Горбачов Михайло Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Михайло Сергійович Горбачов
Михаил Сергеевич Горбачёв
Михайло Сергійович ГорбачовМихаил Сергеевич Горбачёв

Час на посаді:
15 березня 1990 — 25 грудня 1991
Попередник він сам як Голова Верховної Ради СРСР

Час на посаді:
11 березня 1985 — 23 серпня 1991
Попередник Черненко Костянтин Устинович
Наступник Івашко Володимир Антонович (в.о.)

Час на посаді:
25 травня 1989 — 15 березня 1990
Попередник він сам як Голова Президії Верховної Ради СРСР
Наступник Лук'янов Анатолій Іванович

Flag of the Soviet Union.svg 11-й Голова Президії Верховної Ради СРСР
Час на посаді:
1 жовтня 1988 — 25 травня 1989
Попередник Громико Андрій Андрійович
Наступник він сам як Голова Верховної Ради СРСР

Народився 2 березня 1931(1931-03-02) (83 роки)
село Привольне, Північно-Кавказький край, СРСР
Національність росіянин
Політична партія 1) КПРС (19521991)

2) РОСДП (20002001)

3) СДПР (20012007)
Дружина Раїса Максимівна Титаренко
Діти Ірина
Релігія Російська православна церква
Атеїзм
Нагороди
Орден Святого апостола Андрія Первозванного
Орден Пошани
Орден Леніна Орден Леніна Орден Леніна
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден «Знак Пошани»
Медаль «За трудову доблесть»
Медаль «За зміцнення бойової співдружності»
Медаль «В пам'ять 1500-річчя Києва»
Медаль «40 років перемоги у ВВВ»
Кавалер Великого Хреста ордена Білого лева
Орден Мистецтв та літератури
Nobel prize medal.svg Нобелівська премія миру (1990)
Nobel prize medal.svg

Миха́йло Сергі́йович Горбачо́в (рос. Михаи́л Серге́евич Горбачёв; * 2 березня 1931, Привольне Ставропольського краю) — радянський політичний діяч та єдиний Президент в історії СРСР, при владі в 19851991 роках.

Біографія

Горбачов Михайло Сергійович, 2004 рік

Народився в селі Привольне Красногвардійського району Ставропольського краю (який тоді називався Північно-Кавказьким краєм), у селянській сім'ї. Батько — Горбачов Сергій Андрійович (1907–1976), росіянин. Мати — Гопкало Марія Пантиліївна (1911–1993), українка.

Із 13 років періодично поєднував навчання в школі із роботою в МТС і в колгоспі. Із 15 років працював помічником комбайнера машинно-тракторної станції. У 1948 році, сімнадцятирічним, був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, як знатний комбайнер. У тому ж році призваний у Радянську армію, служив начальником продскладу. В 1950 році вступив до МГУ імені М. В. Ломоносова. Після закінчення в 1955 році юридичного факультету МГУ був направлений у Ставрополь у краєву прокуратуру. Працював заступником завідувача відділу агітації і пропаганди Ставропольського крайкому ВЛКСМ, першим секретарем Ставропольського міськкому комсомолу, потім другим і першим секретарем крайкому ВЛКСМ (19551962).

У 1953 році одружився із Раїсою Максимівною Титаренко (19321999). Був членом Політбюро з 1980. Як Генеральний секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу 19851991, Голова Президії Верховної Ради СРСР 19881989, Голова Верховної Ради СРСР 19891990, Президент СРСР 19901991 проводив ліберальні реформи всередині країни, які були названі Перебудовою і призвели до появи багатопартійності; спробував обмежити гонку озброєнь.

2009 року став лауреатом німецької премії «Квадрига».

Партійна робота

Горбачов відвідує свинарське господарство у НДР, 1966 р.

На початку 80-х років здійснив ряд закордонних візитів, під час яких познайомився з Маргарет Тетчер і подружився з Олександром Яковлєвим, який очолював у той час радянське посольство у Канаді. Брав участь у роботі Політбюро ЦК КПРС щодо вирішення важливих державних питань.

Генеральний секретар та Президент

З березня 1985 року — Генеральний секретар ЦК КПРС, а з жовтня 1989 року по червень 1990 року — голова Російського бюро ЦК КПРС.

Під час спроби державного перевороту в 1991 році був відсторонений від влади віце-президентом Генадієм Янаєвим та ізольований у Форосі; після відновлення законної влади повернувся на свою посаду, котру обіймав до розпаду СРСР в грудні 1991 року.

Обирався делегатом XXII (1961 рік), XXIV (1971 рік) і всіх наступних (1976, 1981, 1986, 1990) з'їздів КПРС. З 1970 по 1990 рік був депутатом Верховної Ради СРСР 8-12 скликань. Член Президії Верховної Ради СРСР з 1985 по 1988 рік; Голова Президії Верховної Ради СРСР із жовтня 1988 по травень 1989 року.

Голова Комісії у справах молоді Ради Союзу Верховної Ради СРСР (19791984); Голова Комісії у закордонних справах Ради Союзу Верховної Ради СРСР (19841985);

Народний депутат СРСР від КПРС — березень 1989 — березень 1990; Голова Верховної Ради СРСР (сформована З'їздом народних депутатів) — травень 1989 — березень 1990; Депутат Верховної Ради РРФСР 10-11 скликань.

15 березня 1990 року Михайло Горбачов був обраний Президентом СРСР. Одночасно до грудня 1991 року був Головою Ради оборони СРСР, Верховним Головокомандуючим Збройних Сил СРСР.

Нагороджений Нобелівською премією миру 1990, але його міжнародна репутація постраждала через придушення демократичних виступів у прибалтійських республіках. Після невдалого путчу в серпні 1991 р., прискореного розпаду СРСР, влада Горбачова ослабла, і 25 грудня 1991 він пішов у відставку.

4 листопада 1991 начальник управління з нагляду за виконанням законів про державну безпеку генеральної прокуратури СРСР Віктор Ілюхін порушив проти М. С. Горбачова кримінальну справу за статтею 64 Кримінального Кодексу РРФСР (Зрада Батьківщині) у зв'язку з підписанням постанов Держради СРСР від 6 вересня 1991 р. про надання незалежності Латвії, Литві, Естонії; Генеральний прокурор СРСР Микола Трубін закрив справу, а через два дні Ілюхін був звільнений з органів прокуратури.[1][2]

13 червня 1992, скликаний з дозволу Конституційного суду РРФСР, пленум ЦК КПРС виключив М. С. Горбачова з партії.[3][4]

Діяльність на посаді генсека і президента

Перебуваючи на вершині влади, Горбачов проводив численні реформи і кампанії, які в подальшому привели до ринкової економіки, знищення монопольної влади КПРС і розпаду СРСР. Оцінка діяльності Горбачова суперечлива.

Консервативні політики критикували його за економічну розруху, розвал Союзу та інші наслідки перебудови.

Радикальні політики критикували його за непослідовність реформ і спробу зберегти колишню центрально-плановану економіку і соціалізм.

Багато радянських, пострадянських та зарубіжних політиків і журналістів вітали реформи Горбачова, демократію і гласність, закінчення холодної війни, об'єднання Німеччини. Оцінка діяльності Горбачова за кордоном колишнього СРСР носить більш позитивний і менш суперечливий характер, ніж у пострадянському просторі.[5]

Динаміка нетто-коефіцієнта відтворення населення в РРФСР з 1979 року[6]

Ось короткий список його ініціатив і подій, прямо або побічно з ним асоційованих:

  • 15 травня 1986 року почалася кампанія посилення боротьби з нетрудовими доходами, яка на місцях розумілася як боротьба проти репетиторів, продавців квітів, шоферів, які підвозили пасажирів, і продавців домашнього хліба в Середній Азії. Кампанія була незабаром згорнута і забута через наступні події.
  • Прискорення — цей лозунг був пов'язаний з обіцянками різко підняти промисловість і добробут народу за короткі терміни; кампанія призвела до прискореного вибування виробничих потужностей, сприяла початку кооперативного руху і підготувала перебудову.
  • Переведення підприємств на госпрозрахунок, самоокупність, самофінансування — введення перших елементів ринкової економіки в СРСР, повсюдне впровадження кооперативів — провісників приватних підприємств, зняття обмежень з валютних операцій.
  • Перебудова з чергуванням нерішучих і різких заходів і контрзаходів з введення або з обмеження ринкової економіки і демократії.
  • Реформа влади, запровадження виборів до Верховної Ради та у місцеві Ради на альтернативній основі.
  • Повернення з політичного заслання радянського вченого і дисидента, лауреата Нобелівської премії А. Д. Сахарова, припинення кримінальних переслідувань за інакомислення.
  • Гласність, фактичне зняття партійної цензури на засоби масової інформації та твори культури.
  • Придушення локальних національних конфліктів, у яких владою приймалися жорстокі заходи, зокрема силовий розгін мітингу молоді в Алма-Аті, введення військ до Азербайджану, розгін демонстрації у Грузії, розгортання багаторічного конфлікту в Нагірному Карабасі, придушення сепаратистських устремлінь прибалтійських республік.
  • На горбачовський період припадає різке зменшення відтворення населення СРСР.[14]
  • Зникнення продуктів з магазинів, прихована інфляція, введення карткової системи на багато видів продовольства у 1989 році. Для періоду правління Горбачова характерно вимивання товарів з магазинів у результаті накачування економіки безготівковими рублями, а згодом — гіперінфляція.
  • За Горбачова зовнішній борг Радянського Союзу продовжував зростати. Приблизні дані такі: 1985 рік: зовнішній борг — 31,3 млрд доларів; 1991 рік: зовнішній борг — 70,3 млрд доларів[15] (для порівняння, загальна сума російського зовнішнього боргу на 1 жовтня 2008 р. — 540 500 000 000 доларів[16], в тому числі державний зовнішній борг в іноземній валюті — близько 40 млрд доларів, або 8% від ВВП[17][18] — більш детально див у статті Зовнішній борг Росії). Пік російського державного боргу припав на 1998 рік (146,4% ВВП).[19]
Показники (СРСР) 1985 рік 1991 рік
Золотий запас, тонн невідомо[20][21] 240[22]
Зовнішній борг[23], млрд доларів 31,3[15] 70,3[15]
Офіційний курс рубля до долара[20] 0,64 рубля 90 рублів
Офіційні темпи зростання радянської економіки[20] +2,3% −11%


Зовнішня політика

Афганська війна

Відносини із Заходом

Прийшовши до влади, Горбачов спробував поліпшити відносини з США і Західною Європою. Однією з причин цього було бажання знизити непомірні військові витрати (25% держбюджету СРСР).

У роки «перебудови» зовнішньополітичний курс СРСР зазнав серйозних змін. Причиною цього стало зниження темпів економічного зростання і стагнація економіки в першій половині 1980-х років. Радянський Союз був більше не в змозі витримувати гонку озброєнь, нав'язувану США.

— Зовнішня політика СРСР у другій половині 1980-х рр. [26]

За роки свого правління Горбачов висунув безліч мирних ініціатив. В 1987 році була досягнута домовленість про ліквідацію в Європі радянських та американських ракет середньої і малої дальності. Уряд СРСР в односторонньому порядку оголосило мораторій на випробування ядерної зброї. Однак миролюбність іноді розцінювалася як слабкість.

У міру погіршення економічної ситуації в країні радянське керівництво розглядало скорочення озброєнь і військових витрат як спосіб вирішення фінансових проблем, тому не вимагало від своїх партнерів гарантій і адекватних кроків, втрачаючи при цьому свої позиції на міжнародній арені.

— Зовнішня політика СРСР у другій половині 1980-х рр.. [26]

Виведення військ з Афганістану, падіння Берлінської стіни, перемога демократичних сил у Східній Європі, розпад Варшавського Договору і виведення військ з Європи — все це стало символом «програшу СРСР в холодній війні». [26]

Михайло Горбачов на Бранденбурзьких воротах. 1986 р.
Михайло Горбачов і Ніколає Чаушеску. 1985
Михайло Горбачов і Рональд Рейган. 1985 р.
Михайло Горбачов і Еріх Хонеккер. 1986 р. НДР

Офіційне визнання радянської відповідальності за Катинь

Файл:Gorbyaruz1.jpg
Президент СРСР Михайло Горбачов передає президентові Республіки Польща Войцеху Ярузельському 13 квітня 1990 копії документів про долі польських військовополонених

22 лютого 1990 р. завідувач Міжнародним відділом ЦК КПРС В. Фалін направив на ім'я Горбачова записку, в якій повідомив про нові архівні знахідки, що доводять зв'язок між відправленням поляків з таборів навесні 1940 року та їх розстрілом. Він вказував, що опублікування таких матеріалів повністю підірве офіційну позицію радянського уряду (про «недоведеність» і «відсутності документів») і рекомендував терміново визначитися з новою позицією. У зв'язку з цим пропонувалося повідомити Ярузельському, що прямих свідчень (наказів, розпоряджень і т. д.), що дозволяють назвати точний час і конкретних винуватців катинської трагедії, не знайдено, але "на підставі зазначених індіцій можна зробити висновок про те, що загибель польських офіцерів у районі Катині — справа рук НКВД і персонально Берія і Меркулова. "[27].

13 квітня 1990 року, під час візиту до Москви Ярузельського було опубліковано заява ТАРС про катинської трагедії, що свідчило:

Виявлені архівні матеріали у своїй сукупності дозволяють зробити висновок про безпосередню відповідальність за лиходійства в Катинському лісі Берії, Меркулова та їхніх підручних.

Радянська сторона, висловлюючи глибоке співчуття у зв'язку з катинської трагедією, заявляє, що вона представляє один із тяжких злочинів сталінізму.

Горбачов передав Ярузельському виявлені етапні списки НКВС з Козельська, з Осташкова і з Старобільська.

27 вересня 1990 Головна військова прокуратура СРСР почала розслідування кримінальної справи за фактом убивств у Катині, яке отримало порядковий номер 159. Розслідування, розпочате Головною військовою прокуратурою СРСР, було продовжено Головною військовою прокуратурою РФ і велося до кінця 2004 р.; в ході його були допитані свідки і учасники розправ над поляками.

21 вересня 2004 ГВП оголосила про припинення катинської справи.

Міжетнічні конфлікти і силове вирішення проблем

Грудневі події в Казахстані

Грудневі події (каз. Желтоқсан -грудня) — виступи молоді в Алма-Аті і Караганді, що відбулися 1916 — 20 грудня 1986, що почалися з рішення Горбачова про зняття з посади перебував на посаді з 1964 а Першого секретаря ЦК КП Казахстану Дінмухамеда Ахмедович Кунаєва, і заміну його на раніше не працював у Казахстані етнічного російського, Геннадія Васильовича Колбіна, першого секретаря Ульяновського обкому партії. Учасники виступів протестували проти призначення на цю посаду людину, не колишнього казахом.

Виступи почалися 16 грудня, перші групи молоді вийшли на Нову (Брежнєва) площу столиці з вимогами скасування призначення Колбіна. У місті відразу була відключено телефонний зв'язок, ці групи були розігнані міліцією. Але чутки про виступ на площі миттєво облетіли все місто. Вранці 17 грудня на площу імені Л. І. Брежнєва перед будинком ЦК вийшли вже натовпи молоді, «підбурювані націоналістичними елементами»[28]. Плакати демонстрантів свідчили «Вимагаємо самовизначення!», «Кожному народу — свій лідер!», «Не бути 37-му!», «Покласти кінець великодержавному безумству!»[29] Два дні тривали мітинги, обидва рази закінчуються заворушеннями. При розгоні демонстрації війська використовували саперні лопатки, водомети, службових собак; стверджується також, що застосовувалися арматурний брухт, сталеві троси[29]. Для підтримки порядку в місті використовувалися робочі дружини.

Ситуація в Закавказзі

У серпні 1987 р. Карабахські вірмени посилають до Москви петицію, підписану десятками тисяч громадян, з проханням передати НКАО до складу Вірменської РСР. 18 листопада того ж року в інтерв'ю французькій газеті «Юманіте» радник М.C.Горбачова А. Г. Аганбегян робить заяву: «Я б хотів дізнатися про те, що Карабах став вірменським. Як економіст я вважаю, що він більше пов'язаний з Вірменією, ніж з Азербайджаном»[30]. Подібні заяви робляться іншими громадськими та політичними діячами. Вірменське населення Нагірного Карабаху влаштовує демонстрації із закликом про передачу НКАО до складу Вірменської РСР. У відповідь азербайджанське населення Нагірного Карабаху починає виступати з вимогою збереження НКАО у складі Азербайджанської РСР. Для підтримки порядку М.C.Горбачов відправив у Нагірний Карабах з Грузії батальйон мотопіхоти 160-го полку внутрішніх військ МВС СРСР[31].

7 грудня 1990 р. у Цхінвалі був введений полк внутрішніх військ СРСР зі складу Тбіліського гарнізону.

Події в Тбілісі

Загострення ситуації у Придністров'ї

Події в Новому Узень

Конфлікт у Ферганській долині

Погроми турків-месхетинців в 1989 році в Узбекистані більше відомі як Ферганський події. На початку травня 1990 року в узбецькому місті Андижан стався погром вірменів і євреїв[32].

Введення радянських військ в Баку

Докладніше: Чорний січень

Події січня 1990 року в місті Баку (столиця Азербайджанської РСР), що закінчилися введенням радянських військ, в результаті чого загинули більше 130 осіб.

Заворушення в Душанбе

Бої в Єревані

Докладніше: Бої в Єревані (1990)

27 травня 1990 відбулося збройне зіткнення вірменських загонів самооборони з внутрішніми військами, в результаті чого загинули двоє солдатів і 14 бойовиків[33].

Прибалтійські конфлікти

У січні 1991 р. відбулися події в Вільнюсі і Ризі, що супроводжувалися застосуванням військової сили. В ході подій у Вільнюсі підрозділи радянської армії взяли штурмом телецентр, інші громадські споруди (т. зв. «Партійна власність») у Вільнюсі, Алітус е, Шяуляй.

Після відставки

Після підписання Біловезьких угод (в обхід заперечень Горбачова) і фактичної денонсації союзного договору 25 грудня 1991 р. Михайло Горбачов склав з себе повноваження глави держави.[34] Досі відсутні будь-які відомості про те, щоб відставка Президента СРСР була прийнята в установленому порядку Державною Радою СРСР[35].

З грудня 1991 року двічі виступав в суді по справі ГКЧП.[36] З цього часу, з президентом Росії Єльциним, за 2,5 роки не зустрічався жодного разу.[36] Цитата з показань Горбачова на суді процесі по справі ГКЧП:[36]

« Розвал Союзу не був неминучий. Учасники Біловежської Пущі зараз намагаються стверджувати, що він був неминучий. На цьому ж побудована і мотивація свого злочину членами ГКЧП.  »

Із показань свідка Михайла Горбачова на засіданні Верховного Суда Росії, 7 липня 1994 року:[36]

« Тепер нам необхідно вже з урахуванням нових реалій збирати новий Союз. В піднесених нам уроках ми повинні знайти розуміння того, як зараз діяти.  »

З січня 1992 дотепер — Президент Міжнародного Фонду соціально-економічних і політологічних досліджень (Горбачов-Фонд). Одночасно з березня 1993 р. до 1996 року — президент, а з 1996 року — Голова Правління Міжнародного Зеленого Хреста.

30 травня[Джерело?] 1994 р. Горбачов був у гостях у Лістьєва у першому випуску програми Година пік. Уривок з їхньої бесіди:[Джерело?]

« — Михайло Сергійович, скажіть, ви зараз маєте намір повернутися ... в політику, або балотуватися в Президенти Росії?

— У мене це частенько питають. От і Раїса Максимівна днями запропонувала подібне ... І я задумався: А що? І твердо вирішив: піду балотуватися в Президенти.
— А далі?
— А далі - як народ вирішить.

 »

21 липня, четвер, 1994 року в передачі «Час пік» В.Лістьєва, Горбачов (уривок розмови):[36]

« — Ви будете висувати свою кандидатуру на президентських виборах 1996 року?

— Ви знаєте, мене не це зараз цікавить. Мене цікавить як ми живемо, що відбувається з реформами.
Ведучий перебиває:
— Зараз ми поговоримо про це. Я поставив запитання, попробуйте відповісти. Ви будете висувати свою кандидатуру на президент..?
— Мене це зараз не займає.
— Це знову відхід. Михайло Сергійович, ви славитесь своїми відходами від запитань.
— Послухайте, передвиборчої кампанії нема. Це неактуальна проблема сьогодні. Ще треба потурбуватись про те, щоб вибори від нас не відвели дуже ініціативні люди навколо президента і не лише навколо нього.
— Добре. Ви хочете стати президентом Росії?
— В мене таких планів немає.

 »

Після відставки скаржився, що його «у всьому блокують», що його сім'я постійно перебуває «під ковпаком» у ФСБ, що його телефони прослуховуються постійно, що видавати свої книги в Росії він може лише «підпільно», малим тиражем.[37] 21 липня, четвер, 1994 року ведучі передачі «Час пік» В.Лістьєва підтвердили, що Горбачов вперше за 2,5 роки потрапив в ефір.[36]

Розмова в згаданій передачі:

« Дзвінок телеглядача і запитання глядача:[36]

— Доброго дня, Михайло Сергійович.
— Доброго дня.
— Ось ви якось скаржились, що вас останнім часом не впускають виступати на телебаченні. А як ви поясните, адже зараз керує ваш друг, товариш Яковлєв? Дякую.
Ведучий: — Олександр Миколаєвич Яковлєв ваш дуже близький друг.
— Сьогодні опубліковано моє інтерв'ю в Ольги Кучкіной, в «Комсомольській правді», я сказав: ну ось Олександр Миколайович вже при третьому режимі очолює агітпром. Напевно, в цьому відповідь.

 »

В 1994 році в передачі «Час пік» В.Лістьєва, Горбачов різко критикував представників тогочасної влади, через виведення країни з русла поступових реформ, які Горбачов розпочав, і через різке переломлювання ситуації, що призведе до руйнації науки, освіти, а науково-технічний потенціал буде зруйнований і це відкине країну відразу на десятиліття; за відхід від демократичного вектору розвитку, за втрачання справжнього парламенту, за втрату гласності, за монополізацію частини преси урядом, через що та вже знаходиться на пайку і вже не самостійна, а друга частина — теж не самостійна і знаходиться на пайку в фінансових і промислових груп, і в газетах абсолютно не та картина, яка відбувається в житті, і телебачення починає ставати таким же; різко висловлювався проти Володимира Жиріновського[36] Ось декілька цитат:

« "..і вони хочуть, напевно, провести ще другий етап перерозподілу власності. Потім, вони думають, вони вже будуть невразливі"  »
« "я думаю, коли нам говорять, що чергової осені, або з весни, або через пів року чи через рік почне покращуватись в рамках цього курсу — це невірно".  »

У 1996 виставив свою кандидатуру на виборах Президента Російської Федерації і за результатами голосування набрав 386 069 голосів (0,51%).

У 2000 став главою Російської об'єднаної соціал-демократичної партії, яка у 2001 році влилася в Соціал-демократичну партію Росії (СДПР); з 2001 по 2004 — лідер СДПР. Цього ж року за участю Міжнародного Зеленого Хресту приймається Хартія Землі — збірка принципів сталого розвитку планети і суспільтсва, яка знайшла прихильників по всьому світу.

12 липня 2007 р. СДПР була ліквідована (знята з реєстрації) за рішенням Верховного суду Російської Федерації.

20 жовтня 2007 року став головою Загальноросійського громадського руху "Союз соціал-демократів "[38].

З подачі[39] журналіста Євгенія Додолева нового президента США Обаму деякі російські журналісти почали порівнювати з Горбачовим[40].

У 2008 в інтерв'ю Володимиру Познеру на першому телеканалі Росії Михайло Горбачов сказав:

« Я зараз шкодую: треба було не їхати у Форос у серпні 1991 р. Я думаю, що Радянський Союз зберігся б ... Так само як була і ще одна помилка - що я не відправив Єльцина назавжди в яку-небудь країну заготовлювати банани після відомих процесів, коли вимагав Пленум: «Виключити Єльцина з членів ЦК !».  »
« Але я вам скажу: всі ми помилилися ще три рази. Запізнилися з реформуванням партії. Друге - ми запізнилися з реформуванням Союзу. А третє ... Коли стало туго у нас, особливо після 1989 р., в 1990 р. - коли вся країна в чергах виявилася і нам не вистачало товарів для того, щоб задовольнити прохання ці, коли у нас за італійські туфлі могли зламати в черзі ... Треба було знайти 10-15 мільярдів доларів. Їх можна було знайти ...  »

[41]

У 2009 році в інтерв'ю Євроньюс Горбачов повторно зазначив, що його план не «не вдався», а навпаки — тоді «почалися демократичні реформи», і що перебудова перемогла[42].

Якщо в перші роки правління Путіна Горбачов його підтримував, то потім він почав ставитися до політики Путіна все більш критично. У січні 2008 року, в інтерв'ю The New York Times, Горбачов піддав суворій критиці стан російської виборчої системи. Крім того, він закликав докорінно реформувати систему, при якій вся влада знаходиться в руках оточення президента Володимира Путіна. «З нашими виборами не все гаразд, і наша виборча система потребує серйозного коректування», — заявив колишній радянський президент[43]. У лютому 2011 р. в інтерв'ю радіо «Свобода» М. С. Горбачов знову чітко сформулював основні претензії до «тандему»: згортання демократії, корупція і засилля чекістів. Горбачов також незадоволений тим, що йому не дозволили зареєструвати свою соціал-демократичну партію.[44]

2 березня 2011, в день 80-річчя, Указом Президента Російської Федерації нагороджений орденом Святого апостола Андрія Первозванного.[45]

У 2014 — підтримав російську анексію частини території України - Криму [46]

Сім'я, особисте життя

Дружина — Раїса Максимівна Горбачова (уроджена Титаренко), померла в 1999 від лейкозу.[47] Понад 30 років жила і працювала в Москві.
Дочка — Ірина Михайлівна, працює в Москві.
Онуки — Ксенія і Анастасія.
Правнучка — Олександра.[48]

Нагороди та почесні звання

Нобелівська премія

На саміті в Гельсінкі (1990)

«У знак визнання його провідної ролі в мирному процесі, який сьогодні характеризує важливу складову частину життя міжнародного співтовариства», 15 жовтня 1990 р. М. С. Горбачов був удостоєний Нобелівської премії миру 10 грудня 1990 на церемонії вручення в Осло замість Горбачова за його дорученням Нобелівську премію отримував заступник міністра закордонних справ Анатолій Ковальов.[49]

Пізніше, 5 червня 1991 р., Горбачов виступив в Осло з Нобелівською лекцією (відповідно до правил, лауреат повинен прочитати таку лекцію в межах 6 місяців після вручення премії), в якій підкреслив прагнення народів СРСР «бути органічною частиною сучасної цивілізації, жити у злагоді із загальнолюдськими цінностями, за нормами міжнародного права», але разом з тим зберегти свою унікальність і культурне розмаїття.[49] Користуючись нагодою, М. С. Горбачов провів переговори з прем'єр-міністром Норвегії, видною діячкою Соцінтерн а Гру Харлем Брундтланд про інтеграцію СРСР в світову економіку.[49]

Джерела

  1. 1991 рік: Про порушення кримінальної справи за зраду Батьківщині стосовно М. Горбачова // Сайт КПРФ зі посиланням на спогади голови ради директорів «Інтерфаксу» Михайла Комісара
  2. Ілюхін В. І.Чому я порушив кримінальну справу щодо Горбачова М. С. / Особистий сайт В. І. Ілюхіна
  3. партія Радянського Союзу
  4. Офіційний сайт КПРФ
  5. Невольник історії?
  6. Нетто -коефіцієнт відтворення населення в 15 нових незалежних державах, 1958–2002
  7. Горбачов постгорбаческой епохи
  8. Як гекачепісти країну з кризи виводили.
  9. Антиалкогольна компанія 80-х: ти пам'ятаєш, як все починалося?
  10. 20 років тому виноградники перетворювалися на поля
  11. Там, де вирощують Білий мускат, будували будинки, а Чорний мускат укатали … під асфальт
  12. Антиалкогольна кампанія
  13. Сюжет «Погляду» про антиалкогольну кампанію Горбачова
  14. =% CF% EE% F1% F2% F0% EE% E8% F2% FC +% E3% F0% E0% F4% E8% EA 15 нових незалежних держав. Коефіцієнт сумарної народжуваності, 1958–2005
  15. а б в Publications/Schpalata/2004/schpal2004bull09/schpal812004bull9-11.htmv Аналіз стану державного зовнішнього боргу Російської Федерації // Бюлетень Рахункової палати РФ, № 9 (81), 2003
  16. Зовнішній борг РФ в січні — вересні 2008 року (дані ЦБРФ)
  17. Платіжний баланс і зовнішній борг Росії (бюлетень ЦБРФ)
  18. Зовнішній борг Росії — найнижчий у Європі // КМ.RU, 04.11.2007
  19. Звернення посла Россйіской Федерації П. В. Стегній до учасників чорноморського форуму з питань розвитку ділового співробітництва. Стамбул, 3 березня 2004 р. // Посольство Російської Федерації в Туреччині
  20. а б в Порожнє посилання на джерело‎ (довідка) 
  21. Раніше були наведені дані в 719,5 тонн, що навряд чи відповідає дійсності. Пік російського державного боргу припав на 1998 рік (146,4% ВВП). Точні дані про золотий запас СРСР у 1985 році невідомі, називаються дуже суперечливі цифри в діапазоні від 560 до 2500 тонн. Це пов'язано з тим, що офіційні дані були засекречені <! — Варто пересилання на інший домен. HBot 23.09.2010 18:31:54 -->.].
  22. За даними А. Ілларіонова, див. Газета. Ru — Ілларіонов назвав стабілізаційний фонд ЗАНАЧКОЮ , 25 і 68 млрд доларів, відповідно. Загальна ж сума зовнішнього боргу СРСР західним країнам за період 1985–1991 рр. зросла майже в три рази — з 22,5 до 65,3 млрд доларів Зовнішні борги Росії.
  23. Група американських конгресменів на чолі з Хілларі Клінтон пропонує заснувати Медаль за перемогу в холодній війні над СРСР.
  24. Коли на мушці — сам Горбачов: =: Киевские ведомости
  25. а б в Зовнішня політика СРСР у другій половині 1980-х рр.. /Волошина В. Ю.,Бикова А. Г.narod.ru/book2 / Радянський період російської історії (1917–1993 рр..). — Глава 29.
  26. Текст записки Фаліна в ВікіДжерелах .
  27. 9.Документи Комітету державної безпеки Казахської РСР у кримінальній справі, порушеній за статтею 60 КК КазССР
  28. а б Ехо грудневих подій 1986 року // Туркестан: газета . — Січень-лютий 1990
  29. Михайло Рачинський. До проблем Нагірного Карабаху і навколо нього
  30. Том де Ваал. Глави з російського видання книги «Чорний сад» Глава 1. Лютий 1988 // Бі-бі-сі / Аналітика — 3 липня 2005
  31. Електронна єврейська енциклопедія
  32. -0a769b92fcdd & docsid = 266352 Вірменія: вуличні бої в Єревані
  33. «ТВ ІНФОРМ» 25 грудня 1991
  34. Союз Радянських Соціалістичних Республік <! — Заголовок доданий ботом -->
  35. а б в г д е ж и Передача «Час пік» Лістьєв — Горбачов. 21 липня, четвер, 1994. Відеозапис на відеохостингу You Tube
  36. http://2004.novayagazeta.ru/nomer/2004/14n/n14n-s26.shtml Прямий ефір для Горбачова
  37. ? id = 417459 М. Горбачов став головою "Союзу соціал-демократів "
  38. Компанія — 535 — Барак Горбачов
  39. «Профіль» — діловий журнал. Новини, Політика, Економіка, Фінанси, Бізнес
  40. Телепередача «Познер» за участю Михайла Горбачова 1 грудня 2008, Перший канал
  41. 2009
  42. К. Дж. Чіверс. Горбачов дорікає Путіну і критикує російські вибори Gorbachev, Rebuking Putin, Criticizes Russian Elections — New York Times // The New York Times. — 29 січня 2008
  43. Михайло Горбачов — про «дуумвірат» і «штани матнею назад» // Радіо «Свобода». 15.02.2011
  44. Медведєв нагородив Горбачова орденом Андрія Первозванного.
  45. Горбачов: Європа змирилася з анексією Криму
  46. article3100096 / Михайло Горбачов: «Ми з Раїсою були прив'язані один до одного на смерть»
  47. 22.10.2008 Вітаємо сім'ю Горбачових з народженням Олександри
  48. а б в Горбачов М.С. Життя і реформи. — 656 с. — Глава 24. Подолання розколу Європи.

Див. також

Посилання