Гребля Табка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гребля Табка
Taqba-dam.jpg
Гребля Табка
Країна Сирія
Статус діюча
Річка Євфрат
Каскад Євфратський
Початок будівництва 1968
Роки введення першого та останнього гідроагрегатів 1971—1978
Основні характеристики
Встановлена потужність 824 МВт
Середнє річне виробництво ??? млн кВт·год
Тип ГЕС греблева
Розрахований напір ??? м
Характеристики обладнання
Тип турбін поворотно-лопатевих
Кількість та марка турбін 8
Витрата через турбіни ??? м³/сек
Кількість та марка гідрогенераторів 8
Потужність гідроагрегатів 8х103 МВт
Основні споруди
Тип греблі кам'яно-накидна
Висота греблі 60 м
Довжина греблі 4500 м
Шлюз ???
ЛЕП ???
Власник
Власник ???

Координати: 35°52′20″ пн. ш. 38°34′00″ сх. д. / 35.87222° пн. ш. 38.56667° сх. д. / 35.87222; 38.56667 Гребля Табка (араб. سد الطبقة‎) або Саура аль-Дам (араб. سد الثورة‎, Гребля революції), кам'яно-накидна гребля на Євфраті , в 40 км вгору за течією від міста Ер-Ракка в провінції Ер-Ракка, Сирія. Гребля має 60 м заввишки і 4,5 км завдовжки і є найбільшою греблею в Сирії.[1] Її будівництво призвело до створення водосховища Аль-Ассад, найбільшого водосховища Сирії. Гребля була побудована у 1968 — 1973 роках за допомогою Радянського Союзу. Міжнародна спільнота допомогла викопати і документувати багато археологічних пам'ятників, що були розташовані в районі майбутнього водосховища, перш ніж вони будуть затоплені через підйом води. Коли плин води річищем Євфрату був скорочений у 1974 році, за для заповнення водосховища, вибухнув конфлікт між Сирією та Іраком , який був врегульований шляхом втручання з боку Саудівської Аравії і Радянського Союзу.[2] Гребля була побудована для виробництва електроенергії і зрошування землі по обидві береги Євфрату.[3]

Історія проекту[ред.ред. код]

У 1927 році, коли Сирія була під французьким мандатом, було запропоновано побудувати греблю в долині Євфрату недалеко від сирійсько-турецького кордону. Після здобуття Сирією незалежності у 1946 році, була знову досліджена практична здійсненність цієї пропозиції, але план не був виконаний. У 1957 році сирійський уряд досяг угоди з Радянським Союзом з технічної та фінансової допомоги для будівництва греблі в долині Євфрату. Сирія, в рамках Об'єднаної Арабської Республіки (ОАР), підписала угоду з ФРН в 1960 році на отримання кредиту для фінансування будівництва греблі. Після того як Сирія вийшла з ОАР у 1961 році, нова угода про фінансування греблі була досягнута з Радянським Союзом у 1965 році. Спеціальне державне відомство було створено в 1961 році для спостереження за будівництвом греблі[4]

Спочатку, гребля Табка планувалась греблею подвійного призначення. Гребля мала включати в себе ГЕС з восьми турбін, здатних виробляти 824 МВт загалом, і мала зрошувати площу 640 000 га по обидві береги Євфрату[3][5] Будівництво греблі тривало у 1968 — 1973, проте спорудження ГЕС було закінчено у 1977 році. Загальна вартість греблі склала 340 млн. дол США з яких 100 млн. дол США було надано у формі кредиту з боку Радянського Союзу.[5] Радянський Союз також надав технічну експертизу.[6] На будівництво було залучено до 12 тис. сирійців і 900 техніків з СРСР.[7] Вони були розміщені в сьогоденному Ес-Саурі . [1] Для здійснення цього проекту, а також будівництва іригаційних робіт на річці Хабур, сирійську національну залізницю (Chemins de Fer Syriens) було продовжено з Алеппо до греблі, через Ар-Ракка, Дейр-ез-Зор і Камишли.[8] Чотири тисячі арабських родин, які жили в затопленій частині долини Євфрату були переселені в інші місця північної Сирії[9][10]

Суперечка з Іраком[ред.ред. код]

У 1974 році Сирія почали заповнення водосховища, зменшуючи потік Євфрату. Трохи раніше, Туреччина почали заповнювати водосховище Кебан, проте на сточищі Євфрату розпочалась посуха[11] У результаті Ірак отримав значно менше води з Євфрату, ніж зазвичай, річний стік Євфрату знизився з 15,3 км³ в 1973 році до 9,4 км³ в 1975 році[12][13] Ірак попросив Лігу арабських держав втрутитися, проте Сирія стверджувала, що вона отримала менше води з Туреччини, тому відмовилися співпрацювати[14] У результаті напруженість зростала Ірак і Сирія розгорнули свої війська біля спільного кордону.[2][15] Ірак також погрожував бомбити греблю Табка. [2][16] Вирішенням суперечки була підписана угода у 1975 році за посередництвом Саудівської Аравії та Радянського Союзу за якій Сирія негайно збільшила потік від греблі і погодилася дати 60% потоку води Євфрату до Іраку[2][14] У 1987 році, Туреччина, Сирія та Ірак підписали угоду, за якою Туреччина гарантувала на турецько-сирійському кордоні підтримувати стік Євфрату 500 м³/сек, що є 16 км³/рік[2][14]

Археологічні розкопки[ред.ред. код]

Перед заповненням водосховища греблі Табка між 1963 і 1974 проводилася інтенсивна міжнародна програма археологічних розкопок у районі, який перебував під загрозою затоплення. У рамках цієї програми розкопки були проведені на об'єктах, які датовані, починаючи з періоду пізньої Натуфійської культури до періоду Османської імперії. Розкопки включали такі об'єкти, як Абу-Хурейра, Емар, Хабуба Кабіра, Мурейбет, Тель-ес-Свейхат, Тель-Фрей і Дібсі Фарадж. У Джабері, замку на вершині пагорба, який буде перетворено на острів від затоплення водосховища Аль-Ассад, була побудована захисна гласіса, а два мінарети у Мурейбеті та Мескені були переміщені в зону за межами ділянки затоплення[17].

Характеристики греблі і водосховища[ред.ред. код]

Гребля Табка розташована у місці, де скельні виходи на кожній стороні долини Євфрату є менш ніж за 5 км один від одного. Кам'яно-накидна гребля має 4,5 км завдовжки, 60 м заввишки від русла річки (307 м над рівнем моря), 512 м завширшки у підмурівку і 19 м по гребеню[18] ГЕС розташована на південному краю греблі і містить вісім поворотно-лопатевих турбін. Швидкість обертання турбін становить 125 RPM , і вони потенційно можуть генерувати 103 МВт кожна.[19] Водосховище Асад має 80 км завдовжки і в середньому 8 км завширшки[20] Водосховище потенційно може містити 11,7 км³ води, в цьому випадку розмір площі її поверхні буде 610 км².[21] Річне випаровування становить 1,3 км³ у зв'язку з високою середньою температурою влітку в північній Сирії[22] Це вельми багато в порівнянні з водосховищами вище за течією від водосховища Асад. Наприклад, випаровування на водосховищі Кебан становить 0,48 км³/рік приблизно з тією ж площею поверхні[11]

Проте а ні ГЕС, а ні водосховище перед початком громадянської війни у Сирії не використовували свій повний економічний потенціал. Хоча водосховище потенційно може містити 11,7 км³, фактична ємність становить 9,6 км³, з площею 447 км³[23]. Пропонована схема зрошення має ряд проблем, у тому числі високий вміст гіпсу у меліорованих грунтах навколо водосховища, засолення грунтів, руйнування каналів, якими прямує вода з водосховища, і небажання фермерів переселитися в новітні меліоровані райони. В результаті, тільки 60 000 га зрошували з водосховища у 1984 році.[20] У 2000 році зрошувальна поверхня зросла до 124 000 га, що є лише 19% від прогнозованих 640000 га.[22][24] У зв'язку з низьким надходженням, ніж очікувалося, води з Туреччини, а також відсутність технічного обслуговування, гребля генерує тільки 150 МВт замість 800 МВт.[3] Водосховище є найважливішим джерелом питної води в Алеппо, забезпечуючи місто по трубопроводу з 0,08 км³/рік.[3] Водосховище також підтримує розвиток рибної промисловості[25]

Дивись також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Hunt 1974
  2. а б в г д Kaya 1998
  3. а б в г Shapland 1997, p. 110
  4. Bourgey 1974, pp. 345–346
  5. а б Adeel & Mainguet 2000, p. 214
  6. Shapland 1997, p. 109
  7. Bourgey 1974, p. 348
  8. Hughes 2008
  9. Anonymous 2009, p. 11
  10. McDowall 2004, p. 475
  11. а б Kalpakian 2004, p. 108
  12. Shapland 1997, p. 117
  13. Frenken 2009, p. 345
  14. а б в Wolf 1994, p. 29
  15. Kangarani 2005, p. 65
  16. Scheumann 2003, p. 745
  17. Bounni, Adnan (1977), «Campaign and exhibition from the Euphrates in Syria», The Annual of the American Schools of Oriental Research 44: 1–7, ISSN 0066-0035 
  18. Bourgey 1974, p. 349
  19. Bourgey 1974, p. 351
  20. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок collelo не вказаний текст
  21. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок altinbilek21 не вказаний текст
  22. а б Elhadj 2008
  23. Jones et al. 2008, p. 62
  24. Mutin 2003, p. 4
  25. Krouma 2006