Гоніння на християн у Римській імперії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гоніння на християн у Римській імперії почалися з розп'яття Ісуса Христа та описаних в Новому Завіті гонінь від іудеїв[en] та тривали з різною інтенсивністю протягом трьох сторіч до 313 року, коли імператором Костянтином Великим був виданий Міланський едикт та становище християн стало легальним. Християни переслідувалися[en] місцевою владою не регулярно і в різних обставинах, часто за примхою місцевої не християнської частини суспільства.

Гоніння зробили сильний вплив на розвиток християнства, визначивши вибір канонічних євангелій, надавши вплив на богослів'я та організаційну структуру Церкви. Серед іншого, гоніння сформували культ святих та мучеників, сприяли швидкому поширенню[en] нової релігії, появі апологетичної літератури[en].

Після засудження аріанства на Нікейському соборі 325 року і проголошення 380 року християнства як державною релігією[en] імперії, переслідування взяли форму покарання послідовників християнських вчень, визнаних єретичними.

Причини гонінь на християн[ред.ред. код]

Доля християнства в римській імперії визначалась в загальній участі трьох факторів: ставленні до нього простого народу, римської держави і греко-римської інтелігенції[1].

Ставлення до християн простого народу[ред.ред. код]

Язичницькі письменники і християнські апологети свідчать, що поява і поширення християнства в греко-римському суспільстві була зустрінута з боку останнього ненавистю як у нижчих шарах суспільства, так і освіченого класу.

Простолюдини вважали, що християни не звершують ніяких жертвопринесень, тим самим не задобрюють богів, тому вони викликають гнів богів не тільки на себе але і на них.

Християн звинувачували у безбожництві, не в юридичному а у буквальному сенсі, як людей невіруючих, і що не визнають богів. Бо Християни не мали храмів і не поклонялись богам.

Також їх звинувачували у тієстових вечерях; цей вираз має звязок з легендою про царя Тієста, що хотів випробувати всезнання Юпітера, запропонував йому зарізати власного сина. Це народна уява про таїнство Євхаристії. Говорили що начебто християни харчуються кров'ю, тому вони заколюють немовлят.

Третє звинувачення було в едипівських змішаннях. В основі терміну лежить легенда про Едипу і його ганебному шлюбі з мамою. Основою для звинувачення християн в цьому були вечері любові. Підозрювали що християни на цих зібраннях чинять страшну розпусту, і після чого вбивають дітей. Виходить що вони розпусники, людиноненавиники, безбожники. Через це простолюдини думали що всі біди через християн і ненавиділи їх. В Африці була навіть приказка: «Не дає Бог дощу, то підемо на християн»[2]. Лунали вигуки: «Християн до левів», та питання: Чи може бути щось добре від такого народу? Чи не підлягає він винищенню?[3]

Періоди гонінь[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Лесюк Михаїл, протоієрей Історія древньої церкви. — К: Видавничий відділ УПЦ КП, 2013. — 776 с.
  • Болотов. В. В., проф. Лекции по Истории Древней Церкви. В 4 т.. — С-пб: Типография М. Меркушева, 1910. — Т. 2. — 472 с.