Городоцький район (Хмельницька область)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Городоцький район
Gorodetskiy rayon gerb.png Gorodetskiy rayon prapor.png
Герб Прапор
Розташування району
Район на карті області
Основні дані
Країна: Україна Україна
Область/АРК: Хмельницька область Хмельницька область
Код КОАТУУ: 6821200000
Утворений: 29 квітня 1923 року
Населення: 49 543 (на 1.08.2013)
Площа: 1110 км²
Густота: 45.7 осіб/км²
Тел. код: +380-3851
Поштові індекси: 32000—32067
Населені пункти та ради
Районний центр: Городок
Міські ради: 1
Селищні ради: 1
Сільські ради: 29
Міста: 1
Смт: 1
Села: 71
Селища: 1
Мапа району
Мапа району
Районна влада
Адреса: 32000, Хмельницька обл., Городоцький р-н., м. Городок, вул. Шевченка, 20, 3-10-64
Веб-сторінка: Городоцька РДА
Голова РДА: Лихва В'ячеслав Борисович
Голова ради: Воротний Олександр Аркадійович

Городо́цький райо́н  розташований в південно-західній частині Хмельницькій області. Центр — місто Городок.

Основні відомості[ред.ред. код]

Загальна площа району становить 1,1 тис. км². із населенням понад 50 тисяч чоловік.

За станом на 1 січня 2009 року в районі проживає 52,3 тисяч чоловік.

До складу району входить 74 населені пункти, об'єднаних в Городоцьку міську, Сатанівську селищну та 29 сільських рад; 1 місто, 1 селище міського типу і 72 сільські населені пункти.

Історія[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про Городок як міське поселення бере відлік з далеких глибин історії. Постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 2001 року № 878 в списку історичних населених місць України Городок датується 1362 роком. 15 вересня 2002 року місто відзначило 640-річчя.

Давня історія нашого міста нерозривно пов'язана з пануванням тут поляків. З кінця XVI століття і майже 200 років Городком володіли магнати Замойські.

До 1385 року Поділлям володіли литовські князі. В цьому ж році литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і став польським королем Володиславом ІІ. Він всіляко потурав полякам, роздавав їм в українських землях маєтки, наставляв їх на високі посади.

Скоро поляки заволоділи подільськими містами — фортецями: Кам'янець, Смотрич, Скала, Бакота.

1434 року було утворено Подільське воєводство в складі Польщі з центром у Кам'янці. Сюди належав і Городок. На протязі майже 300 років Городок належав великим польським магнатам та землевласникам: Новодворським, Свірчам, Гербуртам, Потоцьким, Чермінським, Мнішкам, Гейсмарам та іншим.

Але згодом спустошливі набіги татар розорили економіку Польщі. Після визвольної війни 1648–1654 років під проводом Б.Хмельницького містечко Городок було сильно зруйновано.

1795 року Городок — повітове містечко Подільського намісництва, а 1796 року йому було затверджено герб.

1834 року Городок купив польський промисловець барон Гейсмар і через 5 років збудував один з перших в Україні цукровий завод.

З 1850 року почали діяти цехи нинішнього ВАТ «Говер». На кінець 19 століття в містечку діяло 6 цегельних, 2 черепичні, 4 гончарні, 10 шкіряних, канатний і свічковосковий заводи та 23 ремісничі підприємства.

Інтенсивно розвивалась промисловість Городка на початку XX століття.

1909 року кількість підприємств вже зросла до 45. Тут працювало 655 робітників, сума випуску продукції становила 110 тис. крб. Зростала й кількість населення. Якщо 1866 року в містечку проживало 4060 чоловік і нараховувала 660 дворів, то 1909 року вже було 1237 дворів (зокрема 301 — з цегли), проживало 11150 чоловік, 23 вулиці освітлювались гасовими ліхтарями, торгувало 85 дрібних крамниць і шинків.

1653 року на території сучасної Городоччини побував Богдан Хмельницький, в серпні 1711 року — російський цар Петро Перший, а 1822 року — Устим Кармалюк.

26—28 жовтня 1921 р. під час Листопадового рейду через Іванківці, Клинове, Лісоводи, Кремінну, Бедриківці, Нове Поріччя та Підлісний Олексинець теперішнього Городоцького району проліг шлях Подільської групи (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.

В квітні 1923 року було утворено Городоцький район. 1930 року створено Городоцьку МТС — нинішнє ВАТ «Сільгосптехніка». 1932 року почали діяти майстерні нинішнього ВАТ «Дослідно-експериментальний завод».

На початку липня 1941 року Городоцький район окупували німецько-фашистські війська. 33 місяці, або майже 1000 днів перебувала Городоччина в окупації. В боях за звільнення міста і району загинуло 343 радянських воїни. Їх прах покоїться у 19 братських могилах, зокрема 236 воїнів в братській могилі в Городку. 25 березня 1944 року район було звільнено від фашистів.

У гестапівських катівнях, єврейських гетто вбито близько 2 тисяч цивільних громадян, ще понад 10 тисяч було примусово вивезено на каторжні роботи до Німеччини.

Герої Радянського Союзу[ред.ред. код]

В період Великої Вітчизняної війни 5 жителів району були удостоєні звання Героя Радянського Союзу:

В боях за Сатанів посмертно був удостоєний цього найвищого звання росіянин Павло Олександрович Макаров.

Економіка[ред.ред. код]

Дальшого економічного розвитку район набув у повоєнні роки. 1952 року до ладу став другий цукровий завод, в 1957 року — молочноконсервний комбінат, в 1971 і 1973 роках — плодоконсервний та комбікормовий заводи.

Базовою основою економіки району є багатогалузеве сільське господарство, яке спеціалізується на вирощуванні зернових і технічних культур та тваринництві. В результаті реформування в агропромисловому секторі створено нові підприємства ринкового типу.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Серйозні зміни відбулися в галузях освіти, медицини, культури, духовній сфері.

Діють Лісоводський професійний ліцей, Городоцьке ПТУ № 26, Городоцька гімназія, 21 загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів, 18 — І -ІІ ступенів, 2 — І ступеня. У 2002 році здано в експлуатацію школу з польською мовою навчання. Близько 8 тисяч учнів навчає 900 вчителів. Працює навчально-консультаційний пункт Київського авіаційного технікуму.

На варті охороні здоров'я населення району стоїть 130 лікарів, 425 середніх медпрацівників, діє районна лікарня на 270 ліжок, 1 Лісоводська дільнична, 1 Сатанівська міська на 100 ліжок, 7 лікарських амбулаторій, 49 фельдшерсько-акушерських пункти.

Жителі району мають можливість проводити своє дозвілля в 43 Будинках культури і клубах, 47 бібліотеках із загальним фондом близько 658 тис. книг. В системі культури працює 472 чол., в тому числі 152 із спеціальною освітою. Діють 9 народних колективів, районний історико-краєзнавчий і 9 громадських музеїв. Працюють 2 музичні і 1 художня школи.

Духовні потреби віруючі жителі району можуть задовільняти в 80 релігійних громадах, серед яких 41 православних церков Московського і 2 Київського Патріархату, 20 — римо-католицьких церков, 14 інших релігійних об'єднань.

Найвідоміші люди[ред.ред. код]

Та, насамперед, славиться Городоччина працьовитими і талановитими людьми. Ім'я знаменитого вченого і просвітителя 17 століття Арсенія Сатанівського відоме далеко за межами України. Його слов'яно-греко-латинський словник досі зберігається в бібліотеках Парижа, Берліна, Риму, Стокгольма. Прославили себе український поет Віктор Володимирович Зубар із села Пільний Олексинець та колгоспний поет, автор низки віршів і частівок коломийкового складу Г. Ф. Антончук із села Купин [1], відомий український радянський літературознавець, доктор філологічних наук Олександр Іванович Кисельов із села Сатанівка.

В різні роки в районі працювали 10 Героїв Соціалістичної Праці, а голова ордена Леніна колгоспу «Україна» села Лісоводи Григорій Іванович Ткачук цього звання був удостоєний двічі. 36 чоловік нагороджені орденом Леніна. Городоччина дала Україні багато відомих військових, діячів науки, культури, медицини, освіти, які і нині плідно працюють на благо держави. Тут народились і виросли народні депутати України II–IV скликань президент ЗАТ «Оболонь» Олександр В'ячеславович Слободян та генерал-полковник Адам Васильович Чикал.

За роки незалежності України розкрили свій талант і організаторські здібності багато трудівників різних галузей, за що їх праця була високо оцінена державою. Звання заслуженого працівника сільського господарства України одержали директор ВАТ «Городоцький» Анатолій Іванович Битий, колишній директор ТОВ імені Чкалова села Сирватинці Євген Іванович Підлісний, директор ТОВ «Агрофірма Україна» села Лісоводи Юрій Васильович Стельмах, заслуженого будівельника України колишній начальник РБО «Будівельник» Володимир Карлович Задворний, заслуженого працівника освіти України, директор Лісоводського Будинку творчості Іван Гаврилович Шмігель.

В різні роки заслуженими вчителями України стали Ю. В. Олінкевич з Городка, Степан Іванович Ковач із смт Сатанів, М. І. Грицик із села Нове Поріччя, заслуженим зоотехніком України — В. П. Артим із села Лісоводи, В. В. Гаман — заслужений лісівник України.

Сатанів[ред.ред. код]

Гордістю району є селище міського типу Сатанів, відомий у документах з 1404 року. Статус містечка він отримав ще 1443 року, а 1444 році — магдебурзьке право. З історичних пам'яток досі збереглися Свято-Троїцький монастир XVI–XVII століть, який тепер реставровано, синагога XVI століття, костьол 1561 року.

У Сатанові працюють плодоконсервний завод, комунальні, шляхові організації, автопідприємство, міська лікарня, школа, заклади культури.

Але особливого розвитку селище почало набувати з 1965 року, коли тут в результаті геологорозвідувальних робіт в долині річки Збруч було відкрито мінеральну воду. При пошуках нафти із свердловини вдарив потужний 150-метровий фонтан води із специфічним запахом.

Згодом спеціалісти Одеського науково-дослідного інституту курортології отримали результат: — Сатанівська мінеральна вода за своїм хімічним складом і лікувальними властивостями схожа із трускавецькою «Нафтусею».

1985 року в експлуатацію було введено санаторій «Товтри» на 500 пацієнтів. Сьогодні тут розвинута потужна курортно-санаторна зона з десятками пансіонатів, баз відпочинку тощо («Збруч», «Лазуровий берег», «Берізка», «Хмельницькоблавтодор», «Чернігівський зв'язківець» та багато інших відомих баз відпочинку і оздоровлення, зокрема для дітей). Цю територію по праву названо «Сатанівська Швейцарія».

У перспективі курортополіс Сатанів зможе обслуговувати до 15 тисяч чоловік щорічно. В цьому — велике майбутнє Городоцького району.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Згідно з даними управління культури, туризму і курортів Хмельницької облдержадміністрації перебуває 42 пам'ятки історії. З них 39 присвячені радянським воїнам часів Другої світової війни.

Населені пункти, зняті з обліку[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Купин // Історія міст і сіл Української РСР. Хмельницька область. — К., 1971. — С. 212.


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.