Городище (Малин)
| село Городище | |
|---|---|
| Країна |  Україна
|
| Область | Житомирська область |
| Район |  Малинський район
|
| Рада | Українська сільська рада |
| Основні дані | |
| Засноване | XVI століття |
| Населення | частина міста Малин |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°45′40″ пн. ш. 29°17′37″ сх. д. / 50.76111° пн. ш. 29.29361° сх. д.Координати: 50°45′40″ пн. ш. 29°17′37″ сх. д. / 50.76111° пн. ш. 29.29361° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
160 м |
| Водойми | річка Ірша |
| Найближча залізнична станція | Малин |
| Відстань до залізничної станції |
3 км |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Городище | |
 Городище | |
| Мапа | |
| |
Городи́ще — колишнє село в Малинському районі Житомирської області України, на лівому березі річки Ірша. З 1973 року — частина міста Малин.
Історія[ред. | ред. код]
1529 року Івашко Немирич (пол. Iwaszko Niemirycz) — королівський придворний і чорнобильський орендар, отримав привілей побудувати на лівому березі Ірші нижче Малина замок і закласти поселення. Ця місцевість стала спадковою власністю роду Немиричів.
1796 року в селі було 220 мешканців; 1864 року — 402 православних та 20 римо-католиків; 1882 року — 417 православних та 31 римо-католик; 1900 року — 720 мешканців (113 дворів).
До кінця XVIII століття в Городищі існувала окрема парафіяльна церква в ім'я Покрова Пресвятої Богородиці. На 1882 рік віряни вже були приписані до малинської православної парафії; дерев'яна однопрестольна Олександро-Невська церква[1].
На 1900 рік в Городищі діяли паровий млин і цегельний завод; 1087 десятин землі належало селянам та 1990 десятин власникам села — родині Гіжицьких.
1902 року поблизу Городища була прокладена залізниця Київ — Ковель.
7 березня 1923 року, постановою ВУЦВК «Про адміністративно-територіальний поділ Київщини», створений Малинський район[2][3]. Того ж року була створена Городищенська сільська рада з центром у с. Городище. З 1923 року до 1937 року село, в складі Малинського району, належало до різних територіальних утворень — Київської губернії, Волинської губернії, Київської та Житомирської областей[4][5][3].
1926 року в селі було 995 мешканців (225 дворів); 1941 року — 1480 мешканців (434 двори).
14 листопада 1943 року Городище було визволено від німецьких військ. 87 жителів села не повернулися додому з боїв Другої світової війни.
1951 року відкрито професійно-технічне училище № 36.
11 серпня 1954 року село перепідпорядковане Пинязевицькій сільській раді (5 серпня 1960 року перейменована на Українську сільську раду).
3 березня 1973 року Городище включене в межі міста Малин[6].
Археологічні знахідки[ред. | ред. код]
На 1895 рік за свідченнями Володимира Антоновича в Городищі, на березі річки Ірші, розташовувалось доволі велике стародавнє чотирикутне деревлянське городище 87 сажень в окружності, яке захищали вали та рів.
Біля села знаходився могильник X — XIII століття з 5 курганів. 1878 року три з них були розкопані Антоновичем — у двох на вершинах курганів були численні пізніші могили; в усіх трьох в підґрунті древні могили; скелети лежали в двох курганах головами на захід, в одному — на південний схід; при них були залізні цвяхи, ножі і кресала, кремені, черепки від посуду, уламки залізних предметів, срібні персні.
Також біля села були знайдені нуклеус з кременю, 7 пряселець з червоного шиферу й одне глиняне, намисто з сердоліку, залізний наконечник списа.
Відомі власники[ред. | ред. код]
- XVI століття — українські дідичі Немиричі;
- XVII століття — українські дідичі Єльці;
- XVIII століття — овруцький підкоморій Антоній Галецький;
- XIX століття — Владислав Ковнацький та інші члени родини (пол. Kownacki);
- XX століття — Костянтин Гіжицький (пол. Giżycki).
Відомі люди[ред. | ред. код]
Мапи[ред. | ред. код]
- Городище на австро-угорській військовій мапі біля 1910 року (2.5 Мб) [Архівовано 10 жовтня 2011 у Wayback Machine.]
- Городище на польській військовій мапі 1930 року (14.7 Мб)
- Городище на американській військовій мапі 1947 року (7.1 Мб)[недоступне посилання з липня 2019]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ «Памятная книжка Киевской Епархии». Сост. Воронов А., свящ. Антонов В. — К.: Типографія Г. Т. Корчак-Новицького, 1882. — с. 129, 130 [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ 7 березня 2013 року виповнюється 90 років з часу утворення Малинського району // Малин. Все про місто. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 23 листопада 2013.
- ↑ а б До Київської губернії входив Малинський округ з окружним центром в м. Малин // Малин. Все про місто. Архів оригіналу за 2 грудня 2013. Процитовано 23 листопада 2013.
- ↑ «Про ліквідацію Малинської Округи на Київщині» // Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України за 1924 рік. — Харків: Друкарня УВО ім. М. Фрунзе, 1924. — с. 890—891
- ↑ «Про точний розподіл території зліквідованої Малинської Округи на Київщині між Київщиною й Волинню» // Збірник узаконень та розпоряджень робітничо-селянського уряду України за 1925 рік. — Харків: Друкарня ПУ УВО ім. М. Фрунзе, 1925. — с. 213-215 [Архівовано 3 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- ↑ «Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини: 1795–2006. Довідник. Офіційне видання». — Житомир, 2007. — стор. 249 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 березня 2016. Процитовано 23 листопада 2013.
Посилання[ред. | ред. код]
- Похилевич Л. «Сказания о населенных местностях Киевской губернии…». — Киев: Типография Киевопечерской Лавры, 1864. — с. 187 (рос.)
- Антонович В. Б. «Археологическая карта Киевской губернии». — М: Типография М. Г. Молчанинова, 1895. — с. 8-9 (рос.)
- «Історико-географічний словник Малинщини». — Малин, 2005. — с. 16, 17. — ISBN 966-9184-05-2
- Horodyszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1882. — Т. III. — S. 150. (пол.)
- Horodyszcze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 583. (пол.)
- Павленко С. В. Дослідження Малинського городища у 40-х роках ХХ століття [Архівовано 4 червня 2021 у Wayback Machine.] УДК: 904.4(477.42)"194"