Граф Орі (опера)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Граф Орí (фр. Le comte Ory) — комічна опера на дві дії написана Джоакіно Россіні, (італ. Gioachino Rossini), у 1828. Частина музики походить з його опери «Подорож до Реймсу» (італ. Il viaggio Reims), написаної у 1825 з нагоди коронації Карла X (фр. Charles X). Французьке лібрето створене Еженом Скрібом і Ш.Г. Делетр-Пуарсоном (фр. Charles-Gaspard Delestre-Poirson) на основі їх одноактного водевілю 1816 року з тією ж назвою. Опера вважається одним з кращих творів композитора. У ній бурлеск поєднується з лірикою, жанрові сцени — з романтичним колоритом. Дослідники відзначають багатство мелодій, дотепність, тонкість і витонченість опери.

У опері Россіні змальовує глядачам історію про жахливі любовні пригоди середньовічного графа. Опера, напевно, відноситься до комічних опер – її сюжет гумористичний, жартівливий, навіть фарсовий. Проте вона була написана для Опери, а не для Théatre de l'Opéra-Comique, тому існують певні структурні неузгодженості з сучасним розумінням жанру комічної опери (opéra comique), яка повинна складатися з відносно коротких ліричних номерів і розмовних діалогів. У той час як «Граф Орі» містить високорозвинуті, навіть масивні музичні форми, що супроводжуються речитативом. Хоча оперному мистецтву Россіні властиве найбарвистіше оркестрове звучання, у опері «Граф Орі» незвична, коротка, спокійна і скромна, увертюра дивно закінчується шепотінням струнного піцикато.

Дж. Россіні, фотографія

Історія створення[ред.ред. код]

Прем'єра опери відбулася 20 серпня 1828 року у Парижі в залі Пелет'є (фр. Salle Le Peletier), яка в той час мала назву Театру королівської академії музики (фр. Théâtre de l'Académie Royale de Musique). Опера викликала захоплену реакцію публіки і критиків. Зокрема, «Газет де Франс» заявляла: «Всі італійські композитори, починаючи від Саккіні, часто в своїх операх порушували акцентуацію нашої мови; один Россіні зумів перемогти труднощі, дотепер непереборні для композиторів». Високо оцінив оперу «Граф Орі» і Гектор Берліоз, який через десять років писав, що це, «мабуть, одна з кращих партитур Россіні. Можливо, ніде, за винятком «Цирульника», композитор не був таким дотепним і веселим. Кількість слабких місць… в дійсності незначна у цій опері… особливо при порівнянні з чарівними місцями, якими вона рясніє… Яке музичне багатство! Усюди розкіш вдалих мелодій, нові малюнки акомпанементу, вишукана гармонія, дотепні оркестрові ефекти, драматичні ситуації, повні сенсу і дотепності».

Дійові особи[ред.ред. код]

  • Граф Орі (Le comte Ory) (тенор)
  • гувернант (баритон)
  • Ісол'є (Isolier), паж (меццо-сопрано, rôle travesti)
  • Рембó (Raimbaud), друг графа Орі (баритон)
  • Адель, графиня Формут'є (La Comtesse Adèle) (сопрано)
  • Рагонда (Dame Ragonde ), економка (меццо-сопрано)
  • Аліса (Alice) (сопрано)
  • 1-й лицар (тенор)
  • 2-й лицар (баритон)
  • 3-ій лицар (баритон)
  • 4-й лицар (баритон)
  • Слуги графа Орі, дами, хрестоносці, селяни

Зміст опери[ред.ред. код]

Дія відбувається в Турені (фр. Touraine) на початку XIII століття, під час хрестових походів. Події розгортаються спочатку перед, а потім всередині замку Формут'єрів.

Дія I[ред.ред. код]

Франція, приблизно 1200 рік. Граф Формунт'є і більшість його людей вирушили на Святу Землю, щоб битися у Хрестовому поході, залишивши сестру Адель у товаристві з її економкою Рагондою. Молодий розпусник граф Орі має намір використати відсутність чоловіків у замку Формут'єрів щоб спокусити добродійну і невинну графиню Адель. За допомогою свого друга Рембó він переодягається, маскуючись під старого відлюдкуватого пустельника, який поселяється за мурами замку і намагається застосувати свою удавану мудрість нібито на підтримку нещасних, покинутих жінок. Сільські дівчата і селяни збираються біля нього, щоб отримати пораду святої людини. Орі благословляє їх і обіцяє здійснити всі їхні бажання. Серед натовпу — Рагонда. Вона розповідає Орі, що за відсутності чоловіків дами замку дали обітницю жити як вдови, і тільки графиня Адель, яка страждає від дивної меланхолії, прийде до нього за порадою. Орі у нестямі з радості від думки побачитися з графинею.

Прибувають паж Орі — Ісол'є і вчитель Орі, який шукає свого вихованця ( Veiller sans cesse ). Вчитель запідозрює, що пустельник не справжній, і шукає підтвердження для своїх сумнівів. Паж Ісол'є не впізнає свого господаря і розповідає «пустельникові», що закоханий у графиню і що у нього є план, як пройти в замок: він переодягнеться за прочанина ( дует: Une dame de haut parage ). Орі, вражений цією ідеєю і погоджується допомогти, але таємно вирішує використати план для своїх власних цілей.

Графиня страждає, оплакуючи свою тугу ( En proie а la tristesse ). На її здивування, Орі запевняє її, що вилікувати недугу здатне кохання, і це примушує графиню признатися у своїх почуттях до Ісол'є. Але «пустельник» відраджує її від зв'язків з пажем розпусника Орі. У подяку за поради графиня запрошує Орі до замку. Орі хоче вже йти, коли повертається вчитель Орі. Він викриває правду: «пустельник» - це Орі, що викликає жах у Ісол'є, графині, і інших дам. Коли приходить звістка, що через два дні повертаються хрестоносці, Орі вирішує зробити ще одну спробу дістатися всередину замку до їх повернення.

Дія ІІ[ред.ред. код]

У замку того ж вечора жінки гнівно обговорюють вчинок Орі. Їх переривають крики про допомогу, чутні зовні від групи жінок-прочанок, які стверджують, що Орі переслідує їх. Насправді - це сам граф і його люди, переодягнені в черниць. Графиня впускає їх, і одна з них хоче висловити свою подяку наодинці. Насправді, це Орі, який, залишившись наодинці з графинею, ледве стримує свої почуття ( дует: Ah! quel respect, Madame ). Графиня наказує подати скромне частування для гостей і йде. Рембо, який виявив винний льох у замку, входить з напитками для всіх прибулих ( Dans ce lieu solitaire ). Загальна веселість переходить у благочестивий спів, як тільки стає зрозумілим, що гостей може почути Рагонда.

Ісол'є повідомляє графиню, що хрестоносці повертаються сьогодні увечері. Коли Рагонда пропонує розповісти про це гостям, Ісол'є розуміє, хто ці прочани, і вирішує пожартувати над Орі. Він гасить лампу в спальні графині якраз у мить, коли Орі хоче несподівано увійти туди. Введений в оману голосом графині, Орі скеровує свій запал на Ісол'є, не розуміючи, в темряві, що він тримає його руку ( тріо: А la faveur de cette nuit obscure ). Коли труби оголошують про повернення хрестоносців, Ісол'є розкриває себе, і Орі не залишається нічого, окрім як рятуватися втечею.

Музика[ред.ред. код]

Головні арії опери[ред.ред. код]

  • Дія 1. Veiller sans cesse
  • Дія 1. дует: Une dame de haut parage (Ісол'є, Орі)
  • Дія 1. En proie а la tristesse (Орі, графиня Адель)
  • Дія 2. Dans ce lieu solitaire (Рембо)
  • Дія 2. дует: Ah! quel respect, Madame (графиня Адель)
  • Дія 2. тріо: А la faveur de cette nuit obscure (графиня Адель, Ісол'є, Орі)

Склад оркестру[ред.ред. код]

Партитура опери передбачає використання таких інструментів:

  • флейта-піколо, 2 флейти, 2 гобої, 2 кларнети, 2 фаготи, 4 валторни, 2 труби, 3 тромбони,
  • литаври, великий барабан, тарілки, трикутник,
  • струнні.

Література[ред.ред. код]

  • Музыкальный энциклопедический словарь, Москва, 1991. (рос.) ‒ ISBN 5-85270-033-9
  • Бронфин Е., Дж. Россини, Ленинград, 1988. (рос.)

Дискографія[ред.ред. код]