Гранична корисність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19-го століття в наслідок спроб економістів пояснити механізми утворення ціни. Найвідомішими його представниками були В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.[1]

За Альфредом Маршаллом, термін «гранична корисність» належить Австрійскому економісту Фрідріху фон Візеру,[2] і є перекладом терміну нім. “Grenznutzen” (граничне використання).[3][4]

Погляди[ред.ред. код]

Австрійська школа[ред.ред. код]

Виходячи з того, що «цінність суб'єктивна не лише за своєю сутністю, але і за своєю мірою», Карл Менґер визначав останню через «кінцеву інтенсивність» — ту найменшу корисність, яку має остання одиниця запасу певного блага. Водночас граничну корисність вчений узалежнював від двох факторів:

  • інтенсивності індивідуальної потреби, її нагальності;
  • рідкісності блага, яка визначається існуючим його запасом.

Розвиваючи свої економічні міркування, вчений доводив, що при визначенні цінності благ необхідно брати за основу конкретні потреби конкретної людини. Згідно з цим положенням К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. При цьому він не намагався кількісно виміряти граничну корисність і суб'єктивну цінність, вважаючи можливим визначення лише порядку розташування потреб за принципом «від більшого до меншого» (ординалістський підхід).

Побудована австрійським дослідником шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення, отримала назву «таблиці Менгера».[5]

Посилання[ред.ред. код]

  1. А. А. Григорук, М. С. Палюх, Л. М. Литвин, Т. Д. Літвінова, Основи ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ: 4. Теорії вартості.
  2. Marshall, Alfred; Principles of Economics, Bk 3 Ch 3 Note.
  3. von Wieser, Friedrich; Über den Ursprung und die Hauptgesetze des wirtschaftlichen Wertes [The Nature and Essence of Theoretical Economics] (1884), p. 128.
  4. Wieser, Friedrich von; Der natürliche Werth [Natural Value] (1889), Bk I Ch V «Marginal Utility» (HTML).
  5. Історія економічних учень - Базилевич:8.1.3. Австрійська школа граничної корисності

Див. також[ред.ред. код]

Ресурси інтернету[ред.ред. код]


Економіка Це незавершена стаття з економіки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.