Голодний степ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Голодний степ (узб. Mirzachül) — глинисто-солончакова пустеля в Центральній Азії (Узбекистан). Розташована на лівобережжі Сирдар'ї у Сирдар'їнській області Узбекистану, після виходу з Ферганської долини. Біля підніжжя відрогів західної частини Туркестанського хребта і хребта Нуратау. Тягнеться на північ і північний схід до долини Сирдар'ї, а на північному заході зливається з пустелею Кизилкум. Площа близько 10 000 км².

Голодний степ. Дореволюційна топографічна карта

Рельєф[ред.ред. код]

Голодний степ — обширна рівнина на лівобережжі Сирдар'ї. Висота над рівнем моря 230—385 м. Місцями серед рівного простору є пониження поверхні (Джетисайська, Сардобінська западини). Розташована на трьох прирічкових терасах Сирдар'ї (до якої обривається уступом заввишки 6—20 м), складених лесовіднимі суглинками і супісками, а в південній частині — пролювіальними відкладеннями тимчасових потоків з гір.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат рівнини помірно континентальний. Середня температура липня +27,9 °C, січня −2,1 °C. Опадів в східній частині близько 240 мм за рік з чітким весняним максимумом.

Гідрографія[ред.ред. код]

З схилів Туркестанського хребта у бік рівнини стікають численні, але небагатоводні річки (Санзар, Заамінсу), вода яких ще в предгірській зоні частково витрачається на зрошування, випаровується або просотується глибоко в ґрунт. В піщаних, супіщаних і галечных наносах акумулятивної рівнини вода нагромаджується та переміщується в горизонтальній площині вбік Сирдар'ї та озера Тузкан. Проте внаслідок особливостей будови рівнини цей підземний стік сповільнений: ґрунтові води утворюють напівзастійний басейн. По дорозі в результаті вилуговування солей з ґрунту і внутрішньопородного випаровування води минералізуються. На півдні біля підніжжя гір вони майже прісні, в центральній частині більш минералізовані, а в північній частині з особливо сповільненою течією засолені.

Ґрунти[ред.ред. код]

Ґрунти — головним чином звичайні та світлі сіроземи, засолені, з ділянками солончаків в центральній частині. Суглиністі та супіщані сероземи мають сприятливу для землеробства структуру й високу родючість. Ґрунти пустелі до її зрошування загалом не були засолені.

Флора[ред.ред. код]

Ландшафт ефемерової і солянкової пустелі. Навесні на нерозораних ділянках з'являється різноманітна трав'яна рослинність (осока, тонконіг «конгур-баш» та ін.), яка до травня вигорає, залишаються верблюжа колючка, полин, солянки. Властивий ефемеровій пустелі ритм життя виражений дуже чітко.

При малій кількості опадів, сухості повітря і високих температурах відбувається сильне випаровування вологи і висихання ґрунту. Вже наприкінці травня обробіток бавовника та інших культурних рослин вимагає великої кількості води.

Освоєння і господарське значення[ред.ред. код]

Освоєння і зрошування Голодного степу має довгу історію. Перші спроби її обводнення були зроблені ще в середині XIX сторіччя з метою забезпечити водою військово-торгівельний тракт. Канал, збудований наприкінці XIX століття, коли степ остаточно увійшов до складу Російської імперії, окропив невелику ділянку пустелі. Надалі зрошувані площі в північно-східній частині пустелі поступово розширялися. Перед Першою Світовою війною було розпочато спорудження іригаційних каналів. В роки Громадянської війни іригаційні канали були запущені, зрошувана площа скоротилася.

Декретом РНК від 17 травня 1918 року «Про організацію зрошувальних робіт в Туркестані» передбачалося зрошувати 500 тис. десятин землі. У 1921 році було створено Спеціальне управління по відновленню іригаційної мережі Голодного степу. Подальшому розширенню зрошуваних площ сприяло створення дамби Фархадської ГЕС на Сирдар'ї, проведення Південно-Голодностепського каналу.

Освоєння пустелі супроводжувалося серйозними труднощами, зв'язаними:

  • з великою кількістю зіпсованих в результаті хижацького використання земель;
  • із засолом ґрунтів, що продовжувався в результаті зрошування.

За роки соціалістичного будівництва в Голодному степу були здійснені корінні перетворення. З реконструкцією Північного каналу ім. З. М. Кірова і спорудженням Центрального, Південно-Голодностепського каналів та інших каналів значні простори Голодного степу були перетворені (за 1950—60-ті роки) на найбільший район (площею близько 800 тис. га) бавовництва Узбецької РСР. Іригаційне освоєння йшло із застосуванням новітніх прийомів і методів водогосподарського будівництва.

Основна культура — бавовник не переносить солі і навіть на слабозасолених ґрунтах буває рідким, пригнобленим. Проте помічено, що бавовник, оброблюваний на таких ґрунтах з року в рік, в подальших поколіннях набуває деяку солестійкість. Тому рекомендовано проводити посів бавовника насінням, зібраним з тих же ділянок.

Засолення[ред.ред. код]

Зрошування із самого початку стало приводити до підйому ґрунтових вод, заболочування і засолу полів. Після одно-, двократного використовування родючі ділянки перетворювалися на невдобки. Ці ділянки кидали, переходили на інші. Виникло так зване «кочове землеробство». Площі солончаків і заболочених земель швидко росли.

Причина засолу земель Голодного степу — підйом рівня ґрунтових вод при поливі, що виникає через відсутність вільного їх відтоку. При непомірному зрошуванні ґрунтові води підіймаються на поверхню, при зіткненні з капілярним шаром відбувається швидкий засол ґрунту, оскільки по капілярах разом з водою підіймаються розчинені в ній солі, а при більшому підйомі і зіткненні поверхні ґрунтових вод з поверхнею ґрунту останній заболочується. Для пониження рівня ґрунтових вод застосовуються дренаж.

У Фергані здавна вдаються до осіннє-зимової промивки засолених земель. Пущена на поля вода розчиняє солі у верхніх горизонтах. З полів вона стікає в особливі збросові канали «заури» — необхідний елемент зрошувальної мережі, і скидується в западини (Сардобінську та ін).

Впровадження правильної системи землеробства і створення полезахисних смуг перешкоджають засоленню ґрунту. Полезахисні смуги, створювані тут з місцевих порід — шовковиці, урюку, верби, джиди (лоха), послаблюючи силу вітру, зменшують випаровування ґрунтової вологи і тим самим знижують інтенсивність підняття її по капілярах. Транспірування вологи деревами також сприяє пониженню рівня ґрунтових вод. Включення в сівозміну люцерни теж ослаблює висушування землі та підйом води по капілярах, покращує структуру і підвищує родючість ґрунтів.

Література[ред.ред. код]

  1. Голодний степ в книзі: Н. А. Гвоздецкий, Н. И. Михайлов. Физическая география СССР. М., 1978. (рос.)
  2. Agricultural of Uzbekistan 2006, statistical yearbook, Goskomstat Uzbekistana, Tashkent, 2007.
  3. Голодний степ у Великій радянській енциклопедії (рос.)



Узбекистан Це незавершена стаття з географії Узбекистану.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.