Громадянська війна в Сирії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Громадянська війна в Сирії
Арабська весна
Bombed out vehicles Aleppo.jpg
Після вуличних боїв в Алеппо, жовтень 2012
Дата: 15 березня 2011 — досі
Місце: Сирія
Результат: Триває
Сторони
Сирія Сирійська Арабська республіка

Іран Іран[4][5][6]

Flag of Hezbollah.gif Хізбалла[8][9]

PFLP-GC Flag.svg Палестинські добровольці[10][9]

Flag of Iraq.svg Абу аль-Фадхаль аль-Аббас[11][9]

Фінансова, матеріальна та військова підтримка:

Flag of Russia.svg Росія[12]

Flag of North Korea.svgКНДР[13]

Flag of Venezuela.svg Венесуела[14]


Інші сили

Сирійська опозиція

Фінансова, матеріальна та військова підтримка: Туреччина Туреччина[18]
Саудівська Аравія Саудівська Аравія [18][19][20]
Катар Катар[18][19][20]
Flag of Libya.svg Лівія[21]
Невійськова допомога та супутникова розвідка : США США


Flag of Jihad.svg Моджахеди[22][23][24][25]


Flag of Islamic State of Iraq.svg Ісламська держава Іраку та Леванту


Прикордонні зіткнення: Flag of Turkey.svg Туреччина[31]


Інші сили

Flag of Western Kurdistan.gif Курдський верховний комітет

Фінансова, матеріальна та військова підтримка:
Flag of Kurdistan.svg Іракський Курдистан[2]


Інші сили

Командувачі
Сирія Башар аль-Асад
Президент Сирії

Сирія Фахд Яссем аль-Фреїдж
Міністр оборони
Сирія Дауд Раджиха 
Міністр оборони (серпень 2011 — липень 2012)
Сирія Алі Абдула Аюуб
Chief of Army Staff
Сирія Махер аль-Асад
Республіканська гвардія
Сирія Ассеф Шавкат 
Заступник міністра оборони (вересень 2011 — липень 2012)
Сирія Алі Мамлюк
Міністр національної безпеки
Сирія Рустум Газалех
Управління політичної безпеки
Сирія Мохаммад аль-Шаар
Міністр внутрішніх справ
Сирія Валід Муалем
Міністр зовнішніх справ та експатріантів
Сирія Хішам Бехітяр 
Голова розвідки (до липня 2012)
Сирія Хассан Туркмані 
Заступник віце-президента (до липня 2012)
Сирія Омар Ібрахім Галаванжі
Прем'єр-міністр

Абдулбасет Сієда
Голова Національної ради Сирії (НРС)

Бурхан Галіоун
Голова НРС (серпень 2011 — червень 2012)
Ріад аль-Асаад
Командир Вільної армії Сирії
Мустафа аль-Шейх
Голова Верховної військової ради
Алі Сабреддін Бааноуні
Лідер Братів-мусульман
Хайсам аль-Малех
Голова Групи національної діяльності
Абдул Раззак Тласс
Командир батальйону фарук
Абдул Халім Каддам
Віце-президент Сирії (1984–2005)
Махді аль-Хараті
Лівійський командир (доброволець)[32]


Flag of Islamic State of Iraq.svg Абу Дуа

Flag of Western Kurdistan.gif Саліх Муслім
Голова Курдської демократичної партії

Flag of Western Kurdistan.gif Dr. Abdul Hakim Bashar
Голова Курдської національної ради[33]

Військові сили
Сирія Сирійські збройні сили: 178.000 бійців[34]

Сирія Головне управління безпеки: 8000
Сирія Шабіха: 20 000 бійців
Сирія Національні сили оборони: 80.000[35]
Al-Jaysh al-Sha'bi: 50.000[36]
Іран Іран 150 бійців[37]
Хізбалла 1.500[38] до 5.000[39] бійців Бриада Аль Абас: 10.000[40]
PFLP-GC Flag.svg Палестинські добровольці 2.000 бійців

31.000[41] повстанців (Сирійська Вільна Армія)
  • 6,000 Бійців Ліваа аль-Умма (включно з іноземними добровольцями)[17]

45.000 маджахедів з різних країн[42]

Flag of Western Kurdistan.gif 30.000-40.000 курдських повстанців
Втрати
Сирія Сирійські сили безпеки

5363 солдат і поліцейських вбито,[43] 97 militiamen killed[44]
Хізбалла
147 начебто вбито[45][46]
Іран Iranian Basij
85 начебто вбито[45][46]

Повстанці та учасники демонстрацій в Сирії

загинули 5058 бійців* (див.) та 979–1789 учасників демонстрацій,[47][48]
27 271 учасників демонстрацій та бійців захоплені в полон[49]
Іноземні моджахеди
38 вбито[23][50]

Flag of Western Kurdistan.gif Курдські повстанці втрати невідомі але не менше 100 вбитих.
*Цифра ймовірно завищена, оскільки опозиція вважає цивільними повстанців, які не були перебіжчиками.[51]
**Не враховані іноземні добровольці з обох боків або бійців Шабіха.
Антиурядові демонстрації в Баніясі 29 квітня 2011.
Проурядові демонстрації в Латакії 20 червня 2011.

Громадянська війна в Сирії,[52][53][54] також Сирійське повстання,[55][56] — збройний та політичний конфлікт в Сирії. Конфлікт розпочався 15 березня 2011 року з демонстрацій, які були частиною Арабської весни, та переріс у повстання та громадянську війну в 2012 році. Протестувальники вимагали відставки Президента Башара аль-Асада та завершення майже 50-річного однопартійного правління Баасистів.

Ситуація в Сирії є частиною Арабської весни — хвилі соціальних переворотів у країнах Арабського світу, що вимагали більшої політичної свободи і повалення самодержавства. Натхненні успішними революціями в Тунісі та Єгипті, сирійські протестувальники використовували такі засоби, як марші, голодування, заворушення та вандалізм аби позбутись майже п'ятдесятилітнього правління партії Баас. Деякі політичні оглядачі охарактеризували повстання як «безпрецедентне».[57][58]

Оскільки протести не припинялися, для їхнього придушення сирійський уряд почав застосовувати танки та снайперів. В особливо неспокійних областях було перекрито воду та електроенергію, і сили безпеки вдалися до конфіскації борошна та продуктів харчування.[59][60] Сирійська армія взяла в облогу міста Дару, Думу, Баніяс, Хаму, Хомс, Халеб, Тель-Калях, Ідліб, Ар-Растан, Джиср-аш-Шугур, Дейр-ез-Зор, Латакію.[61][62][63][64][65] За словами свідків, солдатів, що відмовилися відкрити вогонь по демонстрантах, було страчено сирійською армією.[66][67][68] Сирійський уряд заперечив повідомлення про дезертирства і звинуватив «озброєні банди» у розв'язанні конфлікту.[69]

З літа 2011 року опозиційно налаштовані військові та перебіжчики сформували бойові загони під назвою Вільна сирійська армія, що розпочали повстанську кампанію проти сирійської регулярної армії. Внаслідок цього збройні зіткнення поширилися на всю країну, щораз наростаючи ближче до кінця року й набуваючи більшої організованості.

Наприкінці 2011 року повстанці встановили контроль над кількома містечками та селами в провінції Ідліб. В січні 2012 Вільній сирійській армії вперше вдалося встановити контроль над містом, захопивши після запеклих боїв з регулярною армією місто Забадані у провінції Ріф-Дімашк. 21 січня Вільна сирійська армія захопила місто Думу поблизу Дамаска.[70] ВСР контролює дві третини Хомса, третього за розмірами міста країни.[71] З кінця січня 2012 багато передмість Дамаска почали падати під тиском опозиції. Крім того, більша частина сільських околиць Дамаска перебувають під контролем опозиції. Дехто звинувачує бойовиків у викраденнях та вбивствах тих, хто співпрацював із урядовими силами. Попри все уряд досі утримує контроль над внутрішньою частиною Дамаска.[72] За даними ООН та інших джерел, з часу початку повстання загинуло бл. 7 тис. осіб, зокрема 1800–2800 вояків,[73][74][75] значно більше поранених і тисячі протестувальників було ув'язнено. Від рук Сил безпеки загинуло понад 300 дітей.[76] Крім того понад 600 ув'язнених, зокрема й політичних в'язнів померли від катувань.[77]

Від початку повстання сирійський уряд пішов на кілька поступок. 21 квітня було скасовано надзвичайний стан, що тривав 48 років і надавав уряду широкі повноваження призупинити конституційні права. Крім того, 24 липня на розгляд парламенту було внесено проект закону, що дозволяв створення нових політичних партій за умови, що їх буде засновано не на релігійних, племінних чи етнічних ідеях і вони не дискримінуватимуть за статтю чи расою. Втім, протестувальники визнали ці поступки незначними, вимагаючи істотніших реформ.[78]

Арабська ліга,[79] Європейський Союз,[80] Генеральний секретар ООН Пан Ґі Мун,[81] Організація Ісламської співпраці,[82] Рада країн Перської затоки,[83] Саудівська Аравія,[84] Туреччина[85] та Сполучені Штати Америки[86] серед іншого засудили використання зброї проти протестувальників. Уряд Ірану, головного регіонального союзника Асада, спершу заявив, що повстання організовано зовнішніми силами,[87] проте президент Махмуд Ахмадінеджад закликав до реформ та до пошуку порозуміння обох сторін, заявивши, що жодна з них не має права вбивати одна одну.[88][89] Попри заяву Ірану, зовнішнє втручання було виключено.[90][91] Арабська ліга призупинила членство Сирії до часу, коли уряду почне мирне врегулювання конфлікту,[79] та послала в країну спостерігачів в рамках своєї пропозиції про мирне врегулювання кризи.

26 лютого 2012 відбувся Всенародний референдум із проекту нової конституції Сирійської Арабської Республіки.

За даними ООН, на початок березня 2013 року загинуло в ході громадянської війни понад 70.000 сирійців. Кількість біженців досягла 1 000 000 осіб, переважна більшість осіла в сусідньому Лівані, також в Йорданії, Туреччині та інших суміжних країнах. Кількість втікачів значно зросла з початку 2013 року, в січні-лютому 2013 їх кількість склала 420.000 осіб. Понад 2.500.000 сирійців змушені були переселитися в спокійніші райони всередині країни. Разом з тим ООН відмітила гостру нестачу коштів для допомоги біженцям, вдалося зібрати лише 20%.[92]

Наприкінці квітня 2013 року за оцінками ООН кількість загиблих сягнула близько 93 тисячі осіб. Загинуло щонайменше 6561 дітей.[93]

Передумови[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Колишній президент Хафез аль-Асад (праворуч) і його брат Рифат аль-Асад (зліва), який особисто керував в 1982 році битвою за Хама.

Сирія здобула незалежність в 1946 році. В березні 1949 року національний уряд Сирії був скинутий в перевороті.[94] Того ж року сталось ще два військових перевороти. Народне повстання проти військового режиму в 1954 році примусило військових передати владу в руки цивільних. На вільних виборах 1955 року переміг Шукрі аль-Куватлі, який був президентом під час перевороту в березні 1949 року. Короткий союз з Єгиптом в 1958 році призвів до заміни парламентської системи влади Сирії на високо централізовану президентську. Союз розпався в 1961 році після виходу Сирії. Військовий переворот 1963 року привів до влади партію Баас, невдовзі після якого стався ще один переворот в 1966 році, внаслідок якого були скинуті партійні лідери, Мішель Афлак і Салах аль-Дін аль-Бітар.[95] В 1970 році міністр оборони Хафез аль-Асад захопив владу і оголосив себе президентом, цю посаду він обіймав до смерті в 2000 році. Відтоді Баас залишається єдиною владною партією Сирії, а громадяни можуть лише схвалити Президента на референдумі, але не провести багатопартійні вибори до парламенту.[96] В 1982 році, в розпал шестирічного ісламістського повстання по всій країні, Асад використав тактику випаленої землі в боях за місто Хама для придушення повстання сунітських ісламістських громад, в тому числі Братів-мусульман та інших.[97] Битва за Хаму забрала життя десятків тисяч осіб.[98]

Питання про спадкоємця Хафеза аль-Асада спровокувало протести в Латакії 1999 року[99], які спалахнули після виборів до Народної асамблеї в 1998 році. Протести стались через тривалу ворожнечу між Хафезом аль-Асадом і його молодшим братом Рифатом.[99] В перестрілках між сирійською поліцією і прихильниками Рифата в боях за порт в Латакії було вбито дві людини. За даними опозиції, які влада спростовує, під час придушення протестів загинули та були поранені сотні людей.[100] Хафез аль-Асад помер роком пізніше від легеневого фіброзу. Наступником Хафеза став його син, Башар аль-Асад, якого було обрано на посаду Президента після того, як до конституції країни була внесена поправка, яка зменшила вікове обмеження з 40 років, до 34.[96]

Башар аль-Асад, який вільно володіє англійською мовою та має дружину британського походження, спочатку надихнув надії на реформи. «Дамаська весна» — запеклі політичні і громадські дебати відбувались з липня 2000 року по серпень 2001 року.[101] За цей час з'явились численні політичні форуми, або салони, коли групи однодумців зустрілися в приватних будинках для обговорення політичних та соціальних питань. Політичні активісти, такі як Ріад Сейф, Хайтам аль-Малех, Камаля аль-Лабвані, Ріяд аль-Турк і Ареф Даліла зіграли важливу роль в мобілізації руху.[102] Найвідомішими з форумів були Ріад Сеіф і Джамаль аль-Атассі. Дамаська весна завершилась в серпні 2001 року арештами і ув'язненням десятків провідних активістів, які закликали до проведення демократичних виборів і кампаній громадянської непокори.[99] Поновлення діяльності опозиції відбулось в жовтні 2005 року, коли активіст Мішель Кіло спільно з іншими провідними опозиційними діячами створили Дамаську декларацію, в якій піддали критиці сирійський уряд, як «авторитарний, тоталітарний і замкнений» та закликали до демократичних реформ.[103]

Декілька заворушень курдських районах Сирії з 2004 року призвели до зростання напруження обстановки. Того ж року стались антиурядові заворушення в північно-східному місті Камишли. Під час безладів на футбольному матчі, декілька глядачів підняли курдські прапори, і матч перетворився на політичний конфлікт. В жорстокій контр-операції сирійської поліції та зіткненнях між курдськими і арабськими угрупуваннями, принаймні 30 людей було вбито,[104] за іншими даними, кількість загиблих могла досягти до 100 чоловік.[105] Відтоді тривають сутички між курдами та сирійськими службами безпеки.

Родина аль-Асад належить до Алавітів — релігійного відгалуження шиїтського ісламу, до якого входить близько 12% населення Сирії.[106] Вона тримала під жорстким контролем силові відомства Сирії, що породжувало обурення серед деяких мусульман-сунітів,[107] секти, до якої належить близько три чверті населення Сирії.[108] Курдська меншина також була невдоволена правлінням Асадів, та брала участь в протестах.[109] Башар аль-Асад спочатку стверджував, що його держава має імунітет від масових акцій протесту, подібних до тих, які мали місце в Єгипті.[110] Радник Президента Боутаіна Шаабан звинуватив суннітських священнослужителів та проповідників у підбурюванні до повстання сунітів, наприклад в проповіді Юсуфа аль-Карадаві в Досі 25 березня 2012 року.[111] За даними The New York Times, для придушення повстання сирійський уряд покладається «майже повністю» на військові підрозділи, де більшість складають алавіти. Молодший брат Президента, Махер аль-Асад командує Четвертою бронетанковою дивізією, а його швагер, Ассеф Шаукат був заступником міністра оборони.

Права людини[ред.ред. код]

Стан дотримання прав людини в Сирії тривалий час був предметом жорсткої критики з боку міжнародних організацій.[112] Надзвичайний стан діяв в країні з 1963 до 2011 року, силовим відомствам фактично були надані широкі повноваження арештовувати та утримувати під вартою громадян країни.[113] Сирійський уряд пояснив це довготривалою війною з Ізраїлем. Після приходу до влади в 1970 році, Хафез аль-Асад швидко очистив уряд від політичних опонентів та встановив контроль над всіма аспектами сирійського суспільства. Він створив розвинений культ особи та жорстко придушував будь-яку опозицію, найбрутальніше, під час битви за Хаму в 1982 році. Коли після смерті батька в 2000 році Президентом країни став Башар аль-Асад, він висловив сподівання, що сирійський уряд піде на деякі поступки заради лібералізації суспільно-політичних відносин. Цей період став відомий як «Дамаська весна». Проте, вважається, що аль-Асаду не вдалось успішно втілити демократичні зміни, в доповіді Хьюман Райтс Вотч 2010 року зазначено, що йому не вдалося поліпшити стан дотримання прав людини за десять років перебування на посаді Президента.[114] Сирія залишилась під однопартійним правлінням.[113]

Можливість вільного вираження думок і зборів суворо контрольовані в Сирії.[115] Правозахисники та критики уряду зазнавали переслідувань, ув'язнень на необмежений час, страждали від тортур та знаходились у в'язницях в поганих умовах.[115] Хоча аль-Асад дозволив радіостанціям грати західну поп-музику, веб-сайти, такі як Amazon, Facebook, Wikipedia та YouTube були заблоковані до 1 січня 2011 року, коли громадяни отримали право зареєструватися для високошвидкісного Інтернету.[116] Тим не менш, ухвалений в 2007 році закон зобов'язує інтернет-кафе записувати всі коментарі, які залишають користувачі на інтернет-форумах.[117]

В інтерв'ю, опублікованому 31 січня 2011 року аль-Асад заявив, що настав час реформ, що протести в Єгипті, Тунісі та Ємені показали, що на Близький Схід приходить «нова ера», і що арабські правителі мають йти на зустріч запитам народу на політичний та економічний розвиток.[118]

Жінки і національні меншини зазнавали дискримінацію в державному секторі.[115] Тисячі сирійських курдів були позбавлені громадянства в 1962 році, а їхні нащадки залишились в статусі «іноземців» до 6 квітня 2011 року, коли 120 000 з приблизно 200 000 курдів стали громадянами.[119] Оскільки у владних структурах переважають алавіти, аль-Асаду довелось йти на деякі поступки сунітській більшості та іншим меншинам країни.

11 жовтня 2013 р. правозахисна організація Human Rights Watch звинуватила повстанців в Сирії у здійсненні військових злочинів та злочинів проти людяності, зокрема у вбивстві сотень цивільних осіб, захопленні в заручники мирних громадян, зв'язках з терористичним угрупуванням «Аль-Каїда». Правозахисники закликали членів Ради Безпеки ООН передати звіт про військові злочини повстанців в Сирії до Міжнародного кримінального суду.[120]

Повстання і громадянська війна[ред.ред. код]

Початок протестів[ред.ред. код]

Колишній прапор Сирії, який використовували з 1 січня 1932 по 22 лютого 1958 в часи Сирійської республіки, а також з 28 вересня 1961 по 8 березня 1963 в часи Сирійської арабської республіки. В часи правління Баасу (з 1963) цей прапор часто використовували як символ опозиції (зокрема тепер це прапор Вільної сирійської армії).

В порівнянні із заворушеннями, що охопили весь арабський світ, протестна активність в Сирії була досить помірною. Через суворі заходи безпеки, порівняно популярного президента, релігійне розмаїття і побоювання з приводу можливості заколотів, подібних тим, що мали місце в сусідньому Іраку, Аль-Джазіра навіть назвала Сирію «царством тиші».[121]

«Геть Башара аль-А[сада]». Антиурядові графіті належали до перших ознак повстання.

Події почали розгортатись 26 січня 2011 року[122], коли Хасан Алі Аклех Аль-Хасака вчинив акт самоспалення, подібно до того, як Мохамед Боуазізі в Тунісі 17 грудня 2010 року. За словами свідків, самоспалення було проведене «на знак протесту проти сирійського уряду».[123][124] Два дні потому, 28 січня 2011 року, ввечері в Ар-Ракка була проведена демонстрація на знак протесту проти вбивства двох солдатів курдського походження.[125]

3 лютого на сайтах соціальних мереж Facebook і Twitter 4-5 лютого були оголошені сирійським «Днем гніву». Однак, в середині країни протести провалились.[126] Сотні демонстрантів пройшли в Аль-Хасаці, але сирійські сили безпеки швидко розігнали протест і заарештували десятки учасників.[127] Демонстрація наприкінці лютого навпроти Лівійського посольства в Дамаску проти уряду Муамара Каддафі, котрий сам боровся проти протестів у власній країні, наштовхнулась на жорстоке побиття з боку поліції, яка мала розігнати демонстрацію проти дружнього режиму.[128]

6 березня в місті Дара були заарештовані хлопчики за те, що писали на стінах «люди прагнуть повалення режиму». Наступного дня 13 політичних ув'язнених оголосили голодування на знак протесту проти «політичних арештів та переслідувань», та з вимогою реалізації цивільних і політичних прав. Через три дні десятки сирійських курдів розпочали голодування на знак солідарності з цими ув'язненими.[129] В цей період, критик сирійського уряду, Рібаль аль-Асад, заявив, що настав час Сирії приєднатись до Арабської весни.[130]

Повстання і ескалація протестів[ред.ред. код]

Опозиційна демонстрація в одному з районів Хомса
Контроль території Сирії (постійно оновлюється)

Протести, масові заворушення і зіткнення з поліцією почалися 15 березня із поширенням протестного руху, у великих містах по всій Сирії були проведені демонстрації.[131] В Дамаску натовп з 150 осіб кричав «революція почалася!»[132]

16 березня близько 200 осіб зібралися біля будівлі міністерства внутрішніх справ з вимогою звільнити політичних в'язнів. В містах аль-Хаска, Дара, Дейр-ез-Зор, і Хама на демонстрації вийшли тисячі людей. За повідомленнями дисидентів, стались поодинокі зіткнення з державними службами безпеки. В Дамаску, невелика група з 200 чоловік спонтанно зросла до близько 1500 чоловік. Дамаск не бачив настільки масових виступів з 1980 року.[133][134][135][136][137]

Ці події привели до «П'ятниці гідності» 18 березня, коли великомасштабні протести стались в декількох містах, в тому числі, в Баніасі, Дамаску, аль-Хассакі, Даарі, Дейр аль-Зорі і Хамі. У відповідь, поліція застосувала сльозогінний газ, водяні гармати, палиці, і навіть вогнепальні набої. Щонайменше шестеро були вбиті, багато учасників зіткнення були поранені. Протягом наступних кількох днів сили безпеки розігнали мирну демонстрацію на площі Марджа в Дамаску. 150 учасників демонстрації тримали фотографії членів родин та друзів, ув'язнених режимом. Сили безпеки також вбили декількох людей в Даарі. Ця подія вивела на вулиці тисячі протестувальників. Спроби придушити ці протести тривали декілька днів, в зіткненнях загинуло декілька учасників демонстрацій.[129]

Дара стало епіцентром демонстрацій, які щоденно набирали обертів. Це місто відчувало тиск внутрішніх біженців з північно-східних регіонів, які були вимушені втікати від посухи, посиленої відсутністю державної допомоги постраждалим районам.[138] 25 березня понад 100 000 людей взяли участь в демонстрації, принаймні 20 були вбиті в зіткненнях з поліцією. Протести також поширились на інші міста, в тому числі Хомс, Хаму, Баніяс, Джасем, Алеппо, Дамаск і Латакію. В цілому, було повідомлено про понад 70 загиблих.[139]

В грудні 2012 року очільник сирійської військової поліції генерал Абдулазіз Шалаль втік до Туреччини і перейшов на сторону противників нинішнього президента країни[140].

Застосування хімічної зброї[ред.ред. код]

В березні 2013 року режим Асада був звинувачений у застосуванні хімічної зброї при штурмі Алеппо. Наприкінці березня, розвідувальні служби Великобританії, Франції, Ізраїлю та Сполучених Штатів оприлюднили повідомлення про застосування хімічної зброї[141]. Розвідувальні служби Сполучених штатів повідомили, що результати аналізу крові декількох осіб, які начебто перебували в місті під час штурму, показали ознаки застосування зарину[142].

Однак, під час візиту до Москви, міністр інформації Сирії Омран аль-Зобі заперечив наявність хімічної зброї у сирійських військових, а також заперечив використання такої зброї сирійськими військовими[141].

В інтерв'ю телеканалу Аль-Арабія 27 квітня 2013 року перебіжчик з Сирійської армії бригадний генерал Захер Аль-Сакет заявив, що сирійські військові мають в своєму розпорядженні хімічну зброю, яка була спочатку отримана від Радянського Союзу, а потім виготовлялась і в місцевих умовах. Режим застосував ірританти (сльозогінний газ, тощо) для розгону демонстрацій. Латальні хімічні агенти були використані в 13 випадках, востаннє, це сталось в Утайбах. Зарин був використаний тричі[143].

В інтерв'ю Шведському телебаченню 6 травня 2013 року член комісії ООН з розслідування порушення прав людини в Сирії Карла дель Понте заявила, що існують сильні підозри щодо застосування зарину повстанцями. Однак, досі бракує беззаперечних доказів а також не виключена можливість використання хімічної зброї проурядовими військами[144]. Через декілька днів, 6 травня, від імені комісії була поширена заява про те, що досі не зроблено остаточного рішення з приводу застосування хімічної зброї в Сирії[145][146].

5 червня 2013 міністр зовнішніх справ Франції Лоран Фабіус виступив з заявою, що результати хімічних аналізів зразків матеріалів, отриманих із Сирії, не залишають жодних сумнівів у тому, що режим Асада та його прибічники застосували хімічну зброю, а саме, зарин. Речник міністерства зовнішніх справ Великобританії підтвердив наявність доказів застосування зарину[147].

6 червня 2013 міністр зовнішніх справ Росії Сергій Лавров заявив, що питання хімічної зброї стало предметом спекуляції і провокації для виправдання можливого іноземного військового втручання у протистояння в Сирії.[148]

13 червня 2013 старший радник з національної безпеки президента США Барака Обами Бен Родс повідомив, що за оцінками США, 100–150 людей постраждали у групових нападах з ймовірним використанням хімічної зброї. Розвідка США після інтенсивних досліджень припускає що хімічна зброя використовувалася військами Асада у Сирії у невеликих масштабах. Бен Родс також повідомив, що президент Обама вирішив розширити військову підтримку та озброєння сирійської опозиції.[149]

15 червня 2013 глава МЗС Росії Сергій Лавров заявив, що дані США про застосування хімічної зброї владою Сирії не відповідають суворим експертним вимогам організації по забороні хімічної зброї, зокрема не було контролю за пробами крові, сечі, грунту, одягу на всьому шляху проходження від місця узяття проб до лабораторії. Також Лавров висловив сумніви в застосуванні сирійською владою хімічної зброї, пославшись на відсутність переконливих доказів.[150]

З 18 по 31 серпня 2013 року на запрошення уряду в Сирії перебувала інспекція ООН, для розслідування повідомлень про використання хімічної зброї сирійськими опозиціонерами[151][152]. 21 серпня 2013 року з'явились повідомлення про вірогідне застосування у передмісті Дамаска — Східній Гуті отруйного газу зарин. Опозиція звинуватила у використанні хімічної зброї сирійську владу[153]. Уряд Асада заперечив свою причетність до хімічної атаки, і поклав відповідальність за неї на пов'язаних з опозицією іноземних найманців[154] та західні країни[155]. Також сирійський уряд звернувся до ООН з проханням розслідувати дані про нові хіматаки повстанців, що стались 22, 24 та 25 серпня 2013 року на околицях Дамаску[156]. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун повідомив, що аналіз матеріалів, зібраних в Сирії експертами ООН з хімзброї, може зайняти два тижні[157]. Попри відсутність достовірного підтвердження факту застосування хімічної зброї та хто саме її застосував, США розпочали підготовку до військової інтервенції в Сирію[158][159]. Німеччина[160], Великобританія[161], Китай[162], Росія[163], Україна[164], ряд інших країн а також НАТО[165] відмовились від військового втручання в конфлікт. 2 вересня уряд Сирії звернувся в ООН з проханням зупинити військову агресію США[166].

9 вересня міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров запронував варіант вирішення проблеми мирним шляхом через передачу хімічної зброї міжнародній спільноті, який підтримав Барак Обама, заявивши, що за такого розвитку подій військові удари по Сирії будуть відкладені[167].

Вплив на сусідні країни[ред.ред. код]

Ліван[ред.ред. код]

Громадянська війна в Сирії спричинила протистояння у Лівані: більшість ліванських шиїтів підтримують режим Башара аль Асада, який належить до алавитів — відгалуження у віросповіданні шиїтів. Суніти Лівану підтримують сирійських повстанців, більшість із яких суніти[168].

Вбивство у п'ятницю, 18 жовтня 2012 р. в Бейруті високопоставленого генерала, суніта Віссама аль-Хасана, противника чинного сирійського уряду, сприяло сплеску насильства в Лівані у вихідні. Багато ліванських політиків звинуватили Сирію у причетності до вбивства. Крім цього, обурені демонстранти після похорон аль-Хасана у неділю, 21 жовтня, спробували штурмувати урядовий палац, але були відкинуті урядовими військами[168].

Після невдалої спроби демонстрантів штурмувати палац уряду, спалахнуло серйозне протистояння між прихильниками та противниками сирійського президента у Лівані. Запеклі перестрілки відбулися на південно-західній околиці Бейрута[168].

Протягом ночі з неділі на понеділок суніти та шиїти Бейрута зіткнулися у двох районах міста. Крім цього, зіткнення сталися у північному місті Триполі, а також у містах між Бейрутом та містом Сидон на півдні. За словами очевидців, у Бейруті демонстранти використали вогнепальну зброю, а також гранатомети. У Триполі було відправлено десятки солдатів для відновлення порядку. Військові встановили у місті пропускні пункти, проводять обшук автомобілів, запроваджено перевірку документів[168].

У зіткненнях між ліванськими прихильниками та противниками режиму сирійського президента Башара Асада загинуло щонайменше двоє осіб та більш як 12 поранено. Побоювання про поширення громадянської війни з Сирії до Лівану посилюються[168].

Туреччина[ред.ред. код]

У відповідь на запит турецького уряду, три країни НАТО — Німеччина, Нідерланди та США — погодились розмістити 6 батарей комплексів протиповітряної оборони Петріот у трьох містах на півдні Туреччини[169]. Німеччина розмістить свої підрозділи у місті Кахраманмараш, Нідерланди — у Адані, а Сполучені Штати — у Газіантепі.

Іноземне втручання[ред.ред. код]

Конфлікт в Сирії часто сприймають як частину прихованої війни між сунітськими державами, такими як Саудівська Аравія, Туреччина і Катар, які підтримують сунітів під проводом опозиції, та Іраном і Хізбаллою в Лівані, які підтримують про-урядові сили алавітів.[170][171]

В лютому 2012 року міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле попередив, що посередницька війна в Сирії може «призвести до такої конфронтації, що в неї може бути втягнуті Москва і Пекін».[172] Перед від'їздом на саміт G8 2012 року прем'єр-міністр Росії Дмитро Медведєв попередив, що «дії, які підривають державний суверенітет» можуть призвести до «повномасштабної регіональної війни» і навіть до «застосування ядерної зброї».[173] Державні установи Сирії щільно пов'язані з режимом,[174] тому дослідник з інститут Brookings, пославшись на досвід Іраку, застеріг від негайної чистки всіх баасистів із влади.[175]

28 квітня 2012 року армія Лівану затримала судно «Lutfallah II», яке перевозило зброю з Лівії сирійським повстанцям[176]

Reuters припустив, що ймовірність введення до Сирії британського спецназу постійно зростає, пославшись на непідтверджені повідомлення ізраїльського сайту, що розміщені в Туреччині загони SAS провели секретні операції на території Сирії 26 червня 2012 року.[177] В липні 2012 року, Швейцарія припинила експорт зброї до ОАЕ після того, як з'ясувалося, що ця зброя потрапляє в руки опозиції.[178] Швейцарія ухвалила це рішення невдовзі після того, як представник ООН Наві Піллей закликав терміново припинити поставки зброї до урядових і опозиційних сил аби запобігти «подальшій мілітаризації» конфлікту.[179] Директор Центру Сабана по близькосхідній політиці раніше стверджував, що, хоча «безконтрольна мілітаризація перетворить сирійське повстання у ширший конфлікт, який може привернути джихадистів та інших екстремістів з усього мусульманського світу», мілітаризація неминуча, і тому США повинні сприяти і спрямовувати її.[180] В лютому 2012 року Марк Лінч стверджував протилежне: «Малоймовірно, щоб поставки зброї ззовні наблизили баланс сил, ймовірніше, вони лише провокуватимуть ескалацію напруження з боку сирійських сил безпеки».[181] Лінч мав рацію: за даними сирійської Національної ради, потужніші повітряні та артилерійські удари після березня 2012 були мали стати відповіддю на поліпшене озброєння, координацію і тактики серед опозиційних сил, які прибули з арабських країн через територію Туреччини.[182] У червні Amnesty International заявила, бойові дії навесні досягли "рівня та інтенсивності неміжнародного збройного конфлікту ",[183] :10 у той час як глава ООН з підтримки миру, Ерве Ладсу сказав, що країна наразі перебуває в стані «громадянської війни»,[184] , в липні, глава місії спостереження ООН в Сирії, генерал Роберт Муд, попередив, що насильство досягло «безпрецедентного рівня»,[185] високий представник ЄС з питань зовнішньої політики Кетрін Ештон зазначила, що рівень насильства і кількість жертв зросли до «неймовірного рівня» в порівнянні з попередніми тижнями.[186] Невдовзі після того, на конференції в Парижі, представники країн Заходу та сунітських країн оголосили, що збираються «істотно збільшити» допомогу сирійській опозиції.[187] Як повідомляється, випадки насильства з боку опозиції стривожили деяких мирних демонстрантів та активістів, які першими взяли участь в повстанні.[188]

Бомбардування ізраїльськими військами території Сирії[ред.ред. код]

30 січня 2013 року ізраїльські військові літаки вторглися у сирійський повітряний простір та завдали авіаудару по об'єктах на території Сирії. Влада Сирії заявила, що літаки розбомбили науково-дослідницький центр неподалік села Джамрая, поблизу провінції Дамаск. В результаті авіанальоту дві людини були вбиті, п'ятеро отримали поранення. Будівля центру і одна з сусідніх будівель були повністю знищені.[189] Сирія подала ООН офіційну скаргу на повітряний удар Ізраїлю по науково-дослідницькому центрові біля Дамаска. МЗС Сирії зауважило, що Ізраїль грубо порушив умови припинення вогню та угоди про роз'єднання військ від 1974 року.[190] [191] Офіційні джерела в Ізраїлі повідомили, що головною ціллю атаки був транспортний конвой, що, згідно з розвідувальними даними, мав передати ракети ЗРК «Бук» (класифікація НАТО SA-17 «Гризлі») ліванському радикальному руху Хізбалла.[192] МЗС Росії у своєму зверненні зауважило, що наліт ВПС Ізраїлю на об'єкт під Дамаском є неспровокованими ударами по цілях на території суверенної держави, що грубо порушує Статут ООН.[193]

Наступні авіаудари стались 3 та 5 травня 2013 року. За словами анонімних представників уряду Ізраїлю, удари були нанесені по складах керованих ракет іранського виробництва Фатех-110.[194][195] Перший удар був завданий по складах аеропорту Дамаска, другий — по дослідницькому центру «Джамрая» на околицях Дамаска.[196][197] Заступник голови МЗС Сирії Фейсал Мекдад назвав авіаудари ВПС Ізраїлю з сирійської території «оголошенням війни» та показником союзу Ізраїлю з ісламськими терористами. Сирійське МЗС надіслало листа до Ради Безпеки ООН, в якому йшлось, що «ізраїльська агресія призвела до загибелі і поранень кількох осіб і масштабних руйнувань».[198]Атаки Ізраїлю також засудили Єгипет та Ліга Арабських держав.[199]

5 липня 2013 року Ізраїль завдав ракетного дару по збройних складах в головному портовому місті Сирії Латакії. Удар було здійснено з ізраїльського підводного човна класу «Дельфін», вірогідно було знищено 50 протикорабельних ракет «Яхонт П-800»[200][201]. За інформацією джерел каналу RT під час ракетних ударів по Сирії Ізраїль використовував військову базу на території Туреччини [202].

Підтримка опозиції[ред.ред. код]

Туреччина надавала притулок сирійським дисидентам. Сирійські опозиційні активісти зібрались в травні 2012 року в Стамбулі для обговорення можливості змінити режим,[203] також в Туреччині знаходиться голова Вільної сирійської армії полковник Ріад аль-Асад.[204][205] Туреччина стала дедалі більш ворожою до уряду Асада, та сприяла консолідації опозиційних фракцій. Починаючи з травня 2012 року, деякі опозиційні сирійські бійці пройшли тренування та отримали зброю від турецької розвідки.[206]

Деякі країни розірвали відносини з урядом Асада, серед них: країни Перської затоки, Лівія, Туніс,[207] Великобританія, Іспанія, Туреччина, США та Бельгія.[208] Канада закрила візовий відділ, але залишила посольство в Дамаску.[209]

1 листопада 2011 року НАТО заявило, що не збирається брати участь у військових діях в Сирії, після завершення кампанії тривалістю сім місяців в Лівії.[210]

В липні 2012 року уряд США надав неурядовим організаціям під назвою «сирійська група підтримки» ліцензію на фінансування сирійської озброєної опозиції.[211] З листопада 2012 року на американських військових базах в Йорданії та Туреччині оперативники ЦРУ і американські спецназівці таємно тренували бійців сирійської опозиції використовувати протитанкові і зенітні засоби.[212]

Сунітське ісламістське угруповання Хізб ут-Тахрір висловило підтримку сирійській опозиції,[213] як і член ХАМАС, прем'єр-міністр Гази Ісмаїл Ханія[214], хоча лідер ХАМАС Салах аль-Бардавіль додав, що це зовсім не означає розрив зв'язків з урядом Асада.[215] Заяви Бардавіля суперечать численним витокам з його угрупування про готовність евакуації з Сирії та про зменшення присутності в країні.[216] Сирійське відділення Братів-мусульман надало активну підтримку.[182]

Аль-Каїда та пов'язані з нею організації опозиційні Асау. Представники США вважають, що Аль-Каїда в Іраку провела теракти проти урядових військ,[217] а лідер аль-Каїди Айман аль-Завахірі засудив Асада.[218] 23 квітня, один з лідерів ФАТХ аль-Іслам, Абдель Гані Джоухар, загинув у битві за Аль-Кусайр, коли він підірвався при виготовленні бомби.[27] Член бригади Абдалла Аззам в Лівані зізнався, що його група направила бійців до Сирії, в той час як група начебто пов'язана з аль-Каїдою, що називає себе Фронт аль-Нусра взяала на себе відповідальність за теракт 6 січня 2012 року в центральному районі Дамаску аль-Мідан, в якому загинули 26 людей, більшість з яких були цивільними особами,[219] а також за вибух закладеної у вантажівку бомби, яка вбила 55 людей і поранила 370. Лідери джихадистів та джерела в розвідці повідомляють, що іноземні бойовики почали потрапляти до Сирії тільки в лютому 2012 року.[220] У травні 2012 року, посланник Сирії до ООН Башар Джаафарі заявив, що десятки іноземних бойовиків з Лівії, Тунісу, Єгипту, Великобританії, Франції, інших країн були захоплені або вбиті, і закликав Саудівську Аравію, Катар і Туреччину припинити «підтримувати збройне повстання».[221][222] Лідери джихадістів та джерела в розвідці повідомляють, що іноземні бойовики стали потрапляти до Сирії тільки в лютому 2012 року.[220] У червні повідомлялося, що сотні іноземних бойовиків, багато з них пов'язані з аль-Каїдою, поїхали до Сирії для боротьби проти Асада.[223] В липні міністр закордонних справ Іраку знову попередив, що члени аль-Каїди в Іраку шукали притулку в Сирії і їдуть туди для боротьби з режимом.[185] На запитання, чи будуть Сполучені Штати озброювати опозицію, Хілларі Клінтон висловила побоювання, що ця зброя може потрапити в руки аль-Каїди і ХАМАС.[224]

Важливий маршрут доставки допомоги був відкритий навесні 2012 року, коли Саудівська Аравія і Катар оголосили про початок передачі зброї та грошей опозиції.[225][226][227][228]. Пол Салем, директор близькосхідного центру Carnegie в Бейруті, і Еміль Хокаєм з міжнародного інституту стратегічних досліджень стверджували, що ця підтримка навряд чи матиме вирішальний вплив.[227][229] Також був перехоплений човен з Лівії, який начебто прямував із зброєю на борту для сирійських повстанців.[230] Відповідно до витоків електронної пошти Сирійської національної ради, які потрапили до Аль-Ахбар , підтримка Саудівської Аравії мала негативні наслідки та посилила розбіжності опозиції в Хомсі.[231]

Згідно з інтерв'ю сирійського високопосадовця, поширеним абхазьким інформаційним агентством Анна, колишні члени Визвольної армії Косово борються в Сирії на боці сирійської опозиції. Він зазначив, що сирійська армія вбила 400 повстанців, в тому числі з Косова. Сирійський чиновник заявив, що всі вбиті косовари були членами Армії визволення Косово.[232]

Протягом 2012 року уряд Канади витратив 5,3 мільйони доларів на підтримку сирійської опозиції, зокрема на пропагандистські цілі (закупівлю телекомунікаційного обладнання, навчання журналістів та блогерів)[233].

13 червня 2013 року, після того як Рада національної безпеки США припустила[234] застосування збройними формуваннями лояльними Башару аль-Асаду хімічної зброї Президент США Барак Обама видав наказ розпочати поставки озброєння поміркованим частинам повстанців.[235]

22 червня 2013 року на зустрічі міністрів закордонних справ держав групи «Друзі Сирії» в Досі прийнято рішення надати негайну збройну допомогу загонам, які воюють з Сирійською Арабською Армією Башара Асада. Її постачатимуть напряму через військове командування повстанців.[236]

15 липня 2013 року пакістанський терористичний рух Талібан повідомив, що у відповідь на запит Аль Каїди, перший загін зі 150 бойовиків-талібів прибув в Сирію для ведення бойових дій проти сирійської армії, вони вже створили на місці свої табори та командні центри, будуть діяти під проводом Аль Каїди, в подальшому заплановано збільшення кількості бойовиків[237].

4 вересня 2013 року Держсекретар США Джон Керрі заявив, що арабські країни запропонували взяти на себе витрати по широкомасштабній військовій інтервенції США в Сирію[238].

Підтримка уряду Сирії[ред.ред. код]

Згідно з даними опитувань станом на початок вересня 2013 р., 51% американців[239], 71% британців[240], 63% німців та 64% французів[241] висловилися проти військового втручання до Сирії. Ще більше громадян висловилися проти участі своїх держав у військовому втручанні до Сирії: 77% німців та 68% французів висловилися проти військового втручання своїх держав до Сирії.

Росія[ред.ред. код]

У січні 2012 року Х'юман Райтс Вотч піддала критиці Росію за «повторення помилок урядів західних країн» через «помилкову» підтримку Асада.[242] Amnesty International, через застосування сирійським урядом військових гелікоптерів, піддала критиці Росію за «відверту зневагу до людяності».[243] Хьюман райтс вотч попередила листом російську державну компанію Рособоронекспорт, що, за міжнародним правом, «поставки зброї до Сирії, коли там тривають злочини проти людяності, можуть означати співучасть у скоєні цих злочинів», і закликала уряди і компанії по всьому світу зупинити підписання нових контрактів і розглянути питання про призупинення поточної угоди з російськими компаніями.[244] Незабаром після цього, однак, США придбали гелікоптери Мі-17 у Рособоронекспорту на сотні мільйонів доларів.[245] Росія зацікавлена, зокрема, в доступі до порту в Тартусі, де знаходиться єдина військова база за межами колишнього СРСР і, отже, основне джерело впливу в східній частині Середземного моря.[246] Провідний російський аналітичний центр «Центр аналізу стратегій і технологій», натомість, вважає значення порту в Тартусі перебільшеною, а підтримку сирійського уряду Росією «ірраціональною».[247] В липні 2012 року, проте, В'ячеслав Дзіркалін, заступник директора Федеральної служби Росії з військово-технічного співробітництва, оголосив про припинення поставки озброєнь.[248] Спільна група з 10 російських військових кораблів і такою ж кількість кораблями супроводу на чолі з протичовновим есмінцем та десантним кораблем з десантом на борту увійшли до Середземного Моря. Ця група була розгорнута під час ескалації бойових дій в Сирії та оголошенням США можливості «посилити» свої зусилля «за межами Ради Безпеки». Британські, французькі та американські ВМС планують відправити більшу кількість кораблів в Східне Середземномор'я восени на військово-морські навчання.[249] У липні 2012 року віце-адмірал. Віктор Чирков що у випадку атаки, російська база буде вимушена евакуюватись.[250]

У вересні 2013 року американське видання «The Washington Post» поширило інформацію, що Росія здійснює поставки зброї сирійським урядовим військам через український порт Октябрськ, який контролюється Росією[251].

Іран[ред.ред. код]

Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї висловив підтримку сирійському уряду.[252] The Guardian повідомляє, що іранський уряд допомагає Уряду Сирії поставками обладнання.[253] The Economist відзначив, що Іран в лютому 2012 року направив уряду Сирії 9 мільярдів доларів США для послаблення наслідків західних санкцій.[254] Також Іран поставляє паливо і відправив два військових кораблі до сирійського порту як демонстрацію сили і підтримки.[255]

Президент США Барак Обама і посол США до ООН Сьюзан Райс звинуватили Іран в таємному пособництві Асаду в його зусиллях по придушенню протестів,[256] і були повідомлення сирійських протестувальників про те, що деякі працівники служб безпеки розмовляють перською.[257] Місто Забадані життєво важливе для Асада та Ірану оскільки, принаймні ще наприкінці червня 2011 року, місто служило іранській революційній гвардії «логістичним вузлом для поставок Хізбаллі».[258]

За даними комітету ООН травня 2012 року, Іран поставляє до Сирії зброю попри заборону експорту зброї з Ісламської республіки. Турецька влада захопила на своєму кордоні ящики і вантажівки в лютому 2012 року, у тому числі з автоматами, кулеметами, вибухівкою, детонаторами, та 60 мм і 120 мм мінами для мінометів, та іншим устаткуванням. Вважалося, що вони були призначені для сирійського уряду. Через кілька годин після того до Washington Post потрапила секретна доповідь, де було вказано, що сирійські опозиційні бійці стали отримувати краще озброєння оплачене країнами Перської затоки та, частково, поставлене при підтримці США.[4] Доповідь розглядала три великих незаконних поставки іранської зброї в минулому році і заявила, що «Іран продовжує ігнорувати міжнародне співтовариство незаконними поставками зброї. Два випадки стосувались (Сирія), як і в більшості випадків перевірки Групою під час свого попереднього мандата, підкресливши, що Сирія продовжує залишатися центральним учасником незаконних поставок іранської зброї.»[259]

У березні 2012 року, анонімне джерело в американській розвідці повідомило про сплеск іранських поставок зброї та іншої допомоги для сирійського уряду. Іранські служби безпеки також нібито були відправлені в Дамаск для надання допомоги поставкам. Інший високопоставлений американський чиновник повідомив, що члени основної служби розвідки Ірану, міністерства розвідки і безпеки, допомагають сирійськими колегами, відповідальним за придушення повстання.[260] Більше анонімних джерел були названі ООН в травні 2012 року, для підтвердження того, що зброя рухається в обох напрямках між Ліваном і Сирією, а також припустило, що зброю привезена з Лівану була використана для озброєння опозиції.[261] Сплеск поставок іранської зброї, швидше за все, був відповіддю на сплеск поставок зброї та боєприпасів повстанцям з країн Перської затоки, який був зафіксований невдовзі до того.[182]

За словами американського журналіста Женів Абдо, іранський уряд надав уряду Сирії технології для контролю електронної пошти, мобільних телефонів і соціальних медіа. Іран створив ці технології у відповідь на протести 2009 року і витратив мільйони доларів на створення «кібер-армії», що дозволяє відстежувати дисидентів в Інтернеті. Технології моніторингу Ірану вважається одними з найскладніших в світі, які поступаються, мабуть, лише Китаю.[252] 24 липня 2012 року командир Іранської революційної гвардії Масуд Джазеєрі заявив, що Іран не дозволить успішно втілити ворожі плани зміни політичної системи Сирії.[262]

Інші країни[ред.ред. код]

За словами високопоставленого чиновника з іранської революційної гвардії, члени Хизбалли взяли участь в боротьбі на землі проти опозиції в Дамаску і в битві за Забадані.[9]

Китай та Росія наклали вето на резолюцію Ради Безпеки ООН. Кореспондент Jerusalem Post Орен Кесслер повідомив, що Пекін скористався правом вето в інтересах збереження зв'язків з Росією.[263] В доповіді Ради безпеки ООН в травні 2012 року Китай був названий транзитним центром для незаконних поставок зброї з Північної Кореї, слідчі ООН розслідували повідомлення про поставки цієї зброї сирійському уряду.[264]

В лютому 2012 року були поширені повідомлення, що уряд Уго Чавеса постачає дизельне пальне на десятки мільйонів доларів в Сирію, яке може бути використане для заправки танків.[265] Наступного місяця, при підготовці третьої поставки, Венесуела підтвердила намір подальших поставок дизеля до Сирії.[266] The Wall Street Journal отримав документи, які свідчили про те, що в липні 2012 готувалась четверта велика поставка дизеля: «операція має таку структуру, яка би полегшила тиск на валютні резерви Сирії». В документі також зазначено, що навіть «політична опозиція в Сирії розділена з питання заборони поставки енергоносіїв в країну. Опозиція воліла б бачити, як у танків Асада закінчується паливо, вона також побоюється, що відсутність палива так само може підірвати політичну та збройну опозицію в Сирії».[267] Президент Венесуели Уго Чавес відкрито висловив підтримку уряду Асада.[268][269]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Kurds Give Ultimatum to Syrian Security Forces
  2. «Iraqi Kurdistan training Syrian Kurds». Al Akhbar. 31 July 2012. Процитовано 31 July 2012. 
  3. Заман. 27 July 2012.  Проігноровано невідомий параметр |http://www.todayszaman.com/newsDetail_getNewsById.action?newsId= (довідка)
  4. а б «Iran 'sending arms to Syria despite ban' ». Al Jazeera English. 2012-05-17. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-05-17. 
  5. Syrian army being aided by Iranian forces
  6. Iranian Guards, Mahdi Army troops enter Syria's Druze Mountain
  7. [1]
  8. а б в г Wright, Nate; Hider, James (17 February 2012). «Syrian regime 'importing snipers' for protests». The Australian. Процитовано 17 May 2012. 
  9. [2]
  10. [3]
  11. РФ поставляет оружие в Сирию на законных основаниях — замглавы МИД РФ. ria.ru. 14/05/2012
  12. ООН: КНДР продает оружие Сирии. azattyq.org. 18.05.2012
  13. Венесуэла подтверждает факт поставки в Сирию топлива — министр нефти. ria.ru. 01/03/2012
  14. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок worldtribune1 не вказаний текст
  15. «Syrian Rebels Plot Their Next Moves: A TIME Exclusive». TIME. 11 February 2012. Архів оригіналу за 5 December 2012. 
  16. а б Fitzgerald, Mary (28 July 2012). The Irish Times http://www.irishtimes.com/newspaper/world/2012/0728/1224320949538.html Пропущений або порожній |title= (довідка). 
  17. а б в Schmitt, Eric (21 June 2012). «C.I.A. Said to Aid in Steering Arms to Syrian Opposition». The New York Times. Процитовано 4 July 2012. 
  18. а б Justin Vela (13 June 2012). «Exclusive: Arab states arm rebels as UN talks of Syrian civil war». The Independent (London). Процитовано 8 July 2012. 
  19. а б Abouzeid, Rania (22 June 2012). «Opening the Weapons Tap: Syria’s Rebels Await Fresh and Free Ammo». World.time.com. Процитовано 8 July 2012. 
  20. Libya rebels move onto Syrian battlefield — CNN
  21. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок fighterstrickle не вказаний текст
  22. а б Jaber, Hala (17 February 2012). «Sunni fighters bring jihad across border». The Australian. Процитовано 8 July 2012. 
  23. Iraq says al-Qaida fighters flowing into Syria
  24. TIME Exclusive: Meet the Islamist Militants Fighting Alongside Syria's Rebels
  25. Al Qaeda Taking Deadly New Role in Syria Conflict
  26. а б «Lebanon's Most Wanted Sunni Terrorist Blows Himself Up in Syria». LB: Yalibnan.com. 2012-04-23. Архів оригіналу за 2012-07-24. Процитовано 2012-05-17. 
  27. Al-Qaeda tries to carve out a war for itself in Syria
  28. Arab Islamist fighters eager to join Syria rebels
  29. Syria rebels see future fight with foreign radicals
  30. [4]
  31. Karadsheh, Jomana (28 July 2012). «Libya rebels move onto Syrian battlefield». CNN. Процитовано 28 July 2012. 
  32. More Kurdish Cities Liberated As Syrian Army Withdraws from Area
  33. http://web.archive.org/web/20140129083721/http://www.google.com/hostednews/afp/article/ALeqM5gtkInEzwWbqoAc5rB8YjKot8Or-A?docId=CNG.d5f1d6f398b0170d098b3ce0afb1ae34.4a1&hl=en
  34. http://www.theaustralian.com.au/news/world/hezbollah-trained-squad-to-lead-battle-for-aleppo/story-fnb64oi6-1226664682418
  35. http://www.theguardian.com/world/2013/mar/14/iran-hezbollah-force-syrian-regime
  36. http://blogs.telegraph.co.uk/news/concoughlin/100219439/assad-might-yet-win-in-syria-thanks-to-irans-revolutionary-guards/
  37. www.thetimes.co.uk/tto/news/world/middleeast/article3560184.ece
  38. http://www.timesofisrael.com/hezbollah-sent-5000-fighters-to-help-assad-daily-reports/#comments
  39. http://www.timesofisrael.com/hezbollah-sent-5000-fighters-to-help-assad-daily-reports/#comments
  40. http://www.businessinsider.com.au/graphic-the-most-accurate-breakdown-of-the-syrian-rebels-2013-9
  41. http://www.independent.co.uk/news/world/middle-east/turning-the-tide-six-syrian-rebel-groups-join-forces-to-counter-rise-of-alqaida-8957727.html
  42. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок SOHR не вказаний текст
  43. 19 killed in Dec. 2011,[5] 1 killed in Jan. 2012 in Daraa, [6] 4 killed in Qusayr Feb. 2012,[7] 11 killed in Damascus suburbs of Maidya in 2012,[8] 7 killed in Irbin in 2012,[9] 26 killed in Darat Izza, [10] 2 killed in Aleppo, [11] 27 killed in Aleppo (31 July), [12] total of 97 confirmed killed
  44. а б Kelley, Michael (2012-03-08). «Iranian Fighters Are Killing Syrian Troops Who Refuse to Fire On Protesters». Articles.businessinsider.com. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-08. 
  45. а б «Over 120 Hezbollah, Basij fighers killed in Syria, report». LB: Yalibnan.com. 2011-12-09. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-08. 
  46. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок almost11.2C500 не вказаний текст
  47. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Undertorture не вказаний текст
  48. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Violations_Documenting_Center не вказаний текст
  49. Arab Islamist fighters eager to join Syria rebels
  50. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок morethan13000 не вказаний текст
  51. «Syria: France calls for UN to enforce Annan plan». BBC News. 13 June 2012. Процитовано 17 July 2012. 
  52. «UN peacekeeping chief calls Syria conflict a civil war». Fox News. 13 June 2012. Процитовано 17 July 2012. 
  53. «Exclusive: Syria now an "internal armed conflict" – Red Cross». Reuters. 15 July 2012. Процитовано 17 July 2012. 
  54. «Timeline: Syrian uprising». Globalnews. 23 July 2012. Процитовано 29 July 2012. 
  55. «Syria's uprising: From rocks to RPGs». CNN. 29 July 2012. Процитовано 29 July 2012. 
  56. «Syria funeral hit with teargas, protesters wounded: report». Google News. Agence France-Presse. 19 March 2011. Архів оригіналу за 13 October 2013. Процитовано 19 March 2011. 
  57. «Syrian Protests Add to Pressure on Assad Regime». The Wall Street Journal. 23 March 2011. Процитовано 23 March 2011. 
  58. «Video, Syria: Troops Storm Damascus Suburb And Arrest Hundreds Of People». Sky News. 5 May 2011. Процитовано 8 May 2011. 
  59. «Fresh Violence Hits Syrian Town». Al Jazeera. Процитовано 3 May 2011. 
  60. Husain, Nausheen (16 January 2012). «Zabadani, Former Syria Resort, Now Rebel Stronghold». Huffington Post. Процитовано 20 January 2012. 
  61. Oweis, Khaled Yacoub (10 June 2011). «Helicopters open fire to disperse Syrian protesters». Reuters. 
  62. «Syrian Tanks Enter 'Protest Hub' Baniyas». Al Jazeera. Процитовано 8 May 2011. 
  63. «Syrian army tanks 'moving towards Hama'». BBC News. 5 May 2011. Процитовано 20 January 2012. 
  64. «'Dozens killed' in Syrian border town». Al Jazeera. 17 May 2011. Процитовано 12 June 2011. 
  65. «'Defected Syria security agent' speaks out». Al Jazeera. 8 June 2011. Процитовано 21 June 2011. 
  66. Kreitner, Ricky (8 June 2011). «Syrian Army Turned Helicopter Gunships On Defecting Soldiers». Business Insider. Процитовано 21 June 2011. 
  67. «Al Jazeera airs call by defecting Syrian officer». Reuters. 7 June 2011. Процитовано 21 June 2011. 
  68. «Syrian army starts crackdown in northern town». Al Jazeera. Процитовано 12 June 2011. 
  69. Al Arabiya. 21 January 2012 http://english.alarabiya.net/articles/2012/01/21/189650.html Пропущений або порожній |title= (довідка). Процитовано 1 February 2012.  Текст «title-Syrian deserters seize town of Douma northeast of Damascus, scores killed» проігноровано (довідка)
  70. Karouny, Miriam (23 January 2012). «Gunfire, funerals and fear in Syria's protest centre». Homs. Reuters. Процитовано 1 February 2012. 
  71. Karouny, Miriam (26 January 2012). «Outside Syria's capital, suburbs look like war zone». MSNBC (Harasta). Reuters. Процитовано 1 February 2012. 
  72. «France says Russia 'less negative' on Syria U.N. resolution». Agence France-Presse. 1 February 2012. Процитовано 1 February 2012. 
  73. «Syrian Forces Kill 15 as Protests Spread». Blogs.voanews.com. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-02-06. 
  74. «Arab League delegates head to Syria over 'bloodbath'». USA Today. 22 December 2011. Процитовано 20 January 2012. 
  75. «UN says 307 children killed during Syrian crackdown». CBC News. The Associated Press. 2 December 2011. Процитовано 20 January 2012. 
  76. Fahim, Kareem (5 January 2012). «Hundreds Tortured in Syria, Human Rights Group Says». The New York Times. 
  77. Bakri, Nada (25 July 2011). «Draft Reform Law in Syria Fails to Mollify Protesters». New York Times. 
  78. а б MacFarquhar, Neil (12 Novermber 2011). «Arab League Votes to Suspend Syria». The New York Times. Процитовано 12 November 2011. 
  79. «EU condemns 'unacceptable' repression in Syria». Middle East Online. 22 March 2011. Процитовано 22 March 2011. 
  80. «UN chief slams Syria's crackdown on protests». Al Jazeera. 18 March 2011. 
  81. Oweis, Khaled Yacoub (14 August 2011). «Tank, navy attack on Syria's Latakia kills 24-witnesses». Reuters. Процитовано 14 August 2011. 
  82. «GCC urges end to Syrian ‘bloodshed,’ calls for reforms». Al Arabiya. 6 August 2011. Процитовано 7 August 2011. 
  83. Blomfield, Adrian (8 August 2011). «Syria unrest: Saudi Arabia calls on 'killing machine' to stop». The Daily Telegraph (London). Процитовано 14 August 2011. 
  84. «Fresh deaths in Syria crackdown». Al Jazeera. 28 August 2011. Процитовано 28 August 2011. 
  85. «Obama Administration Condemns Syrian Violence Against Protests». Bloomberg. 18 March 2011. 
  86. Al-Rashed, Abdul Rahman (15 August 2011). «Abdul Rahman Al-Rashed: Iran condemning Syrian revolution in Egypt». Al Arabiya. Процитовано 15 August 2011. 
  87. «Syria crisis: Iran's Ahmadinejad criticises killings». BBC News. 22 December 2011. Процитовано 20 January 2012. 
  88. «Syrian tanks 'resume shelling' eastern town». Al Jazeera. 25 August 2011. Процитовано 25 August 2011. 
  89. «NATO rules out Syria intervention». Al Jazeera. 1 November 2011. Процитовано 12 November 2011. 
  90. «Russia will not allow military intervention in Syria: FM». Hurriyet Daily News (Abu Dhabi). Agence France-Press. 1 November 2011. Процитовано 12 November 2011. 
  91. Количество сирийских беженцев достигло миллиона человек(рос.)
  92. «U.N. says 93,000 killed in Syrian conflict, fears for Aleppo». Reuters. 2013-06-13. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  93. Gendzier, Irene L. (1997). Notes from the Minefield: United States Intervention in Lebanon and the Middle East, 1945–1958. Columbia University Press. с. 98. Процитовано 13 February 2012. 
  94. Wilson, Scott (25 April 2011). «Syria escalates attacks against demonstrators». The Seattle Times. Процитовано 26 April 2011. 
  95. а б «Protests In Syria Pose Challenges for the U.S.». NPR. Процитовано 15 April 2011. 
  96. Shadid, Anthony (26 April 2011). «International Outcry Grows Over Syria Crackdown». The New York Times. Процитовано 3 May 2011. 
  97. Landler, Mark (26 March 2011). «Chaos in Syria and Jordan Alarms U.S.». The New York Times. 
  98. а б в George, Alan (2003). Syria:Neither Bread nor Freedom. New York, NY: Zed Books. с. 56–58. ISBN 1-84277-213-9. 
  99. European World Year Book 2004 2. Europa Publications. 2004. с. 4056. 
  100. No Room to Breathe: State Repression of Human Rights Activism in Syria // Human Rights Watch, 19 (October 2007) (6) С. 8–13. Процитовано 5 July 2011.
  101. «Syria Smothering Freedom of Expression: the detention of peaceful critics». Amnesty International. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2011-07-05. 
  102. «The Damascus Declaration for Democratic National Change». 15 October 2005. Процитовано 2011-07-05. 
  103. Brandon James The PKK and Syria's Kurds // Terrorism Monitor, 5 The Jamestown Foundation (21 February 2007) (3). Процитовано 1 February 2012.
  104. Isseroff, Ami (2004-03-24). «Kurdish agony – the forgotten massacre of Qamishlo». MideastWeb. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-02-16. 
  105. Heneghan, Tom (23 December 2011). «Syria's Alawites are secretive, unorthodox sect». Reuters. Процитовано 1 July 2012. 
  106. Worth, Robert F. (24 April 2011). «Syrian Crisis Tests the Mettle of Its Autocratic Ruler». The New York Times (Cairo). Процитовано 22 February 2012. 
  107. «International Religious Freedom Report 2006». US State Department. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-01-01. 
  108. «Syria Kurd leader vows to keep up democracy struggle». The Jerusalem Post. 
  109. «Is Syria The Next Egypt?». Fox News. 2 February 2011. Процитовано 20 January 2012. 
  110. «US will not intervene in Syria as it has in Libya, says Hillary Clinton». The Guardian (London). 27 March 2011. Процитовано 22 February 2012. 
  111. «World Report 2010 Human Rights Watch, World Report 2010», с. 555.
  112. а б «Syria». Amnesty International. 2009. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-02-01. 
  113. Black, Ian (16 July 2010). «Syrian human rights record unchanged under Assad, report says». The Guardian (London). 
  114. а б в Human Rights Watch, Всесвітній доповідь за 2005 рік Події 2004 року Хьюман Райтс Вотч 2005 року. ISBN 1-56432-331-5.
  115. «Red lines that cannot be crossed». The Economist. 24 July 2008. 
  116. «Bashar Al-Assad, President, Syria». Reporters Without Borders. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  117. «Interview With Syrian President Bashar al-Assad». The Wall Street Journal. 31 January 2011. Процитовано 31 January 2011. 
  118. «Stateless Kurds in Syria granted citizenship». CNN. 7 April 2011. Процитовано 13 November 2011. 
  119. «Human Rights Watch: повстанці в Сирії вбивають мирне населення та захоплюють заручників». Майдан. 2013-10-11. 
  120. «Syria: 'A kingdom of silence'». Al Jazeera. Процитовано 12 February 2011. 
  121. «أبرز محطات الثورة السورية خلال الأيام الماضية.wmv». Al Jazeera. 24 April 2011. Процитовано 2 November 2011. 
  122. «Information on the death of a young man who burned himself in Al Hasakah». free-syria.com. Процитовано 2011-01-30. 
  123. «Syrian suicider is «Hasan Ali Akleh». Damascus has banned a demonstration in support of Egypt». Middle East Transparent. Процитовано 30 January 2011. 
  124. «Demonstration in Ar-Raqqa, Syria». free-syria.com. Процитовано 2011-01-30. 
  125. «'Day of Rage' Protest Urged in Syria». MSNBC. Процитовано 3 February 2011. 
  126. «Demonstration on the day of anger in Hasaka and Syrian authorities arrested dozens». free-syria.com. Процитовано 2011-02-15. 
  127. Williams, Lauren (24 February 2011). «Syria clamps down on dissent with beatings and arrests». The Guardian (London). Процитовано 24 February 2011. 
  128. а б Iddon, Paul (30 July). «A recap of the Syrian crisis to date Read more: http://www.digitaljournal.com/article/329590#ixzz22VFvWugT». Digital Journal. Процитовано 3 August 2012. 
  129. «Is Syria the next domino?». Al Jazeera. Процитовано 6 March 2011. 
  130. «Middle East unrest: Syria arrests Damascus protesters». BBC News. 16 March 2011. Процитовано 19 April 2011. 
  131. «In Syria, Demonstrations Are Few and Brief». New York Times. 16 March 2011. Процитовано 3 August 2012. 
  132. «Fresh Protests Erupt in Syria». theepochtimes.com. Процитовано 15 March 2011. 
  133. «السوريون يكسرون جدار الخوف بالتظاهر في قلب دمشق». Al Arabiya. Процитовано 15 March 2011. 
  134. «ردّدوا هتافات تدعو لمحاربة الفساد وفتح باب الحريات». Al Arabiya. Процитовано 15 March 2011. 
  135. «الاف السوريين يثورون في قلب دمشق و المحافظات مطالبين بالحرية». sawtbeirut.com. Процитовано 16 March 2011. 
  136. «مظاهرة شباب الثورة في تركيا». Al Jazeera. Процитовано 16 March 2011. 
  137. Michael Gunning (26 August 2011). «Background to a Revolution». n+1. 
  138. «25 March 2011 Syrian Protests». NOW Lebanon. Agence France-Presse. 25 March 2011. Процитовано 25 March 2011. 
  139. «Очільник сирійської військової поліції перейшов до повстанців». УкрІнформ. 2012-12-26. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  140. а б ADAM ENTOUS (2013-04-25). «U.S. Believes Syria Used Gas». Wall Street Journal. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  141. Noah Shachtman, Spencer Ackerman (2013-03-25). «Syrian Blood Tests Positive for Sarin Gas, U.S. Spies Say». Danger Room. Wired. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  142. «Defecting Syrian Officer Brigadier-General Zaher Al-Saket: I Was Ordered To Use Chemical Weapons». MEMRI. 2013-04-29. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  143. «Syria crisis: UN's del Ponte says evidence rebels 'used sarin'». Middle East. BBC News. 2013-05-06. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  144. «ООН поки тільки готує «остаточні висновки» про використання хімзброї в Сирії». УкрІнформ. 2013-05-07. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  145. «Комиссия ООН по нарушениям прав человека не пришла к «окончательным выводам» об использовании кем-либо химического оружия в Сирии» (російською). Центр новостей ООН. 2013-05-06. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  146. «France's Fabius 'confirms sarin use' by Syria regime». 3013-06-05. Архів оригіналу за 2013-07-21.  Текст « publisher BBC News Middle East » проігноровано (довідка)
  147. «ЛЛавров: Проблема хімзброї у Сирії не може стати приводом для іноземної інтервенції». Корреспондент.net. 2013-06-06. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  148. «США припускають, що в Сирії Асад застосовує хімічну зброю». ВВС. 2013-06-14. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  149. «Лавров назвав дані США про хімзброю в Сирії такими, що "не відповідають експертним вимогам"». NEWSru.ua. 2013-06-15. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  150. . BBC. 29 квітня 2012 http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2013/08/130826_syria_un_attack_dt.shtml.  Пропущений або порожній |title= (довідка)
  151. «Група експертів ООН залишає Сирію». Кореспондент. 31 серпня 2013. 
  152. «Опозиція Сирії заявляє вже про 1300 загиблих від хімічної атаки». Радіо Свобода. 21 серпня 2013. 
  153. «Сирійський телеканал показав виявлені у повстанців хімречовини». УНІАН. 24 серпня 2013. 
  154. «МЗС Сирії: Хімзброя скоро буде використана проти людей в Європі». УНІАН. 28 серпня 2013. 
  155. «Сирія просить ООН розслідувати дані про нові хіматаки повстанців». УНІАН. 28 серпня 2013. 
  156. «Генсек ООН: аналіз матеріалів з ​​Сирії займе 2 тижні». УНІАН. 31 серпня 2013. 
  157. «Чи введуть США війська до Сирії?». Німецька Хвиля. 24 серпня 2013. 
  158. «Обама: Рада безпеки ООН нездатна вжити заходів щодо Сирії». Кореспондент. 30 серпня 2013. 
  159. «Чи введуть США війська до Сирії?». Німецька Хвиля. 24 серпня 2013. 
  160. «Великобританія передумала воювати проти Сирії». УНІАН. 30 серпня 2013. 
  161. «Китай продовжує закликати до політичного рішення щодо Сирії». Перший Національний. 30 серпня 2013. 
  162. «Путин просит Обаму подумать о будущих жертвах войны в Сирии». Вести. 31 серпня 2013. 
  163. «Україна виступає проти військового втручання в ситуацію в Сирії – Янукович». Радіо Свобода. 29 серпня 2013. 
  164. «НАТО не втручатиметься в сирійський конфлікт – Расмуссен». Радіо Свобода. 30 серпня 2013. 
  165. «Сирия обратилась за помощью к ООН». Німецька Хвиля. 2 вересня 2013. 
  166. Обама згоден відкласти удари по Сирії, якщо Дамаск прийме пропозицію Москви про здачу хімзброї. Дзеркало тижня. 10.09.2013.
  167. а б в г д «Сирійський конфлікт дедалі більше загрожує Лівану». УкрІнформ. 22.10.2012. 
  168. «Країни НАТО визначилися з місцями дислокації Patriot у Туреччині». УкрІнформ. 2012-12-24. Архів оригіналу за 2013-07-17. 
  169. Kitfield, James (16 February 2012). «The Global Dangers of Syria's Looming Civil War». The Atlantic. Процитовано 22 February 2012. 
  170. Cooke, Shamus. «Proxy War in Syria Threatens Catastrophe for the Middle East». Global Research. Процитовано 22 February 2012. 
  171. Syrienkonflikt: Вестервелле warnt злодій Flächenbrand в дер області в Tagesspiegel, 26 лютого 2012 року.
  172. Медведєв попереджає про «повномасштабну війну» РИА Новости, 17 травня 2012
  173. Byman, Daniel (2012-03-20). «Preparing for Failure in Syria». ForeignAffairs.com. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-07. 
  174. Rabinovich, Itamar (2012-05-02). «The Anarchy Factor in Syria». Brookings Institution. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-06. 
  175. «Ліван затримав судно, яке "везло зброю для сирійських повстанців"». BBC. 29 квітня 2012. 
  176. Epps, Peter (27 June 2012). «Analysis: Syria's Assad faces growing rebel, foreign threat». Reuters UK. Reuters. Процитовано 29 June 2012. 
  177. «Switzerland halts arms exports to U.A.E., as report says Swiss arms used by Syria rebels». Haaretz. 5 July 2012. Процитовано 5 July 2012. 
  178. «UN rights chief Navi Pillay plea on Syria weapons». BBC News. 2 July 2012. Процитовано 5 July 2012. 
  179. Cofman Wittes, Tamara (2012-04-19). «Options for U.S. Policy in Syria». Testimony before the Senate Foreign Relations Committee. Brookings Institution. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-06. 
  180. Lynch, Marc (2012-02-21). «Helping Syria Without War». Abu Aardvark's Middle East Blog. FP.com. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-07. 
  181. а б в Schmitt, Eric (21 June 2012). «C.I.A. Said to Aid in Steering Arms to Syrian Opposition». The New York Times. Процитовано 23 June 2012. 
  182. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок deadly_reprisals не вказаний текст
  183. «Syria in civil war, says UN official Herve Ladsous». BBC News. 12 June 2012. Процитовано 7 July 2012. 
  184. а б Peel, Michael; Fielding-Smith, Abigail (2012-07-05). «Iraq warns over al-Qaeda flux to Syria». Financial Times. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-07. 
  185. «EU: Syria Risks Slipping Into Civil War». RTTNews. 2012-07-06. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-07. 
  186. Nakhoul, Samia; Vinocur, Nicholas (6 July 2012). «Friend flees Assad as U.S. pressures Russia». Reuters. Retuers. Процитовано 7 July 2012. 
  187. Peel, Michael (2012-07-05). «Syria opposition chooses its battles». Financial Times. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-07. 
  188. «Сирія підтвердила, що Ізраїль розбомбив важливий військовий об'єкт». Дзеркало тижня. 2013-01-31. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  189. «Сирія поскаржилася в ООН через повітряний удар Ізраїлю». Радіо Свобода. 2013-01-31. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  190. «Израиль нарушил условия прекращения огня от 1974 года, заявляет МИД Сирии». ИТАР-ТАСС. 2013-01-31. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  191. «Ізраїль завдав удару по Сирії». Дзеркало тижня. 2013-01-30. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  192. «Росія засудила удар ізраїльських ВПС по Сирії». euronews. 2013-01-31. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  193. «Israel officials: Strike on Syria targeted weapons». USA Today. 2013-05-04. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  194. Karin Laub and Josef Federman (2013-05-05). «Israeli airstrikes on Syria prompt threats, anger». USA Today. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  195. «Сирія: атаки Ізраїлю свідчать про координацію з "терористами"». ВВС. 2013-05-05. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  196. «Message to Assad». Jurasalem Post. 2013-05-05. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  197. «Ізраїль оголосив війну Сирії, - Дамаск». Дзеркало тижня. 2013-05-05. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  198. «Сирія: атаки Ізраїлю свідчать про координацію з "терористами"». ВВС. 2013-05-05. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  199. «Israel believed behind recent Syria strike». CNN. 2013-07-12. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  200. «Israel Airstrike Targeted Advanced Missiles That Russia Sold to Syria, U.S. Says». The New York Times. 13 липня 2013. 
  201. «Источник RT: Авиаудары Израиля по Сирии производились с турецкой базы». RT. 2013-07-15. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  202. «Syrian dissidents convene in Turkey to discuss regime change». France 24. Agence France-Presse. 1 June 2011. Процитовано 20 October 2011. 
  203. Karam, Zeina (5 October 2011). «Syrian dissident colonel takes refuge in Turkey». The Guardian (Beirut). Associated Press. Процитовано 20 October 2011. 
  204. Stack, Liam (27 October 2011). «In Slap at Syria, Turkey Shelters Anti-Assad Fighters». New York Times. Процитовано 27 October 2011. 
  205. Weiss, Michael (22 May 2012). «Syrian rebels say Turkey is arming and training them». London: telegraph.co.uk. Процитовано 30 June 2012. 
  206. «Tunisia «to withdraw recognition» of Syria government». Reuters. 4 February 2012. 
  207. Bar, Zvi (30 January 2012). «Assad takes a page out of Russia's book in his war against rebels». Haaretz. Процитовано 16 February 2012. 
  208. «Canada Reduces Staff at Embassy in Syria». Canada International. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-02-16. 
  209. «NATO Rules Out Syria Action». Voice of America. 1 November 2011. Процитовано 13 November 2011. 
  210. http://www.al-monitor.com/pulse/originals/2012/al-monitor/us-authorizes-financial-support.html
  211. «U.S. has secretly provided arms training to Syria rebels since 2012». Los Angeles Times. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2013-06-21. 
  212. «Hizb ut Tahrir Syria calls on armed forces to remove regime and establish Khilafah». Hizb ut-Tahrir. 2012-02-19. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-06-30. 
  213. Akram, Fares (24 February 2012). «Hamas Supports Syrian Opposition». The New York Times. 
  214. «Hamas denies rupture of diplomatic relations with Syria». Russia Today. 2012-02-25. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-04-10. 
  215. Holliday, Joseph (2011-12-15). «ISW in brief: Hamas to abandon Syria, Iran». Institute for the Study of War. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-09. 
  216. Landay, Jonathan S. «Top U.S. intelligence officials confirm al Qaida role in Syria». McClatchy Newspapers. Процитовано 22 February 2012. 
  217. Kennedy, Elizabeth A. (12 February 2012). «Ayman al-Zawahri, Al-Qaeda Chief, Urges Muslims To Help Syrian Rebels». Huffington Post. Процитовано 22 February 2012. 
  218. «Suicide attack kills and wounds dozens in Damascus». Russia Today. 6 January 2012. Процитовано 8 January 2012. 
  219. а б Macleod, Hugh; Flamand, Annasofie (13 May 2012). «Iraq-style chaos looms as foreign jihadists pour into Syria». The Sunday Times. Процитовано 30 June 2012. 
  220. Yacoub, Khaled (9 May 2012). «Syria rebels kill 7, bomb explodes near U.N. monitors». Reuters. Процитовано 17 May 2012. 
  221. «Syria's UN ambassador says two Britons killed in Idlib». BBC News. 17 May 2012. Процитовано 30 June 2012. 
  222. Jaber, Hala (17 June 2012). «Jihadists pour into Syrian slaughter». The Sunday Times. Процитовано 30 June 2012. 
  223. Andrews, Wyatt (26 February 2012). «Hillary Clinton: Assad regime dishonors Syria». WorldWatch (CBSNews.com). Процитовано 24 June 2012. 
  224. DeYoung, Karen (2 March 2012). «Saudi, Qatari plans to arm Syrian rebels risk overtaking cautious approach favored by U.S.». The Washington Post. Процитовано 23 March 2012. 
  225. «Syria says nearly 90% of voters approve new constitution amid bloodshed». Al Arabiya News. 2012-02-27. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-06-30. 
  226. а б Naylor, Hugh (17 May 2012). «Syria rebels 'buy arms with Gulf and US help' ». The National. Процитовано 30 June 2012. 
  227. «Syrian rebels get influx of arms with gulf neighbors’ money, U.S. coordination». The Washington Post. Процитовано 15 May 2012. 
  228. Black, Ian; Borger, Julian (5 April 2012). «Gulf states warned against arming Syria rebels». The Guardian (London). Процитовано 30 June 2012. 
  229. «Lebanon halts ship with arms 'destined for Syria' ». France 24. 2012-04-28. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-04-29. 
  230. «SNC Emails: Clinton, Kilo, and Al-Farouq Batallion». Al Akhar English. 2012-05-03. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-10. 
  231. Абхазії akuzon ОАК-пе в pjesëmarrje DHE vrasje пе Сири , Shqiptarja.com, 2012-08-02 (на албанською мовою)
  232. «Canada has given $5.3M to Syrian opposition to support rebel efforts to counter Assad’s propaganda: source». National Post. Процитовано 2013-08-31. 
  233. «США припускають, що в Сирії Асад застосовує хімічну зброю». ВВС. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2013-06-14. 
  234. ADAM ENTOUS and JULIAN E. BARNES (2013-06-13). «U.S. to Arm Syrian Rebels». The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 2013-07-21. 
  235. «“Друзі Сирії” озброять повстанців». Euronews. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2013-06-22. 
  236. «Pakistani Taliban arrive in Syria, more to come». CNN. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2013-07-15. 
  237. «John Kerry reveals Arab countries have offered to PAY America to carry out full-scale invasion of Syria». Daily Mail. Процитовано 2013-09-04. 
  238. Обама закликав американців підтримати удар по Сирії
  239. Більшість британців проти військових дій у Сирії
  240. Німці та французи проти удару по Сирії
  241. «Russia Repeats Western Mistakes in Arab Spring». Human Rights Watch. 2012-01-23. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-01-23. 
  242. «Syria: Reports of helicopter shipments underscore need for arms embargo». Amnesty International. 2012-06-19. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-06-25. 
  243. «Isolate Syria's Arms Suppliers». HRW. 2012-06-03. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-06-29. 
  244. «US defends Russian arms deal despite Syria link». AFP. 12 June 2012. Архів оригіналу за 17 June 2012. Процитовано 30 June 2012. 
  245. «Wait and sea». The Economist. 14 January 2012. Процитовано 23 June 2012. 
  246. Clover, Charles (2012-06-26). «Think-tank questions Russia backing for Syria». Financial Times. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-11. 
  247. Grove, Thomas (9 July 2012). «Russia to suspend new arms to Syria – agencies». Reuters. Процитовано 9 July 2012. 
  248. Radyuhin, Vladimir (28 July 2012). «Russian, Western navies to face off near Syria». The Hindu (Chennai, India). 
  249. «Russian Navy to evacuate Syrian base in emergency». Russia Today. 2011-11-28. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-07-01. 
  250. The Washington Post: Росія постачає Сирії зброю через український порт. Українська правда. 09.09.2013.
  251. а б «How Iran Keeps Assad in Power in Syria». Inside Iran. 2011-09-05. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-02-06. 
  252. Tisdall, Simon (9 May 2011). «Iran helping Syrian regime crack down on protesters, say diplomats». The Guardian (London). Процитовано 22 February 2012. 
  253. «криза Сирії: довга дорога в Дамаск: Є ознаки того, що сирійський режим може стати ще сильнішими», The Economist від 11 лютого 2012 року.
  254. «Iran warships enter Mediterranean via Suez Canal». BBC. 18 February 2012. Процитовано 22 February 2012. 
  255. «Obama Condemns 'Outrageous' Syria Violence, Iran Aid». Google News. Agence France-Presse. Архів оригіналу за 25 April 2011. Процитовано 27 April 2011. 
  256. Navon, Emmanuel (27 March 2011). «'Iran, Hezbollah assisting in Syria protest suppression'». Jerusalem Post. Процитовано 13 November 2011. 
  257. Holliday, Joseph (March 2012). Syria's Armed Opposition. Middle East Security Report 3. Institute for the Study of War. сторінка 25. http://www.understandingwar.org/sites/default/files/Syrias_Armed_Opposition.pdf. Процитовано 9 July 2012 
  258. Charbonneau, Louis (16 May 2012). «Exclusive: Iran flouts U.N. sanctions, sends arms to Syria: panel». Reuters. Процитовано 17 May 2012. 
  259. Warrick, Joby; Sly, Liz (2 March 2012). «U.S. officials: Iran is stepping up lethal aid to Syria». Washington Post. Процитовано 17 May 2012. 
  260. «Weapons being smuggled both ways between Lebanon and Syria: U.N. envoy». Al Arabiya. 2012-05-09. Архів оригіналу за 2013-07-21. Процитовано 2012-05-09. 
  261. Aneja, Atul (27 July 2012). «Iran pledges solid support amid escalating Syrian offensive». The Hindu (Chennai, India). 
  262. «China veto on Syria was gesture to Russia». Jerusalem Post. 17 February 2012. Процитовано 17 April 2012. 
  263. Charbonneau, Louis; Nichols, Michelle (17 May 2012). «Exclusive: U.N. probes possible North Korea arms trade with Syria, Myanmar». Reuters. Процитовано 24 June 2012. 
  264. Marianna Parraga; Emma Farge (21 February 2012). «Exclusive: Venezuela ships fuel to war-torn Syria: traders». Reuters. Процитовано 17 March 2012. 
  265. Marianna Parraga (6 March 2012). «Venezuela to ship more fuel to Syria as crackdown spreads». Reuters. Процитовано 17 March 2012. 
  266. Solomon, Jay; Johnson, Keith (9 July 2012). «To Power Syria, Chávez Sends Diesel». The Wall Street Journal. Процитовано 11 July 2012. 
  267. «Chavez slams West, expresses support for Syria». Press TV. 5 March 2012. 
  268. «Chavez supports Syrian President Bashar al-Assad». TeleSUR. 5 April 2012. 

Посилання[ред.ред. код]