Гровер Вашингтон Молодший

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гровер Вашингтон Молодший (анг.Grover Washington, Jr.) (12 грудня 1943 – 17 грудня 1999)[1] був американським джаз-фанковим / соул-джаз саксофоністом. Поряд із Джорджем Бенсоном (анг.George Benson), Дожоном Клеммером (анг.John Klemmer), Девідом Сенборном (анг.David Sanborn), Бобом Джеймсом (анг.Bob James), Чаком Манджіоне (анг.Chuck Mangione), Гербом Алпертом (анг.Herb Alpert), та Спайро Джира (анг.Spyro Gyra), він багатьма вважається одним із засновників жанру м`який джаз (анг.smooth jazz).[Джерело?] Він сам написав частку свого матеріалу, а пізніше виступав у ролі продюсера та аранжувальника.

Впродовж 1970-х та 1980-х, Вашингтон випустив численні хіти у своєму жанрі, включаючи "Mister Magic," "Reed Seed," "Black Frost," "Winelight," "Inner City Blues" та "The Best is Yet to Come". На додаток, він грав дуже часто із іншими артистами, включаючи Білла Візерса (анг.Bill Withers) у "Just the Two of Us" (що й досі регулярно лунає на радіо), Патті ЛаБель (анг.Patti LaBelle) у "The Best Is Yet To Come", та Филіс Хайман (анг.Phyllis Hyman) у "A Sacred Kind of Love". Він такж запам`ятався за гру класичної теми Дейва Брабека (анг.Dave Brubeck) "Take Five", та за його версію 1996-го року теми "Soulful Strut".

Вашингтон переважно грав на саксофонах, із нанесеним покриттям нікелю чорного кольору, та зроблених компанією Julius Keilwerth. А саме, на моделях SX90R альт та SX90R тенор. Він також грав на саксофоні Selmer Mark VI alto у ранні роки своєї кар`єри. Його основний сопрано саксофон був із покриттям чорного нікелю, H.Couf Superba II (також розроблений компанією Keilwerth для Герберта Коуфа (анг.Herbert Couf)) та на Keilwerth SX90 у останні роки свого життя.

Біографія[ред.ред. код]

Юні Роки[ред.ред. код]

Вашингтон народився у місті Баффало, шт.Нью Йорк, 12 грудня 1943р. Його мати була півчою у церковному хорі, а його батько колекціонував старі грамафонні записи, та також був саксафоністом, так що музика оточувала Гровера всюди із самого дитинства. Він зростав, слухаючи видатних джазменів та великі джазові гурти, а саме Бенні Гудмена (анг.Benny Goodman), Флетчер Хендерсона (анг.Fletcher Henderson), тощо. Коли Гроверу Молодшому було 8 років, його батько, Гровер старший, подарував йому саксафона. Він навчався грати та крадькома ходив у клуби, щоб послухати видатних блюзових мизикантів Баффало.

Початок Кар`єри[ред.ред. код]

Вашингтон покинув Баффало та почав грати у гурті із Середньго Заходу, що звався the Four Clefs та згодом у гурті Mark III Trio з Менсфілду (анг.Mansfield), шт.Огайо (анг.Ohio). Невдовзі він був призваний до армії США, де він зустрів барабанщика Біллі Кобгема (анг.Billy Cobham). Музичний авторитет Нью Йорку, Кобгем познайомив Вашингтона із багатьма нью йоркськими музикантами. Після служби в армії, Вашингтон випробовував свій талант поблизу Нью Йорку, врешті, оселившись у Філадельфії у 1967р.[1] У 1970-му та 1971-му, він з`являється на перших двох альбомах Леона Спенсера (анг.Leon Spencer) на Prestige Records, разом із Ідрісом Мухаммедом (анг.Idris Muhammad) та Мелвіном Спарксом (анг.Melvin Sparks).

Але популярність прийшла до Вашингтона завдяки іншому артисту. Альт саксофоніст Хенк Кроуфорд (анг.Hank Crawford) не зміг бути у студії на запису Кріда Тейлора (анг.Creed Taylor) на Kudu Records,[2] та Вашингтон зайняв його місце, незважаючи на те, що він був дублером. Це призвело до першого сольного альбому Гровера Inner City Blues. Він був талановитий та грав із серцем та душею на сопрано, альт, тенор та баритон саксофонах. Додаючи щось нове у сучасну для того часу музику, він дуже вплинув на розвиток основної джазової течії (анг.jazz mainstream).

Слава[ред.ред. код]

У той час, як перші три альбоми зарекомендували його як талановитого джаз та соул музиканта, лише четвертий альбом Гровера 1974-го року, що звався Mister Magic, приніс йому ще й комерційний успіх. Альбом піднявся на 10 місце у рейтингу журналу Біллборд Кращі 40 Альбомів (анг.Billboard's Top 40 album chart), а титульна композиція зайняла 16 місце у рейтингу пісень у стилі Ритм-н-Блюз (також №54 у жанрі поп музики). Усі ці альбоми були записані за участю гітариста Еріка Гейла (анг.Eric Gale), у подальшому незмінного учасника команди Вашингтона.[1] Його наступний альбом на Kudu у 1975-му році Feels So Good також зайняв місце №10 у рейтингу кращих альбомів.

Усі зазначені вище записи провели Вашингтона крізь 70-ті роки у гарному світі, кульмінацією чого став визначний альбом Winelight (1980р.), що зібрав у себе усе краще, зігране Гровером до того часу. На момент запису Гровер вже мав контракт із студією Elektra Records, частиною великої компанії Warner Music group. Альбом видався м`яким, із відчутним впливом ритм-н-блюзу та легкий до прослуховування. Любов Вашингтона до баскетболу, а особливо до команди НБА Філадельфія 76, призвела до написання ним другої композиції альбому "Let It Flow", присвяченої Джуліусу Ірвінгу (анг. Julius Erving) за кличкою Доктор Джей (анг.Dr. J). Однією з кращих пісень альбому стала його спільна робота із соул виконавцем Біллом Візерсом "Just the Two of Us," дуже великий хіт на радіо протягом весни та літа 1981-го року, пісня, що посіла позицію № 2 у рейтингу Гаряча Сотня Біллборда (Hot 100) журналу Біллборд. Альбом став платиновим у 1981-му, та також виграв Нагороду Греммі (анг. Grammy Awards) у 1982-му році у номінації краща пісня у жанрі ритм-н-блюз ("Just The Two of Us"), та краще виконання у жанрі Джаз-Ф`южн ("Winelight"). "Winelight" також був представлений у номінаціях Запис Року та Пісня Року.[1]

Окремо треба сказати, що всі учасники команди, що грала на запису альбому " Winelight" - це музиканти екстра класу: на барабанах легендарний Стів Гедд (анг.Steve Gadd) на бас гітарі молодий, тоді ще невідомий Маркус Міллер (анг.Marcus Miller), клавішні - Річарт Ті (анг.Richard Tee), гітара - Ерік Гейл (до того ж Гедд, Ті та Гейл - дуже добре знайомі сесійні музиканти, що грали разому у всласному гурті Stuff). Тому успіх альбому аж ніяк не можна назвати випадковим.

Ввжається, що у подальшому етапі творчості після альбому Winelight, Вашингтон посприяв розквіту нових молодих талантів, що заявили про себу у кінці 1980-х та на початку 1990-х.

Також його пісня Mr. Magic вважається як така, що вплинула на розвиток музичного стилю Гоу-Гоу (анг.Go-go), що з`явився у середині70-х.[3]

Ухід з життя[ред.ред. код]

17 грудня 1999-го року, на п`ятий день після свого 56-го дня народження, під час очикування у зеленій кімнаті після виконання чотирьох пісень для The Saturday Early Show, у CBS Studios у Нью Йорку, Вашингтон знепритомнів. Його було доставлено до лікарні St. Luke's-Roosevelt Hospital, де він помер приблизно о 19-30. Доктори констатували, що він зазнав обширного серцевого нападу.[1] Похований на кладовищі West Laurel Hill Cemetery.

Вшанування[ред.ред. код]

Велика фреска Вашингтона у Філадельфії, як частина програми анті-графіті Mural Arts Program, на південній частині перетину вулиць Broad та Diamond.[4]

Дискографія[ред.ред. код]

Як лідер[ред.ред. код]

Рік Альбом США 200 США РнБ США Джаз
1972 Inner City Blues 62 8 4
All the King's Horses 111 20 1
1973 Soul Box 100 26 1
1975 Mister Magic 10 1 1
Feels So Good 10 1 1
1976 A Secret Place 31 7 1
1977 Live at The Bijou 11 4 1
1978 Reed Seed 35 7 1
1979 Paradise 24 15 2
1980 Skylarkin' 24 8 1
Winelight 5 2 1
1981 Come Morning 28 1
Baddest 96 40 5
Anthology 149 44 11
1982 The Best Is Yet to Come 50 8 1
1984 Inside Moves 80 21 3
1986 House Full of Love 125 52 25
1987 Strawberry Moon
1988 Then and Now 2
1989 Time Out of Mind 60 1
1992 Next Exit 149 26 1
1994 All My Tomorrows 2
1996 Soulful Strut 187 45 2
1997 Breath of Heaven: A Holiday Collection 7
2000 Aria

Як Сесійний Музикант[ред.ред. код]

Із Kathleen Battle

  • So Many Stars (Sony, 1995)

Із Kenny Burrell

Із Charles Earland

Із Dexter Gordon

Із Urbie Green

Із Boogaloo Joe Jones

Із The Mark III Trio

  • Let's Ska at the Ski Lodge (Downhill, 1964)

Із Gerry Mulligan

Із Don Sebesky

Із Johnny "Hammond" Smith

Із Melvin Sparks

Із Leon Spencer

Із Mal Waldron

Із Randy Weston

Із Bill Withers

Сінгли[ред.ред. код]

Рік Сінгли США Поп США РнБ
1971 "Inner City Blues" 42
1972 "Mercy Mercy Me"
"No Tears In the End" 49
1973 "Masterpiece"
1975 "Mister Magic" 54 16
1976 "Knucklehead"
1977 "Summer Song" 57
1978 "Do Dat" 75
1979 "Tell Me About It Now"
1980 "Snake Eyes"
"Winelight"
1981 "Just the Two of Us" 2 3
1982 "Be Mine (Tonight)" 92 13
"Jamming" 65
1983 "The Best Is Yet to Come" 14
1984 "Inside Moves"
1987 "Summer Nights" 35
1989 "Jamaica"
1990 "Sacred Kind of Love" 21
1992 "Love Like This" 31

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б в г д allmusic Biography
  2. www.dougpayne.com
  3. Chang, Jeff (June 2001). «Wind me up, Chuck!». San Francisco Bay Guardian. Процитовано 2007-06-01. 
  4. Mural can be seen in Street View.

Зовнішні Посилання[ред.ред. код]