Гранатове дерево

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Гранат
Pomegranate flower and fruit.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Миртоцвіті (Myrtales)
Родина: Плакунові (Lythraceae)
Підродина: Гранатові (Punicoideae)
Рід: Гранат (Punica)
Види
Посилання
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 22662
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Punica


Гранат або гранатове дерево (Punica) — рід чагарників та невеликих дерев родини гранатових (Punicaceae). Плід має назву гранат.

Походження[ред.ред. код]

Ботанічною батьківщиною гранатового дерева вважають Іран (Персію) та землі Закавказзя. Воно й досі зустрічається там як дикі зарості. З сивої давнини гранатові дерева вирощували в країнах Середземномор'я, в Криму, в Середній Азії. Окрім цих районів гранатові дерева акліматизовані в країнах Центральної Америки.

Географічне поширення та походження[ред.ред. код]

Існує 2 види — звичайний гранат (Punica granatum) та гранат протопуніка (Punica protopunica) — ендемік острова Сокотра в Індійському океані, який має рожеві, а не червоні квіти та менш солодкі плоди.

Культивується лише гранат звичайний. Останнім часом культура граната поширена по всій земній кулі в тропіках та субтропіках широкою смугою від 41 ° ю. ш. до 41 ° с. ш. його обробляють <в алфавітному порядку-->в Афганістані, країнах Близького Сходу, Ірані, Іспанії, Італії, Греції, на КавказіАзербайджані, Вірменії та Грузії), в Криму, Португалії, Таджикистані, Узбекистані, Франції, країнах колишньої Югославії. В Росії гранат культивують в районі Сочі і на території Південного Дагестану.

Виникнення роду Punica L. відноситься до дуже віддалених геологічних часів — кінця крейдяного періоду та початку третинного.[1]

Біологічні властивості[ред.ред. код]

Гранат - невелие дерево з розлогою кроною та темно-зеленим листям. Квіти червоні і яскраво виділяються на зеленому тлі. Квіти і плоди співіснують на одному дереві, позаяк період квіткування розтягнутий.

Рослина світлолюбива, потребує яскравого освітлення. При недостачі світла гранат не цвіте. Плід — кулястий, вкритий шкіряною оболонкою різного забарвлення, на верхівці залишок квітки. Кулька плоду розділена всередині на 6-12 гнізд з численим насінням в гранчастій червонуватій м'якоті[2].

Штучно виведені гібріди з білою м'якотттю, взагалі без насіння, з різним ароматом [3].


Застосування[ред.ред. код]

Гранатовий сік корисний при недокрів'ї, відвар шкірки застосовують при лікуванні опіків шкіри та розладах шлунку.

М'якоть плода використовують для приготування салатів, гарнірів, різноманітних соусів до страв із риби та м'яса, тонізуючих напоїв. Плоди містять багато цукру, танін, вітамін С.

Гранат на підвіконні та в зимових садах[ред.ред. код]

Незважаючи на вимоги до яскравого освітлення, дерева гранату вирощують і на підвіконні, і в зимових садах. Взимку рослина потребує додаткового освітлення, а також підживлення добривами.


Гранат в Карпатах[ред.ред. код]

Поблизу закарпатського міста Виноградів, на Чорній горі є плантація гранату. 2012 року було отримано перший урожай.[4]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Розанов Б.С. Культура граната в СССР. — Сталинабад: 1961.
  2. Рябоконь А.А. «Справочник лекарственных растений», Харьков, 2005, с. 281
  3. Рябоконь А.А. «Справочник лекарственных растений», Харьков, 2005, с. 281
  4. http://www.silskivisti.kiev.ua/18881/print.php?n=15674


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.