Голіцин Дмитро Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Дмитро́ Миха́йлович Голі́цин (3 липня 1665 — 14 квітня (25 квітня) 1737) — російський державний діяч і політик 18 століття, князь.

Дмитро Михайлович Голіцин (1665 - 1737).

Походження та кар'єра[ред.ред. код]

Народився 3 липня 1665 у Москві. Син стольника Михайла Андрійовича Голіцина, старший брат Михайла Михайловича Голіцина. 1686 року став кімнатним стольником царя Петра Олексійовича. У 16941697 роках служив у Преображенському полку у званні капітана, пізніше вивчав військові науки в Італії, у 17011704 рр. був послом у Константинополі та був ув'язнений у Семибашенній фортеці, пізніше брав участь у бойових діях Північної війни.

Політична діяльність[ред.ред. код]

У 17071718 роках був воєводою (потім — губернатором) у Києві, де, за відгуками сучасників, відрізнявся чесністю та непідкупністю. Однак, в записках до московської центральної адміністрації радив їй шляхом проведення політики інтриг поглиблювати протиріччя між старшиною і гетьманом та заохочувати таємні доноси, щоб таким чином контролювати політичну ситуацію в Гетьманщині. В Києві князь звів власним коштом собор Миколо-Пустинського монастиря (1715 р.). З 1718 року був головою Камер-колегії та членом Сената, завідував фінансовими питаннями. Мав велику довіру Петра I, який часто звертався до нього з різними проханнями (наприклад, про переклад тих чи інших книжок). Проте, у 1723 р. Голіцина було заарештовано по справі Шафірова, але був помилуваний через клопотання імператриці.

Собор Миколо-Пустинського монастиря, Київ. Знищений за радянської влади.

Після смерті Петра I Голіцин підтримував партію противників правління його онука Петра II Олексійовича, однак погодився на царювання Єкатерина I в обмін на місце у Верховній тайній раді. За Петра II був призначений головою Коммерц-колегії, скасував низку державних монополій та знизив митні тарифи. Тоді ж ввів до Верховної таємної ради свого брата Михайла, який надалі став головою Військової колегії. 1730 року запропонував запросити на престол курляндську герцогиню Анну Іоаннівну, обмеживши її владу «кондиціями» (які фактично обмежували її роль представницькими функціям). Пізніше розробив проект конституції, згідно з яким абсолютна монархія в Росії скасовувалася навіки та країна перетворювалася на шляхетську республіку (що фактично сталося пізніще). Ці ідеї викликали неприйняття у більшої частини російського шляхетства та деяких членів Верховної таємної ради, який було розформовано після того, як Анна розірвала «кондиції».

Відставка і смерть[ред.ред. код]

Попри те, що Голіцин очолював «конституційну» партію, після розформування Верховної таємної ради його, на відміну від Долгоруких, не було вислано. Можливо, відіграв роль той факт, що ініцатива запрошення Анни Іоаннівни на престол походила від нього. Зберігаючи звання сенатора, він жив у маєтку Архангельскому під Москвою, де зібрав величезну колекцію (близько 6 тис. томів) європейської літератури. Незабаром, однак, репресії зачепили його зятя, за заступництво якому семидесятирічний князь у 1736 р. був арештований, звинувачений у підготовці заколоту та ув'язнений у Шліссельбурзькій фортеці, де невдовзі помер (чи був убитий).

Джерела[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]