Границя витривалості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Крива Веллера. Горизонтальна вісь — число циклів (N), вертикальна — максимальне напруження циклу (σmax)

Грани́ця витрива́лості (англ. Fatigue limit) — максимальне за абсолютним значенням механічне напруження циклу, за якого ще не відбувається руйнування матеріалу від втоми протягом заданої кількості циклів навантажування.

При симетричному циклі (коефіцієнт асиметрії становить −1) границя витривалості в умовах розтягування-стискання позначається σ−1 в умовах кручення τ−1.

Для визначення границі витривалості матеріалу проводиться на випробувальній машині випробування на втому партії зразків (6-12 шт.). Навантаження на окремі зразки даються такі, щоб вони руйнувались при різній кількості циклів навантажування в діапазоні циклів N=103…107.

Обробка отриманих експериментальних даних супроводжується побудовою по точках в координатах log(N)-σmax кривої втоми, яку в літературі часто називають кривою Веллера.

Історичні дані[ред.ред. код]

Найбільший вклад в наукові основи проектування металевих конструкцій, що піддаються циклічному навантаженню, вніс німецький інженер Август Веллер (en:August Wöhler) класичними дослідами із залізом та сталлю в умовах повторного розтягування-стискування, результати яких були опубліковані в 1858–1870 роках. Л. Шпангенберг (de:Louis Spangenberg) в 1874 році уперше графічно зобразив результати досліджень, опублікованих А. Веллером у вигляді таблиць. Відтоді графічне представлення отриманої залежності між амплітудами напружень циклу і числом циклів до руйнування називають діаграмою (кривою) Веллера.

Література[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]


Матеріал Це незавершена стаття про матеріал.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.