Гостра кишкова непрохідність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гостра кишкова непрохідність характеризуєтеся порушенням пасажу кишкового вмісту в напрямку від шлунку до заднього проходу. Вона не являє собою окрему нозологічну форму і буває ускладненням самих різних захворювань. Серед причин, які викликають непрохідність, найчастішою є злуковий процес в черевинній порожнині, обтурації пухлинами, перекрути та вузлоутворення, інвагінація кишечника, обтурації сторонніми тілами та жовчними каменями, гострі запальні процеси черевної порожнини, перфорація порожнистих органів. Одначе, причина непрохідності визначає лише розвиток пускових механізмів захворювання та черговість їх підключення. Через певний період часу патологічні процеси, незалежно від причини непрохідності, набувають спільного, універсального характеру — викликаючи інтоксикацію та водно-електролітні розлади, що супроводжується типовими клінічними ознаками. У зв'язку з цим діагностична і лікувальна тактика дуже схожі, при різних причинах непрохідності. По летальним наслідкам в абсолютних цифрах ця патологія ділить 1-2ге місця серед всіх гострих захворювань органів черевної порожнини.

Класифікація[ред.ред. код]

Морфо-функціональна класифікація[ред.ред. код]

  • Динамічна непрохідність
    • Спастична
    • Паралітична
  • Механічна непрохідність
    • По механізму непрохідність
      • Странгуляційна (защемлення, заворот, вузлоутворення)
      • Обтураційна (обтурація пухлиною, чужорідним тілом, каловими і жовчними каменями, безоаром, клубком аскарид)
      • Змішана (інвагінаційна, спайкова)
    • По рівню перешкоди
      • Висока (тонкокишкова)
      • Низька (товстокишкова)

За походженням[ред.ред. код]

  • Вроджена
  • Набута

За пасажем кишкового вмісту[ред.ред. код]

  • Повна
  • Часткова

За Міжнародною Класифікацією Хвороб 10 видання[ред.ред. код]

  • Клас XI Хвороби органів травлення
    • Блок К 55 — К 63 Інші захворювання кишечника
      • К 56 Паралітичний ілеус і непрохідність кишечника без грижі
      • К 56.5 Кишкові зрощення [спайки] з непрохідністю
      • К 56.6 Інша і неуточнена кишкова непрохідність
    • Блок К 90 — К 93 Інші хвороби органів травлення
      • К 91.3 Післяопераційна кишкова непрохідність

Етіологія[ред.ред. код]

В основі розвитку механічної кишкової непрохідності лежать анатомічно обумовлені особливості, вродженого чи набутого характеру. Таким фактором може бути наявність доліхосігми, рухомої сліпої кишки, додаткових кишень чи складок очеревини. Частіше це набуті фактори, такі як злуковий процес в черевній порожнині видовження сигмоподібної кишки в старечому віці, зовнішні і внутрішні грижі. Злуковий процес в черевній порожнині може розвиватися після перенесених запальних захворювань, травм, операцій. Найбільше значення мають ізольовані міжкишкові, кишково-парієтальні і парієтально-сальникові злуки, що утворюють в черевній порожнині грубі тяжі та «вікна». Також спричинити кишкову непрохідність можуть пухлини різних відділів кишківника. Обтурація може настати внаслідок здавлення кишкової трубки пухлиною ззовні, з сусідніх органів, чи в наслідок перифокальної інфільтрації чи запальної інфільтрації. Екзофітні пухлини, поліпи, дивертикул Меккеля можуть спричинити інвагінацію.

При наявності цих факторів непрохідність виникає під впливом провокуючих факторів — збільшення внутрішньочеревного тиску, порушення моторики кишківника (вживання великої кількості клітковини в літньо-осінній період, переїдання після голодування, перехід від грудного до штучного вигодовування тощо…)

Причини розвитку динамічної кишкової непрохідності різноманітні. Частіше це травма, післяопераційний стан, метаболічні порушення (гіпокаліємія), перитоніт, зниження фізичного навантаження (постільний режим), тривала жовчна та печінкова колька, ураження головного чи спинного мозку, отруєння солями важких металів, та ін…

Патогенез[ред.ред. код]

Визначними ланками патогенезу є порушення водно-електролітного обміну, кислотно-основного стану, втрату білків, ендогенна інтоксикація, кишкова недостатність та больовий синдром.

Перерозтягнення стінки кишки застійним вмістом спричинює порушення мікроциркуляції та гіпоксію стінки кишки.

На ранніх стадіях механічної непрохідності перистальтика посилюєтеся. Збудження парасимпатичної нервової системи, при збереженні перешкоди, може спричинити виникнення антиперистальтики. В подальшому гіпертонус симпатичної нервової системи спричинює фазу пригнічення моторики. В пізніх стадіях, через наростання циркуляційної гіпоксії кишкової стінки, поступово втрачається як можливість передачі імпульсів по інтрамуральній системі, так і можливість м'язових клітин сприйняти імпульс — розвивається параліч кишківника

Гуморальні порушення[ред.ред. код]

Пов'язані з втратою білків, води і електролітів (блювота, депонування в кишківнику, стінці кишки та черевній порожнині). Ці втрати призводять до гіповолемії та дегідратації тканин, порушенням мікроциркуляції та гіпоксії тканин. Внаслідок гіповолемії і дегідратації збільшується синтез анти-діуретичного гормону та альдостерону. Як наслідок кількість сечі зменшується, збільшується реадсорбція натрію і секреція калію. Замість трьох іонів калію в клітину надходять два іони натрію і один іон водню, це зумовлює внутрішньоклітинний ацидоз, гипокаліємію та метаболічний позаклітинний алкалоз. Гіпокаліємія спричинює зниження м'язового тонусу та пригніченням перистальтичної активності кишківника. При подальшому прогресуванні патологічних змін, у зв'язку з деструктивними змінами в стінці кишки, розвитком перитоніту та олігурії виникає гіперкаліємія і метаболічний ацидоз.

За рахунок голодування, блювоти, пропотівання в просвіт кишки та черевну порожнину — втрачається також значна кількість білків.

Ендотоксикоз[ред.ред. код]

В умовах порушеного пасажу, зниження активності травлення і активізації мікробного ферментативного розщеплення, вміст кишки починає розкладатися і гнити. Цьому сприяє розмноження кишкової мікрофлори в застійному хімусі. Збільшується кількість продуктів неповного гідролізу білків — токсичних молекул середнього розміру. В нормі вони не всмоктуються, але в умовах циркуляційної гіпоксії стінка кишки втрачає свою бар'єрну функцію і частина цих токсинів попадає в кровоносне русло. Важливим моментом ендотоксикації є мікробний фактор. Застій сприяє розмноженню мікроорганізмів і колонізація тонкої кишки товстокишковою мікрофлорою. Виділення ендо- і екзотоксинів, порушення бар'єрних функцій спричинюють транслокацію бактерій в портальний кровотік та перитонеальний ексудат. Ці процеси лежать в основі системної запальної реакції.

Розвиток некрозу і гнійного перитоніту це ще одне джерело ендотоксикозу. При подальшому розвитку порушень метаболічних процесів виникає поліорганна недостатність, властива важкому сепсису.

В наш час прийнято називати терміном «Кишкова недостатність» специфічні для непрохідності порушення моторної і секреторно-резорбтивної функцій кишківника, разом з деякими іншими патологічними проявами (порушення бар'єрної функції, пригніченням місцевого імунітету)

Патоморфологія[ред.ред. код]

Зміни залежать від виду непрохідності.

При странгуляційній непрохідності первинно порушений кровообіг. Ішемічні і некротичні зміни настають раніше і мають більш виражений характер.

Обтураційна непрохідність викликає вторинні порушення кровообігу в кишковій стінці, за рахунок її перерозтягнення. Спочатку вона потовщена за рахунок набряку та венозного застою, потім значно витончується, має ціанотичний відтінок. Збільшення внутрішньо кишкового тиску до 10 мм рт.ст. викликає крововиливи та звиразкування протягом 24 годин. Тиск до 20 мм рт.ст. викликає незворотні некротичні зміни.

В товщі кишкової стінки виникає запальна лейкоцитарна інфільтрація. Під впливом біологічно активних амінів, додаєтся ішемічний параліч перикапілярних сфінктерів, прогресує стаз в судинах мікроциркуляторного русла, збільшуєтся агрегація форменних елементів крові.

Вивільняются тканинні кініни і гістамін. Порушують проникність судинної стінки, що сприяє інтерстиційному набряку кишки та її брижі і пропотіванню рідини в просвіт кишки та черевну порожнину.

При прогресуванні гіпоксії та некротичних процесів може відбутися перфорація кишкової стінки.

Клініка[ред.ред. код]

Головні симптоми — біль, здуття живота, блювота, затримка стільця і газів.

Біль — звичайно раптовий, незалежно від прийому їжі і пори доби, без предвісників, без чіткої локалізації.

  • Біль прири механічній непрохідності
    • При обтураційній непрохідності поза переймоподібними болями зникає майже зовсім.
    • При странгуляційній непрохідності біль постійний з переймоподібними посиленнями

При прогресуванні захворювання болі стихають на 2-3 добу (перистальтика припиняєтся)

  • При динамічній непрохідності біль постійний, тупий, розпираючий.

Блювота — має рефлекторний характер, рвотні маси — застійний шлунковий вміст. На пізніх стадіях нестримна блювота з каловим характером. При низькій локалізації непрохідності блювота виникає пізніше з більшими проміжками.

затримка стільця і газів — патогномічна рання ознака непрохідності. При високій непрохідності на ранніх етапах може бути багатократний стілець. При інвагінації з заднього проходу може виділятися кров.

Звертається увага на анамнез — перенесені операції, травми живота, запальні захворювання, періодичні болі, здуття, бурчання, розлади стільця.

Яскравішу клінічну картину дає висока кишкова непрохідність.

Загальний стан середньої важкості чи важкий, в залежності від форми та тривалості захворювання. Температура тіла спочатку в нормі, пристангуляційній непрохідності може настати колапс з зниженням температури до 35 °C. В подальшому з розвитком загальної запальної реакції та перитоніту виникає гіпертермія.

Пульс з початку захворювання в нормі. Наростання ендотоксикозу та зневоднення проявляється тахікардією. Спостерігаєтся симптом «токсичних ножиць» — відносно низька температура і висока ЧСС.

Язик сухий з брудним нальотом.

Огляд живота у хворих з підозрою на кишкову непрохідність розпочинають з огляду всіх можливих місць виходу гриж, щоб виключити защемлення. Оглядається на наявність післяопераційних рубців, які можуть вказати на злуковий характер непрохідності. Здуття живота найбільш постійна ознака непрохідності. Як правило чим триваліша непрохідність тим більше здуття живота. При високій непрохідності здуття незначне, часто асиметричне, чим нижче непрохідність тим більше виражений цей симптом. Асиметрія живота часта ознака странгуляційної непрохідності, іноді в виснажених хворих можна побачити роздуті петлі кишки, періодично перистальтуючі. Видима перистальтика симптом механічної непрохідності. Пальпація живота в міжприступовий період до розвитку перитоніту не болюча, дефанс (напруга м'язів передньої черевної стінки) відсутній, симптом Щьоткіна — Блюмберга негативний. В початковому періоді вислуховують дзвінку перистальтику, по мірі розвитку захворювання кишкові шуми зникають.

Знакові симптоми[ред.ред. код]

  • Симптом Валя — локальне здуття живота при пальпації в цій ділянці роздутої петлі кишки, над якою визначається високий темпаніт.
  • Симптом Шимана — при завороті сигмоподібної кишки. Локальне здуття ближче до правого підребер'я, тоді як в лівій здухвинній ділянці спостерігається западання.
  • Симптом Тевенара — при завороті тонкої кишки. Різка болючість при пальпації живота на 2-3 см нижче пупка по серединній лінії(місце проекції кореня брижі).
  • Симптом Склярова — аускультативно «шум плеску» при сукуссії (легкому струсі живота).
  • Симптом Спасокукотського-Вільмса — аускультативно «шум падаючої краплі»
  • Симптом Шланге — перистальтику викликає пальпація чи постукування по черевній стінці.
  • Симптом Лотейсена — аускультативно вислуховуються серцеві шуми в черевній порожнині.
  • Симптом Грекова («Обухівської клініки») — атонія ректального сфінктера та балоноподібне здуття пустої ампули прямої кишки.
  • Симптом Цеге-Мантефейля — малий об'єм дистального кінця кишечника при постановці сифонної клізми (~500мл).
  • Симптом Ківуля — металевий відтінок перкуторного звуку.

Стадії кишкової непрохідності[ред.ред. код]

  • Початкова — місцеві прояви порушення пасажу. Триває від 2 до 12 годин. Присутній больовий синдром і місцеві симптоми.
  • Проміжна — (уявного благополуччя) розвиток кишкової недостатності, водно-електролітних розладів, ендотоксимії. Триває 12-36 годин. Біль втрачає переймоподібний характер, стає постійним, живіт здутий, є шум плеску, затримка стільця і газів.
  • Пізня — перитоніт і важкий абдомінальний сепсис. Важка загальна запальна реакція, поліорганна недостатність, інтоксикація, дегідратація, розлади гемодинаміки, живіт здутий, перистальтика не вислуховується, перитонеальна симптоматика.

Інструментальна діагностика[ред.ред. код]

Рентгенологічне обстеження

  • Кишкові арки — тонка кишка роздута газами, в нижніх колінах арок видно горизонтальний рівень рідини, і його ширина менша ніж висота газового стовпа.
  • Чаші Клойбера — горизонтальні рівні рідини з куполоподібними просвітами і мають вигляд перевернутої чаші.
  • Симптом перистості (пружини) — При високій непрохідності, пов'язаний з набряком тонкої кишки.
  • Рентген контрастне дослідження — при затримці в шлунку більше 6 годин чи 12 годин в тонкій кишці дозволяє запідозрити порушену прохідність.
  • Іригоскопічне дослідження — дозволяє виявити обтурацію пухлиною чи симптом тризубця — ознаку ілеоцекальної інвагінації.
  • Колоноскопія
  • УЗД

Диференційна діагностика[ред.ред. код]

Всі гострі хірургічні захворювання органів черевної порожнини здатні призвести до розвитку перитоніту і всі протікають з явищами динамічної (паралітичної) кишкової непрохідності.

  • Странгуляційна чи обтураційна? — виключити защемлення гриж. На странгуляційний характер (заворот, вузол, защемлення) вказують виражені болі, блювота з самого початку, асиметрія живота, стан швидко погіршується, відсутні світлі проміжки.
  • Висока чи низька? — висока характеризується ранньою блювотою, відходженням газів і стільця (на ранніх стадіях), швидким зневодненням, симптом Валя.
  • Механічна чи динамічна? — дуже важке і дуже відповідальне питання, оскільки оперативне втручання в випадку динамічної непрохідності лише погіршить стан хворого. Часто застосовується консервативне лікування без уточнення діагнозу.

Лікування[ред.ред. код]

Увага! Існує Уніфікований клінічний протокол надання медичної допомоги хворим з гострою непрохідністю кишок

  • Госпіталізація в хірургічний стаціонар
  • Всі види механічної непрохідності, та непрохідності ускладненої перитонітом потребують негайної операції (на протязі 1.5-2 годин)
  • Динамічна непрохідність — консервативне лікування.
  • Сумнів в диференціюванні механічної та динамічної непрохідності при відсутності перитоніту — консервативне лікування.

Консервативне лікування[ред.ред. код]

  • Полегшити декомпресію (аспірація назогастральним, гастроєюнальним зондом, постановка клізм, інтубація звуженої ділянки)
  • Корекція водно — електролітного обміну, ліквідація гіповолемії, відновлення дефіциту калію.
  • Реологічно активні засоби (реополіглюкін, пентоксифілін)
  • Нормалізація білкового балансу (альбуміни, протеїни, плазма)
  • Детоксикація і профілактика гнійно-септичних ускладнень (гемодез, маннітол, антибактеріальні засоби)
  • Вплив на перистальтичну активність
    • при посиленні і переймоподібних болях — спазмолітики (атропін, дротаверин, платифілін)
    • при парезі — в/в хлорид натрію (гіпертонічний), гангліоблокатори (прозерин, токи Бернара на передню черевну стінку.)

Призначають лікувальний розвантажувальний комплекс який включає:

  • Ациклідин 1мл 0,2 %, прозерин 1мл 0,05 %, натрію хлорид 40-60 мл 10 % в/в.
  • Поперекова новокаїнова блокада — 0,25 % 80-100мл
  • Сифонна клізма. Длясифонної клізми використовують воду кімнатної температури в кількості 10-15 л. Замість твердого наконечника використовують товсту гумову трубку (ректальний зонд), яку вводятьчерез пряму кишку на глибину 25-50 см. У процесі маніпуляції слідкують, щоб в кишку не поступало повітря. Сифонна клізмавиконується тільки в присутності хірурга, який слідкує за правильністю її виконання, станом хворого і оцінює її результати.

Інтервал між кожною маніпуляцією розвантажувального комплексу не повинен перевищувати понад 15 хвилин і вони повинні виконуватись у вказаній послідовності. Цей комплекс можна повторювати декілька разів. При неефективності консервативного лікування застосовуєтся хірургічне лікування.

Оперативне лікування[ред.ред. код]

Оперативне лікування вирішує наступні завдання

  • Усунення перешкоди для пасажу.
  • Ліквідація хвороби яка спричинила непрохідність.
  • Резекція нежиттєздатної кишки.
  • Попередження наростання ендотоксикозу в післяопераційному періоді.
  • Попередження рецидиву непрохідності.

Основні моменти оперативного втручання

  • Анестезія.
  • Хірургічний доступ.
  • Ревізія черевної порожнини.
  • Оцінка життєздатності кишківника.
  • Резекція кишківника по показах.
  • Накладання міжкишкового анастомозу.
  • Назоінтестинальна інтубація.
  • Видалення токсичного вмісту кишківника.
  • Санація, дренування, висушування черевної порожнини.
  • Закриття операційної рани.

Ознаки життєздатності кишки

  • Рожевий колір
  • Присутність перистальтики
  • Пульсація судин

При відсутності цих ознак в брижу вводять 150–200мл 0,25 % прокаїну, обкладають теплими серветками і проводять повторну оцінку через 5-10 хвилин.

Нежиттєздатна кишка повинна бути видалена в межах здорових тканин від місця явного ураження 40 см привідної та 15-20 см відвідної петель кишківника.

Післяопераційне лікування[ред.ред. код]

Лікування хворих хірургічною ліквідацією непрохідності не закінчується. Впісляопераційному періоді проводиться комплексне патогенетичне лікування.

Лікувальний режим

Режим у першу добу після операції, як правило, № 1(ліжковий). Згодом, після невеликих малотравматичних втручань (адгеолізис, деторзія без резекції кишки), призначається режим № 2 (палатний) протягом 2-3діб, після чого хворих переводять на 3-й режим і 4-й (лікувально-тренувальний). Після травматичних операцій (резекція кишки) режим № 1 призначається протягом 2-3діб, після чого пацієнтам дозволяють спочатку сідати в ліжку, підніматися наноги й лише з 4-5 доби ходити. При цьому ослабленим хворим, особливо при наявності великої післяопераційної рани, рекомендують застосування спеціальних поясів або корсетів, які утримують передню черевну стінку. Тривалість їх носіння визначають індивідуально.

Слід пам'ятати, що раннє вставання хворих сприяє зменшенню ризику розвитку ускладнень, у першучергу легеневих та тромбоемболічних. Одночасно травматичні операції, наявність великих післяопераційних ран спонукають до пролонгованої за­тримки пацієнтів у ліжку. У таких випадках, особливо в осіб з тяжкою супутньою патологією, похилого віку, обов'язковою є профіліктика пролежнів.

Режим харчування

Режим харчування впісляопераційному періоді залежить від низки факторів, серед яких характер перенесеного втручання, наявність фонової патології тощо. Однак, всім хворим в першу добу після операції показа­ний голод. Після малотравматичних утручань з другої доби дозволяють вживати воду, кефір. На 3-4 добу призначають дієту № 1-А, на 5-6 добу — дієту № 1-Б при відсутності протипоказів.

Після травматичних операцій голод призначається протягом 1-2 діб, пити дозволяють з 2-3 доби. Дієта відповідає основ­ному захворюванню.

Важливе значення має проведення раннього ентерального харчу­вання, особливо в хворих з скомпрометованою функцією кишечника (синдромом кишкової недостатності), що частіше спостерігається при гострій кишковій непрохідності, розповсюдженому перитоніті. Для цього з 2-3 доби через зонд, уведений у тонку кишку, вводятьзбалансовані харчові суміші, що прискорює нормалізацію ентерального гомеостазу, обмінних процесів, відновлення загального гомеостазу.

Знеболення

Важливе значення має адекватна боротьба з больовим синдромом. Для цього застосовується введення наркотичних анальгетиків (морфін, промедол, омнопон тощо). Періодичність та дози їх уведення залежать від характеру операції, віку та ваги хворих. Тривалість призна­чення становить у більшості випадків 2-3 доби. Однак, слід пам'ятати про можливі негативні ефекти:

  • 1) наркотичну депресію дихання, яка веде догіповентиляції, бронхоконстрикції, порушення дренажної функції бронхів, гальмування кашлю, можливості розвитку ателектазів, пнев­монії
  • 2) надмірнийседативний ефект (гіподинамія, гіпотермія, пригнічення свідомості)
  • 3)артеріальну гіпотензію, брадікардію (особливо на фоні гіповолемії)
  • 4) порушеннясекреторної та моторної функцій шлунково-кишкового тракту
  • 5) розвиток побічнихефектів: блю­воти, нудоти, затримки сечопуску, випорожнення
  • 6) виникнення залеж­ності при тривалому введенні.

Широко застосовуються в практиці ненаркотичні анальгетики, найбільш часто — аналгін, який уводять увигляді 50 % розчину внутрішньом'язово або внутрішньовенно. Недоліком його є короткочасна дія, тому доцільно призначати препарати більш тривалої дії -баралгін, кетанов тощо. Часто аналгетики вводять разом з антигістамінними препаратами, які по­тенціюють їх дію. Найчастіше користу­ються димедролом увигляді 1 % розчину 1 мл, супрастином 1-2 % розчи­ном 1 мл, тавегілом 0,1 % по 1мл. Вводяться внутрішньовенно та внутрішньом'язово 2-4 рази на добу.

Хороший знеболюючий ефект має пролонгована епідуральна ане­стезія. Цей метод дає можливість проводити безперервну керовану анал­гезію. При цьому відсутній негативний вплив нафункцію життево важ­ливих органів, виникають умови для адекватного периферійного та ор­ганного кровообігів у зоні знеболення.

Нормалізація гомеостазу

Слід наголосити на особливому значенні нормалізації гомеостазу. Це завдання вирішується шляхом адекватної інфузійної терапії. В значній мірі визначають склад і об'єм інфузійної терапії в 1-у добу післяопераційного періоду. Усунення клітинної гіпогідратації необхідно постійно поєднувати з поповненням ОЦК, відновленням водно-електролітних, колоїдно-осмотичних ікислотно-лужних взаємозв'язків. Це досягається раціональним використанням керованої гемоділюції з використанням полііонних, колоїдних розчинів, 5 % розчину глюкози.

Для запобігання виходу води з кровоносного русла в інтерстиційний простір слід призначати препарати, які збільшують онко­тичний тиск. Це можуть бути: желатиноль, поліглюкін, плазма, альбумін, рефортан тощо.

Дезінтоксикація

Важливий вплив на перебіг процесів відновлення відіграє ендогенна інтоксикація. При гострій кишковій непрохідності вона є основною причиною незадовільних наслідків лікування.

Методи детоксикації поділяють на інтра- таекстракорпоральні. Виділяють наступні складові частини інтракорпоральної дезінтоксикації:

  • розведення токсинів
  • зв'язування токсинів
  • виведення токсинів

Розведенню сприяє введення у певній кількості будь-яких розчинів, а також пиття. Для зв'язування токсинів існують спеціальні препарати, серед яких полідез, неогемодез та ін. Крім того, більшість токсинів ад­сорбуються на крупномолекулярних структурах, якими єкомпоненти крові та ряд кровозамінників — поліглюкін, желатиноль, гідролізати амінокислот.

Для виведення токсинів застосовують форсований діурез, для чого частіше використовують 1 % лазікс(фуросемід). Сприяє підсиленню діурезу також гемодилюція при збереженій функції нирок.

Важливе значення має відновлення та нормалізація функції легень, як органів детоксикації.

Останнім часом ширше застосовують екстракорпоральну де­токсикацію. Сюди відносять: гемодіаліз, гемосорбцію, плазмо­сорбцію, лімфосорбцію, плазмаферез, лімфоферез, ксеноперфузію.

Ефективним методом детоксикації є ентеросорбція, особливо при патології, яка супроводжується явищами кишкової непрохідності. Для цього хворим через інтестінальний зонд, абоперорально, вводять спеціальні препарати (аеросил, ентеросгель, активоване вугілля тощо), які адсорбують токсини, що є в кишковому вмісті, попереджуючи їх всмоктування.

Корекція порушення функції органів дихання

Суттєвою є корекція порушення функції органів дихання, що частіше зустрічається в найближчий час після опе­рації.

Розрізняють дві основні групи причин порушення газообміну:

  • 1) вентиляційні, коли страждає апарат зовнішнього дихання, центральні та периферійні механізми регуляції дихання
  • 2)паренхіматозні, коли газо­обмінна функція легень стає неспроможною внаслідок запальних, дест­руктивних і метаболічних процесів. На практиці частішезустрічається змішана дихальна недостатність.

Принципи терапії по­лягають у проведенні пролонгованої штучної вентиляції легень та окси­генотерапії.

Для боротьби з обмеженою рухливістю легень, що може стати причиною пневмонії, ателектазу, крім описанихвище аналгезії та раціонального рухального режиму, використовують лікувальну дихальну гімнастику з спеціальними вправами, які створюють опір на вдиху, та метод, суть якого полягає в тому, що хворівиконують видихування через тонку трубку, кінець якої розташований на дні посудини, заповненої водою. При цьому видихування слід проводити повільно, як можна довше. Така процедура по­вторюється протягом п'яти хвилин 5-6 разів надобу і є ефективним за­собом розправлення легень. Важливим патогенетичним аспектом гострої кишкової непрохідності, особливо якщо вона супроводжується септич­ними ускладненнями, є розвиток гіпоксії. Виходячи з цього, суттєве зна­ченнямає застосування в таких випадках гіпербаричної оксигенації. Зав­дяки цьомуметоду досягається:

  • усунення гіпоксії
  • збереження та підтримування життєздатностікишкової стінки
  • відновлення моторної активності кишечниката його резорбтивної здатності
  • бактеріостатичний вплив (особливо при анаеробній інфекції) та підвищення ефективності антибактеріальної терапії
  • зменшення інтоксикації
  • активація імунної реактивності та неспецифічної резистентності;
  • нормалізація порушених функцій паренхіматозних органів.


Ліквідація парезу кишечника

Крім того, має значення ліквідація післяопераційного парезу кишечника, оскільки при цьому зменшується внутрішньоочеревинний тиск, що сприяє вільній рухливості діафрагми.

Після усунення причин розвитку гіпоксії можна використовують дихальні аналептики — сульфокамфокаїн 10 %..

Завдання відновлення перистальтики кишок вирішується комплексно, починаючи з декомпресії кишечника під час операції і в перші дні післянеї, а потім — шляхом усунення гіпертонусу симпатичної нервової системи тривалою перидуральною блокадою (тримекаїном), а також використанням симпатолітичних або парасимпатоміметичних препаратів (прозерин, ацеклідин, пітуітрин та ін.) в комбінації з внутрішньовенним введенням 10 % гіпертонічного розчину хлориду натрію, лікувальними клізмами, використанням методів рефлексотерапії (компреси, електростимуляція та ін.).

Антибактеріальна терапія

Антибактеріальна терапія повинна носити превентивний і комплексний характер. Ці вимоги реалізують шляхом парентерального введення антибіотиків широкого спектру дії перед операцією, в ході її виконання та в післяопераційний період.

Важливе значення має корекція імунних реакцій. При тяжкому перебігу післяопераційного періоду доцільне використання пасивної специфічної імунотерапії: введення антистафілококової гіперімунної плазми, лейкоцитної та тромбоцитної маси, гамаглобуліну та ін.



Усі зазначені напрямки лікувальної тактики характеризують тільки загальну схему, яка підлягає індивідуальній корекції й уточненню при лікуванні кожного хворого.

Результати лікування гострої кишкової непрохідності залежать від часу госпіталізації і вчасно проведеної операції. Летальність серед хворих на гостру кишкову непрохідність, оперованих у перші 6 годин становить 3,5 %, а серед оперованих після 24 годин — 25 % і більше. У середньому вона становить 13-18 %.

Джерела[ред.ред. код]

  • В. С. Савельев, А. И. Кириенко. Клиническая хирургия: национальное руководство: в 3 т. — 1-е изд. — М.: ГЭОТАР-Медиа, 2009. — С. 832. — ISBN 978-5-9704-1023-3
  • Саймон Патерсон-Браун — Общая и неотложная хирургия. Практическое пособие
  • Уніфікований протокол МОЗ України[1]

Див. також[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]