Голубничий Всеволод Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Всеволод Сергійович Голубничий
Народився 5 червня 1928(1928-06-05)
Богодухів
Помер 10 квітня 1977(1977-04-10) (48 років)
Нью-Йорк
Країна США США
Національність українець
Діяльність економіст
Alma mater Український вільний університет, Колумбійський університет
Галузь економіка, політична діяльність
Заклад Хантер-коледж
Вчене звання доктор економіки
Науковий ступінь професор
Партія Українська революційно-демократична партія

Всеволод Сергійович Голубничий (псевдоніми — Фелікс, В. Голуб; * 5 червня 1928(19280605), Богодухів — † 10 квітня 1977, Нью-Йорк) — економіст, історик, публіцист, політичний та громадський діяч української діаспори. Доктор економіки (1971), член УВАН, професор Нью-Йоркського Хантер-коледжу (19621977).

Біографія[ред. | ред. код]

Народився у місті Богодухів. Його мати, етнічна росіянка, працювала у сфері охорони дитинства, а його батько був аґрономом; під час революції служив у кавалерійському загоні Будьонного (Червона армія), а під час сталінського терору був двічі заарештований. В часи другої світової війни Голубничий був депортований відступаючими німцями і до 1945 року працював у Німеччині як «остарбайтер».

Після війни навчався в Українському вільному університеті (Мюнхен). 1951 переїхав до США, закінчив економічний факультет Колумбійського університету (1954), викладав у Російському інституті цього університету (1954-1956).

У повоєнні роки Голубничий — учасник молодіжного руху українських емігрантів: член студентських груп «Суспільний гуманізм», «Золотоверхий Київ». Від 1946 — член Української революційно-демократичної партії, редактор її газети «Юнацька боротьба». Після розколу партії 1948 — активний діяч її лівого крила, до якого на чолі з першим президентом Григорієм Костюком увійшли Іван Майстренко, Голубничий, Борис Левицький, Роман Паладійчук та інші. Нові ліві критикували еміґрантів, які прагнули «відновлення старого дореволюційного порядку», вважаючи, що таке гасло «через тридцять років» нехтувало новою ситуацією, в якій вони протистояли політиці відновлення приватної власності в економіці.

У квітні 1949 року вони почали видавати газету «Вперед. Український робітничий часопис», яка за редагування Голубничого протягом десяти років представляла найлівішу течію в післявоєнній українській еміґрації.

У 1960-1970-х рр. — керівник «Клубу круглого столу» в Нью-Йорку, метою якого було всебічне вивчення суспільних реалій в Україні та демократизація життя західно-української діаспори. Був одним з ініціаторів спроби групи діаспорних інтелектуалів нав'язати офіційні контакти з українською радянською інтелігенцією[1]. У майбутній суверенній українській державі вважав необхідним перехід від існуючої державно-капіталістичної до суспільної власності на засоби виробництва і від волюнтаристських до реально обґрунтованих планових засад господарювання. Обстоював всебічний соціальний прогрес українського суспільства, особливо поліпшення становища його упосліджених верств.

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Політична діяльність не зашкодила Голубничому стати об'єктивним дослідником, одним із найзначніших на Заході експертів марксистської економічної теорії та економіки СРСР. Останню, на відміну від більшості зарубіжних фахівців, він розглядав не як гомогенну цілісність, а як сукупність структур зі значними регіонально-історичними та етнокультурними відмінностями. Він автор понад 100 наукових публікацій з економіки, політології, історії, культурології. Серед них англомовні: «Радянська економічна допомога Китаю», «Нарис історії КПУ» (обидві — 1958), «Економічна система в дії: США, СРСР і Франція» (1965, підручник у співавторстві з А. Оксенфельдом), «Економічна інтеграція в Східній Європі: детерміністський підхід» (1976); німецькою мовою: «Діалектичний матеріалізм Мао Цзедуна…» (1962); україномовні: «Україна в Об'єднаних Націях» (1953), «Суть української культури й українська культура в діаспорі» (1964), «Кормча книга академіка Глушкова або „Legatum“ Петра Шелеста» (1977).

Статті Голубничого з української політики, економіки та історії вважаються одними з найкращих в царині українознавства. У своїх післявоєнних статтях про майбутній розвиток СРСР він запропонував проґноз, який, хоча і не помічений більшістю совєтолоґів, виявився вражаюче точним.

Значна частина наукового доробку Голубничого неопублікована. Рукописи зберігаються у фондах університетських бібліотек США.

Помер у місті Нью-Йорк.

Твори[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Грицак Я. «…Холодну війну розхолодити…»: до спроби налагодження зв'язків між українськими інтелектуалами Заходу та УРСР // Mappa Mundi: зб. наук. пр. на пошану Ярослава Дашкевича з нагоди його 70-річчя / [редкол.: Ігор Гирич та ін.]. — Л. ; К. ; Нью-Йорк: Вид-во М. П. Коць, 1996. — С. 875—903.