Голоси Місяця (фільм)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Голоси місяця
La Voce Della Luna
Голоси місяця
Жанр притча
драма
сюрреалістична комедія
Режисер Федеріко Фелліні
Продюсер Вітторіо Чекі Ґорі
Маріо Чекі Ґорі
У головних
ролях
Паоло Вілладжіо
Роберто Беніньї
Оператор Тоніно Деллі Коллі
Композитор Нікола Пйовані
Тривалість  120 хв
Мова  італійська
японська (кілька слів)
Країна  Італія Італія
Франція Франція
IMDb ID 0098606

Голоси Місяця (італ. La voce della Luna) — останній фільм Федеріко Фелліні, знятий за мотивами повісті Ермано Кавацоні «Поема про Лунатиків» у 1990 році.

Сюжет[ред.ред. код]

У фільмі розповідається історія лунатика на ім'я Іво Сальвіні (Роберто Беніньї), що постійно подорожує вночі прислухаючись до голосів місяця. Він намагається звабити білявку Альдіну, чий образ нагадує йому місяць; натомість вона не має жодного бажання бути з ним. Згодом він знайомиться з колишнім префектом Ґонеллою (Паоло Вілладжо), котрому усюди маряться демони. Разом з ним вони починають вести розслідування, будучи одержимими різними нав'язливими ідеями.

Згодом Сальвіні з Ґонеллою потрапляють на фестиваль «Місс Мука 89», де Іво бачить свою Аделіну, що танцює з іншим. Він викидає тарілку з равіолі на голову тому панові і згодом тікає у поле разом з Ґонеллою. Потім Ґонелла потрапляє на імпровізовану дискотеку, де звучить музика Майкла Джексона. Ґонелла починає танцювати вальс і усі мовчки дивляться на нього. Згодом вальс обривається музикою Майкла Джексона. В той самий час Іво приміряє туфлю, що її колись загубила Аделіна, дівчатам тієї дискотеки і виходить що ця туфля усім підходить.

Кінець фільму є своєрідним заповітом Фелліні. Іво підходить до тієї ж криниці що й спочатку фільму і робить висновок, що якщо слухати голос місяця, щось у цьому світі можна зрозуміти.

Критика[ред.ред. код]

Цей фільм залишився незрозумілим для більшості кінокритиків. Один із американських кінокритиків Каннського кінофестивалю заявив, що цей фільм є найнудніним серед усіх, що йому доводилося бачити за своє життя [1].

Тим не менше провідні італійські кінокритики Альберто Моравія, Туліо Кезіх та Альдо Тассоне позитивно оцінили роботу Фелліні [2].

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Reported in Time Magazine, Oct. 1990, 37. See also Kezich, Federico Fellini: His Life and Work, 385-86
  2. Kezich, Fellini: His Life and Work, 383