Гранично допустима концентрація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Грани́чно допусти́ма концентра́ція (ГДК), (англ. maximum allowable concentration, maximum permissible concentration; нім. höchst zulässige Konzentration f, Toleranzkonzentration f) — показник безпечного рівня вмісту шкідливих речовин в навколишньому середовищі.

Відповідає максимальній кількості шкідливої речовини в одиниці об'єму або маси, яка при щоденному впливі протягом необмеженого часу не викликає будь-яких змін в організмі людини і несприятливих спадкових змін у потомства, а також не призводить до порушення нормального відтворення основних ланок екологічної системи природного об'єкта.

Як правило, ГДК розробляються державними органами охорони здоров'я.

Для оцінки забруднення міських екосистем В.О. Алєксєєнко та О.В. Алєксєєнко запропоновано також використання кларків елементів для міськіх ґрунтів. Дані вмісту елементів можуть бути прийняті в якості стандартних (міських фонових) при екологічних дослідженнях і розрахунку кларків концентрації.

Література[ред.ред. код]


Реторта Це незавершена стаття з хімії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.