Графтіо Генріх Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генріх Йосипович Графтіо
Народився 14 (26) грудня 1869(1869-12-26)
Дінабург (нині — Даугавпілс), Латвія
Помер 30 квітня 1949(1949-04-30) (79 років)
Ленінград, Російська РФСР
Місце проживання Російська імперія, СРСР
Галузь наукових інтересів енергетика
Заклад Санкт-Петербурзький державний електротехнічний університет
Alma mater Новоросійський університет, Петербурзький Інститут Корпусу інженерів шляхів сполучення
Науковий ступінь професор
Відомі учні Александров Іван Гаврилович
Відомий завдяки: електрифікація залізниць, будівництво ГЕС
Нагороди Order of Lenin ribbon bar.png орден Леніна, Орден Трудового Червоного Прапора

Графті́о Ге́нріх Йо́сипович (*14 (26) грудня 1869(18691226) — †30 квітня 1949) — радянський інженер-енергетик, фахівець з електрифікації залізниць, будівельник перших в СРСР гідроелектростанцій, академік АН СРСР (1932).

Біографія[ред.ред. код]

Генріх Графтіо народився 14 грудня 1869 року в місті Дінабург (нині — Даугавпілс, Латвія) Вітебської губернії Російської імперії в сім'ї залізничника, нащадка дворянського роду з Нідерландів.

Закінчив фізико-математичний факультет Новоросійського університету в Одесі у 1892 році і Петербурзький інститут Корпусу інженерів шляхів сполучення — в 1896 році. З 1896 по 1900 вивчав гідроелектричні станції і електричні залізниці в Європі та США.

У 1900-1917 роках проектував і будував залізниці, склав проекти електрифікації залізниці Криму та Закавказзя, ГЕС «Біле Вугілля» на річці Підкумок (1903), ГЕС на річці Вуоксі (близько 1905), на річці Мала Іматра (1905), на річці Волхов (1911), а також, за пропозицією міських властей Петербургу, спроектував і організував рух електричного трамвая в Петербурзі. Його відкрили 29 вересня 1907 року на маршруті протяжністю трохи більше двох кілометрів, а пізніше продовжили ще двома створеними Графтіо трамвайними лініями. Під його керівництвом була побудована центральна електростанція з трьома паровими турбінами, п'ять електропідстанцій, три вагонних парка, прокладено понад 100 кілометрів ліній електричних контактних дротів і обладнано більше 100 моторних трамвайних вагонів.

З 1907 року викладав в Петербурзькому (Ленінградському) електротехнічному інституті. З 1921 — професор цього інституту.

У 1912 році разом з інженером Є. Паліциним на замовлення Управління внутрішніх водних доріг розробив проект гідроелектростанції на Петропавлівських порогах річки Волхов — для постачання енергією столичного залізничного вузла. Але через втручання «Спілки електричного освітлення 1886 року», що забезпечувала Петербург електроенергією від своєї теплової станції, і побоювання землевласників щодо негативних наслідків зведення греблі, втілення проекту було відкладено на невизначений термін.

У 1917 році розробив проект спорудження наземного «залізничного метрополітену» від Балтійського вокзалу до станції «Удєльная» в Петербурзі. Після зміни влади, навесні 1918 року, очолив Електрозаліздор — управління у складі Наркомшляху, що розробляло план електрифікації залізничних магістралей країни. Через два роки став одним з натхненників Комісії державної електрифікації Росії, створеної під патронажем Леніна, і безпосереднім автором розділів плану ГОЕЛРО «Електрифікація і транспорт» та «Електрифікація Кавказького району».

На початку 1921 року очолив будівництво Волховської ГЕС, де з 1918 року працював помічником головного інженера призупиненого у зв'язку з Громадянською війною будівництва.

11 березня 1921 року був арештований Петроградською ЧК разом зі всім керівництвом Волховбуду. Згодом його звільнили як «крупного фахівця» постановою про «непричетність до справи» після особистого втручання Леніна і Гліба Кржижановського.

У 1927-1935 роках керував будівництвом Нижньосвірської ГЕС, де вперше у практиці світового гідробудування звів греблю з великим тиском на слабких грунтах, поклавши в основу будівництва принцип розпластаного фундаменту.

Роботу по спорудженню ГЕС поєднував з науковими дослідженнями. Під його редакцією публікувалися бюлетені, а також «Матеріали по дослідженню р. Волхов і його басейну» (1924-1929).

У 1938-1945 роках був головним інспектором з будівництва ГЕС Міністерства електростанцій СРСР. Під час Другої світової війни займався евакуацією до Середньої Азії і введенням в експлуатацію енергетичного устаткування. Повернувшись до Ленінграда, брав активну участь у відновленні енергетичного потенціалу міста.

Помер 30 квітня 1949 року у Ленінграді. Похований на Великоохтинському кладовищі міста. На надгробку напис: «Моєму незабутньому чоловіку, другу і наставнику від його РТ»[1].

Нагороди[ред.ред. код]

Образ у мистецтві[ред.ред. код]

Про Графтіо режисер Геннадій Казанський зняв художній фільм «Інженер Графтіо» — з Анатолієм Папановим в головній ролі (знятий — в 1978 році, вийшов на екрани — в 1979; виробництво — СРСР, кіностудія «Ленфільм»).

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

SPb Dobroljubova avenue 15.jpg Дом Графтио.jpg Lover Svir Hydroelectric Station cascade (cropped).jpg
Будинок у Санкт-Петербурзі, де Графтіо
жив у 19141949 роках
(проспект Добролюбова, №15), 2011
Будинок у Волхові, побудований за проектом
Графтіо (Музей історії міста Волхова), 2012
Каскад Нижньосвірської ГЕС
імені Генріха Графтіо, 2010

Примітки[ред.ред. код]

  1. Фото надгробка можна побачити тут.
  2. Експозиція краєзнавчого музею// Сайт: Музей історії міста Волхова (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Основна[ред.ред. код]

Додаткова[ред.ред. код]

  • Григорьев С. Графтио // Адреса Петербурга. — СПб.: 2007. — № 25/38. — С. 4-5.
  • Шевцов В. Н., Смирнов И. С. Генрих Осипович Графтио. — М.; Л., 1955.