Горихвістка чорна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Горихвістка чорна
Самець
Самець
Біологічна класифікація
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Мухоловкові (Muscicapidae)
Рід: Горихвістка (Phoenicurus)
Вид: Горихвістка чорна
Біноміальна назва
Phoenicurus ochruros
(S. G. Gmelin, 1774)
Поширення: різними кольорами позначені різні підвиди
Поширення: різними кольорами позначені різні підвиди
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Phoenicurus ochruros
ITIS logo.jpg ITIS: 562036
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 358815
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Phoenicurus ochruros

Горихвістка чорна (Phoenicurus ochruros) — птах родини мухоловкових. В Україні гніздовий, перелітний птах.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Самка зі здобиччю

Дрібний (менший за горобця) птах з яскраво-рудим хвостом, який майже весь час характерно тремтить. Маса тіла 14—19 г, довжина тіла близько 14 см. У дорослого самця у шлюбному вбранні верх темно-сірий; лоб, вуздечка, щоки, покривні пера вух, горло і воло чорні; груди і черево темно-сірі; надхвістя руде; підхвістя світло-руде; махові пера чорні, біла облямівка другорядних махових пер утворює на складеному крилі добре помітну світлу пляму; хвіст рудий, крім бурих центральних стернових пер; дзьоб і ноги чорні. У позашлюбному вбранні у самця чорні пера з сірою верхівкою. Доросла самка однотонно сірувато-бура, за винятком рудих надхвістя і хвоста, а також світло-рудого підхвістя. Молодий птах схожий на дорослу самку, але пера з темною верхівкою[1].

Поширення та чисельність[ред.ред. код]

Горихвістка чорна широко поширена від південної і центральної Європи, північно-західної Африки, Великобританії та Ірландії на південь до Марокко, на схід — до центрального Китаю. Це осілий птах у південних частинах ареалу та перелітний у північних і східних районах гніздування; мігрує взимку у південну і західну Європу та Азію, а також північну Африку.

Чисельність в Європі дуже велика, оцінена в 4—8,8 млн пар, в Україні — 200—355 тис. пар[2].

Підвиди[ред.ред. код]

Виділяють 5—8 підвидів.

Група phoenicuroides об'єднує форми з Центральної та Східної Азії:

  • P. o. phoenicuroides (F. Moore, 1854)
  • P. o. rufiventris (Vieillot, 1818)
  • P. o. xerophilus (Stegmann, 1928)

Група ochruros об'єднує форми із Західної Азії та Європи:

  • P. o. ochruros (S. G. Gmelin, 1774)
  • P. o. semirufus (Hemprich & Ehrenberg, 1833)

Група gibraltariensis об'єднує з Європи та Африки:

  • P. o. gibraltariensis (J. F. Gmelin, 1789)
  • P. o. aterrimus (von Jordans, 1923)

Розмноження[ред.ред. код]

Пташенята в гнізді

Населяє переважно культурний ландшафт, рідко   гори. Гніздиться в містах, селищах та селах. Улюбленими місцями гніздування є багатоповерхові будівлі на стадії будівництва, а також старі або нежилі будівлі.

Гніздиться окремими парами. Гнізда розміщує в різноманітних порожнинах, виїмках та тріщинах будівель, на горищах, під карнизами, у внутрішніх приміщеннях, іноді в купі каміння або цегли. Може займати штучні гніздівлі напівзакритого типу, що розміщені в прихованих місцях; іноді займає старі гнізда ластівок.

Гніздо рихле і недбале, зроблене з великої кількості корінців, стебел трав'янистих рослин, соломи. Вистилка включає волосся, шерсть, пір'я. У гніздах, що споруджені у містах, основним будівельним матеріалом слугують повсть, пакля, вовняні нитки, та інший аналогічний матеріал.

У повній кладці 5, рідше 4 або 6 яєць. Шкаралупа злегка блискуча, чисто-біла з ледь помітним блакитним відтінком, рідше з червонувато-коричневими крапками.

У горихвістки чорної буває, як правило, дві кладки: перша — наприкінці квітня — в травні; друга — в червні — липні. Насиджує самка протягом 12—13 діб. Пташенята залишають гніздо у віці 12—16 діб[3].

Живлення[ред.ред. код]

Кормом для горихвістки чорної є комахи, павуки, багатоніжки; взимку — частково плоди (наприклад, бузина, малина тощо).

Посилання[ред.ред. код]

  1. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України. — Київ, 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  2. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  3. Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск: Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.