Гринько Микола Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гринько Микола Григорович
Aktor Mykola Grynko by Stepan Nazarenko.jpg
Фотопортрет Миколи Гринька роботи Степана Назаренка.
Народження 22 травня 1920(1920-05-22)
Херсон
Дата смерті 10 квітня 1989(1989-04-10) (68 років)
Київ
Громадянство СРСР СРСР
Національність українець
Рід діяльності актор

Микола Григорович Гринько (22 травня 1920 — 10 квітня 1989) — український радянський актор. Народний артист УРСР (1973).

Біографія[ред.ред. код]

Народився в м. Херсон у сім'ї акторів. Батьки Миколи грали в Робітничо-селянському пересувному театрі в Україні. Юнак теж мріяв стати актором, але його плани зруйнувала війна — Миколу призвано на фронт.

На фронті він служив стрільцем-радистом авіаполку, був комсоргом полку, пізніше — гвардії старшиною. У своїй частині створив ансамбль самодіяльності, який гастролював як фронтова бригада. За активну участь у художній самодіяльності та комсомольську роботу нагороджено медаллю «За бойові заслуги».

Після війни став помічником режисера, а з 1946 року — провідним актором драматичних театрів Запоріжжя та Ужгорода.

З 1955 — актор та художній керівник Київського естрадного оркестру «Дніпро».

З 1963 — актор кіностудії ім. Довженка.

Дебютував у кіно 1951 року в ролі Бунтаря у фільмі Ігоря Савченка «Тарас Шевченко». Наступні десять років майже не знімався. Першою по-справжньому серйозною роботою стала роль солдата-американця у фільмі О. Алова та В. Наумова «Мир тому, хто входить» 1961 року. Режисери навіть отримали ящик коньяку, вигравши парі в американської делегації, доводячи, що грав солдата не американець, а українець. Картина отримала спеціальну нагороду жюрі на Венеційському кінофестивалі, а Гриньку присудили особливий приз «За рекламу автомобілів фірми „Студебеккер“» — власне автомобіль цієї фірми.

З 1961 року Микола Гринько повністю «перемикається» на кіно. Але на «рідній» кіностудії ім. Довженка його не вважали за «свого» актора, знімали дуже мало, не запропонували жодної головної ролі. Його сценарій до «Украденого щастя» Івана Франка пролежав у студійних кабінетах 6 років і його покладено «на полицю». Дуже несподіваною роботою Миколи Григоровича стала роль А. П. Чехова у фільмі Сергія Юткевича «Сюжет для невеличкого оповідання» (1969), про історію створення п'єси «Чайка» та її провал на сцені Александринського театру. З ним довго віталися на Мосфільмі: «Здорові були, Антоне Павловичу», а у Франції під час прем'єри фільму, Чехов-Гринько мав неймовірний успіх, нарівні з Мариною Владі, яка була його партнеркою в фільмі.

Особливо помітні Гринькові роботи у фільмах Андрія Тарковського. Тарковський уперше побачив Гринька в картині «Мир тому, хто входить», довго розшукував його і з того часу називав своїм талісманом. У Тарковського Гринько дебютував у фільмі «Іванове дитинство» 1962 року. Ця картина здобула найвищу нагороду Венеційського кінофестивалю — «Золотого лева». Потім були «Андрій Рубльов» (1966), «Солярис» (1972), «Дзеркало» (1974), і одна з найкращих робіт Гринька — роль Професора у «Сталкері» (1979). В оскароносному фільмі Райнера Вернера Фасбіндера «Третє покоління» головний герой описує свою улюблену сцену з «Соляриса» Андрія Тарковського. Це сцена з Гриньком, де його фігуру та роль подано хоч і дуже лаконічно, двома словами, але вичерпно… Можна оцінити такий віраж: герой фільму німецького класика розповідає про образ, який створив у фільмі наш земляк! Це образ Шляхетного Батька, що живе в самісінькій підсвідомості світового мистецтва.

У 70-х режисери відкрили нову грань таланту актора: величезне почуття гумору, потяг до імпровізацій та відмінну пластику. Особливо ці якості помітні в дитячих фільмах, де він чудово рухався і співав. Багато поколінь знають і люблять його як тата Карла з фільму-казки Л.Нечаєва «Пригоди Буратіно» (цікаво, що на цю роль його не хотіли брати через високий зріст, але Нечаєв за його встояв). Були ще й «Автомобіль, скрипка і собака Ляпка», «Пригоди Електроніка».

Була в Гринька заповітна мрія: зіграти Дон Кіхота. На жаль, запрошення від Резо Чхеїдзе надійшло тоді, коли Гринько віком та станом здоров'я вже не міг узятися за роль. Гринько розумів, що навіть на проби режисер покликав його лише знаючи про заповітну мрію актора. Чхеїдзе дав можливість Гринькові побути три дні Дон-Кіхотом на знімальному майданчику — і три дні захоплені глядачі на грузинській кіностудії аплодували Миколі Григоровичу. Чхеїдзе зберіг відзняті проби.

Микола Гринько помер 10 квітня 1989 від лейкозу. Його дружина Айше Чулак-огли продала всі цінності, які в неї були, щоб встановити йому надгробний пам'ятник на Байковому кладовищі. Залишила тільки дві обручки: подарунок чоловіка та подарунок батька.

Фільмографія[ред.ред. код]

Фільми, у яких знімався
фільм рік роль
Тарас Шевченко 1951 кріпак-бунтар
Є такий хлопець 1956 Сарафимов
Павло Корчагін 1956
Мир тому, що входить 1961 американський солдат
Веселі історії 1962 дядько Боря
Іванове дитинство 1962 Грязнов
Велика дорога 1962
Стежки-дорожки 1963 Міліціонер
Тіні забутих предків 1964
Кепський анекдот 1965
Ми — російський народ 1965 Чортомлик
Загибель ескадри 1965
Формула райдуги 1966
Київські фрески 1966
Авдотья Павлівна 1966
Андрій Рубльов 1966 Даниїл Чорний
Війна і мир 1967
Тиха Одеса 1967
Один шанс із тисячі 1968
Тільки три ночі 1969
Я, Франциск Скорина 1969 Рейхенберг
Золоті ворота 1969
Сюжет для невеличкого оповідання 1969 Чехов
Небезпечні гастролі 1969
Один із нас 1970 Келлер
Чорне сонце 1971
Море у полум'ї 1971
Рудобельска республіка 1971
Нічний мотоцикліст 1972
Соляріс 1972 Батько
Ринг 1973
Уходини 1973
Весняні перевертні 1974
Міста і роки 1974
Дзеркало 1974
Кожного вечора після роботи 1974
Ні пуха, ні пера! 1974
Під кам'яним небом 1974 Старостин
Пригоди у місті, якого немає 1974
Романс про закоханих 1974
Не болить голова у дятла 1975
Пригоди Буратіно 1975 тато Карло
Полковник у відставці 1975 Корній Корнійович Полунін
Пропала експедиція 1975
Дума про Ковпака 1975
Афоня 1975 дядько Єгор
Автомобіль, скрипка і собака Клякса 1975 Контрабас/Олегів тато
Еквілібрист 1976
Тимур та його команда 1976 полковник Александров
Двадцять днів без війни 1976
Така вона, гра 1976
«Сто грам» для хоробрості 1976
Ати-бати, йшли солдати 1976 полковник, Костянтинів командир
Фантазії Веснухіна 1976 міліціонер Степан Степанович
Хто поїде до Трускавця? 1977
Море 1978
Випадкові пасажири 1978
Поки божеволіє мрія 1978 Корчагін
У мене все нормально 1978
Останнє полювання 1979
Пригоди Електроника 1979
Сталкер 1979 Професор
Охоронець 1979
Два довгих гудки в тумані 1980
Соло 1980
Юність Петра 1980 старець Нектарій
Громадянин Льошка 1980
Тегеран-43 1980 Єрмолін
На початку славних справ 1980
Ярослав Мудрий 1981
Таємниця, відома всім 1981 Товстун, старший групи
Наказ: вогонь не відкривати 1981
Очікування полковника Шалигіна 1981
Будьте моїм чоловіком 1981
Депутатський час 1981
Залишаюсь з вами 1981
Останній гейм 1981
Оленяче полювання 1981
Про тебе 1981
Посмішки Нечипорівки 1982
Щастя Никифора Бубнова 1983
Тут твій фронт 1983
Голос пам'яті 1983
Миргород та його мешканці 1983
Той, що йде слідом 1984
Без права на провал 1984
Невідомий солдат 1984
Звинувачення 1984
Сестра моя Люся 1985
Стрибок 1985
Груба посадка 1985
Пароль знали двоє 1985
Скарга 1986
Співуча Росія 1986 Образцов
Мільйон у шлюбному кошику 1986
Щасливий, хто кохав… 1986
До розслідування приступити 1986
Звинувачується весілля 1986
В Криму не завжди літо 1987
Вийти з лісу на галявину 1987
Единожды солгав 1987 академік Станіслав Сергійович
Пропоную руку і серце 1988
Генеральна репетиція 1989

Пам'ять[ред.ред. код]

  • Книга «Микола Гринько» (К., 1987, Ю. Р. Нечипоренко, Р. М. Померанський) — нарис про життя і творчість народного артиста УРСР М. Г. Гринька.

Джерела[ред.ред. код]