Головацький Яків Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Яків Федорович Головацький
Яків Головацький
Яків Головацький
Псевдоніми, криптоніми Гаврило Русин
Дата народження 17 жовтня 1814(1814-10-17)
Місце народження Чепелі, Бродівський повіт
Дата смерті 13 травня 1888(1888-05-13) (73 роки)
Громадянство Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Рід діяльності священик, професор
Magnum opus: «Народні пісні Галицької і Угорської Русі», кн. 1-4 (1878

Я́ків Фе́дорович Голова́цький (літ. псевд. і крипт.: Гаврило Русин; * 17 жовтня 1814, с. Чепелі, Бродівський район, Львівська область — †13 травня 1888, Вільнюс) — український лінгвіст, етнограф, фольклорист, історик, поет, священик УГКЦ, педагог, громадський діяч. Співзасновник об'єднання «Руська трійця», співавтор збірника «Русалка Дністровая». Вуйко (дядько) Миколи Антоневича[1].

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Син о. Теодора, уродженця м. Миколаєва. З Миколаєва походить вся родина Головацьких.

1831 - після закінчення Львівської гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету.

1831 - разом із Маркіяном Шашкевичем та Іваном Вагилевичем утворив національно-патріотичний гурток галицької молодої інтелігенції т. з. «Руську трійцю».

1832 - перервав навчання і два роки мандрував, переважно пішки, містами та селами Галицької та Угорської Русі (свою мандрівку розпочав з Миколаєва над Дністром).

1835 - поступив у Кошицьку академію, потім — у Будапештський університет. У Будапешті зблизився з чеськими, словацькими та сербськими славістами, з допомогою яких 1837 року там було видано перший галицький альманах «Русалка Дністрова», складений за участю Я.Головацького й інших членів "Руської трійці", що відіграв велику роль у галицькому літературному відродженні.

18361839 - продовжив навчання у Львівському університеті.

1842 - закінчив Львівську духовну семінарію, був висвячений на священика.

Був греко-католицьким парохом у селах Микитинці (на Коломийщині, 1842—1846) та Хмелева (нині Заліщицький район, 1846—1848), залишаючись під церковним наглядом як "неблагонадійний".

1847 - померли два його сини, які поховані на сільському цвинтарі у с. Хмелева.

У Хмелевій готував до друку працю «Розправа о язиці южноруськім», упорядковував альманах «Вінок русинам на обжинки».

1846 - під псевдонімом «Гаврило Русин» надрукував німецькою мовою у 9-му випуску журналу «Річник слов'янської літератури, мистецтва та науки», який видавав у Лейпцігу відомий славіст Йордан, статтю «Становище русинів у Галичині». У ній різко критикував політику уряду в національному питанні в Галичині і виступав проти переслідування національно свідомої інтелігенції.

Зокрема, він писав:

Русини займають дві-треті Галичини й східні комітати в Карпатах та Угорщині; також цілу полудневу частину Росії від Припяті по верхній Дон. Замешкують цю територію у компактній масі, не розпорошені поміж другими народами, ані не змішані з чужими національностями. Вони не є жодними колоністами, які примандрували в ті землі, але вони є їх рідними синами, які живуть на могилах і курганах славних предків своїх з-перед тисячі літ, на прадідівських вогнищах. Коли в них така славна минувшина, то чому вони не осягнули кращої долі, яка належалася б такій великій нації?
Тому в головній мірі, бо Русини не видали здібних провідників і просвітителів; немає в них теж спільного осередку, немає лучности поміж поодинокими галузями нації, так званим освіченим Русинам бракує моральних сил, обзнайомлення з обставинами, патріотизму й бажання приносити жертви. Нарід поділений, порабощений, живе, навіть не знаючи хто він. Його провідна верства зденаціоналізована, відчужена від народньої маси, якій помагає тільки спати.

Під час революційних подій 1848 їздив по селах, виступав на селянських вічах. 4 липня 1848 виголосив промову на народному вічі в Чорткові. На цьому вічі його було обрано секретарем місцевої "Руської ради" [2].

1848 - учасник Собору руських учених у Львові.

1848-1867 - перший в історії професор «руської мови та словесності» (української мови та літератури) у Львівському університеті, перший завідувач кафедри руської словесності [3].

Живучи у Львові, підтримував тісні контакти з М.Устияновичем, Д.Зубрицьким, І.Вагилевичем, переписувався з М.Поґодіним, О.Бодянським, М.Максимовичем, Я.Колларом, П.Шафариком, П.Коубеком, К.Запом, В.Залеським, а пізніше з В.Ганкою, К.Я.Ербеном та іншими славістами.

Свої поетичні твори надрукував у "Русалці Дністровій та альманаху «Вінок русинам на обжинки» (ч. 1—2, Відень, 18461847), у виданні якого брав участь. Численні літературні та етнографічні праці розкидані по різних збірниках, богословські й мемуарні твори надруковані переважно в «Науковому збірнику Галицько-Руської матиці».

18581859 - декан філософського факультету Львівського університету.

Яків Головацький - ректор Львівського університету, 1864

1859 - очолив боротьбу проти прихильників заміни кирилиці латинкою, яка завершилася виданням у Львові німецькою мовою збірника «Питання мови і письма русинів в Галичині» (1861).

1861—1862 - опублікував записки архіпресвітера Феодосія Бродовича.

18641866ректор Львівського університету.

Під впливом Міхаіла Поґодіна перейшов на москвофільські позиції, через що був відзначений званням академіка Санкт-Петербурзької АН.

У свій романтичний період до 1848 Яків Головацький приділив багато уваги збиранню й обробленню українських мовознавчих матеріалів, виходячи з засади, що мова найкраще відбиває дух нації. Але відхід на москвофільські позиції не міг не позначитися і на його наукових працях. Вже його «Граматика руского язика» (1851) далека від позиції збереження і розвитку української мови. Мав вплив на Миколу Устияновича, який також у своїх пізніх творах відмовився від чистої української мови і перейшов на «язичіє».

Надгробок Гловацького на православному кладовищі Вільнюса.

1867 - взяв участь у Всеросійській етнографічній виставці у складі делегації слов'ян Австро-Угорщини, на якій виголосив промову про руську національно-культурну єдність і слов'янське об'єднання, що у Відні було сприйнято як ознака домагань Росії на слов'янські землі і демонстрацію проросійської орієнтації австрійських слов'ян. Це відбувалося в умовах послаблення Австрії після програної австро-пруської війни і спричинило гоніння на Головацького, в якому велику роль відіграв намісник Галичини граф Аґенор Голуховський.

1868 - Головацький переїхав у Росію, склав із себе духовний сан і перейшов у православ'я. Цього року очолив Віленську археографічну комісію.

1871 - очолив Тимчасову комісію зі створення Віленської публічної бібліотеки і музею.

Велике значення мала і зберігає досі тритомна етнографічна праця Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси», опублікована у 1863-1878 в «Чтениях» Товариства історії і древностей російських при Московському університеті.

Зберігають свою наукову цінність ряд історичних праць з дослідження окремих проблем історії Закарпаття, Галичини і Буковини, слов'янського етногенезу, польсько-галицьких, польсько-українських і слов'яно-германських стосунків, статті про І.Котляревського, Г.Квітку-Основ'яненка, М.Шашкевича, І.Вагилевича, розвідки про «Слово о полку Ігоревім», Лазаря Барановича, Феофана Прокоповича, «Географический словарь западнославянских и южнославянских земель и прилежащих стран» (1877, виданий 1884).

Поряд із тим його обґрунтування існування «одної руської народності і одної руської літератури» аж до виступів проти вживання української мови в літературі і науці мали негативний вплив на розвиток галицької і закарпатської інтелігенції.

Архів Якова Головацького зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника та в Інституті літератури НАН України у Києві (фонд 104).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

31 грудня 2013 року в Івано-Франківську відкрили перший в світі пам'ятник Руській Трійці. Серед постатей на пам'ятнику є зокрема і Яків Головацький[4].

Фотогалерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]