Гра в бісер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гра в бісер
Оригінал Das Glasperlenspiel
Жанр роман / роман
Автор Герман Гессе
Мова німецька мова
Виданий 1943
Переклад 1983
ISBN-10: 2-7021-0045-7

Гра в бісер (нім. Das Glasperlenspiel) - останній роман і magnum opus німецького письменника Германа Гессе. Книга процитована в переліку творів, за які Герман Гессе отримав Нобелівську премію за 1946. Гессе розпочав написання «Гри в бісер» у 1931, і видав книгу в Швейцарії в 1943.

Книга виходила також під назвою «Magister Ludi», що в перекладі з латини означає майстер гри.

Синопсис[ред.ред. код]

Події, описані в романі відбуваються десь в далекому майбутньому, точна дата не зазначена, у вигаданій провінції Касталії в центрі Європи. Касталія своєрідна область - це резервація духовного життя, де економіка, виробництво і політика зведені до найнеобхіднішого мінімуму. Головну частину населення Касталії складає аскетичний орден інтелектуалів, які займаються освітою і вихованням молоді, а також грають у специфічну гру, названою грою в бісер. Детального опису гри в романі нема, відомо лише, що для її опанування потрібно мати ґрунтовні знання музики, математики й історії культури. Гра є синтезом мистецтв і наук, в якій людські цінності переплітаються в складні асоціативні візерунки.

Роман написаний начебто від імені історика ордену й розповідає про життя видатного гравця Йозефа Кнехта, чиє прізвище можна перекласти як служник, про його рішення вступити до ордену гравців, навчання, зростання майстерності й поступовий ріст у ієрархії аж до посади Magister Ludi, майстра гри.

У романі небагато інших персонажів, кожен із яких певним чином вплинув на формування Йозефа Кнехта як гравця, мислителя й людини. Перший із них, вихователь і духовний наставник Кнехта в молодості, Магістр Музики. Друг шкільних років, Плініо Десиньйорі, пов'язує Кнехта із зовнішнім світом, Старший Брат - із китайською і взагалі східною культурою, отець Якоб із Церквою.

Шлях Йозефа Кнехта до вершин гри дещо нетиповий. Він здійснює кілька мандрівок за межі Касталії. Перша з цих мандрівок приводить його в Китай, у Бамбуковий гай, де він вивчає китайську, І цзін і стає учнем Старшого Брата, самітника, який відмовився від життя у Касталії. Інша його мандрівка до бенедиктинського монастиря, де він знайомиться із отцем Якобом, розмови з яким теж мали важливе значення для формування його світобачення.

Кульмінація роману настає тоді, коли Йозеф Кнехт переживає духовну кризу, пов'язану з сумнівами щодо доцільності самого ордену, який відгородив себе від зовнішнього світу, і став чимось на зразок башти зі слонової кістки. Кнехт переживає духовне пробудження, він подає у відставку з посади Magister Ludi. Попри те, що старійшини ордену йому відмовили, він все ж покидає Касталію, і влаштовується вчителем сина свого шкільного товариша Десиньйорі, Тіто. Через кілька днів по тому, розповідь закінчується несподіваною смертю Кнехта - він потонув у озері, пливучи за Тіто на відстань, що перевищувала його фізичні можливості.

Роман закінчується «власними» творами Йозефа Кнехта: віршами й трьома оповіданнями, що називаються «Заклинач дощу», «Сповідник» та «Індійський життєпис». В оповіданнях Кнехт робить спробу уявити собі своє життя, якби він народився в іншому місці в інший час. Разом із основною частиною роману ці три оповідання відображають чотири основні функції людського духу, як їх розуміє аналітична психологія: відчуття (заклинач дощу), інтуїцію (індійське життя), почуття (сповідник) і думку (Magister Ludi).

Алюзії[ред.ред. код]

Назва провінції Касталія, походить від імені німфи Касталії, яку Аполлон перетворив у джерело, що дарує натхнення тому, хто з нього напився (Кастальське джерело).

Імена персонажів роману теж містять натяки на реальних людей. Так, попередника Йозефа Кнехта на посаді магістра гри звали Томас ван дер Траве, і в ньому імені вгадується Томас Манн, який народився у Любеку на річці Траве. Талановитий, але не зовсім стабільний друг Йозефа Кнехта, носить ім'я Фріц Тегуляріус, що є натяком на Фрідріха Ніцше, отець Якоб, мабуть, має за основу Якоба Буркгардта. Ім'я Карло Ферромонте - італізовне ім'я небожа Гессе Карла Ісенберга.

Українські переклади[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]