Гончар Іван Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гончар Іван Іванович
Основна інформація
Дата народження 19 червня 1940(1940-06-19) (83 роки)
Місце народження Коболчин, Україна
Професії диригент
Нагороди

Гончар Іван Іванович. — (19 червня 1940 року, с. Коболчин Сокирянський район Чернівецька область. — педагог, хормейстер, диригент, композитор. Майстер кераміки. Заслужений працівник культури України.

Слово про митця[ред. | ред. код]

Є такий вислів: «Якщо людина талановита, то вона талановита в усьому». Ці слова залюбки адресую відомому хормейстру з Новодністровська, диригенту народного аматорського хору «Калина», заслуженому працівнику культури України Івану Івановичу Гончару.

(Авксентій Яківчук, фольклорист-народознавець [2002]).

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Гончар народився 19 червня 1940 р. в селі Коболчин Сокирянського району Чернівецької області. У 1958 р. закінчив Ломачинецьку середню школу і працював завклубом у рідному селі. У 1960—1963 рр. навчався на музичному відділі Чернівецького педагогічного училища. По його закінченні до 1983 р. працював учителем музики, образотворчого мистецтва і фізичного виховання. У 1970 р. закінчив факультет фізвиховання Кам'янець-Подільського педінституту. З 1985 по 2008 рік працював у Новодністровську, де створив хор «Калина», який швидко став популярним і визнаним в Україні.

Творча діяльність[ред. | ред. код]

Свій перший музичний твір «Пісня про Коболчин» на власні слова написав в училищі, де музичними наставниками були Григорій Шевчук та Йосип Заславський. Працюючи в с. Коболчин, створив хор, який завойовував призові місця на районних і обласних оглядах, був удостоєний звання народного, нагороджений бронзовою та срібною медаллями лауреата фестивалів, був дипломантом і лауреатом трьох оглядів-конкурсів народного співу ім. П. Демуцького у м. Києві.

Іван Гончар активно займається композиторською діяльністю, написав «Пісню про Новодністровськ» на слова О. Юрданової, «Привітальна», «На той берег-бережок», на слова Інни Багрійчук, «Моє село» на слова Івана Нагірняка та багато інших.

І. І. Гончар проявив себе непоганим художником, маляром, з діда-прадіда він гончар-кераміст. Ним відреставровані церкви в селах Коболчин та Вашківці Сокирянського району, Джуастра — Вінницької області. Багато уваги приділяє відновленню гончарного ремесла. Створив майстерню, де займалося 30 учнів Новодністровського будинку народної творчості. Гончарні вироби власні та його учнів демонструвалися на різних виставках у Чернівцях, Києві…

Підготував до друку збірник пісень "Співає хор «Калина», підручник «Як навчитися гончарству».

Іван Гончар багато років присвятив пропаганді і відродженню мистецтва гончарів, створив музей-комплекс гончарства, який був відкритий у рідному селі Коболчин 26 грудня 2008 року і директором якого він є. Свою справу майстер репрезентував на симпозіумах гончарства у с. Гавареччина Львівської області (2005 р.), в м. Чигирин (2006 р.), на щорічних виставках в музеї Івана Гончара в Києві, на Петрівському ярмарку в Чернівцях, на «Прикарпатському вернісажі» в Івано-Франківську, на виставках у м. Чубинську Київської області, смт Путилі Чернівецької області, на святах народної творчості у Румунії (м. Радауць, м. Сучава) та інших культурно-мистецьких заходах.

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

Праця ентузіаста-митця гідно оцінена: нагороджений почесними грамотами Міністерства культури і туризму України (1999, 2003 рр.), Міністерства освіти і науки України (1982, 1983 рр.), медаллю «10 років Незалежності України», він — член Національної Всеукраїнської музичної спілки України (з 2002 р.), Національної спілки майстрів народного мистецтва України (з 2003 р.), йому присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури України» (1999 р.). Майстер — лауреат XIII Міжнародного гуцульського фестивалю (2003 р.), почесний громадянин м. Новодністровська і с. Коболчин, учасник Всеукраїнського конкурсу «Український центр розвитку музейної справи» (м. Київ, квітень, 2009 р.), виставки-конкурсу та мистецького фестивалю «Гончарний всесвіт — 2009» у м. Опішня Полтавської області. Лауреат Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Гончар Іван Іванович // Гусар Ю. С. Дністровий зорепад. Штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літературно-мистецька Сокирянщина» / Юхим Гусар. — Чернівці: ВІЦ «Місто», 2010.- С. 23-25.
  • Гусар Ю. Гончар — профеія композитора [про І. І. Гончара] / Юхим Гусар //Буковинське віче. — 2016.- 23 червня (№ 24). — С.3.
  • Іван Гончар (автор тексту Микола Шкрібляк) // Буковина: спільна культурна спадщина. — Чернівці: Місто, 2009. — С. 72-75.
  • Яківчук А. Гончар із династії гончарів / Авксентій Яківчук // Буковинське віче. — 2002. — 10 травня. — С. 3.
  • Магдюк О. Майстер гончарного дива / Ольга Магдюк // Буковина. — 2007. — 19 червня. — С. 3.
  • Гнідан О. Кераміку ліплять і першокласники, і 50-річні жінки / Ольга Гнідан // Молодий буковинець. — 2007. — 19 липня. — С. 12.
  • Ткачук О. Гончар із роду гончарів / Олександр Ткачук // Буковина. — 2007. — 2 листопада. — С. 2,
  • Бордіян В. Буковинські гончарні промисли / Валентина Бордіян // Буковинське віче.- 2009. — 5 червня (№ 43). — С. 2.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Польова веселка

(Гончар Іван Іванович), молодий директор Романковецького, що споруджувався, консервного заводу Василь Мельник (Мельник Василь Гаврилович … 8 КБ (526 слів) — 17:35, 14 жовтня 2013

  • Коболчин

Уродженці села: Гончар Іван Іванович (19.06.1940).- Заслужений працівник культури України (1999). Член Національної всеукраїнської … 8 КБ (531 слово) — 16:10, 8 листопада 2013

  • Тищенко Катерина Іванівна

Тищенко К. Гончар Іван Іванович Заслужений працівник культури України / Катерина Тищенко // Енциклопедія сучасної України. — … 4 КБ (261 слово) — 06:58, 13 листопада 2013

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гончар_Іван_Іванович&oldid=36897847