Гомерівські гімни

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гомерівські гімни (грец. Ομηρικοί Ύμνοι) —так називаються поетичні твори на честь богів, що виникли у 7-5 ст. до н. е., написаних гекзаметром . Звичайно приписуються Гомеру та іншим кіклічним поетам.

Старовинна рукописна збірка складалася з 34 гімнів, більшість яких має від 4 до 20 рядків. Лише п'ять із них сягають кількох сотень рядків. Походження назви точно не відоме. Великі за обсягом гімни дають уявлення про міф, пов'язаний з певним божеством, про його подвиги чи діяння, встановлення культу, заснування храму («До Деметри», «До Аполлона»).

Гомерівські гімни складали рапсоди, ними вони звичайно передували декламацію гомерівських поем — «Іліади» та «Одіссеї» — під час поетичних змагань на різноманітних давньогрецьких агонах або під час святкування культових свят у найбільших релігійних центрах Греції. Здебільшого гімни являли собою звернення до певного божества і просили про заступництво, а також передавали легенду, повязану із цим божеством. Довжина гімну широко варіювала і інколи могла становити кілька віршів. Хоча не всі гімни носили культовий характер.

Невеликі гімни просто прославляють бога, наділяючи його пишними епітатами. Зразком такого гімну може бути п'ятивірш «До Гери»:

        Реєю роджену,золототронну прославлю я Геру
        Вічноживущих царицю, з лицем незрівнянної вроди,
        Гучногримучого Зевса сестру його рідну й дружину
        Славную.Всі бо боги на великім Олімпі блаженні
        З благоговінням шанують її із Кронідом нарівні.
                                          (Переклад Н.Пащенко) 

Ще лаконічнішим є гімн «До Деметри»(495 рядків), сюжетом якого є викрадення дочки Деметри Персефони (або Кори) богом Аїдом, який робить її своєю дружиною і володаркою підземного царства мертвих. Засмучена втратою доньки і не знаючи, що з нею сталося, Деметра покидає свої справи і, набувши вигляду літньої жінки, спускається з Олімпу до міста Елевсін, де стає служницею царського подружжя Келея і Метані-ри. Вона пообіцяла їм виховати маленького сина Демофонта. Богиня полюбила хлопчика і вирішила дати йому вічну молодість і безсмертя, а для цього

щоночі очищала його вогнем. Та нерозумне втручання Метаніри порушило плани Деметри. Розгнівана богиня розкрила себе й наказала елевсінцям збудувати на свою честь храм з жертовником. Пізніше вона сама встановила свій культ із таїнствами, в яких брали участь тільки посвячені і розголошення яких каралося смертю. Деметра всіх посвятила в таїнства.

Але Деметра сумувала й надалі, не повертаючись на Олімп. Коли на землі починається посуха, Зевс наказує Аїдові тримати в себе Персефону лише третину року, решту часу вона має проводити з матір’ю. Щаслива богиня з дочкою піднімається на Олімп і щедрою рукою розсипає на землю свої дари.

Пишноволоса Деметро преславна, тебе я співаю,[ред.ред. код]
Також і доньку чудову твою, Персефону вродливу.[ред.ред. код]
Слався, богине! Будь міста захисниця. Першою в пісні.[ред.ред. код]

Гімн «До Аполлона Делоського» (178 рядків) розповідав, як богиня Лето після довгих блукань нарешті обирає острів Делос, та, зі згоди бога, народжує на ньому сина Аполлона.

його честь храму з жертовником. Протягом тисячоліття Дельфійський храм відігравав надзвичайно велику роль в історії Еллади, став головним релігійним центром усієї країни. Усередині храму віща Піфія вишукувала малозрозумілі слова оракула, жерці тлумачили їх. Жодна більш-менш значна подія не відбувалася в Елладі без схвалення дельфійського оракула.

Найбільший «Гімн до Гермеса» (580 рядків) присвячений народженню і витівкам з першого ж дня появи на світ покровителя торгівців, шахраїв та мандрівників Гермеса, сина Зевса і німфи Майї:

Син народивсь у богині — хитрун, витівник і пролаза, Злодійкуватий крадій, бикокрад, сновидінь повелитель, В двері підглядник, нічний розбишака, який незабаром Діянь преславних на подив богам мав багато звершити… Вранці з світанком народжений, грав на кіфарі опівдні, Ввечері ж викрав корів у стрільця дальносяжного Феба.

Гімн закінчується зверненням поета до богині з проханням послати щасливе життя за складену на її честь пісню. Він містить найдавнішу згадку про таїнства Деметри з участю посвячених у них людей — «містів» (звідси — «містерії»), Містів було багато — понад тридцять тисяч. Пізніше «елевсінські містерії» — таємна частина культу Деметри в місті Елевсін — стають одним з важливих джерел виникнення давньогрецької трагедії.

«Гімн до Афродіти» (293 рядки) розповідає лише про один епізод з життя цієї богині. Закохана в пастуха Анхіза, Афродіта, набравши вигляду прекрасної діви, з’являється до нього, освідчується і поділяє з ним ложе. Від цього союзу закоханих має народитися родоначальник могутнього роду героїв Еней. Після пробудження від сну Анхіза Афродіта постає перед ним у всій своїй божественній величі. Богиня заспокоює наляканого Анхіза і скаржиться на свою долю — вона, яка раніше вселяла кохання в безсмертних богів і тому панувала над усіма ними, тепер сама потрапила у свою ж пастку. Вона пророчить щасливе дитинство Енея і наказує Анхізові ніколи не розголошувати нікому таємницю їхнього інтимного зв’язку:

Бо коли правду ти скажеш й хвалитись почнеш безрозсудно,[ред.ред. код]
Що сам зійшовсь з Кіфереєю ошатновіночній в коханні, —[ред.ред. код]
Зевс тебе в гніві понищить і блискавки жаром обвуглить.[ред.ред. код]

Вірогідно, що гімни виконували роль своєрідних молитв-заспівів, звернення до даного бога під час покланяння його культу, після якого починали виконувати героїчну билину про нього. Про це може засвідчити останній незмінний рядок у багатьох гімнах — «Зараз, тебе пом’янувши, до іншої пісні беруся».

Гомерівські гімни становлять цікаве й важливе явище ранньої грецької літератури не тільки як джерело, що віддзеркалює досить давні уявлення еллінів про життя богів, але і як визначні художні твори, що вплинули на розвиток цього поетичного жанру в пізніші часи.

Відомі гімни, присвячені наступним давньогрецьким божествам: Афродита, Аполлон, Арес, Асклепій, Артеміда, Афіна, Кібела, Діоніс, Деметра, Діоскури, Гея, Геліос, Гера, Геракл, Гермес, Гефест, Гестія, Зевс, Пан, Посейдон, Аполлон Піфійський, Селена, Зевс.

Джерела[ред.ред. код]

Wikisource
У Вікіджерелах є наступний текст: