Гриців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Гриців
Hrytsiv gerb.png Hrytsiv prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область/АРК Хмельницька область Хмельницька область
Район/міськрада Shep-flag.png Шепетівський район
Рада Грицівська селищна рада
Код КОАТУУ: 6825555300
Картка на сайті ВР смт Гриців 
Офіційний сайт:
Основні дані
Засноване 1230
Статус із 1959 року
Площа 4,0 км²
Населення 3 775 (01.07.2012) [1]
Густота 943,75 осіб/км²
Поштовий індекс 30455
Телефонний код +380 3840
Географічні координати 49°58′24″ пн. ш. 27°13′40″ сх. д. / 49.97333° пн. ш. 27.22778° сх. д. / 49.97333; 27.22778Координати: 49°58′24″ пн. ш. 27°13′40″ сх. д. / 49.97333° пн. ш. 27.22778° сх. д. / 49.97333; 27.22778
Водойма р. Хомора
Відстань
Найближча залізнична станція: Чотирбоки
До станції: 20 км
До райцентру:
 - залізницею: 35 км
Селищна влада
Адреса 30455, Хмельницька обл., Шепетівський р-н, смт. Гриців, вул. Шевченка 2
Карта
Гриців (Україна)
Гриців
Гриців
Гриців (Хмельницька область)
Гриців
Гриців

Гри́ців — селище міського типу в Україні, в Шепетівському районі Хмельницької області. Населення: 4 935 мешканців (перепис 2001), 3 658 мешканців (2011).[2] Селище розташоване на річках Хомора та Білка, за 20 км від залізничної станції Чотирбоки на лінії Шепетівка-ПодільськаСтарокостянтинів I.

Історія[ред.ред. код]

Засноване в XI столітті. Статус смт із 1959 року.

В минулому містечко Гриців відносилось до Ізяславського повіту, було волосним центром. Розташоване біля місця притоки річки Білка до річки Хомори, за 33 км від м. Ізяслава і є одним з найстаріших населених пунктів Волині. У 1240 році, як подають літописи, Гриців був спустошений татарськими ордами Батия. У 1255 році Галицькі і Болоковські князі «воювали по річці Хоморі і взяли великий полон». В урочищі «Крупка» до кінця XIX століття піднімалися над землею два великих кургани. У місцевості, яку називають «Вали», після татарської навали збудовано нове укріплення, і тепер можна знайти рештки мурів та валів. Замок, що там стояв, був добре озброєний, мав гармати і постійний гарнізон, який був сильним заслоном від татарських набігів на Волинь. Це підтверджується рукописними матеріалами, які переховувалися у замку до 1893 року.

З архівів князів Сангушків (т.4 стор. 555–556) відомо, що Гриців (замок і місто) в 1547 році належав князям Збаразьким. В 1570 році він переходить до князя Острозького, а в 1620 році — знову до князів Збаразьких, а пізніше до Любомирських, що підтверджується архівом Південно-Західної Росії (т.1, ч.7, ст. 486).
Під час Визвольної Війни під проводом Богдана Хмельницького Гриців був сотенним містом Волинського полку, у 16481649 рр. тут відбувалися жорстокі бої українських козаків з польським військом.
У XVIII столітті Гриців належав також Янку Серадському (архів ПЗР, т.4, ч.1, ст.281). В 1752 році Міхал (Михайло) Грохольський (суддя земський брацлавський, батько останнього брацлавського воєводи Марціна Ґрохольського[3]) купив Гриців у Любомирського, з того часу до кінця XIX століття місто і замок належать його роду.

У 1589 році містечко було знищене татарами, що підтверджується архівом Південно-Західної Росії (т.1, ч.6, ст.290). В місті було три церкви: народження Матері Божої з 1685 року, Миколаївська з 1715 року — дерев'яна і народження Матері Божої — мурована, збудована на кошти Мартина Грохольського. В першій та другій церквах до 1914 року зберігались стародруки — книжки з XVIIXVIII століть.

Згідно з переписом 1911 року в Грицеві жили 4900 жителів, були волосна та міщанська управи, пошта, телеграф, земська поштова станція, акцизний нагляд, Ізяславське лісництво, земська лікарня, 2-класова школа, гуральня і ретифікація на 85443 відра 40 % горілки щорічно, фабрика, один ярмарок на два тижні, 2 крамниці, аптечний склад, аптека. В місті працювали такі спеціалісти, як агроном, ветеринарний лікар, зубний лікар, 3 акушерки, 3 адвокати.

Гриців на рівні з іншими містами України і Європи мав Магдебурзьке право, згідно з яким містом управляли міщани, ремісники, що мали свої цехи: ткацький, шевський, бондарський, мулярський. Кожен цех мав свого цехмайстра. Вперше Гриців згадується в документальному акті від 1547 року, про те, що Гриців знаходився в заставі у Богухвала Лабунського.

Історія Грицева багата визначним подіями. У 1787 році через містечко Гриців проходив зі своїм військом російський полководець — князь Суворов, який зійшов з коня і зайшов помолитись в Грицівську церкву.

Сучасність[ред.ред. код]

Цегельний завод, завод будматеріалів, хлібний завод, ресторан Забілецький, ресторан Лас-Вегас, взуттєва та швейна фабрики, лікарня, школи початкових класів та І-ІІІ ступенів, 2 училища (ВХПУ-19, ВПТУ-38), Будинок культури, Будинок школяра, бібліотека.

Пам'ятники[ред.ред. код]

В центрі Грицева — пам'ятник В. І. Леніну, розташований в парку перед Будинком культури та будівлею селищної ради
З іншого боку парку, на головній вулиці-знаходиться меморіал пам'яті загиблих односельчан з обеліском (раніше був пам'ятник Скорботній Матері).
Обабіч шосе Біла Церква — Кременець братська могила з пам'ятником воїнам, загиблим при захисті та визволенні Грицева в 1941 і 1944 роках, а також мирним жителям, знищеним фашистами.
На центральному кладовищі пам'ятник партизанам та підпільникам, розстріляним під час окупації радянською владою і фашистами.

Вулиці[ред.ред. код]

Гриців знаходиться в західній частині України, переважна більшість вулиць і сьогодні мають радянські назви, наприклад: Лєніна, Чапаєва, 1 травня, Маркса, Рози Люксембург, Фрунзе і т. д. Існують різні думки щодо цього явища, наприклад, любов грицівчан до комунізму, байдужість, менталітет. Проте вірогіднішим є небажання органів селищної влади, де продовжують працювати пост-радянські кадри, очистити селище від радянської топоніміки.

Персоналії[ред.ред. код]

Грицівська ЗОШ[ред.ред. код]

Грицівська ЗОШ — стара будова.
  • Заснована у 1873 році.
  • У 1919 році було побудоване двокласне училище, 1923 року створена семирічна трудова школа.
  • Протягом 19281929 років у Грицеві було збудовано дерев'яне приміщення, в яких було розсташовано 6 класних кімнат.
  • У 1935 році створено середню школу, в якій навчалося 650 учнів
  • 1978 року було побудовано військово-спортивного комплексу.
  • 1991 року почалось будівництво нової 2-поверхової будівлі школи.

За версією АПН України — один з найкращих навчальних закладів України[Джерело?]. Диплом лауреата громадської акції «Флагман сучасної освіти України», 2009 р.

З «Історії села Грицева» відомо, що у Грицеві «просвещение существовало с 1873 года». Це було однокласне училище Міністерства освіти. Незважаючи на серйозну назву, це була звичайна сільська хата, в якій не було навіть дерев'яної підлоги. В училищі навчалось лише 40 хлопців. «В 1888 году было до 80 душ мужского пола…, со льготными сведетельствами окончили 13 человек мужского пола». У 1909 р. побудоване двокласне училище у якому, крім класних кімнат була і квартира для вчителя, вхід у яку знаходився з двору. (Тепер в цьому приміщенні розміщені початкові класи.) В 1919 р. в училищі навчалось всього 106 хлопчиків і 37 дівчаток, тоді як населення Грицева ще в 1905 р. налічувало 4489 чоловік з 524 дворів. На утримання училища у 1912 р. виділялось від казни 1236 карбованців, від земства — 164 карбованці, від громади — 300 карбованці. З приходом Радянськаї влади на базі училища у 1923 р. була організована семирічна трудова школа — єдина у Грицівському районі. Називалась вона Грицівська Єдина Трудова семирічна школа. Навчання проводилось у дві зміни. Учні з навколишніх сіл жили у гуртожитку. На 19251926 рр. налічувалося 9-11 комплектів чисельністю 250–300 учнів. У зв'язку з тим, що шкільний контингент постійно зростав, з'явилась потреба в новому приміщенні школи. У 19281929 рр. у Грицеві було збудовано дерев'яне приміщення на шість класних кімнат. На 19351936 н.р. у Грицеві було заплановано створення 8-го класу. Так було створено єдину на весь район середню школу, в якій навчалося до 650 учнів. Хоч як важко було, та 1939 р. закінчили будувати двоповерхове цегляне приміщення. Під час війни школа не працювала. У спустошених класних кімнатах окупанти зробили казарми та конюшню. Добудовувалась школа у післявоєнний час: у 1964 р. з'єднали своєрідним переходом, у якому розмістився хімічний кабінет і лаборантська, одноповерхове і двоповерхове приміщення; 1973 р. став до ладу будинок, де розмістилися кабінети трудового навчання; У 19781980 рр. велося будівництво військового кобінету і тиру, а також складів для збереження палива. Протягом 19871988 рр. силами вчителів, батьків і учнів збудували нову шкільну їдальню. У 1991 році розпочали будівництво нової двоповерхової школи за типовим проектом (заклали перший камінь нової школи), яке мали завершити у 1993 році. Однак через розпад Радянського Союзу, занепад економіки України, будівництво школи було заморожене. І, нарешті, 21 лютого 2013 року відбулися урочистості з нагоди відкриття новозбудованого приміщення загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. На цю подію вчителі, учні та їх батьки чекали багато років. Приміщення, загальною площею 4000 квадратних метрів, нараховує 25 навчальних кабінетів, 2 комп'ютерних класи. Є бібліотека з багатим книжковим фондом та просторим читальним залом, актовий зал, їдальня на 160 місць, 2 спортзали. Всі навчальні приміщення укомплектовані сучасними меблями. На подвір'ї школи обладнано ігровий майданчик для молодших школярів, місце для відпочинку, планується облаштування спортивного майданчика. Нове приміщення школи розраховане на 834 учнівських місця. Навчально-виховний процес забезпечують 50 педагогів. Всі вчителі мають вищу освіту.[4]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.