Формула-1 — Гран-прі Бельгії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Гран-прі Бельгії)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Бельгія Гран-прі Бельгії
Спа-Франкоршам
Місце проведення Бельгія Спа, Бельгія
Більше всього перемог у Гран-прі:
Пілот Німеччина Міхаель Шумахер (6)
Конструктор Італія Ferrari (18)
Останні перегони (2019):
Кіл 44
Довжина кола 7004 м
Дистанція 308 052 м
Переможець
Монако Шарль Леклер Ferrari 1:23:45,710
Поул-позишн
Монако Шарль Леклер Ferrari 1:42,519
Найшвидше коло
Німеччина Себастьян Феттель Ferrari 1:46,409

Гран-прі Бельгії (англ. Belgian Grand Prix) — один з етапів чемпіонату Світу з автоперегонів у класі Формула-1.

Історія[ред. | ред. код]

Бельгійська траса «Спа-Франкоршам» відома з 1921 року і своєю появою зобов'язана менеджеру газети «La Meuse» Жюлю де Тьєру і голові спортивного відділу Королівського автомобільного клубу Бельгії Генрі Ван Офему. Де Тьєр вирішив використати трикутник, який вимальовували місцеві дороги, з'єднуючі три населені пункти, як гоночну трасу. Вона починалася біля містечка Франкоршам, потім спускалася в долину річки О Руж, піднімалася на гребені горбів в Les Combes, знову спускалася, до села Бурневілль до повороту Malmedy. Далі петляла рівниною до поселення Маста, після чого брала курс на Stavelot — південну вершину цього дорожнього трикутника. І в кінці звертала на північ, рухаючись назад до Франкоршам повз селище Бланшімон.

Ця неймовірно швидка, кидаюча виклик, траса швидко стала одним з найпопулярніших місць проведення автоспортивних змагань і відразу ж полюбилася більшості пілотам та уболівальникам. Підтвердженням тому служить утворена в 1924 році гонка 24 години Спа, за аналогією зі стартувавшою роком раніше 24-годинної гонки в Ле-Мані. А в 1925 році тут відбувся перший Гран-Прі. У заїзді взяло участь всього сім машин, а переможцем став знаменитий пілот Alfa Romeo — Антоніо Аскарі, батько майбутнього дворазового чемпіона світу.

В 1938 році у конфігурацію траси був доданий перший штучний поворот — так званий Raidillon, що дослівно можна перекласти як «крута ділянка дороги». Організатори розраховували з його допомогою надати трасі додаткову гостроту і ще більше збільшити швидкості. Це робилося у розрахунку затьмарити свого основного конкурента — популярну німецьку трасу, розташовану в сусідніх Ейфельських горах. На час Другої Світової війни перегони припинилися. Однак повернулися відразу після її закінчення в 1947 році. А з утворенням чемпіонату Формула-1, в 1950 році, автодром «Спа-Франкоршам» став регулярним місцем проведення Гран Прі Бельгії.

Через високі швидкості, головним питанням у Спа завжди залишалася безпека. Гран-Прі 1960 року став одним з найчорніших в історії автодрому. Спочатку Майк Тейлор отримав серйозні пошкодження, коли під час практики його Lotus втратив управління і врізався в дерево. Потім Стірлінг Мосс отримав переломи обох ніг в результаті зіткнення, викликаного поломкою осі. А вже під час гонки підступні повороти бельгійської траси забрали життя двох молодих британських гонщиків. Кріс Брістов загинув у результаті удару в стіну на повороті Burneville, а п'ять кіл по тому його співвітчизник Алан Стейсі зіткнувся з птахом, втратив управління і розбився, вилетівши з траси недалеко від повороту Masta. Після неабиякого інциденту в 1966 році Джекі Стюарт почав кампанію за поліпшення заходів безпеки на автодромі. А в 1969 році це питання було піднято Асоціацією гонщиків Гран-Прі. І хоча в 1970 році за їхніми вимогами в поворот Malmedy була додана шикана, покликана знизити швидкості болідів, це не завадило Педро Родрігесу виграти гонку з середній швидкості 241 км/год. 1970 рік став останнім в історії чотирнадцятикілометрової траси «Спа-Франкоршам». З 1972 року Гран-Прі Бельгії переїхав до Нівель — сірий трек під Брюсселем, а ще пізніше в Зольдер.

Славнозвісний поворот Eau Rouge на трасі Спа-Франкоршам взимку.

В 1979 році закінчилася реконструкція автодрому. А до 1983 року траса в Спа була повністю перероблена, скоротивши свою довжину практично вдвічі. З'явилася нова секція, що з'єднує Les Combes з останнім сектором старого треку біля повороту Blanchimont. В 1983 році оновлена траса «Спа-Франкоршам» повернулася в календар чемпіонату, і з тих пір пропустила тільки два Гран-прі: в 1984 році (етап проводився в Зольдері) і в 2003 та 2006 роках (через заборону реклами тютюну).

За період з 1980 року по 1994 рік автодром не раз піддавався перебудовам. Кілька разів було змінено місце старту. З'явився поворот Bus Stop і шикана Eau Rouge. Протяжність траси багаторазово змінювалася і в підсумку в 1986 році власники автодрому закликали для уточнення довжини треку комісію Королівського клубу Бельгії. Але, попри те, що нова траса стала дуже складною, це ніяк не вплинуло на її швидкісні характеристики.

Айртон Сенна перемагав тут чотири рази поспіль з 1988 року по 1991 рік. Потім, в 1992 році, Міхаель Шумахер здобув на бельгійській трасі свою першу перемогу у Формулі-1. У 1993 році і в 1994 році на першу сходинку п'єдесталу піднімався Деймон Хілл. У трьох наступних сезонах перемоги на рахунку німецького гонщика Міхаеля Шумахера.

У 1998 році в метушливій дощовій гонці першу перемогу для команди Jordan приніс Деймон Хілл. Однак вона могла і не відбутися, як би впевнено лідируючому Міхаелю Шумахеру не потрапив відсталий на круг McLaren Девіда Култхарда, після зіткнення з яким, німець змушений був зійти з дистанції. Ральф Шумахер фінішував другим, забезпечивши команді Едді Джордана дубль.

У 1999 році найкращим у Спа виявився гонщик McLaren Девід Култхард, зате в наступному сезоні він був змушений задовольнятися тільки третім місцем, поступившись своєму напарникові Мікі Хаккінену та Ральфу Шумахеру на Williams.

Гонка 2001 року на тривалий час була зупинена через аварію Лучано Бурті. Після рестарту перемогу отримав Міхаель Шумахер, Култхард фінішував другим, Джанкарло Фізікелла — третім. У 2002 році в Спа знову не було рівних Шумахеру. Рубенс Баррікелло забезпечив Ferrari дубль, а третім перетнув фінішну лінію Хуан-Пабло Монтоя на Williams.

У 2004 році Кімі Ряйкконен провів блискучу гонку і отримав на етапі в Бельгії свою другу в кар'єрі перемогу. Фінський гонщик стартував лише десятим, але вже до 12 кола захопив лідерство. Слідом з відставанням всього 3,1 і 4,3 секунди фінішували пілоти Ferrari Міхаель Шумахер та Рубенс Баррікелло.

У сезоні-2005 з поула стартував Хуан-Пабло Монтоя на McLaren і лідирував протягом 32-х кіл. Потім ініціативу перехопив його напарник по команді Кімі Ряйкконен і, як і рік тому, завоював переможний трофей. Компанію на подіумі йому склали Фернандо Алонсо з Renault та Дженсон Баттон з BAR. Сенсацію створив Тьяго Монтейро, на своєму слабенькому Jordan замкнувший очкову вісімку — і це при тому, що гоночну дистанцію подолали 13 гонщиків, не всі з яких були представниками команд-аутсайдерів.

Варто відзначити, що Гран-прі 2005 року стартував на мокрій трасі і до того ж в похмуру погоду, що сильно уповільнило підсихання полотна. Тому велике значення мала тактика зміни гуми. У деяких «стайнях» рішення «перевзути» боліди в сухі покришки виявилося занадто поспішним, що негативним чином відбилося на результатах — так, наприклад Toyota позбулася можливості поборотися за першу у своїй історії перемогу.

У 2006 році ГП Бельгії був включений у календар чемпіонату світу, однак, перед самим початком сезону світ Формули-1 стрясла новина про виключення цієї легендарної траси з календаря Формули-1 — автодром «Спа-Франкоршам» закрився для проведення реконструкції.

Переможці Гран-прі Бельгії[ред. | ред. код]

Багаторазові переможці[ред. | ред. код]

Пілоти[ред. | ред. код]

Жирним шрифтом виділені пілоти, які беруть участь в чемпіонаті Формули-1 сезону 2018

Перемоги Пілот Гран-прі
6 Німеччина Міхаель Шумахер[1] 1992, 1995, 1996, 1997, 2001, 2002
5 Бразилія Айртон Сенна 1985, 1988, 1989, 1990, 1991
4 Велика Британія Джим Кларк 1962, 1963, 1964, 1965
Фінляндія Кімі Ряйкконен 2004, 2005, 2007, 2009
Велика Британія Льюїс Гамільтон 2010, 2015, 2017, 2020
3 Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо 1950, 1954, 1955
Велика Британія Деймон Хілл[1] 1993, 1994, 1998
Німеччина Себастьян Феттель 2011, 2013, 2018
2 Італія Альберто Аскарі 1952, 1953
Бразилія Емерсон Фіттіпальді 1972, 1974
Австрія Нікі Лауда 1975, 1976
Франція Ален Прост 1983, 1987
Нідерланди Макс Ферстаппен 2021, 2022
  1. а б Міхаель Шумахер фінішував першим на Гран-прі Бельгії 1994, але був дискваліфікований, і в результаті перемога була присуджена Деймону Хіллу.

Конструктори[ред. | ред. код]

Жирним шрифтом виділені команди, які беруть участь в чемпіонаті Формули-1 сезону 2018. Рожевим позначені перегони, які не були частиною чемпіонату Світу з Формули-1. Кремовим кольором позначені перегони, які були частиною до-воєнного чемпіонату Європи.

# перемог Констркутор Роки перемог
18 Італія Ferrari 1952, 1953, 1956, 1961, 1966, 1975, 1976, 1979, 1984, 1996, 1997, 2001, 2002, 2007, 2008, 2009, 2018, 2019
14 Велика Британія McLaren 1968, 1974, 1982, 1987, 1988, 1989, 1990, 1991, 1999, 2000, 2004, 2005, 2010, 2012
8 Велика Британія Lotus 1962, 1963, 1964, 1965, 1972, 1977, 1978, 1985
7 Німеччина Mercedes 1935, 1939, 1955, 2015, 2016, 2017, 2020
5 Австрія Red Bull 2011, 2013, 2014, 2021, 2022
4 Італія Alfa Romeo 1925, 1947, 1950, 1951
Велика Британія Williams 1981, 1986, 1993, 1994
3 Франція Bugatti 1930, 1931, 1934
2 Італія Maserati 1933, 1954
Велика Британія Benetton 1992, 1995

За роками[ред. | ред. код]

Рожевим кольором позначені перегони, які не були частиною чемпіонату Світу з Формули-1.
Кремовим кольором позначені перегони, що були частиною довоєнного чемпіонату Європи з автогонок у класі Великих Призів.

Рік # Пілот Конструктор Траса Результат
2022 67 Нідерланди Макс Ферстаппен Red Bull Racing-Honda Спа-Франкоршам Результат
2021 66 Нідерланди Макс Ферстаппен Red Bull Racing-Honda Результат
2020 65 Велика Британія Льюїс Гамільтон Mercedes Результат
2019 64 Монако Шарль Леклер Ferrari Результат
2018 63 Німеччина Себастьян Феттель Ferrari Результат
2017 62 Велика Британія Льюїс Гамільтон Mercedes Результат
2016 61 Німеччина Ніко Росберг Mercedes Результат
2015 60 Велика Британія Льюїс Гамільтон Mercedes Результат
2014 59 Австралія Данієль Ріккардо Red Bull-Renault Результат
2013 58 Німеччина Себастьян Феттель Red Bull-Renault Результат
2012 57 Велика Британія Дженсон Баттон McLaren-Mercedes Результат
2011 56 Німеччина Себастьян Феттель Red Bull-Renault Результат
2010 55 Велика Британія Льюїс Гамільтон McLaren-Mercedes Результат
2009 54 Фінляндія Кімі Ряйкконен Ferrari Результат
2008 53 Бразилія Феліпе Масса[1] Ferrari Результат
2007 52 Фінляндія Кімі Ряйкконен Ferrari Результат
2006 Не проводився
2005 51 Фінляндія Кімі Ряйкконен McLaren-Mercedes Спа-Франкоршам Результат
2004 50 Фінляндія Кімі Ряйкконен McLaren-Mercedes Результат
2003 Не проводився
2002 49 Німеччина Міхаель Шумахер Ferrari Спа-Франкоршам Результат
2001 48 Німеччина Міхаель Шумахер Ferrari Результат
2000 47 Фінляндія Міка Хаккінен McLaren-Mercedes Результат
1999 46 Велика Британія Девід Култхард McLaren-Mercedes Результат
1998 45 Велика Британія Деймон Хілл Jordan-Mugen Honda Результат
1997 44 Німеччина Міхаель Шумахер Ferrari Результат
1996 43 Німеччина Міхаель Шумахер Ferrari Результат
1995 42 Німеччина Міхаель Шумахер Benetton-Renault Результат
1994 41 Велика Британія Деймон Хілл Williams-Renault Результат
1993 40 Велика Британія Деймон Хілл Williams-Renault Результат
1992 39 Німеччина Міхаель Шумахер Benetton-Ford Результат
1991 38 Бразилія Айртон Сенна McLaren-Honda Результат
1990 37 Бразилія Айртон Сенна McLaren-Honda Результат
1989 36 Бразилія Айртон Сенна McLaren-Honda Результат
1988 35 Бразилія Айртон Сенна McLaren-Honda Результат
1987 34 Франція Ален Прост McLaren-TAG Результат
1986 33 Велика Британія Найджел Менселл Williams-Honda Результат
1985 32 Бразилія Айртон Сенна Lotus-Renault Результат
1984 31 Італія Мікеле Альборето Ferrari Зольдер Результат
1983 30 Франція Ален Прост Renault Спа-Франкоршам Результат
1982 29 Велика Британія Джон Вотсон McLaren-Ford Зольдер Результат
1981 28 Аргентина Карлос Ройтеман Williams-Ford Результат
1980 27 Франція Дідьє Піроні Ligier-Ford Результат
1979 26 South Africa 1927 Джоді Шектер Ferrari Результат
1978 25 США Маріо Андретті Lotus-Ford Результат
1977 24 Швеція Гуннар Нільссон Lotus-Ford Результат
1976 23 Австрія Нікі Лауда Ferrari Результат
1975 22 Австрія Нікі Лауда Ferrari Результат
1974 21 Бразилія Емерсон Фіттіпальді McLaren-Ford Нівель-Болер Результат
1973 20 Велика Британія Джек Стюарт Tyrrell-Ford Зольдер Результат
1972 19 Бразилія Емерсон Фіттіпальді Lotus-Ford Нівель-Болер Результат
1971 Не проводився
1970 18 Мексика Педро Родрігес BRM Спа-Франкоршам Результат
1969 Не проводився
1968 17 Нова Зеландія Брюс МакЛарен McLaren-Ford Спа-Франкоршам Результат
1967 16 США Ден Герні Eagle-Weslake Результат
1966 15 Велика Британія Джон Сертіс Ferrari Результат
1965 14 Велика Британія Джим Кларк Lotus-Climax Результат
1964 13 Велика Британія Джим Кларк Lotus-Climax Результат
1963 12 Велика Британія Джим Кларк Lotus-Climax Результат
1962 11 Велика Британія Джим Кларк Lotus-Climax Результат
1961 10 США Філ Хілл Ferrari Результат
1960 9 Австралія Джек Бребем Купер-Climax Результат
1959 Не проводився
1958 8 Велика Британія Тоні Брукс Vanwall Спа-Франкоршам Результат
1957 Не проводився
1956 7 Велика Британія Пітер Коллінз Lancia-Ferrari Спа-Франкоршам Результат
1955 6 Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Mercedes Результат
1954 5 Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Maserati Результат
1953 4 Італія Альберто Аскарі Ferrari Результат
1952 3 Італія Альберто Аскарі Ferrari Результат
1951 2 Італія Ніно Фаріна Alfa Romeo Результат
1950 1 Аргентина Хуан-Мануель Фанхіо Alfa Romeo Результат
1949 Франція Луї Розьє Talbot Спа-Франкоршам
1948 Не проводився
1947 Франція Жан-П'єр Вімілль Alfa Romeo Спа-Франкоршам
1946 Франція Ежен Шабу Delage
1945
-
1940
Не проводився
1939 Germany Херманн Ланг Mercedes-Benz Спа-Франкоршам
1938 Не проводився
1937 Germany Рудольф Xacce Auto Union Спа-Франкоршам
1936 Не проводився
1935 Germany Рудольф Караччіола Mercedes-Benz Спа-Франкоршам
1934 Франція Рене Дрейфус Bugatti Спа-Франкоршам
1933 Italy Таціо Нуволарі Maserati
1932 Не проводився
1931 Франція Вільям Гровер-Вільямс
Italy Карло Конеллі
Bugatti Спа-Франкоршам
1930 Monaco Луї Широн Bugatti Спа-Франкоршам
1929
-
1926
Не проводився
1925 Italy Антоніо Аскарі Alfa Romeo Спа-Франкоршам

Траси проведення Гран-прі[ред. | ред. код]

Вказані тільки траси Гран-прі Бельгії, що входять в чемпіонат Формули-1

Траса Проведено
Гран-прі
Перше
Гран-прі
Останнє
Гран-прі
Схема
Спа-Франкоршам 42 1950 2009 Спа-Франкоршам
Зольдер 10 1973 1984 Зольдер
Нівель-Болер 2 1972 1974 Нівель-Болер

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Перемогу в гонці здобув британський гонщик із команди McLaren-Mercedes Льюїс Хемільтон, покараний після гонки додатком 25 секунд до результату гонки за зрізування повороту «Автобусна зупинка» у боротьбі з Ferrari Кімі Ряйкконена. В остаточному протоколі Льюїс відкотився на третє місце, а переможцем був оголошений Феліпе Масса. Команда McLaren опротестувала рішення стюардів, однак, 23 вересня 2008 року протест був відхилений міжнародним апеляційним судом FIA.

Посилання[ред. | ред. код]

Координати: 50°26′13″ пн. ш. 5°58′08″ сх. д. / 50.437° пн. ш. 5.969° сх. д. / 50.437; 5.969