Григор'єв Матвій Олександрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Григор'єв-Серветник Никифор Олександрович
Hryhorjev.jpg
Отаман Никифор Григор'єв у 1919 році
Народився 09 лютого 1884 року
село Верблюжка, Кіровоградська область
Помер 27 липня 1919 року
Сентово, Кіровоградська область
вбивство
Громадянство Російська Імперія
Національність українець
Ім'я при народженні Никифор Олександрович Серветник [1]
Псевдонім Григор'єв
Прізвисько Отаман Григор'єв
Діяльність військовик
Посада Головний отаман Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії (1919)
Звання штабс-капітан Російської Імператорської Армії (1917)
підполковник Армії УНР (1918)
полковник Армії Української Держави (1918)
начальник дивізії Червоної Армії (1919)
Партія Українська Партія Соціалістів-Революціонерів
Конфесія православний
Отаман Григорьєв
Нагороди
Георгіївський хрест 4 ступеня
Орден Червоного Прапора
Сторінка в інтернеті Офіційна сторінка

Григор'єв Никифор Олександрович (за однією з версій, справжнє ім'я Никифор Олександрович Серветник[2])(*9 лютого 1884, село Верблюжка Олександрійського повіту Херсонської губернії (зараз — село Верблюжка Новгородківського району Кіровоградської області), за іншими даними - село Григор'євка Новопразької волості Олександрійського повіту Херсонської губернії (зараз — село Григор'євка Новопразької селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області) — †27 липня 1919, село Сентове Олександрійського повіту Херсонської губернії, зараз село Родниківка, Олександрівський район Кіровоградська область) ) — один з лідерів Української Національної Революції, видатний український військовий та громадсько-політичний діяч доби Громадянської війни 1918-1919 років.

Кадровий офіцер Російської Імператорської Армії, підполковник Дієвої Армії Української Народної Республіки (1918), полковник Запорозької дивізії Армії Української Держави (1918), повстанський отаман Степової України (1918), військовий командир Херсонської повстанської дивізії Дієвої Армії Української Народної Республіки (1918-1919), командир 6-ої Української радянської стрілецької дивізії Української Червоної Армії (1919), Головний отаман Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії (1919), керівник та організатор антирадянського селянського повстання на Півдні України (1919), самопроголошений Гетьман України (1919).

Біографія[ред.ред. код]

Українського козацького походження та православного віросповідання. Закінчив державну початкову двокласну школу села Верблюжки Олександрійського повіту Херсонської губернії. Навчався у фельдшерській школі міста Миколаєва Херсонської губернії. Учасник російсько-японської війни (доброволець). За хоробрість у боях нагороджений Знаком Відзнаки Військового ордена Святого Георгія 4 ступеня. Після війни — акцизний чиновник у місті Олександрії Херсонської губернії, прапорщик запасу (60-ий піхотний полк). У списках офіцерів Російської Імператорської Армії 1909 року значиться як прапорщик піхоти «Григорьев-Серветников Никифор Александрович».

Учасник Першої Світової війни 1914–1918 років. На початку війни він був мобілізований до лав Російської Імператорської Армії. Прапорщик (1914), потім штабс-капітан 56-го Житомирського піхотного полку Російської Імператорської Армії (Бердичів, 1917). Брав активну участь у боях на Південно-Західному фронті. Активний учасник українізації частин Російської Імператорської Армії (1917) та створення на їхній основі регулярних частин Дієвої Армії Української Народної Республіки. Підполковник Дієвої Армії Української Народної Республіки (1918).

Полковник Армії Української Держави[ред.ред. код]

Із приходом до влади Гетьмана України Павла Скоропадського, у чині полковника Запорозької дивізії Армії Української Держави залишив збройні сили на знак незгоди з політикою Гетьманату (підтримка німецького окупаційного режиму та виплата Німеччині надзвичайно великої контрибуції, відновлення поміщицьких латифундій, військова диктатура). Підтримуючи зв'язки з Симоном Петлюрою та Українським національним союзом, Никифор Олександрович Григор'єв стає до боротьби з Гетьманатом та німецькими окупантами, направляється до Верблюзької волості Олександрійського повіту Херсонської губернії та формує там з дрібних повстанських загонів боєздатне повстанське військо.

Головний отаман Херсонщини, Запоріжжя і Таврії[ред.ред. код]

У листопаді 1918 року, об'єднавши під своїм командуванням численні повстанські загони, стає до лав війська Директорії Української Народної Республіки. Ведучи боротьбу проти білогвардійських військ, повстанська армія під командуванням пана отамана Никифора Олександровича Григор'єва (близько 20 тисяч чоловік) у грудні 1918 року зайняла місто Миколаїв та продовжила наступ у напрямі на місто Херсон.

У січні 1919 року — військовий командир Херсонської повстанської дивізії Дієвої Армії Української Народної Республіки (до 29 січня 1919 року). Призначається Симоном Петлюрою на посаду Головного отамана Повстанських військ Херсонщини, Запоріжжя і Таврії.

Командир Задніпровської стрілецької бригади Української Червоної Армії[ред.ред. код]

Grigorev.jpg

У січні 1919 року, через два дні після арешту Петра Болбочана, пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв надіслав до штабу Запорозького корпусу в місто Кременчук таку заяву:

« В Києві зібралась отаманія, австрійські фендрики резерви, сільські вчителі та всякі кар'єристи і авантюристи, які хочуть грати роль державних мужів і великих дипломатів. Це люди не фахові і не на місці, я їм не вірю і переходжу до більшовиків, бо після арешту полковника Болбочана я вже не вірю в добро для нашої Батьківщини.  »

Після відступу Директорії Української Народної Республіки з міста Києва, пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв 18 лютого 1919 року розпочав переговори з більшовицьким урядом України та наприкінці лютого того ж року очолив Першу Задніпровську радянську бригаду Української Червоної Армії, сформовану з повстанських полків Херсонщини і Таврії.

Із квітня 1919 року — начальник 6-ої Української радянської дивізії Української Червоної Армії (Збройних Сил Української Радянської Соціалістичної Республіки). Провів операцію по звільненню півдня України від військ Антанти, здобувши 10 березня 1919 року місто Херсон, а 15 березня 1919 року - місто Одесу.

За взяття міста Одеси він був нагороджений найвищою тодішньою радянською нагородою — орденом Червоного прапора[Джерело?], який йому вручив особисто Володимир Антонов-Овсієнко.

Керівник антирадянського повстання на Півдні України[ред.ред. код]

Основна стаття: Григор'євське повстання

Більшовицький агітаційний плакат проти Григор'єва

7 травня 1919 року в місті Єлисаветграді Херсонської губернії (нині - місто Кіровоград) пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв підняв антибільшовицьке повстання. 8 травня він звернувся з Універсалом «До Українського народу», в якому закликав до боротьби проти російських продовольчих загонів та комісарів ЧК, а також створення Рад без більшовиків. Як згадував Юрко Тютюнник, зразу ж після проголошення Універсалу в штабі у Никифора Олександровича Григор'єва з'явився політичний працівник 1-ї армії Давид Шафранський, який, після довгої розмови справив на пана Головного отамана Никифора Олександровича Григор'єва позитивне враження, але остаточно не переконав його та не відмовив від боротьби. Саме тоді пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв на прохання Шафранського звільнив заарештованих червоноармійців та надав потяг, на якому вони без перешкод виїхали.

9 травня повстанська армія розпочала наступ від Знам'янки — Олександрії — Куцівки на Катеринослав та Єлисаветград. 10 травня загони повстанців здобули місто Черкаси та місто Смілу, 12-го — місто Кременчук, 13-го — місто Золотоношу. Але уже наступного дня Задніповська бригада та загони Шафранського відтіснили повстанців. Тоді пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережну Україну та оволодіти містом Харковом. Проте його подальшим успіхам перешкодили амбіції деяких керівників повстанських загонів (серед них — анархіста Батька Нестора Махна), що не дозволило йому об'єднати усі наявні антибільшовицькі сили. У кінці травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини під командуванням Ворошилова та Пархоменка, які зупинили наступ. Після ряду кровопролитних боїв на Полтавщині пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв зі своїми повстанськими військами змушений був відійти на Херсонщину.

« Ми відкололися від Вас через те, що Ви повели на Україні мілко-буржуазну внутрішню і закордонну політику, яка давала змогу експлуатувати державам Антанти наш нарід і його багатства. Ми відкололися від комуністів і б'єм їх через те, що дев'яносто відсотків населення України не хоче комуни і не визнає диктатури партії, диктатури особи.

Зараз становище скрутне, на нашу дивізію навалилося п'ять дивізій комуністів. Три дивізії комуністів ми розбили дощенту, дві дивізії пощипали, зовсім розстроїли транспорт, телеграфну й телефонну зв'язь на Україні, розстроїли мобілізацію комуністів і їх снабженіє фронта, але ж і самі зійшли з залізниці, потеряли багато війська, гармати, майже все снабженіє і зараз перейшли на партизанську війну. Штаб має двадцять один партизанський отряд і чотири полки піхоти, всеї кавалерії в отрядах до двох тисяч. Гармат мало, кулеметів до трьохсот штук, прочого снаряженія мало, але авторитет штабу дуже високий. Ви зараз ведете наступ на комуністичний фронт, ми теж наступаєм з тилу. Бажано було б знати, чи будемо ми битися, як комуністи розбіжаться, чи ні? Отаман Григорьєв Помічники: Горбенко, Терещенко, Бондар Начальник штабу: Шевченко 28 червня 1919 р. Штаб біля с. Бережинка[3]

 »

Улітку 1919 року Повстанські війська пана Головного отамана Никифора Олександровича Григор'єва об'єднались з загонами Нестора Махна, сам він був обраний командиром об'єднаної армії, а Махно — Головою Революційної Військової Ради. Одночасно пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв вів потаємні переговори з генералом Денікиним (згідно з Петром Аршиновим денікінські емісари були піймані та страчені). Існують свідчення, що пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв отримав від Денікіна військове звання генерал-майора Білої Армії. Це стало відомо Нестору Махну, який вирішив позбавитися від пана Головного отамана Никифора Олександровича Григор'єва.

25 липня 1919 року Нестор Махно з паном Головним отаманом Никифором Олександровичем Григор'євим зустрілися у селі Оситняжка й домовилися через день провести мітинг в селі Сентовому, що за 12 кілометрів. 27 липня 1919 року у селі Сентовому за кілька хвилин до мітингу у приміщенні сільської ради пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв був звинувачений у погромах ординарцем Махна Олексієм Чубенком та убитий Нестором Махном. Деякі загони військ пана Головного отамана Никифора Олександровича Григор'єва приєднались до повстанців Нестора Махна, а більшість під ударами більшовиків та денікінців розсіялась.

За деякими історичними даними, пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв був похований на центральному міському кладовищі міста Олександрії Херсонської губернії (нині Кіровоградської області). На сьогоднішній день могила не збереглася. Існує свідчення, що пан Головний отаман Никифор Олександрович Григор'єв був похований своєю дружиною Григор'євою у невеликому ліску поблизу міста Олександрії, де на його могилі згодом таємно встановлено хрест. За цією могилою багато років доглядають представники однієї з місцевих організацій. Однак ці відомості ще потребують перевірки.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Коваль Роман. Головний отаман Херсонщини і Таврії Матвій Григор'єв
  • Приватний архів Тобілевича Богдана Вікторовича, Головного писаря Громадської організації Олександрійського крайового козацького товариства «Козацький Звичай» з 12 квітня 2011 року, Почесного літописця Українського козацтва, редактора Головної редакції Інтернет-видання "Олександрійське козацтво", історика та краєзнавця міста Олександрії Кіровоградської області.
  • Тобілевич Богдан. Увічнимо пам'ять отамана Григор'єва [Текст] / Богдан Тобілевич, Почесний літописець Українського козацтва // Вільне Слово. Засновник — Олександрійська міська рада Кіровоградської області. — Олександрія, 2013. — 06 лютого. — С. 04. — Рубрика «Громадська ініціатива».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. За деякими версіями справжнє ім'я
  2. http://www.ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/df312954c6174ded/
  3. З книги Олександра Вишнівського "Повстанський рух і отаманія"