Гордон Дмитро Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Гордон
Дмитрий Гордон.jpg
Дмитро Гордон
Народився 21 жовтня 1967(1967-10-21) (47 років)
Громадянство Україна Україна
Проживання Київ Київ
Ім'я при народженні Дмитро Ілліч Гордон
Діяльність письменник, журналіст, телеведучий, співак.
Батько Ілля Якович Гордон
Матір Міна Давидівна Гордон
Дружина Олеся Бацман
Діти Ростислав(1992), Дмитро(1995), Єлизавета(1999), Лев(2001), Санта (2012)
Автограф Автограф — Дмитро Гордон
Сторінка в інтернеті Офіційна сторінка

Дмитро́ Іллі́ч Гордо́н (* 21 жовтня 1967, Київ) — письменник, журналіст, телеведучий, співак. Головний редактор газети «Бульвар Гордона», керівник проекту «ГОРДОН». З 2014 року — депутат Київської міської ради.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Дмитро Ілліч Гордон народився 21 жовтня 1967 року у Києві у сім’ї інженера-будівельника Іллі Яковича та інженера-економіста Міни Давидівни. Перший рік життя провів разом із батьками і бабусею у комунальній квартирі на площі Толстого. В інтерв’ю Гордон не раз згадував, що в квартирі жило багато сімей, а єдиний туалет був розташований у дворі і кишів щурами.[1] Незабаром сім'я отримала довгоочікувану двокімнатну квартиру в хрущовці на Борщагівці. У п'ять років Дмитро вже не тільки читав, а й напам'ять знав всі країни світу і їх столиці. Школу закінчив у 15 років, оскільки в 6-му класі не вчився: програму здав екстерном.

« Мабуть, якісь здібності у мене були, бо вже у другому-третьому класі, у разі хвороби вчительки, я вів на її прохання уроки і ставив своїм однокласниками оцінки в журнал. Що цікаво, це нікого не дивувало і сприймалося, як самоочевидне.  »

— Дмитро Гордон[2]

У шкільні роки Гордон багато читав, захоплювався історією революції, громадянської та Великої Вітчизняної війни, театром, естрадою, футболом. У п'ятому класі написав близько ста листів всесоюзним знаменитостям із проханням надіслати йому своє фото з автографами.

« Нічиїх адрес у мене, звісно, не було. Я писав так. Приміром, Лановому: «Шановний Василю Семеновичу, я, учень 5 «Г» класу київської середньої школи Діма Гордон, дуже люблю вас за ваші ролі в таких-то фільмах і дуже прошу: надішліть, будь ласка, фото з дарчим написом. З повагою, Діма Гордон». Заклеював конверт і підписував: «Москва. Василю Лановому».  »

— Дмитро Гордон[3]

Через деякий час Дмитро отримав дві відповіді: від Леоніда Утьосова та Йосипа Кобзона.

« Тоді я зрозумів одну річ: навіть якщо двері начебто наглухо закриті — стукайте, хоча б одні, та відкриються.  »

— Дмитро Гордон [1]

Освіта[ред.ред. код]

У 1983 році вступив до Київського інженерно-будівельного інституту. Усі п'ять років навчання, за спогадами самого Гордона, пройшли у муках, оскільки займався він не своєю справою.

« Слава Богу, викладачі зглянулись і розуміли, що інженера з мене не вийде, а друзі й тато робили за мене проекти, при одному тільки погляді на які я покривався холодним потом.  »

— Дмитро Гордон[2]

Закінчивши третій курс, був призваний до Радянської Армії, де відслужив 2 роки: спочатку в навчальній частині в селищі Медведь Новгородської області, з якої вийшов молодшим сержантом, а потім під Ленінградом у ракетних військах.

Кар’єра[ред.ред. код]

На другому курсі інституту почав писати статті в провідні київські газети. Перше інтерв'ю взяв у 1984 році у свого кумира — легендарного півзахисника київського «Динамо» і збірної СРСР Леоніда Буряка. Його надрукувало ворошиловградське (тепер — Луганськ) видання «Молодогвардієць». А перше інтерв'ю в київській пресі було опубліковано в газеті «Комсомольское знамя» з відомим радянським і українським форвардом Ігорем Бєлановим.[4] За час навчання у виші публікувався у найкращих українських газетах — «Вечернем Киеве», «Комсомольском знамени», «Молоді України», «Спортивній газеті», «Молодій гвардії», «Прапорі комунізму». Пізніше співпрацював із «Комсомольской правдой». Після закінчення інституту отримав розподіл до редакції газети «Вечерний Киев».

« Розподіл із інституту я отримав не на будівництво і не в проектний інститут, а в ... редакцію газети «Вечерний Киев», яка клопотала про це перед ректором. Такого безпрецедентного розподілу в КІБІ ще не було.  »

— Дмитро Гордон[2]

У «Вечернем Киеве» Дмитро працював до 1992 року, а потім перейшов до «Киевских ведомостей». Після «Киевских» у творчій долі Гордона були «Всеукраинские ведомости». З червня 1995 року видає власну газету — щотижневик світської хроніки «Бульвар» (з 2005 року — «Бульвар Гордона»). Сьогодні «Бульвар Гордона» є однією з найпопулярніших і найтиражніших газет. Тижневик читають понад 2,5 мільйони осіб. Газета розповсюджується не тільки в Україні, але й за її межами: у Росії, США, Ізраїлі, Іспанії, Італії, Німеччині.[5] До редакційної ради «Бульвару Гордона», який з 1998 року очолює Віталій Коротич, у різний час входили і входять видатні люди сучасності: Василь Алексєєв, Борис Андресюк, Олег Базилевич, Олег Блохін, Валерій Борзов, Михайло Боярський, Нані Брегвадзе, Сергій Бубка, Леонід Буряк, Анатолій Бишовець, Роман Віктюк, Тамара Гвердцителі, Павло Глоба, Станіслав Говорухін, Дмитро Гордон , Людмила Гурченко, Андрій Данилко, Армен Джигарханян, Іван Драч, Євген Євтушенко, Леонід Жаботинський, Валерій Золотухін, Анатолій Кашпіровський, Вахтанг Кікабідзе, Йосип Кобзон, Леонід Кравчук, Ігор Крутой, Валерій Леонтьєв, Муслім Магомаєв, Євгенія Мірошниченко, Микола Мозговий, Борис Нємцов, Гаврило Попов, Сергій Поярков, Едіта П'єха, Олександр Розенбаум, Софія Ротару, Нікас Сафронов, Ян Табачник, Віллі Токарєв, Алан Чумак, Олександр Швець, Андрій Шевченко, Михайло Шемякін, Микола Шмельов, Нестор Шуфрич. У березні 2014 року редакційна рада «Бульвару Гордона» була розформована через українсько-російський конфлікт.

Наприкінці листопада 2013 року дав старт новому інтернет-виданню «ГОРДОН»[6]. Проект було запущено достроково, в зв'язку з зупинкою процесу євроінтеграції України та початком масових протестів на Європейській площі та Майдані Незалеженості в Києві, що отримали назву «Євромайдан».

Переміг на виборах депутатів Київської міської ради, що відбулися 25 травня 2014 року. Балотувався по 38-му виборчому окрузі (Поділ) як самовисуванець.[7]

Творчість[ред.ред. код]

Роботу в «Бульварі Гордона» Дмитро поєднує з видавництвом власних книг (їх уже вийшло 39, зокрема, восьмитомник «Герои смутного времени») і випуском телепрограми «В гостях у Дмитра Гордона», яка виходить на кількох українських телеканалах. Героями програми стали понад 500 знаменитостей — поетів, письменників, художників, режисерів, артистів, громадських діячів, політиків, спортсменів. Нещодавно Дмитро Гордон заявив, що залишилося всього близько 100-120 осіб, із якими він хотів би ще зробити інтерв'ю. На це знадобиться два-три роки, а далі, коли проект закінчиться, він візьметься за мемуари.[2]

Крім журналістики, Дмитро захоплюється естрадою. Записав близько 60 пісень, випустив шість альбомів і зняв вісім кліпів (із Валерієм Леонтьєвим, Олександром Розенбаумом, Тамарою Гвердцителі, Наталією Могилевською, Наталією Бучинською і сольних).

Книги[ред.ред. код]

  • 1999 — «Моя душа страдает смертельно…» Беседы с Кашпировским
  • 2003 — «Герои смутного времени». В 8-ми томах
  • 2004 — «Звезды эстрады»
  • 2004 — «Звезды эстрады и кино»
  • 2004 — «Звезды политического небосклона»
  • 2004 — «Звезды спорта»
  • 2004 — «Лица Украины»
  • 2004 — «В гостях у Дмитрия Гордона». В 2-х томах
  • 2005 — «С глазу на глаз»
  • 2006 — «Как на духу»
  • 2006 — «Диалог длиною в жизнь»
  • 2006 — «Начистоту»
  • 2007 — «Без купюр»
  • 2007 — «Тет-а-тет»
  • 2008 — «Березовский и Коржаков. Кремлевские тайны»
  • 2009 — «Без ретуши и глянца»
  • 2009 — «От печали до радости»
  • 2009 — «Слово за слово»
  • 2009 — «Высота одиночества»
  • 2010 — «Сын за отца»
  • 2010 — «Под увеличительным стеклом»
  • 2010 — «Между прошлым и будущим»
  • 2010 — «Виктор Суворов. Исповедь»
  • 2011 — «Беспокойная память»
  • 2012 — «Момент истины»
  • 2012 — «Далекое близкое»
  • 2012 — «Десять часов в Лондоне. Березовский. Буковский. Суворов»
  • 2013 — «Мужской разговор»
  • 2013 — «Без утайки»
  • 2014 — «Души отдушина»
  • 2014 — «Правда о России и Путине»
  • 2014 — «Свет и тень»

Дискографія[ред.ред. код]

  • 2006 — «А ми удвох»
  • 2006 — «Вперше»
  • 2006 — «Я улыбаюсь тебе»
  • 2006 — «Маета»
  • 2006 — «Чужая жена»
  • 2012 — «Все еще впереди»

Кліпи[ред.ред. код]

  • «Зима» («Плюшевый мишка») – дует з Наталією Могилевською
  • «Скрипка грає» (укр.) – дует з Тамарою Гвердцителі
  • «Клетчатый» – дует з Олександром Розенбаумом
  • «С Новым годом!»
  • «А ми удвох» (укр.) – дует з Валерієм Леонтьєвим
  • «Я улыбаюсь тебе»
  • «За Блохина!»
  • «Первая любовь» – дует з Наталією Бучинською

Сім'я[ред.ред. код]

Має п'ятьох дітей. Ростислав (1992 р.н.) – випускник Київського інституту міжнародних відносин [8], захоплюється фотографією.[9] Дмитро (1995 р.н.) – чотириразовий чемпіон Європи з об'єднаних єдиноборств (ката зі зброєю) в юнацькій категорії, пише інструментальну музику, грає на фортепіано, з 2012 року – студент Музичного коледжу Берклі у Бостоні.[3] Єлизавета (1999 р.н.) і Лев (2001 р.н.) – школярі. У 2012 році народилася донька Санта.[10] Дружина – Олеся Бацман – редактор програми «Шустер LIVE» «Савік Шустер Студії»[11], із 2013 року – головний редактор суспільно-політичного видання «ГОРДОН» (Gordonua.com).

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Палкий любитель футболу. З дитинства вболіває за команду «Динамо» (Київ).[4]
  • Після інтерв'ю з багатьма зірками подружився. Підтримує дружні стосунки з Йосипом Кобзоном, Валерієм Леонтьєвим, Анатолієм Кашпіровським, Романом Віктюком, Тамарою Гвердцителі, Павлом Глобою, Аланом Чумаком, Олександром Розенбаумом, Станіславом Говорухіним, Євгеном Євтушенком, Вахтангом Кікабідзе, В'ячеславом Малежиком, Яном Табачником, Олександром Швецем, Борисом Андресюком, Віталієм Коротичем, Дмитром Табачником, Олегом Блохіним, Олегом Базилевичем і багатьма іншими.
  • Стверджує, що найпам'ятнішою стала зустріч із художником-карикатуристом Борисом Єфімовим. На момент розмови йому було 107 років, у 108 він помер.
  • Іноді в день бере по 5-6 інтерв'ю.[12]
  • Найдовше інтерв'ю тривало близько п'яти годин без перерв із відомим письменником, колишнім радянським розвідником Віктором Суворовим у Лондоні.
  • Свої останні інтерв'ю Нонна Мордюкова, Борис Єфімов, В'ячеслав Тихонов та Едуард Хіль дали Дмитру Гордону.
  • З 2006 року займається фітнесом. При зрості 184 см і вазі 84 кг робить два комплекси вправ, у які, серед інших, входять жим від грудей сидячи, 3 сети по 8 повторень з вагою 110 кг, вертикальна тяга 3 сети по 8 повторень з вагою 105 кг, зведення рук в тренажері «Баттерфляй» 3 сети по 8 повторень з вагою 138 кг і підтягування 4 сети по 10 повторень.
  • У 2009 році знявся в епізодичній ролі у фільмі російського режисера Іллі Хржановського «Дау» про життя відомого радянського фізика Льва Ландау.[13]

Відомі люди про Дмитра Гордона[ред.ред. код]

« Мене підкуповує і стиль його спілкування, і те, що співрозмовники – це видно неозброєним оком – дуже йому цікаві. Не можу не відзначити, що за роки нашого знайомства і дружби Діма анітрохи не змінився. Набувши суспільної ваги і солідного статусу, він не дозволяє собі ні найменшого амікошонства, і це свідчить насамперед про хороше виховання, що є в журналістському середовищі такою рідкістю.  »

Михайло Боярський. З передмови до книги Дмитра Гордона «Начистоту» [14]


« Є метелики, є світло. Якось один із них – Діма – прилетів на моє світло... Можливо, якби, прилетівши, він обпік крила, закричав від болю або образився, я б його не запам'ятав, а він увійшов в цю нірвану, у цей потужний потік і солодко в ньому розчинився. Це абсолютно містичний, метафізичний, неймовірно творчий акт.  »

Роман Віктюк. З передмови до восьмитомника Дмитра Гордона «Герои смутного времени» [15]


« Те, що робить Дмитро Гордон, у радянській і пострадянській журналістиці аналогів не має – я знаю, що книги його дуже популярні, і не сумніваюся, що вони вже належним чином оцінені. Книги ці є, на мій погляд, конденсатом досвіду, вираженим у розповідях людей, які активно впливали на долі вітчизни в останні півстоліття.  »

Михайло Горбачов. З передмови до книги Дмитра Гордона «Между прошлым и будущим [16]


« Дмитро Гордон – один з небагатьох людей, із якими я спілкуюся без побоювання. Парадоксально: попри те, що він журналіст, я йому довіряю. Навіть якщо в бесіді з ним ляпнув щось зайве і попрошу його це не друкувати, знаю: він не підведе.  »

Михайло Задорнов. З передмови до книги Дмитра Гордона «Начистоту» [14]


« Мало хто з журналістів може розговорити свого гостя так, як це робить Дмитро. У нього безумовний талант співрозмовника, його інтерв'ю вже давно переступили рамки газетної або телевізійної журналістики, і не дивно, що книги Гордона, число яких перевалило за три десятки, користуються стабільною популярністю у читачів.  »

Віталій Кличко. З передмови до книги Дмитра Гордона «Между прошлым и будущим» [16]


« Дмитро неймовірно працьовитий і багатогранний. Будучи журналістом, письменником і телеведучим, він ще й співає, записує диски, знімається у кліпах, до того ж є багатодітним батьком. Загалом, як кажуть у нас в Україні, активно працює скрізь і в усьому. Удома у мене стоять його книги – час від часу я їх перечитую.  »

Леонід Кравчук. З передмови до книги Дмитра Гордона «Как на духу» [17]


« Мені подобаються його стиль і підхід – будучи людиною тонкою і неординарною, Дмитро вміє торкнутися якоїсь важливої струни, витягнути на поверхню серйозні проблеми, розкрутити на глибокі міркування. При цьому я ніколи не відчуваю, що даю йому інтерв'ю, – ми просто спілкуємося.  »

Віктор Черномирдін. З передмови до книги Дмитра Гордона «Между прошлым и будущим» [16]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Пишет и показывает Дмитрий Гордон.
  2. а б в г Дмитрий Гордон. Биография.
  3. а б Дмитрий Гордон: Ответ Кобзона стал для меня уроком.
  4. а б «Це не мої команди, у яких грають легіонери. Я розумію, навіщо вони тут» .
  5. Сайт газеты «Бульвар Гордона».
  6. Телекритика: Дмитро Гордон запускає суспільно-політичне видання.
  7. Луценко, Андрейко, Назарова, Матузко та Гордон проходять до Київради – офіційні дані.
  8. Чьи дети учатся в КИМО
  9. Ростіслав Гордон
  10. Кто из телезвезд стал родителем В 2012 году
  11. "Гордость страны". Как мы, только лучше
  12. «Иногда беру в день по пять-шесть интервью!»
  13. Нестор Шуфрич стал наркомом, Михаил Бродский — секретарем ЦК Компартии Украины, Михаил Добкин — секретарем Харьковского горкома, а Дмитрий Гордон — комбригом.
  14. а б Дмитро Гордон. «Начистоту».
  15. Дмитро Гордон. «Герои смутного времени».
  16. а б в Дмитро Гордон. «Между прошлым и будущим».
  17. Дмитрий Гордон. «Как на духу».