Градоначальство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Градоначальство — особлива адміністративно-територіальна одиниця Російської імперії.

Заснування[ред.ред. код]

Градоначальство засновувалось окремими законодавчими актами в містах, що мали важливе політичне значення — портових, прикордонних і військово-стратегічних, а також для боротьби з антиурядовими виступами. Крім міста, могла охоплювати й прилеглі населені пункти. Виділялась із губернського управління та підпорядковувалася безпосередньо місцевим генерал-губернаторам (див. Генерал-губернаторство) і МВС.

Після Лютневої революції 1917 інститут градоначальства ліквідовано із заміною градоначальників комісарами Тимчасового уряду.

Градоначальник[ред.ред. код]

Посада градоначальника прирівнювалася до посади губернатора. Градоначальник призначався особисто імператором за поданням міністра внутрішніх справ. Градоначальники поєднували виконання обов'язків командирів портів, начальників місцевих гарнізонів, комендантів міст. До кола їх повноважень входило: очолювати поліцію, здійснювати нагляд за торгівлею та судноплавством, поштою, дотриманням карантинів, за роботою митниць, станом фортець, портів, державних будов, а також за діяльністю консулів іноземних держав, органів міського самоврядування. Градоначальник головував в присутствії міських справ, в особливому і статистичному комітетах. До міської реформи 1870 завідував міським управлінням благоустрою. 1876 отримав право видавати обов'язкові для виконання постанови, що мали силу закону, а 1881 — право адміністративного заслання неблагонадійних осіб.

Апарат[ред.ред. код]

Апарат градоначальника складали чиновники з особливих доручень, міський архітектор, лікар та канцелярія, яка мала лікарсько-поліцейське управління, ветеринарну й технічну частини, адресний стіл, загальний поліцейський архів, редакції місцевих «Ведомостей» та столи: розпорядчий, господарський, паспортний, таємний.

Градоначальства в Україні[ред.ред. код]

В українських губерніях градоначальства засновувалися згідно з указом Сенату від 8 жовтня 1802. Мета виокремленого врядування полягала в сприянні розвиткові зовнішньої торгівлі, відповідної інфраструктури портових міст та обумовлювалася поліетнічною й конфесійною специфікою місцевого населення. Існували:

1902 була спроба заснувати градоначальство в Києві. Одеське градоначальство діяло в межах міста. Керч-Єнікальське градоначальство обіймало також навколишню територію по берегах Чорного й Азовського морів від мису Елькен-Кале до Обитічної коси включно. До Таганрозького градоначальства, крім міст Таганрог (нині місто в Російській Федерації) і Нахічевань-на-Дону (нині в складі міста Ростов-на-Дону, Російська Федерація), увійшов Маріуполь. Севастопольське градоначальство було утворене з міста Севастополь і частини південно-західного узбережжя Кримського півострова. Всюди, крім Одеси, градоначальники призначалися з адміралів.

Окрім вищеперелічених, градоначальства на початку 20 століття в Російській імперії існували також в Москві, Санкт-Петербурзі, Баку.

Література[ред.ред. код]

  • Полное собрание законов Российской империи, т. 27, № 20449. СПб., 1830;
  • Эйхельман О. Обзор центральных и местных учреждений управления в России… К., 1890;
  • Градовский А. Д. Начала русского государственного права. В кн.: Градовский А. Д. Собрание сочинений, т. 9, ч. 3. Органы местного управления. СПб., 1908;
  • Мезенцев Е. В., Просянкина Т. Ю. Государственность России: Словарь-справочник, кн. 1 (А-Г). М., 1996.

Джерела[ред.ред. код]