Гора

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Українські альпіністи в горах Кавказу

Гори — обширні ділянки земної поверхні з різкими коливаннями висот і контрастними формами рельєфу, піднесені вище 600 м над рівнем моря.

Загальний опис[ред.ред. код]

В результаті тектонічних рухів (орогенезу) виникають тектонічні гори, а як результат вулканічних процесів — вулканічні гори. Остаточний вигляд їм надають денудаційні процеси.

Синонім гір: гірські споруди.

Найвища гора на Землі — Джомолунгма, котра має у висоту 8 848 метрів над рівнем моря. Якщо вимірювати різницю висот між вершиною та підводною основою — найвищою горою на Землі можна вважати вулкан Мауна-Кеа, котрий, рахуючи вище наведеним способом, нарховує 10 230 метрів, з яких тільки 4 207 здіймаються над рівнем моря. Якщо рахувати за віддаленістю від центру Землі — найвіддаленішою від центру точкою земної поверхні є стратовулкан Чімборасо. Найвища відома гора в Сонячній системі — гора Олімп, щитовий вулкан на Марсі, який має висоту 22 км.

Різновиди гір. Класифікація[ред.ред. код]

За генезисом усі гори поділяють на два великих класи:

  • Тектонічні гори утворювалися під час кількох фаз орогенезу (докембрійська, каледонська, герцинська та альпійська), що спричинили нагромадження скельних мас у складки (гори складчасті) або вертикальне переміщення цих мас вздовж скидів (брилові гори).
  • Вулканічні гори є результатом частих вивержень вулканів, мають форму конусів із кратерними зниженнями.

Висота гори вимірюється як висота її вершини відносно рівня моря. Важливим є також вимірювання висоти гір як різниці висот між вершиною та рівнем прилеглої території.

За висотами гори поділяють на типи:

  • високі (понад 2 000 м над рівнем моря),
  • середньовисокі (1 000—2 000 м),
  • низькі (600—1 000 м).

Для гір характерна вертикальна поясність ландшафтів.

Окрім вершини, гора складається з основи і кореня, утворених складками геологічних шарів: основа і корінь мають потужність більшу, ніж висота вершини. Глибину коренів можна оцінити через ґравітаційну аномалію, яку вона породжує (до декількох десятків кілометрів в глибину).

Гора завжди формується силами, які впливають на ґравітаційний баланс шляхом підняття (чи нарощування) порід. В результаті дисбаланс призводить до підвищення рельєфу шляхом ізостатичної компенсації (плавучості кори в мантії) і потовщення земної кори (які можуть відбуватися зазвичай на глибинах від 30 км до 60 км).

Характеристика[ред.ред. код]

Гориста місцевість охоплює 54% території Азії, 36% — Північної Америки, 26% — Європи, 22% — Південної Америки, 17% — Австралії і 3% — Африки. В цілому 24% континентальних ландшафтів є гірськими. 10% людства живе в гірських районах. Більшість річок у світі живляться з гірських джерел, і більше половини людства залежить від цієї води[1][2].

Орогенез[ред.ред. код]

Докладніше у статті Орогенез
Утворення гірського хребта при зіткненні океанічної плити з континентальною.

Горотворення може мати багато причин, але основна пов'язана з тектонічними рухами. Субдукція океанічної плити під континентальну плиту або океанічну утворює гірський хребет (Анди, Скелясті гори). Також може відбуватися зіткнення двох континентальних плит і внаслідок цього може утворитися гірський ланцюг (Альпи, Кавказ, Гімалаї). Земна кора потовщується розломами і складками, що проявляються на всіх рівнях.

Утворення гірського хребта при зіткненні двох континентальних плит.

Наявність теплових аномалій також може привести до формування рельєфу шляхом виверження порід (через вулкани) та/або за рахунок зміни щільності (і, отже, плавучості) земної кори або літосфери (тепліша/менш щільна). Земна кора є легшою за літосферну мантію, що лежить під нею, більша частина породи, що застигає і згущується, поглинається корою на межі кори та мантії (найглибша така межа — Мохоровичича). Це потовщення призводить до підйому рельєфу і, як правило, до локального збільшення ерозії. Ерозія може також впливати на формування рельєфу через зміну ізостазії ділянок земної кори.

Гірський ланцюг також може бути створений на межі плит, котрі рухаються в паралельних напрямках (трансформний розлом), або котрі розходяться (на межах рифтів рельєф утворюється через термічний ефект).

Ерозія в горах[ред.ред. код]

В масштабах гори ерозія є потужним чинником розподілу мас. Зокрема, відповіддю на ерозію внаслідок ізостазії може стати вертикальний рух вгору гірських порід, і, таким чином, можливе підняття нових вершин (якщо відношення ерозії вершини і ерозії долини це дозволяє).

Високогірні схили зазнають дії снігу і морозу. Через мороз у гірських породах (навіть твердих), можуть утворюватися тріщини. Значною ерозійною силою в горах є льодовики, внаслідок дії яких утворюються різноманітні форми рельєфу. Льодовиковою долиною називають долину, яка була висічена льодовиком. Під дією власної ваги льодовик ковзає, рухається (наприклад, льодовик Боссона (фр. Glacier des Bossons) рухається зі швидкістю до одного метра на добу) і подрібнює та пересуває разом із собою гірські породи. Русло, яким тече лід, розширюється, маса льоду починає текти повільніше. Уламки порід, які вона несе з собою, утворюють морени. Походження порід, що складають морени, є предметом дискусій між науковцями - прихильники однієї з теорій дотримуються думки, що ці породи утворюються на місцях внаслідок льодовикової ерозії, прихильники іншої точки зору вважають, що ці породи тільки переносяться льодовиками. Після відходу льодовика залишаються тільки гребені, іноді вкриті лісом. Із закінченням останнього льодовикового періоду льодовики відступили і сформували льодовикові долини.

Найвищі гори за континентами і частинами світу[ред.ред. код]

Основні гірські масиви[ред.ред. код]

Альпійський Середземноморський пояс складчастості[ред.ред. код]

Гори цієї системи утворилися внаслідок закриття океану Тетіс, в основному при зіткненні Африканської і Індійської плити з Євразією.

Альпійські хребти[ред.ред. код]

Хребти Середнього Сходу[ред.ред. код]

Перигімалайські хребти[ред.ред. код]

Кордильєри[ред.ред. код]

Американські Кордильєри виникли внаслідок субдукції Тихоокеанської плити під Північноамериканську та Південноамериканську плити.

Скелясті гори[ред.ред. код]

  • Хребет Вінд-Рівер (США)
  • Передній хребет (США)
  • Сьєрра-Невада (США)
  • Сьєрра-Мадре Східна (Мексика)

Тихоокеанські берегові хребти[ред.ред. код]

Анди[ред.ред. код]

Інші тихоокеанські системи[ред.ред. код]

Герцинські системи[ред.ред. код]

Інші гірські утворення[ред.ред. код]

Гори України[ред.ред. код]

Говерла

У західній частині України простяглися Карпатські гори - середні гори з округлими вершинами. Найвища вершина Української частини Карпат — гора Говерла (2 061 м). На півдні Кримського півострова дугою височіють Кримські гори. Найвища вершина — гора Роман-Кош (1 545 м). Ці гори відносяться до найновішої альпійської фази орогенезу Землі.

Гори і людина[ред.ред. код]

В антропогеографічному відношенні гори являють собою досить різноманітний і нерідко складний комплекс географічних умов. При аналізі цих умов антропогеографія на перший план висуває індивідуально-географічні умови того чи іншого гірського ландшафту, причому в їх зв'язку з умовами історичними, економічними та іншими. Так, наприклад, при виборі як шляхів сполучення тих чи інших перевалів історичні, економічні та стратегічні умови нерідко відігравали більшу роль, ніж умови природні. Але й середні гіпсометричні та кліматичні дані далеко не байдужі для антропогеографії, особливо середні висоти над рівнем моря моря, так як в залежності від них відбувається розподіл населення.

Висота і населеність[ред.ред. код]

Деякі з гір були заселені дуже давно. В Альпах ще до римських поселень були поселення лігурів, кельтів, ретів, іллірійців. Труднощі існування в горах призводять до низької щільності населення в них і до повільного зростання населення, а нерідко навіть його зменшення, особливо з тих пір, як стала поширюватися міграція з сіл у міста. Наприклад, високогірні альпійські департаменти Франції відрізняються найбільшим в країні зменшенням населення.

У Європі майже всі промислові райони займають низовини і невисокі горбисті країни. У Сполучених Штатах Америки найбільше населення живе нижче 300 метрів над рівнем моря, населення ж, що займається торгівлею і промисловістю, вирощуванням бавовни, рису і цукрової тростини, живе нижче 150 метрів. Лише поступово населення займає вищі висоти. Середня висота, на якій жило населення США в 1870 році становила 210 метрів, а в 1890 році — 240 метрів (середня висота території США — 750 метрів). Вище 900 метрів в 1870 році в США жило 0,4 млн чоловік, в 1880 році — 0,8 млн, в 1890 році — 1,5 млн, в 1900 році — 2,1 млн осіб. Зменшення щільності населення з висотою залежить не тільки від кліматичних умов, але також і від ускладненості комунікацій і відносин в гірських умовах.

Гори та клімат[ред.ред. код]

Зміна окремих кліматичних параметрів відповідно до висоти не завжди є негативною з точки зору господарських інтересів людини. Температура із висотою знижується, але кількість опадів до певної висоти зростає. Нагір'я в помірному кліматі мають холодний клімат, в жаркому — помірний, в сухому — вологий. Звідси — розвиток лугів на нагір'ях Середньої Азії, високогірних культур — в Центральній та Південній Америці. Позитивною стороною є різноманітність кліматичних умов, створювана різноманітністю орографії, тоді як одноманітна орографія супроводжується і одноманітним кліматом. У жаркому поясі (північний край Індії, тропічні області Америки) на височинах до 3-4 км один над одним лежать жаркий, помірний і холодний пояси.

Різноманітність кліматичних умов у горах посилюється впливом орографії на повітряні течії і на сонячне освітлення. Внаслідок посиленого випадання опадів на вітряній стороні зменшується їх кількість на підвітряній. Перегороджуючи шлях вітру, гори створюють особливі умови переливання повітряного потоку через їх гребені і скочування його по їх схилах (фен, бора, містраль тощо). Сприятливіше положення щодо сонця змушує всі села в альпійських долинах тіснитися на сонячній стороні, оскільки на тіньовий надто холодно. Кліматичний вплив гір є важливим ще в тому відношенні, що гори, які йдуть поперек напрямку переважних вітрів, є кліматичним бар'єром, що затримує опади на навітряній стороні і створює таким чином сухість підвітряних схилів гір і долин, котрі лежать на підвітряній стороні і, особливо, захищає їх від дії холодних вітрів. Так, Альпійська система утворює різку кліматичну межу між двома кліматичними провінціями: субтропічною Середземноморською та провінцією помірного клімату решти Європи.

Зональність і межі заселення[ред.ред. код]

Висотною кліматичною зональністю визначається рослинна зональність, а паралельно з нею — зональність господарська, а іноді й етнографічна.

У Центральній Азії зовсім по-різному використовуються зони рівнинних степів, гірських околиць і гірських висот: степи зайняті кочівниками; гірські околиці густо заселені - тут поряд з селами хліборобів є багато міст з ремісничим і торговим населенням; в самих же горах мало населення, воно веде примітивне землеробське і скотарське господарство. Хорошим прикладом вертикальної зональності елементів сільського господарства є Південний Кавказ. Той же поділ спостерігається і в країнах, де розташовані гори Атласу, але тут воно ускладнюється етнічною диференціацією: в пустелі живуть туареги, на околицях гір і в горах — бербери. В Альпах спостерігається поверхове розташування виноградарства, землеробства, скотарства. На горі Етні (38° пд. ш.) у висотному напрямку розрізняють культурну, лісову і пустельну зони. Культурна зона простягається до висоти 1 550 метрів (межа хлібних рослин), а якщо рахувати і їстівний каштан, що дає сурогат хліба, то до 1 850 метрів. Нижня частина культурної зони зайнята виноградниками, апельсиновими, лимонними і оливковими гаями, найвище з яких, до 800 метрів, піднімаються оливкові дерева. Потім йде зона садових дерев помірного клімату і хлібних рослин. Села закінчуються на Етні в оливковій зоні. Найбільш високо заходять будинки лісників (на висоту 1 400-1 500 метрів). В Альпах окремі села в Тиролі і Швейцарії піднімаються майже до 2 000 метрів, але здебільшого на такій висоті знаходяться лише хатини, що у літній сезон займають пастухи і сировари. Постійні ж села в середньому закінчуються на висоті 1 000-1 300 метрів.

Але якщо в помірному кліматі у вигляді загального правила спостерігається зі збільшенням висоти різке скорочення поселень, то в тропічних областях, де життя в низинах нерідко є вкрай шкідливим для здоров'я, спостерігається концентрація населення на більших висотах. Більша частина міст, в тому числі великих, знаходиться на висоті більше 2 000 метрів. У помірній смузі найбільш висотні поселення знаходяться на Кавказі, але й тут вони не заходять вище 2,5 кілометрів (селище Куруш в Дагестані); є міста на висоті понад 1,5 км (Шуші — 1 547 м, Ґюмрі — 1 548 м, Карс — 1 776 м). Удвічі більші висоти знаходимо в Тибеті, близько 30-ї паралелі: Лхаса на висоті 3 630 метрів, Гарток — близько 4,5 км. В Ефіопії межа розведення хліба і постійних поселень сягає висоти 3 900 метрів. Такої ж і ще більшої висоти досягають поселення в тропічній частині Південної Америки: Серро-де-Паско в Перу лежить на висоті 4 350 м, місто Потосі в Болівії — на висоті 3 960 метрів, а рудокопне містечко при ньому (срібні рудники) — на висоті 5 000 метрів над рівнем моря.

Гірські схили та долини[ред.ред. код]

Важливою обставиною, що полегшила заселення гірських областей, було те, що гори рідко круто здіймаються над рівниною. Завдяки вивітрюванню, розмиванню і згладжуванню текучими водами, крутизна схилів пом'якшується, виходить поступовий нахил або східчаста структура, долини заглиблюються і високо піднімаються в гори, утворюючи зручні шляхи для підйому знизу високо в гори. Тому гори рідко є абсолютно недоступними. Культури низин можуть по схилах і долинах проникати високо вгору і глибоко всередину гірської країни, і назад — гірські культури спускаються вниз. Тому на пологих схилах і в долинах гір рослинність відрізняється особливо великим розмаїттям. Невисокі схили, завдяки різноманітності своєї рослинності та гарному зрошенню, а також легкій доступності для відносин, завжди були улюбленим місцем проживання людини в гірських областях; на невеликих просторах тут створювалися умови для найрізноманітнішого поділу праці, завдяки комбінації відмінних природних умов зі зручностями відносин. У вузьких долинах населення надає перевагу схилам над підошвами долини також і через кліматичні умови: вони краще освітлені і краще провітрюються, тоді як на глибині вузької долини мало сонця, застоюються випари, довго стоїть густий туман.

Все ж життя людей в гірських країнах зосереджується переважно в долинах. Ними йдуть комунікації, вздовж них зосереджується найщільніша населеність. Завдяки осипам і наносам землі в них рівніші та родючіші; завдяки захищеності від вітру і нижчому рівню над рівнем моря — м'якіший клімат, ніж на гребенях гір; тут створюються більш полегшені умови для відносин і по головних долинах, і по їх розгалуженнях. Багатство долин і їх розташування відтак дуже важливі для освоєння гір.

У складчастих горах гірські системи прорізані довгими і здебільшого широкими поздовжніми долинами. Порівняна легкість відносин, родючість і широта багатьох з таких долин зробили їх історично важливими. Масивні гори прорізаються зазвичай не поздовжніми, а поперечними долинами, короткими, неширокими, замкненими. Такі долини здебільшого мають лише місцеве значення, з'єднуючи внутрішні частини масиву з його околицями.

Особливо важливе антропогеографічне значення мають розширені улоговини в долинах. Зазвичай до цих улоговин підходять бічні долини, і, тоді як вся долина є шляхом відносин, її розширена частина стає їх вузлом. Частина таких улоговин є провальними (в провальних улоговинах лежать Флоренція, Відень, Майнц і Любляна). Але найчастіше улоговина буває розширеною частиною, утвореною загатою долини, розгалуженням долини на рукави, впаданням бічних річок. Зазвичай в розширених частинах долини і знаходяться поселення, інші частини долини служать тільки для пересування.

Але долини не на всій своїй протяжності є бездоганними шляхами. Широкі ділянки нерідко змінюються вузькими ущелинами; повені в горах роблять дороги на дні долини непрохідними. Просування по вузьких долинах було свого часу небезпечним і в сенсі грабіжницьких нальотів. В епоху ґрунтових доріг, поряд з долинними дорогами, існували тому й нагірні. Дороги ці супроводжувалися містечками, стіни і сторожові вежі яких позначають колишні траси нагірних доріг. У міру того як життя ставало спокійнішим, в долину з гірських уступів спускалися передмістя міст. Сюди переносився центр ваги міського життя, сюди ж спускалися і головні шляхи. Сліди такого переміщення вниз селищ і доріг можна досі спостерігати в Воґезах і в Шварцвальді. Більші селища виникали зазвичай на краю гір, там, де долини підходили до рівнин. Тут виникали розподільні пункти товарообміну. Тут же влаштовувалися укріплення жителями низин, що оберігали себе від вторгнення мешканців гір. Там, де виходи гірських долин перетиналися дорогами, що йшли по низині вздовж підошви гір, виникали досить великі торговельні міста (Тбілісі в Грузії, Мілан в Північній Італії, Мюнхен в Баварії, Ліма в Перу).

Гори і сполучення[ред.ред. код]

На подолання будь-якої нерівності потрібна витрата зайвої енергії, тому нерівності ускладнюють пересування. Особливо ускладнює його масове скупчення нерівностей — гори. Рух тому направляється головним чином по рівнинах, в горах йде по долинах, уникаючи крутизни. Але труднощі, створювані горами для руху, є відносними, а не абсолютними. Альпи не залишилися назавжди непрохідним бар'єром для поширення римлян на північ і захід від них. При заселенні будь-якої країни особливо важливим є розташування гір по відношенню до берега. Гірські хребти, що йдуть по східному і західному краях Північної та Південної Америки, дуже довго (особливо в Південній Америці) затримували освоєння внутрішніх просторів. Минуло понад півстоліття, доки англійські поселенці Австралії проникли зі східного узбережжя на інший бік порівняно невисокого хребта Австралійських Альп. Але берегові гори були серйозною перешкодою, особливо в пору ґрунтових доріг. При сучасному рівні техніки немає гірських хребтів, через які не можна було б прокласти рейкові шляхи. Більша чи менша ускладненість руху через гори залежить від того, чи є вони масивними, чи розчленованими. Перевага складчастих гір полягає в багатстві їх поздовжніми долинами, що дозволяють глибоко проникати всередину гірської країни. Але поряд з поздовжніми долинами повинні бути і западини в хребті, перевали, що б полегшували поперечний рух через хребет. Навіть при невеликій абсолютній висоті, гори створюють значні перешкоди для зносин, якщо в них немає таких западин. Такими є Юрські гори, Скандинавські, що не мають значних западин впродовж 15°, гори Аппалачі, що мають лише одну западину впродовж всього досить високого хребта.

Від багатства перевалами або проходами залежить доступність і прохідність гір. При бідності гір проходами наявні деякі проходи набувають світового значення, як наприклад Хайберський, що веде з Пакистану до Афганістану. Розподіл проходів дуже нерівномірний. В Воґезах немає жодного справжнього проходу на всій відстані між Больфором і Цабернським проходом. У Західних Альпах поблизу Коттських Альп, багатих проходами (ними широко користувалися вже стародавні римляни), лежать бідні проходами Грайські Альпи. На жвавості зносин відбивається висота і ширина проходу. В Альпах висота проходів зростає із заходу на схід. У Піренеях проходи вищі, ніж в Альпах. Менше використання піренейських проходів в порівнянні з альпійськими пояснюється, однак, не тільки їх більшою висотою, але й тим, що по обидва боки Альп лежать набагато кращі за своїми господарськими особливостями землі, ніж по обидва боки Піренейських гір. Держава або плем'я, яке тримало в своїх руках проходи, займало вигідне становище порівняно з сусідами, що користувалися цими проходами. Володіння найважливішими альпійськими проходами було свого часу важливою перевагою маленької Швейцарії. Апріді на південно-східному кордоні Афганістану в минулому завжди збирали мито за проїзд через Хайберський прохід.

Поряд з окремими проходами, є цілі прохідні гірські країни. Памірське нагір'я висотою до 4000 метрів, що лежать серед гір, що піднімаються до 7000-8000 метрів, здавна було прохідний країною. Абсолютно Памір створює великі труднощі для відносин, але відносно, порівняно з навколишніми горами, умови для пересування тут набагато легші. В цьому відношенні гірські прохідні країни нагадують гірські проходи, нерідко теж дуже важкі, але більш легкі для подолання, ніж скелясті гребені. Але від проходів прохідні гірські країни відрізняються своєю просторістю. Через них йдуть багато доріг, тоді як через проходи — тільки одна.

Ізоляція в горах[ред.ред. код]

Там, де гірське населення відрізане від зовнішнього світу через складне сполучення, воно довго залишається при своїх звичаях, навіть будучи нечисленним може зберегти свою власну мову. Свани, що живуть у верхів'ях Інгурі і Цхенісцхалі, утворюють самобутній в етнічному та лінгвістичному відношеннях народ, хоча нараховують лише близько 60 000 чоловік. Те ж стосується і тушинів, пшавів, хевсурів, а також осетинів, що займають найвищі долини навколо Казбека.

Пред'являючи підвищені фізіологічні вимоги до серця, м'язів і нервів, гори в той же час надають лише помірні джерела існування. Починаючи з давнини і до наших днів письменники протиставляють загартованих гірських жителів зніженим мешканцям прилеглих низин, особливо в тропічних областях (наприклад в Індії, де енергійні мешканці Гімалайських гір різко відрізняються від млявих мешканців жарких низин). Але лише в небагатьох випадках гірські жителі отримували гору над мешканцями рівнин. Це пояснюється тим, що, у зв'язку з орографічними особливостями гір, роздробленим є і життя їх населення. Одноманітність умов існування в тих дрібних умістищах, на які розбиті гірські країни, і ускладненість зносин не допускають розвитку зв'язків між окремими народами. Тільки вийшовши з вузьких рамок маленьких гірських западин на ширші простори, можна було знаходити умови, сприятливі для об'єднання і для широкого суспільного розподілу праці. Такі умови представляють плоскі нагір'я серед гір. Вони ніколи не бувають абсолютно плоскими. Вони не тільки оточені, а часто й прорізані гірськими хребтами. Завдяки зосередженню опадів на цих хребтах нагір'я отримують достатньо зрошення, мають річки та озера; всім цим було можливо скористатися для штучного зрошення. Такі нагірні області стали осередками ранньої культури. Зокрема, це стосується американських нагір'їв, що поєднується у дві великі групи: одна йде від Мексики до Юкатана, інша тягнеться по андійських нагір'ях від Колумбії до Болівії. На цих нагір'ях, а не в родючих низинах з їх тропічними лісами і не в степах Лаплатської низовини утворилися осередки ранньої культури в Америці. Такі ж осередки ранньої культури утворилися на нагір'ях Передньої Азії і на нагір'ях Ефіопії.

Товарообмін та використання ресурсів гір[ред.ред. код]

Чим вищі гори, тим бідніша їх рослинність. Земля перестає годувати, населення має шукати підсобні засоби існування в ремісничій і кустарної промисловості. Так розвинулися годинникове виробництво в Шварцвальді і Юрі, мереживна промисловість в Рудних Горах, ткацтво в Судетах і Кашмірі, вироблення скла в Богемському лісі і вироблення металевих виробів на Кавказі. Оскільки така робота ведеться на продаж, то ремісник повинен періодично залишати гори, щоб збувати в містах низин свої вироби. Але бідність жене з гір не тільки ремісників, а й землеробів і пастухів, і в цілому ці слабозаселені області часто є в той же час одним з найважливіших осередків еміграції.

Однобічність продуктів гірського господарства і брак цілого ряду продуктів, які виробляються в низинах, призводять до жвавого обміну між горами і прилеглими рівнинами. Жителі низин переганяють на літні пасовища в гори свої стада. Уже в стародавній Греції низини постачали гори вином, оливковою олією і сіллю, а натомість отримували ліс і продукти скотарства.

Різноманітність природних можливостей для різних видів сільського господарства разом з ускладненістю відносин призводить до комбінації різних видів сільського господарства на порівняно невеликих просторах. Дуже ймовірно, що первісною формою використання землі в горах є скотарство із сезонними пересуваннями стад. Римляни внесли в Альпи культуру винограду і штучне зрошення гірських лугів. Вторгнення слов'ян у VI столітті знову висунуло на перший план скотарство. У замкнутих долинах південних Альп поєднуються досі в межах однієї і тієї ж сільської громади, на відстані всього декількох годин ходьби, виноградарство і садівництво в нижніх частинах долини, землеробство в середніх і скотарство на альпійських луках з сезонними оселями на всіх трьох ступенях і сезонним пересуванням з одних жител в інші. При цьому на верхній ступінь пересувається худоба з невеликою частиною населення, на найнижчу — населення без худоби. У передгір'ях Альп, з їх долинами, що відкриваються в бік швейцарської рівнини і прорізаними зручними дорогами, завдяки можливості збуту продуктів молочного і м'ясного скотарства в міста і за кордон, все господарство спеціалізувалося на виробництві ходових товарів: сирого і згущеного молока, «дитячого борошна», шоколаду, сиру. Землеробство як менш вигідна галузь господарства, у міру поліпшення стосунків з рівниною, відходить на задні позиції або зовсім облишається. Таким чином, сільське господарство в горах, почавши з найпримітивніших форм, з кочового скотарства, на даний час перейшло в сприятливо розташованих ділянках гір до найінтенсивніших форм — молочного і м'ясного господарства. Абсолютно так само і промисловість, розпочавшись з примітивних форм розпорошеної домашньої та кустарної промисловості, яка працювала вручну, перейшла в даний час, знову-таки за умови сприятливого положення, до найбільш концентрованих форм електрифікованої фабричної промисловості, яка вбила кустарне виробництво.

Під час свого виникнення в горах промисловість базувалася на багатстві корисних копалин, на лісових багатствах (деревне вугілля йшло для металургії, дерево — на різні вироби), на багатстві гірських річок, силою яких приводилися в рух колеса майстерень, на шерсті овець, що перероблялася в вовняні тканини.

Одним з найстаріших видів промисловості в горах стало рудна справа (гірнича справа, гірнозаводська промисловість). Сіль і метали вже в доісторичні часи привертали рудокопів в дикі гірські долини Альп. Місця видобутку золота і срібла, заліза, міді та інших кольорових металів дуже змінилися в даний час, але на нових місцях розробка гірських багатств ведеться в величезних розмірах на сучасній технічній основі. Не менше змінилося і використання інших гірських багатств. Ліс йде тепер головним чином не на вугілля, а на виготовлення паперової маси та целюлози. Переробка місцевої вовни змінилася фабричним бавовняним виробництвом на привізній сировині. Водна енергія використовується в гідроелектростанціях.

До числа відносно нових видів господарської експлуатації гірського ландшафту, що пов'язують гори з рівниною, слід віднести гірський і гірськолижний туризм.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. (англ.) «International Year of Freshwater 2003». Процитовано 2006-12-07. 
  2. (англ.) «The Mountain Institute». Процитовано 2006-12-07.