Градація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Града́ція (лат. gradatio поступове підвищення, посилення від gradus крок, ступінь) — стилістична фігура, яка полягає у поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення (клімакс) чи пониження (антиклімакс) їхньої емоційно-смислової значимості.

Градація розрізняється за просторово-часовими (переважно у прозі), інтонаційно-емоційними (поезія) та психологічними (драма) ознаками. Виразність градації посилюється поєднанням її з анафорою (Юлій Цезар: «Прийшов, побачив, переміг»).

Класичним прикладом градації як прийому строфічної композиції можна вважати вірш В. Мисика «Сучасність»:

Так, мабуть, і в часи Бояна
Квітчалася пора весняна,
І накрапали молоді дощі,
І хмари насувалися з Таращі,
І яструби за обрій углибали,
І дзвінко озивалися цимбали,
І в пралісах озера голубі
Вглядалися в небесну дивну ясність.
Все — як тоді. А де ж вона сучасність?
Вона в найголовнішому: в тобі.

В. МисикСучасність

Градація полягає в такому розташуванні частин висловлення (слів, частин речення), при якому кожна наступна містить у собі підсилення (чи послаблення) смислового або емоційно-експресивного значення.

Види[ред.ред. код]

Градація висхідна або клімакс — розташування слів у порядку підсилення їх значення. Наприклад:

І в'яне, сохне, гине, гине твоя єдиная дитина. (Т. Шевченко.)

Градація спадна або анитклімакс — розташування слів у порядку послаблення їх значення:

Тріснуло, струхло і стихло. Лиш шум все шумів рясношумний. (П. Тичина.)

Джерела[ред.ред. код]

  • Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром'як, Ю. І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 169
  • Ганич Д. І., Олійник І. Словник лінгвістичних термінів. — К.: Вища школа, 1985. — 360 с.