Громадянська війна в Іспанії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Громадянська війна в Іспанії
Дата: 17 липня 19361 квітня 1939
Місце: Іспанія, Марокко, Сахара, Канарські острови, Іспанська Гвінея, Середземне море
Результат: Перемога націоналістів.
Сторони
Flag of the Second Spanish Republic.svg Республіканці

Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Emblem of the International Brigades.svg Інтернаціональні бригади

Flag of Spain (1945 - 1977).svg Націоналісти

Flag of Italy (1861-1946).svg Королівство Італія (1861-1946)
Flag of the NSDAP (1920–1945).svg Третій Рейх
Португалія Португалія

Командувачі
Франциско Франко
Військові сили
450,000 600,000
Втрати
~500,000[1]

Громадя́нська війна́ в Іспа́нії 1936–1939 — війна від липня 1936 до березня 1939 року між лівореспубліканським урядом Іспанської республіки та правими силами країни.

Довготривалому та кривавому характеру громадянської війни сприяла інтервенція СРСР (на боці урядових сил) та Німеччини і Італії (на боці правих сил). Війна закінчилась встановленням авторитарного (диктаторського) режиму генерала Франко.

Передумови війни[ред.ред. код]

Наприкінці 1935 р. активізував свою діяльність Народний фронт Іспанії, керований комуністами. В лютому 1936 р. партії Народного фронту перемогли на виборах в кортеси (парламент) і створили республіканський уряд єдиного фронту. Представники правих сил і військового командування на чолі з генералом Франко почали готувати військовий переворот. Характерно, що посольства США, Англії та Франції в Мадриді знали про це й за 3-4 дні до заколоту повідомляли свої міністерства про дії заколотників.

Початок[ред.ред. код]

Використовуючи як привід убивство поліцією депутата-монархіста Сотело, заколотники після спеціального кодового заклику однієї з радіостанцій міста Сеута — «Над усією Іспанією безхмарне небо» (проте в наш час історична достовірність існування цього сигналу ставиться під сумнів) — розпочали 17 липня 1936 р. заколот в Іспанському Марокко та на Канарських островах, а 18 липня — в самій Іспанії.

Республіканський уряд розраховував придушити повстання заколотників за декілька тижнів. Майже така думка панувала у політичних колах європейських країн: вважалось, що це чисто внутрішня боротьба, яка мусить завершитися за кілька тижнів і не матиме значного впливу на міжнародне становище[2]. Заколот спочатку було придушено, але уряди Німеччини та Італії одразу ж втрутилися, надали широку військову допомогу націоналістам та надіслали своїх вояків та інструкторів до Іспанії.

Зовнішні чинники[ред.ред. код]

Політика невтручання[ред.ред. код]

Громадянська війна й воєнна інтервенція третіх країн в Іспанії викликали широкий резонанс у світі.

Франція, побоюючись потрапити в оточення з двох боків диктаторськими режимами, спочатку навіть допомагала республіканському урядові Іспанії. Та згодом французький уряд став потурати націоналістам.

25 липня 1936 року французький уряд (прем'єр-міністр Леон Блюм) прийняв рішення про політику суворого нейтралітету та заборону вивезення зброї до Іспанії. Він запропонував іншим державам взяти на себе такі ж зобов'язання. Відразу відповів згодою уряд Великобританії. Уряд Радянського Союзу прийняв пропозицію, але з вимогою обов'язкової участі Португалії, через територію якої йшло постачання зброєю заколотників, і негайного припинення допомоги заколотникам з боку Італії та Німеччини.

Врешті-решт на пропозицію французького уряду 27 європейських країн вирішили обрати політику «невтручання».

9 вересня 1936 року відповідно до міжнародної угоди у Міністерстві закордонних справ Великобританії розпочав роботу «Міжнародний комітет з питань невтручання у справи Іспанії» (англ. The International Commitee for the application of the agreement regarding nonintervention in Spain)[3], до якого увійшли представники 27 європейських країн. Проте фактично більшість західних урядів підтримувала заколотників, побоюючись перемог народних фронтів у своїх країнах.

США солідаризувалися з позицією Англії та Франції. Розвиваючи ідеї «Акту про нейтралітет», уряд США в серпні 1936 р. наклав «моральне ембарго» на експорт зброї до Іспанії.

Інтервенція Радянського Союзу[ред.ред. код]

Діяльність СРСР до початку заколоту[ред.ред. код]

З початку заколоту: військова інтервенція та дипломатична діяльність[ред.ред. код]

Радянський Союз приєднався до угоди про «невтручання у іспанські справи» і ввійшов до «міжнароднго комітету з невтручання».

7 жовтня 1936 року СРСР висловив протест проти того, що комітет фактично сприяв заколотникам. Представником СРСР у комітеті був, за посадою, посол СРСР у Великобританії І. Майський. Він вказував, що комітет фактично перестав функціонувати після засідання 5 липня 1938 року[4]. забей вообще на все это,го ипаца 13 жовтня 1936 року з транспортного судна «Більшовик» у порту Картахени були вивантажені 18 винищувачів «И-15». Через кілька днів до аеропорту поблизу Аліканте прибуло 150 війсковиків-авіаторів збройних сил СРСР, серед яких було 50 пілотів на чолі з полковником Яковом Смушкевичем.
Пілоти цієї групи вперше брали участь у повітряному бою з італійськими винищувачами «Фіат-32» на Мадридському фронті 4 листопада 1936 року[5].
На засіданні Комітету з невтручання 4 листопада представник Італії Діно Гранді повідомив про захоплення «іспанськими національними силами» чотирьох танків виробництва СРСР, а також про те, що 3-го листопада був збитий російський бомбардувальник, а 4-го було захоплено ще двоє російських військових літаків, під керуванням «радянських пілотів»[6] Цього ж дня, представник СРСР у Комітеті з невтручання посол СРСР у Великобританії І. Майський, заперечував звинувачення з боку представників Італії та Німеччини, як у транспортуванні до Іспанії військового спорядження та зброї, так і участь військовослужбовців Червоної армії у бойових діях[7].

СРСР вимагав від західних держав встановити контроль над португальськими портами, протестував проти фактичного втручання Італії та Німеччини в громадянську війну в Іспанії на боці заколотників.

За свідченням І. Майського перші танки і літаки з Радянського Союзу були випробувані у боях під столицею Іспанії у дні атаки заколотників на Мадрид (близько 7—10 листопада)[8].

Порівняно великий потік зброї,— і серед іншого, танків і літаків,— йшов із Радянського Союзу. Від жовтня 1936 до вересня 1937 року усього з СРСР до Іспанії прибуло морським шляхом 23 транспорти зі зброєю[9].

Тим часом об'єднані війська націоналістів підійшли до Мадрида. Республіканський уряд знову звернувся до Москви з проханням прийняти на зберігання частину свого золотого запасу з тим, щоб за ці кошти направити до Іспанії зброю. 17 жовтня 1936 р. Радянський Союз дав згоду. Іспанське золото загальною вагою близько 510 т перевезли до Одеси.

Радянський Союз надав республіканцям 1 555 артилерійських систем, 806 літаків та 362 танки, в більшості своїй сучасні І-16 та БТ-5. Крім цього, Радянський Союз відкрив іспанському урядові кредит у 85 млн крб. Населення СРСР зібрало 56 млн крб. у фонд допомоги іспанському народові. До березня 1937 р. Радянський Союз встиг поставити республіканському уряду до 500 тис. т зброї, боєприпасів та інших матеріалів. Декілька радянських пароплавів з борошном і продовольством німецькі та італійські підводні човни потопили в Середземному морі. Тисячі іспанських дітей, вивезені з Іспанії, на багато років знайшли собі притулок у Радянському Союзі. Загалом на боці республіканців виступали 5 000 радянських військовослужбовців та радників.

На допомогу Іспанській республіці в складі «Інтернаціональних бригад» прибули 42 тис. добровольців з 54 країн (у тому числі понад 3 тис. радянських громадян, з яких кількасот чоловік там загинули).

Керівництво ВКП(б), діючи через Комінтерн, вимагало від компартій інших країн набирати добровольців для війни у Іспанії. Так, компартія Югославії повинна була 1937 року забезпечити 3 тис. добровольців. Зафрахтований у Марселі за 500 000 франків пароплав «Корсіка» прибув до міста Котор на узбережжі Адріатичного моря, де його зустріла поліція, що заарештувала кілька сотень добровольців та члена керівництва партії Адольфа Мука[10].

Комінтерн уповноважив свого представника Мілана Горкіча займатися «чисткою» «неслухняних» іспанських анархістів.

За участь у громадянській війні на боці урядових збройних сил звання Героя Радянського Союзу отримали військовослужбовці РСЧА: П. М. Арман, В. М. Бочаров, С. М. Бистров, В. С. Горанов, П. П. Десницький, П. А. Джібеллі, К. І. Ковтун, П. Є. Купріянов, В. М. Новіков, С. К. Осадчий, Д. Г. Павлов, Д. Д. Погодін, І. І. Проскуров, П. І. Пумпур, П. В. Ричагов, Н. А. Селицький, Я. В. Смушкевич, С. Ф. Тархов, Б. А. Туржанський, С. А. Черних, Е. Г. Шахт, Н. І. Шмельков та інші.
За весь час війни в Іспанії звання Героя Радянського Союзу було присвоєне 60 військовослужбовцям.

Багатьох громадян Радянського Союзу, що воювали в Іспанії, було репресовано.

Інтервенція Італії і Німеччини[ред.ред. код]

Діяльність держав до початку заколоту[ред.ред. код]

З початку заколоту: військова інтервенція та дипломатична діяльність[ред.ред. код]

Під приводом захисту життя та власності громадян Німеччини уряд А. Гітлера негайно з початком заколоту відрядив до берегів Іспанії дві військові ескадри.

А. Гітлер дав вказівку постачати заколотникам військове спорядження та направити до них «добровольців».
30 липня до Тетуану, у Іспанське Марокко, прибуло 20 німецьких літаків «Юнкерс» та 20 італійських «Капроні», для перевезення з Марокко до Іспанії військових частин, що виступали на боці заколотників[11]. Вже 31 липня на транспорті «Усарамо» із Гамбурга до Кадіса відбуло 85 військовиків та 6 винищувачів «Хейнкель-51». Разом з ними до Іспанії надсилали запасні частини до бомбардувальників «Юнкерс-52», що прибули раніше через Італію.

Через місяць після виступу заколотників у липні 1936 року генерал Франко направив своїх посланців до Німеччини, яка обіцяла підтримку іспанським націоналістам.

Італія дещо раніше направила до Франко «Італійський легіон», а також допомагала транспортувати з іспанського Марокко вояків.

Спільні дії Німеччини та Італії в Іспанії ще більше зблизили обидві держави й сприяли оформленню їх воєнно-політичного блоку. 25 жовтня 1936 р. в Берліні була підписана угода про німецько-італійський союз. Німеччина та Італія домовилися про розмежування сфер своєї експансії на Балканах і в Дунайському басейні, а також про тактику у війні проти Іспанської республіки. Німеччина офіційно визнала загарбання Італією Ефіопії. Так була створена вісь «Берлін — Рим». 25 листопада 1936 р. — в Берліні був підписаний договір між Німеччиною і Японією, відомий як «Антикомінтернівський пакт». Цим пактом обидві сторони зобов'язувалися вести спільну боротьбу проти Комуністичного Інтернаціоналу, рекомендували те ж саме будь-якій третій державі, котрій «загрожує підривна робота Комінтерну». Термін дії пакту визначався в 5 років. У додатковому протоколі сторони зобов'язувалися вживати необхідних заходів щодо агентів Комінтерну. А в секретному додатку зазначалося, що у випадку війни з СРСР сторони не будуть полегшувати його становище. Протягом строку дії договору вони зобов'язувалися «без взаємної згоди не укладати з СРСР ніяких політичних договорів, які б суперечили духові даної угоди». Антикомінтернівський пакт викликав бурхливу реакцію протесту в СРСР. 6 листопада 1937 р. до Антикомінтернівського пакту приєдналася Італія. Через місяць вона теж вийшла з Ліги Націй. Таким чином, Німеччина та Італія разом із мілітаристською Японією досягли політичної єдності, яка пізніше була закріплена укладенням тристороннього воєнного союзу.

Німеччина та Італія в цілому відрядили до Іспанії за три роки війни близько 90 000 своїх солдатів та офіцерів.

Політика і дипломатична діяльність інших держав[ред.ред. код]

Перебіг війни[ред.ред. код]

Тим часом іспанські заколотники зазнали поразки під Мадридом. Але Італія та Німеччина посилили свою допомогу Франко. Німецька авіація бомбардувала іспанські міста.

Західні держави негласно підтримували режим Франко. В 1937 р. лише одна Англія надала таємну позику Франко на суму в 1 млн ф. ст. Франція передала йому золотий фонд Іспанії. 27 лютого 1939 р. уряди Франції та Англії офіційно визнали режим в Іспанії. Французьким послом при Франко був призначений маршал А. Петен — майбутній глава капітулянтської Франції.

У війні брали участь деякі українці, при чому з обох боків фронту. Республіканців підтримали бл. 1 тисячі осіб із Західної України; ймовірно, це було пов'язано з тим, що Західна України в той час перебувала у складі Польщі, де при владі були націоналісти.[12] Натомість іспанських націоналістів підтримували колишні військові УНР, які раніше зазнали поразки у боротьбі з комуністами в Україні.[13]

Закінчення війни[ред.ред. код]

В березні 1939 р. «П'ята колона» в Мадриді за підтримки англійської й французької агентури здійснила переворот. Заколотники захопили Мадрид, республіку було повалено. 2 квітня 1939 р. США офіційно визнали франкістський уряд. В Іспанії встановилася диктатура Франко, що проіснувала до листопада 1975. Франциском Франко було створено Долину загиблих для поховання загиблих під час громадянської війни.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. The number of casualties is disputed; estimates generally suggest that between 500,000 and 1 million people were killed. Over the years, historians kept lowering the death figures and modern research concludes that 500,000 deaths is the correct figure. Hugh Thomas, The Spanish Civil War (2001), pp. xviii & 899–901, inclusive.
  2. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 15.
  3. История дипломатии: Том третий: Дипломатия в период подготовки второй мировой войны (1919–1939 гг.)/ Под ред. акад. В. П. Потёмкина.— М.-Л.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1945.— 884 с.— С. 581.
  4. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 192
  5. Джексон, Роберт. «Красные соколы».— В кн.: От «Барбароссы» до «Терминала». Взгляд с Запада. — М.: Изд-во политич. лит-ры, 1988.— 464 с.— С. 135–136.
  6. Stenographic Notes of the meetings of the International Commitee for the application of the agreement regarding nonintervention in Spain, v. 1, p. 2.— Посилання в кн.: Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 63.
  7. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 58—64.
  8. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 67.
  9. Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.— С. 109
  10. Григорий Полегаев. Югослави и Коминтерн.— В. кн.: Архивы раскрывают тайны…: Междунар. вопросы: события и люди / Сост. Н. В. Попов.— М: Политиздат, 1991.— С. 356.
  11. История дипломатии: Том третий: Дипломатия в период подготовки второй мировой войны (1919–1939 гг.)/ Под ред. акад. В. П. Потёмкина.— М.-Л.: Гос. изд-во политич. лит-ры, 1945.— 884 с.— С. 578.
  12. Галичани в Іспанії. Як рота імені Шевченка з фашистами воювала
  13. Наші земляки у боях із комунізмом в Іспанії

Джерела[ред.ред. код]

  • Майский И. М. Испанские тетради.— М.: Воениздат, 1962.— 200 с.
  • Джексон, Роберт. «Красные соколы». // От «Барбароссы» до «Терминала». Взгляд с Запада. — М.: Изд-во политич. лит-ры, 1988.— 464 с.— С. 135–155.
  • Бабицкий А. Г. Международные аспекты Гражданской войны в Испании (1936–1939) в контексте внешней политики Германии и Италии. Автореф. дис… канд. ист. наук.— Тамбов, 2009.
  • Коннова М. В. Громадянська війна в Іспанії (1936–1939 роки): історіографія. Автореф. дис… канд. іст. наук: 07.00.06 / М. В. Коннова; НАН України. Ін-т історії України. — К., 2004. — 20 с.

Посилання[ред.ред. код]


Війна Це незавершена стаття про війну.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.