-ої дивізії продовжували зачистку району своїх дій від противника.

День п'ятий: четвер, 21 вересня 1944[ред.ред. код]

Остербюк[ред.ред. код]

Біля 3 600 англійських парашутистів з 1-ої повітряно-десантної дивізії, ті, що уціліли під час п'яти діб боїв, тримали міцну оборону в будівлях селища Остербюк та прилеглих лісах, намагаючись утримати займані позиції до підходу головних сил союзників. Німці продовжували наполегливі атаки з усіх напрямків, в особливості в південно-західному напрямку, намагаючись знищити оборонні позиції британців навколо порому. Спроба англійців підтримати десант з повітря провалилася.

Після тривалого запізнення у зв'язку з поліпшенням погодних умов для посилення британської 1-ої повітряно-десантної дивізії, приблизно о 15 годин, було здійснено десантування 1-ої польської парашутної бригади. Бригада була висаджена на нову площадку приземлення на протилежному, південному березі Рейну, поблизу населеного пункту Дриель. Постійна протидія Люфтваффе, а головне, через погану організацію десантування, як і досі, парашутисти були десантовані на відстані 15 км від запланованого місця.

Намагаючись використовувати пором для посилення позицій англійців, вони раптом виявили, що протилежний берег захоплений німцями, а пором зник. Пізніше він був знайдений біля мосту униз за течією в непридатному стані. Зрозумівши, що спроби подолати Нижній Рейн та допомогти десантникам Великобританії призведуть до значних втрат, поляки відійшли до Дриеля.

Командуванню 1-ої повітряно-десантної вдалося встановити радіозв'язок з 64-м полком ХХХ-го армійського корпусу, який надав значну вогневу підтримку оточеним.

Бідолашний Арнемський міст з висоти пташиного польоту. Вересень 1944

Неймеген[ред.ред. код]

Незважаючи на довгоочікуване захоплення Неймегенського мосту та вивільнення суміжної території, бронетанкова дивізія Ірландської Гвардії навіть не розпочинала просування вперед ще протягом 18 годин. Генерал-лейтенант Брайан Хоррокс стверджував, що його частинам та підрозділам потрібен час, для того щоб підготуватися до наступу. Це рішення викликало дуже багато сумнівів, в особливості після війни.

Половина дивізії залишилось у районі бойових дій 82-ої повітряно-десантної з метою посилення десанту та не допустити прориву німців на шосе № 69. Зараз весь подальший успіх проведення операції «Маркет Гарден» залежав від утримання цього стратегічно важливого шляху. Генерал Гейвін писав в своєму щоденнику:

«Якби командиром головних сил в цей момент був Ріджуей (Matthew Ridgway) (американський генерал-майор командир XVIII повітряно-десантного корпусу США, колишній командир 82-ої пдд), він би знайшов сили, і незважаючи на труднощі врятував би англійців в Арнемі.»

Історик Макс Хастингс писав:

«Це неповажна відобразилося на Британській Армії…»

Несподівана затримка британських бронетанкових сил зіграла на руку німцям та дозволила їм значно посилити свої оборонні позиції на південній околиці Арнему. Подальший наступ британців гальмувався заболоченою місцевістю поруч з шосе, що позбавляли їх можливості будь-якого маневру. Невдовзі танки зупинилися зіткнувшись з завзятою обороною Вермахту; не маючі ні сил, ні можливості здійснити маневр вони були вимушені прориватися в бік 1-ої парашутної бригади поляків, біля Дриеля на відстані 30 км від британських парашутистів.

Після успішного захоплення 504-м парашутно-десантним полком мосту над Війчен німці неодноразово намагалися контратаками вибити десант з мосту. Але посилення, яке підійшло від 101-ої дивізії надало суттєву допомогу і міст був утриманий.

День шостий: п'ятниця, 22 вересня 1944 («Чорна п'ятниця»)[ред.ред. код]

У зоні ведення бойових дій 1-ої британської дивізії, німецькі війська, розсерджені безуспішними і дорогими атаками в попередні дні, змінили тактику і з самого ранку п'ятниці почали вести виснажливий артилерійський вогонь, замість даремних атак піхоти. До кінця бойовища ними було зосереджено близько 110 артилерійських систем навколо Остербюка. Атаки проводилися украй рідко і те лише проти британських позицій, обладнаних в будинках, що стояли окремо. Противник перевершував десантників в співвідношенні 4 до 1.

Польська парашутна бригада, будучи не в змозі форсувати Рейн і пробитися до району бойових дій британців, проте заподіювала безліч проблем для противника. Німці застерігаючись можливого захоплення поляками Арнемського мосту і, що ще небезпечніше, вірогідного подальшого блокування єдиної дороги, яка веде на південь до частин 10-ої танковій дивізії СС, яка вела стримуючі бої проти бронетанкової дивізії Ірландської Гвардії Великобританії, примусила їх вивести 2400 солдатів від Остербюка до Дриелю. Підрозділи в швидкому темпі подолавши міст вступили в сутичку з польськими парашутистами і продовжували сковувати їх впродовж всього дня.

З'єднання польської бригади і частин ХХХ-го корпусу[ред.ред. код]

До вечора цього дня, підрозділи 43-ої бронетанкової дивізії прорвалися таки до позицій парашутистів 1-ої польської бригади в районі Дриеля. Британські і польські інженери робили самовіддані спроби обладнати протягом дня імпровізовану переправу через Рейн під постійним вогневим впливом противника. Всі спроби здійснити форсування не увінчалися успіхом.

69 шосе або «пекельний хайвей» міцно утримувалася військами союзників, але німці протягом дня робили активні контратаки в спробі збити англо-американців із захопленої дороги. Врешті-решт їм вдалося перерізати ділянку шосе між Вегхелем і Грейвом, і тим самим позбавити союзників можливості просування вперед.

Британські військовополонені 1-ої пдд під Арнемом

День сьомий: субота, 23 вересня 1944[ред.ред. код]

Після того, як командування Вермахту усвідомила задум польський-британського угрупування в районі Дриеля, німці протягом дня зробили активні спроби відрізати оточені частини 1-ої повітряно-десантної дивізії Великобританії від Рейну і, тим самим, остаточно замкнути кільце навколо десантників. Одночасно вони стали атакувати поляків, в надії позбавити їх маневреності та можливості прорватися на посилення англійців. На обох ділянках сторони не добилися успіху і зазнавши значних втрат — відішли у вихідне положення.

На відстані 19 км на південь від Арнему, німці організували ще ряд атак, з метою зміцнитися на ділянці захопленого шосе, але проведена силами ХХХ-го корпусу контратака дозволила не тільки відбити їхні спроби, але і звільнити захоплену напередодні ділянку важливої дороги. Незважаючи на всі свої спроби, корпус все ще продовжував стояти буквально за декілька кілометрів від такої бажаної кінцевої мети — Арнемського мосту.

День восьмий: неділя, 24 вересня 1944[ред.ред. код]

Наступна нічна спроба німців захопити ділянку 69 шосе на півдні від Вегхеля та зміцнитися тут, увінчалася повним успіхом. Не знаючи масштабів даної загрози, командування ХХХ-го армійського корпусу припинило всі подальші спроби прорватися на північ до мосту і відклало наступ до повної ліквідації підрозділів противника на небезпечних ділянках в своїй тиловій зоні.

Остання спроба здійснити посилення 1-у повітряно-десантної дивізії була зроблена в ніч на неділю силами 4-го батальйону Дорсетширського полку. В наслідок помилки в орієнтуванні підрозділи висадилися практично прямо в руки німців. З 315 чоловік батальйону, що почали форсування, тільки 75 змогли пробитися до Остербюку до своїх, решта була або знищена ще в ході форсування або захоплена в полон. Провал цього задуму остаточно примусив англо-американців ухвалити рішення виводити 1-у дивізію з правого берега і відмовитися від подальших спроб захопити Арнемський міст.

День дев'ятий, останній: понеділок, 25 вересня 1944[ред.ред. код]

Удосвіта понеділка, після тижня кровопролитних і нескінченних боїв британські парашутисти отримали наказ почати відхід за Рейн.(англ.)[10]

До настання темряви десантники не могли приступати до відходу, ведучи запеклі бої. Маючи підозру про підготовку відступу, німці сформували з підрозділів СС 2 бойових тактичних групи з метою блокування можливих шляхів і недопущення відходу парашутистів через Рейн.

Проте постійна артилерійська підтримка з протилежного берегу надала британцям змогу утримати займані позиції. О 22.00 понеділка, ввівши противника в оман про час і місце форсування, і створивши хибне враження про займані ними попередні позиції, 1-а повітряно-десантна дивізія Великобританії почала відхід. Британські і канадські інженерні підрозділи забезпечували переправлення десанту під прикриттям 3-го польського парашутного батальйону. До ранку було переправлено 2398 військовослужбовців, ще близько 300 залишалося, коли противник удосвіта виявив відступ. Німцями був відкритий щільний вогонь, переправа була зірвана.

З 10 600 чоловік 1-ої британської повітряно-десантної дивізії з підрозділами посилення, 1485 було вбито, а 6 414, з яких більше третини були поранені, узято в полон. Елітна повітряно-десантна дивізія майже була повністю знищена.

Південніше, зновприбула 50-а Нортембріанська дивізія з ходу атакувала німців, що захопили ділянку шосе і звільнила цю дорогу.

Підсумки[ред.ред. код]

Хід подальших дій[ред.ред. код]

До листопада 1944 року десантники Першої Повітряно-Десантної Армії за підтримкою ХХХ корпусу продовжували утримувати Неймегенський виступ, що утворився в результаті проведення операції, поки не перейшли в підпорядкування Першій Канадській Армії. Тут вони залишалися до лютого 1945 року, до початку Рейнської повітряно-десантної операції, або Операції Veritable («Справжній»).

Втрати

Втрати Загиблі в бою Поранені в бою Полонені Загалом В цілому за операцію
Німці біля 2 000 біля 6 000 біля 8 000 біля 8 000
Британці 6 484 6,946 13,430 14,360
Американці 558 558
Поляки 96 276 372

Крім втрат серед військовослужбовців обох сторін, велика кількість голландців була вбита, в тому числі ті, що брали участь в боях партизан руху Опору, так і простих мирних жителів.

Наслідки[ред.ред. код]

В результаті проведення операції «Маркет Гарден» елітні повітряно-десантні з'єднання понесли дуже серйозні втрати. Після закінчення самої операції, десантники залишилися для утримання захопленого району, що не відповідало ніяким вимогам застосування даного роду військ. Десантники за своєю штатною структурою не мали ні відповідної техніки, ні озброєння. Фронт утримуваний ними оборони на північно-західному напрямку був подовжений більш ніж в два рази. Розтягнутий фронт, відсутність свіжих частин, проведення серії нових наступальних операцій на захід від Неймегенського виступу стали результатом успішно проведеною німцями в грудні 1944 року контрнаступальної операції в Арденнах, яка майже поставила під загрозу розгрому увесь Західний фронт, а десантників змусила вести довгі оборонні бої в районі Бульжа.

Дебати навколо стратегії та тактики проведення операції[ред.ред. код]

Операція «Маркет Гарден» стала предметом довгих суперечок і обговорень. І стратегія, і тактика проведення повітряно-десантної операції в Голландії піддалася розгляду на найвищому рівні Верховного Командування союзників в Європі. Післявоєнні дослідження і аналізи ретельно вивчали увесь хід бойових дій. Військові історики в своїх роботах неодноразово підкреслювали, що крах операції «Маркет Гарден» став причиною провалу всієї подальшої кампанії на північно-західному напрямку Західного фронту в 1944 році.

Серед всіх аналітичних розробок особливо виділявся головний аспект успішного проведення операції — це умова, що всі мости на всіх водних перешкодах будуть захоплені десантом практично одночасно. Щонайменша випадковість або запізнення приводили в результаті до підриву противником мостів і відповідно до зриву стрімкого наступу до Арнему. Вибір одного єдиного шосе для наступу ХХХ-го армійського корпусу, з прилеглою місцевістю, що не дозволяла ані найменшої можливості для маневру силами і засобами — також послужив причиною краху операції.

Головним завданням для всіх десантів було захоплення мостів. У ретроспективі стало дивовижним, що при здійсненні планування операції безпосередньо на захоплення таких важливих об'єктів приділялася так мало уваги. Там, де десантування проводилося поблизу мостів (Вегхель і Грейв) вони були захоплені практично з ходу і з малими втратами. Рішення здійснити висадку 82-ої пдд на видаленні в декілька кілометрів від Неймегенського мосту і зосередити основні зусилля на захопленні Гросбекських висот викликало багато нарікань. В результаті десант втратив ефект раптовості і міст був захоплений тільки після тривалих боїв і чисельних втрат. І хоча генерал Бреретон наказував захопити всі мости уздовж шосе з можливо максимальною швидкістю, і Браунінг (командир десанту в ході операції), і Гейвін (командир 82-й повітряно-десантної дивізії США) вважали за краще заздалегідь захопити довколишні висоти, забезпечивши тим самим міцні оборонні можливості для своїх дивізій, але втративши найдорожче — час.

Спочатку генерал Гейвін готовий був здійснювати план із безпосередньої висадки десанту на мости, що могло спричинити більшу кількість жертв, але гарантувало успіх. Але надалі, побоюючись за положення своєї дивізії яка знаходилася буквально в центрі проведення операції, і він, і Браунінг вважали за краще спочатку закріпитися на захоплених рубежах, і потім «зайнятися» мостами. У результаті противник виграв життєво важливий для них чинник — час, і у поєднанні з провалом задуму із захоплення моста британцями в Арнемі, вони змогли здійснити перекидання резервів на посилення південних мостів.

Дії командування ХХХ-го корпусу викликали ще більше питань. По суті, все просування британців — це повна відсутність якого-небудь наступального пориву. Наприклад, вичікування до повної визначеності з висадкою десанту і відповідно затримка на декілька годин, потім невеликі зіткнення з німецькими протитанкістами на шосе в перший же день привели у результаті до повного зриву плану наступу. Корпус прибув до Неймегенському мосту тільки у вівторок, 19 вересня, коли за графіком він повинен вже був бути на 70 км північніше, в районі Арнему.

Ще не зрозумілішими були їхні дії після захоплення Неймегена, коли корпус затримав просування вперед на 18 годин. Як потім говорив командир 504-го парашутно-десантного полку полковник Рейбен Таккер: «Гвардійці зупинилися попити чаю!» Слова Таккера в цілому відображали думку американців про бойові якості ХХХ-го армійського корпусу. Ріджуей писав, що був дуже розчарований повною апатією і відсутністю агресивності британських сил.

Особливо ХХХ армійський корпус піддався сильній критиці за виконання часового графіку операції.

Командира танкової дивізії Ірландської Гвардії полковника Аллана Едейра ще перед висадкою союзників в Нормандії Монтгомері хотів зняти з посади за його командирські якості, але він залишився на місці і керував наступом головної дивізії.

Операція «Маркет Гарден» була задумана, як дуже ризикована розробка, і вимагала дуже високого ступеня ризику на всіх рівнях її виконання. Але ж на жаль, наприклад, 1-а повітряно-десантна дивізія Великобританії була найменше підготовленою в усіх відношеннях десантною частиною, але отримала найскладніше бойове завдання зі усіх.

Головними ж чинниками поразки частин, що висадилися, стали:

  1. відсутність достовірних розвідувальних даних про наявність противника в районі висадки;
  2. швидка втрата раптовості;
  3. розпилювання сил, виділених для операції;
  4. відсутність будь-якої ініціативи;
  5. повільне просування на допомогу десанту з'єднань сухопутних військ і, як це ні парадоксально для 1944 року,
  6. слабка авіаційна підтримка.

В цілому англо-американці явно нехтували противником і переоцінили свої можливості. Оптимістичний настрій, що сформувався в штабах західних союзників до початку осені 1944-го, привело до того, що десантникам поставили завдання не під силу.

У Голландській операції була випробувана спеціально розроблена повітряно-десантна операція і союзники спробували визначити загальні принципи використання таких оперативних об'єднань і проведення крупних операцій з їхьою участю. Однак не зважаючи на те, що в руках командувача повітряно-десантної армії були зібрані всі засоби проведення повітряно-десантної операції (десантні війська, авіація, засоби управління) першу спробу неможливо призначити вдалою, хоча б тому, що основна мета операції — форсування Рейну — не була досягнута.

Голландська операція ще раз підтвердила, що для досягнення успіху важливо проводити висадку частини десанту як можна ближче до об'єктів атаки. Як показав досвід, командиру повітряного десанту не завжди вигідно одночасно десантувати всі частини в район бойових дій, а іноді необхідно, крім резерву в районі бойових дій, мати резерв у вихідному районі для десантування в готовності для посилення сил повітряного десанту або висадки у тил противника, що контрнаступає.

Крім цього, був зроблений висновок, що при багаторейсовому десантуванні, необхідно висаджувати перед його початком не тільки команди наведення літаків, але й спеціальні групи управління військово-транспортною авіацією, які б наводили авіацію під час десантування і викидання вантажів.

Втрачені можливості[ред.ред. код]

Не зважаючи на масову мужність і героїзм десантників, операцію переслідували невдачі, водночас щонайменші можливості виправити положення справ, чомусь ігнорувалися. Командир одного з десантно-планерних полків просив висадити його частину буквально на південному краю Арнемського мосту, коли британці зрозуміли, що почали зривати виконання завдання, щоб одночасною атакою з двох напрямків захопити міст, але був знехтуваний. Це було особливо дивно, у світі того, що британські парашутисти 6-ої повітряно-десантної дивізії мали практичний досвід при десантуванні в ході Нормандської повітряно-десантної операції із захоплення мостів таким чином.

У Великобританії, командир 52-ої Лоуландської піхотної дивізії благав командування дати добро на висадку його частин поблизу з оточеними військами Уркхарта, був також знехтуваний.

Генерал Сосабовський з його 1-ою парашутною бригадою був готовий здійснити десантування прямо в умовах туману, але також не отримав дозволу.

Післявоєнні розбіжності[ред.ред. код]

Стівен Емброуз дав наступну оцінку причин і наслідків провалу наступу:

"У свій захист Ейзенхауер писав через багато років після війни: «Я не тільки схвалив операцію „Маркет-Гарден“, але і наполіг на ній. Нам необхідний був плацдарм за Рейном. Ради цього я міг почекати зі всіма іншими операціями. Ця акція довела, що ідея „одного повнокровного прориву“ до Берліна — нісенітниця». Але серед всіх чинників, що впливають на рішення Ейзенхауера, — розвинути успіх, форсувати Рейн, ввести в дію добре підготовлених, але мало використовуваних парашутистів, — особливе місце займало бажання задобрити Монтгомері. Ніколи — ні до, ні після — схильність Ейзенхауера до компромісу і бажання ощасливити своїх підлеглих не коштували так дорого".

Фельдмаршал сер Бернард Лоу Монтгомері Ель-Аламейнський (згідно з влучною характеристикою американського генерала Паттона — «маленький втомлений пердун»), наприклад, указує на погану погоду, нібито що зірвала його грандіозний план виходу до Берліна через Північну Німеччину. До цього часто додають несподівано сильний опір німців, поверхневу розвідку і неякісне керівництво операцією.[9]

Крім цього, Монтгомері в цілому називав «Маркет-Гарден» — «90 % успіху» і казав:

"Якщо ми розглянемо неупередженим поглядом всю операцію, і вона була б повернена в вихідне положення, і ми мали б все необхідне: війська, авіацію і ресурси, битва завершилася б успішно, незважаючи ні на мої помилки, ні на погані погодні умови, ні на присутність в районі Арнему II-го танкового корпусу СС. Я залишаю операцію «Маркет Гарден на суд об'єктивних слідчих. Здається, що кожна перемога союзників — це заслуга лише американців, а кожна поразка — провина британців.»

Наслідний принц Голландії Бернард адресував безпосередньо Корнеліусу Райану:

«Моя країна ніколи більше не зможе дозволити собі такої другої „перемоги“ Монтгомері.»

Література[ред.ред. код]

  • Lt.Gen.Edward M. Flanagan Jr., USA (Ret) A Combat History of American Airborne Forces.  Ballantine Books, New York, 2003. ISBN 0-89141-688-9
  • Edwin P. Hoyt Airborne. The History of American Parachute Forces.  A Scarborough Book, New York, 1983. ISBN 0-8128-6127-2
  • Clark, Lloyd. Arnhem: Operation Market Garden, September 1944. Thrupp, Gloucestershire: Sutton Publishing, 2003. ISBN 0-7509-2835-2.
  • Powell, Geoffrey. The Devil's Birthday: The Bridges to Arnhem, 1944, rev. ed. London: Leo Cooper, 1992. ISBN 0-85052-352-4.

Виноски[ред.ред. код]

  1. В радянській військовій історіографії  — Арне́мська
  2. Заплановані операції «Handsup», десантування на Кіберон, була відмінена після проведення морської операції, а операція «Beneficiary», десантування на Сен-Мало, в провінції Бретань, Франція  — тому що оборонні споруди німців були дуже міцні.
  3. Warren, Appendix 2, Tables I, II, and III, pp. 226–227.
  4. Warren, p. 154.
  5. Cornelius Ryan A Bridge Too Far (book). 1974. p. 49
  6. Warren, p. 99.
  7. Lt.Gen.Edward M. Flanagan Jr., USA (Ret) A Combat History of American Airborne Forces.  Ballantine Books, New York, 2003 p.246
  8. Lt.Gen.Edward M. Flanagan Jr., USA (Ret) A Combat History of American Airborne Forces.  Ballantine Books, New York, 2003 p.248
  9. а б в г Ю. Ненахов. Воздушно-десантные войска во Второй мировой войне «Харвест», Минск, 1998
  10. Lt.Gen.Edward M. Flanagan Jr., USA (Ret) A Combat History of American Airborne Forces.  Ballantine Books, New York, 2003 p.259

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]