Голод на Поволжі 1921—1922

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Трупи померлих від голоду зібраних за кілька грудневих днів 1921 на кладовищі в Бузулукi, 1921 рік.

Голод в Росії 1921–1922 (відоміший як Голод у Поволжі 1921–1922 років) — масовий голод у радянських республіках РРФСР. Відомий як голод в Поволжі, у зв'язку з тим, що регіони Південного Уралу і Поволжя постраждали найбільш тривало і масово.

Пік голоду припав на осінь 1921 — весну 1922 року, хоча випадки масового голодування в окремих регіонах реєструвалися з осені 1920 року до початку літа 1923 року. Згідно з даними офіційної статистики, голод охопив 35 губерній із загальним населенням в 90 мільйонів чоловік, з яких голодувало не менше 40 мільйонів.

Причини голоду[ред.ред. код]

Головні причини: деградація сільського господарства в результаті Громадянської війни і наслідки виробленої більшовицьким урядом політики побудови комунізму[1] — у селян вилучався весь хліб і навіть насіння на засів[2]. Другорядні: засуха і зникнення поміщицьких і великих селянських господарств, традиційно виробляли значну частину зерна на продаж[1].Діяла з весни 1917 хлібна монополія і продрозверстка приводили до скорочення виробництва селянами продуктів тільки до рівня поточного власного споживання. Відсутність легального приватного ринку хліба при відсутності будь-яких значимих запасів зерна в урядів радянських республік і розруха на транспорті і лише почали свою діяльність нові інститути влади також послужили причиною голоду. Радянська пропаганда лише вказувала на неурожай як на причину голоду, замовчуючи при цьому фактор політики вилучення зернових у селян більшовиками на поширення трагедії голоду.

Масштаб та наслідки Голоду[ред.ред. код]

Дослідник голоду В. А. Поляков прийшов до висновку що заходи радянської влади ліквідації голоду і його наслідків були малоефективними[3].Від голоду і його наслідків загинуло близько 5000000 чоловік. Смертність зросла в 3-5 разів (в Самарської губернії, Башкирії і Татарської Радянської республіці смертність зросла з 2,4-2,8 до 12,3-13,9 осіб на 100 душ населення в рік). Вмирали переважно беспосівні (23,3) і в меншій мірі малопосівні (11,0), середньо-(7,7) і крупно-посівні (2,2) (смертність на 100 осіб) селяни.

Крім того, голод у тій чи іншій мірі охопив практично всі регіони і міста Європейської частини Радянських Республік. Найбільш важке положення було в південних губерніях УРСР (Запорізька, Донецька, Миколаївська, Катеринославська та Одеська), у всій Кримської АССР і області Війська Донського. Втрати в період голоду важко визначити, оскільки ніхто не займався підрахунком жертв. Найбільші втрати спостерігалися в Самарської та Челябінської губерніях, в автономної області німців Поволжя та Башкирської автономної республіки, загальне число населення яких скоротилося на 20,6%.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Кристкалн А. М. Голод 1921 г. в Поволжье: опыт современного изучения проблемы М., 1997
  2. «Взял труп мальчика 7 лет, разрубил топором на мелкие части и сварил» Еженедельник «Коммерсантъ», № 3 (957), 23.01.2012
  3. Поляков, B. A. Голод в Поволжье, 1919–1925 гг.: происхождение, особенности, последствия. Волюфад. 2007. 735 с.