Граничари

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Граничари — військово-корпоративна спільнота, основне населення Військового кордону. Вони були звільнені від феодальних повинностей, але натомість зобов'язувались захищати кордон від нападів турків. За своїм статусом були проміжним, між селянством та шляхтою станом.

Походження[ред.ред. код]

Географічна карта Військової границі

Внаслідок експансії Османської імперії в XV-XVI ст. територія Угорського королівства постійно скорочувалась, феодали оборонялись поодинці, і не могли протистояти турецькій армії. Дії турків на завойованих землях спричинили масове переселення слов'ян, переважно сербів у не завойовану Хорватію. В другій половині XV ст. угорський король Матвій Корвін дозволив селитися в прикордонних областях Ліка і Крбава за умови несення сторожової служби. Переселенці й місцеве населення, яке переходило на запропоновані умови, стали називатись ускоками, а згодом — граничарами. У 1578 рік було скликано спеціальний сейм, за рішеннями якого імператор видав Брушський указ. Згідно з ним на хорватському прикордонні землі тимчасово відчужувались у місцевих феодалів і виводились з під номінального керівництва хорватського бана і перейшли в пряме підпорядкування австрійському командуванню. Виділена територія від Адріатичного узбережжя до річки Сава дістала назву Військового Кордону[1].

З метою послаблення противника, турки застосовували у війні на Балканах тактику випаленої землі (як і татари в Україні). За таких умов на кордоні з Османською імперією було розбудовано систему укріплень, яка одночасно була сигнальною системою. У випадку наближення турків сигнал передавався від одного укріплення до іншого. Отримавши умовний сигнал, всі чоловіки в поселеннях граничарів бралися до зброї, швидко збиралися в загони і діяли згідно з наперед визначеними планами[1].

Розформування[ред.ред. код]

Після послаблення Османської імперії в першій половині XVIII ст. граничари перестали бути потрібними й імперський уряд почав обмежувати їхню автономію. Після повстання 1755 року самоврядування граничарів було ліквідовано, а вони фактично перетворені на солдатів десяти територіальних полків. У другій половині XIX ст., коли було розформовано Військовий Кордон було остаточно розформовано і граничарів[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]