Грузини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Грузини
ქართველები
Картвелебі
Pharnavaz I relief.jpg
რადამისტი.jpg
Pharasmanes II relief.jpg
Peter the Iberian.jpg
Wachtang I. Gorgassali.jpg
Oshki (photo by Scott Dexter, June 23, 2012 ) (7993420831).jpg
თორნიკე ერისთავი.jpg
St George of Athos (Akhtala fresco).JPG
Mariam Bagrationi (face).jpg
David IV (face).jpg
Shota Rustaveli (crop & edit).jpg
Queen Tamar (crop).jpg
Simeon prencipe de Giorgiani cropped.jpg
Sabinin. M. Queen Ketevan.jpg
Le Métropolitain Antim crop.jpg
Vakhtang VI of Kartli (Eastern Georgia).jpg
Guramishvili Ukraine 2 hryvni.jpg
Besiki (crop).png
Prince Pyotr Bagration.JPG
Nino Dadiani, Princess of Samegrelo.jpg
Екатерина Чавчавадзе Дадиани.jpg
Iliachavchavadze.jpg
Niko Pirosmani (crop).jpg
Stalin.jpg
Shervashidze by Elena Mrozovskaya (crop).jpg
Konstantine Gamsakhurdia.jpg
George Balanchine portrait taken by Tanaquil LeClerq.jpg
Ilia II.jpg
Katie Melua - Apple Store Berlin - Germany - 25 Nov. 2013.jpg
Khatia Buniatishvili, 2008.jpg

Загальна кількість бл. 8 млн.
Найбільші розселення Грузія:3 906 314 [1]

Туреччина:
бл. 1 500 000 [2]
Росія:
  157 803 (2010)
Іран:
  50 тис.1[3]
США:
  бл. 150 0001[4]
Україна:
  34 200 (2001) [5]
Бразилія:
  17 752
Азербайджан:
  14 900 [6]

Східна Європа:
  бл. 50,000
Мова Грузинська i Картвельські мови
Релігія Грузинська православна церква.

Грузини (груз. ქართველები) (самоназва — одн. ქართველი (картвелі), множ. ქართველები (картвелебі)  — народ картвельської мовної родини, що становить основне населення Грузії, проживає переважно в центральній і західній частині Південного Кавказу, а також північно-східній Туреччині.

Етногенез[ред.ред. код]

Грузинський (картвельський) етнос виник ще за часів Вавілона та Ассирії в Малій Азії шляхом злиття декількох стародавніх народів[Джерело?]. Предки грузинів, так само як і інших народів іберо-кавказької мовної сім'ї, прийшли на Кавказ з півдня, з Малої Азії орієнтовно в III тис. до н. е. У IX столітті під керівництвом династії Багратидів (Багратіонів) настає час економічного, культурного і політичного підйому Грузії. На початку XI — ого століття цар Баграт III об'єднав дві основні частини Грузії — Абхазію (в минулому Колхеті) на заході і Іберію на сході. Під час наступних царів, серед яких особливо слід виділити Давида IV Агмашенебелі (1089–1125), Георгія III (1156–1184), Царицю Тамар (1184–1212), Грузія вступила у свою золоту епоху. Країна включилася в східну транскаспійську та візантійську чорноморську економічну систему, що зумовило бурхливий розвиток виробництва і торгівлі. У XII столітті в Грузії були засновані попередниці європейських наукових академій (академії в Гелаті і Ікалто), де грузинська молодь вивчала неоплатонізм та філософію Арістотеля. У той час було споруджено безліч чудових архітектурних будівель. Великих успіхів досягла грузинська література; були створені видатні історичні і філософські праці, але особливо слід відзначити досягнення в поезії і ліриці. Відома поема поета XII століття Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкірі» говорить про блискучисть золотої епохи Грузії.

Субетнічний поділ[ред.ред. код]

Мапа історико-етнографічних регіонів Грузії.

Гірський рельєф переважної частини Грузії, зумовив дуже неоднорідні умови проживання в різних її регіонах. Гірські хребти також стали бар'єрами, які спричинили ізольованість навіть жителів окремих долин. Через такі умови етногенезу для грузинського народу характерна класифікація на чіткі субетнічні групи.

Основні субетнічні групи:

Сванів, мегрелів і лазів часто вважають окремими народами, на підставі того, мови цих груп досить сильно відрізняються від грузинської. В Грузії ж їх вважають субетносами, а їхні мови скоріше діалектами грузинської[Джерело?].

Традиційна матеріальна культура[ред.ред. код]

Сільське госоподарство[ред.ред. код]

У міжгір'ях східної Грузії споконвіку займалися землеробством, поєднуючи вирощування жита, ячменю, чаю та цитрусових із виноградництвом, овочеводством та шовководством. Тваринництво мало лише другорядне значення. У західній Грузії поряд із традиційними зерновими культурами (просо, жито, ячмінь) з середини XVII — ого століття поширюється також вирощування кукурудзи.

З середини XIX — ого століття окрім чаю, цитрусових та інших субтропічних культур розпочато також виробництво тютюну та бавовні.

Виноробство[ред.ред. код]

Важлива галузь грузинського сільського господарства — виноробство. Їм займалися скрізь де існувала виноградна лоза. Головними центрами виноробства вважалися Кахетія на сході Грузії та Імеретія на заході. Виноробство вимагало від селянина високої професійної майстерності та великих зусиль. Вино було одним з головних предметів грузинського експорту у часи середньовіччя.

Впродовж багатьох століть виноробство було не лише основою економічного  багатства Грузії, але і частиною її духовної культури. Вино для грузина — це не просто напій. Відношення до нього, скоріше, релігійне. Вино зміцнює народний дух, об'єднує гостей традиційних кавказьких застіль. Виноградну лозу славлять  у грузинських легендах та оповіданнях, народних піснях тощо. Вино в Грузії — це національне надбання, що приваблює сюди туристів з усього світу. Грузія історично була територією, де процвітав культ виноробства. Сьогодні ніхто не скаже, коли і звідки на цій землі з'явилася перша виноградна лоза, але сприятливий клімат, що панує тут, сприяв зростанню у Грузії янтарних виноградних кетягів.

Виявлені на теренах  Грузії відбитки виноградного листя минулих геологічних епох, знайдені в стародавніх похованнях глеки із залишками виноградних кісточок не залишають сумніву в тому, що Грузія ще в минулі епохи була прабатьківщиною виноробства[Джерело?]. Про це говорить і знайдене археологами на території країни виноробницьке устаткування — кам'яні преси, тиснева винограду, різні винні посудини з глини та металу, що відносяться до III–II тисячолітть до нашої ери. Про глибоке коріння виноробства говорять також зображення виноградної лози на величезних вритих у землю кінцевих посудинах для зберігання вина — «квеврі», виявлених в поселеннях, вік яких, на думку археологів, становить понад 8000 років. По мірі розвитку виноградництва  і виноробства в Грузії з'явилися найцінніші сорти винограду, почали розрізняти лозу по сортах та використовувати  місцеві способи виробництва вина. Центром культивації винограду і виготовлення вина завжди була Східна Грузія — стародавня Кахетія. Алазанська долина є найславетнішим виноробницьким районом Кахетії. Її унікальне географічне місцерозташування, близькість річок, захищеність від вітру горами Великого Кавказу і відмінні грунти долини створюють ідеальні умови для обробки винограду і дозволяють отримувати справді якісні  вина. Кахетинські вина відрізняються оригінальним букетом та смаком.  

Житло[ред.ред. код]

Поселення та житла у різних регіонах Грузії також мали свої особливості. У східній Грузії переважали великі поселення, розподілені на квартали та садиби, що знаходилися у безпосередній близькості одне до одного. Будівлі споруджувалися головним чином з каміння. У західній Грузії села мали вільне планування та інколи розтягувались на багато кілометрів. У якості помешкання слугував будинок з колоди та дощок. Дах головним чином вкривали соломою. У гірських районах села були невеличкі за розміром, та розташовувалися на гірських схилах непридатних до землеробства. Трьох-чотирьох поверхові кам'яні будинки дещо нагадували середньовічні фортеці. В населення низинних районів Грузії склався загальний тип національного одягу. Чоловічий одяг — вільна сорочка тунікоподібного штибу, штани, шерстяні або шкіряні ногавиці (гетри) коротенький обтяжуючий талію архалук (тип катану) із застіжками від комірця до поясу, довга (до колін або нижче) чоха (черкеска) із газирями, пояс. На ноги одягали в'язані шкарпетки, шкіряне або в'язане взуття.

Вбрання[ред.ред. код]

Грузинки в національному вбранні. Поч. XX ст.

Вбранням що вкривало голову слугували капелюхи виготовлені з волоку, хутрові папахи, башлики. Жіночий одяг складався із сорочки, довгих штанів, сукні із нагрудною вставкою і довгим матерчатим поясом. Голову вкривав твердий обруч, обтяжений тканиною, на який накладалася шовкова або оксамитова стрічкоподібна пов'язка. Обруч із пов'язкою одягали зверху тонкої вуалевої хустки, а зверху ще одна хустка. Наприкінці XIX-ого століття Грузія увійшла в фазу капіталістичного розвитку, в той же час в громадському житті велику роль продовжували відігравати суспільно-феодальні та патріархально-родові відносини. Зберігалися суспільні розмежування та залишки патріархального ладу — великі патріархальні родини, кровна помста у грузинських горців (сванів), культ роду. Християнські церкви та монастирі продовжували сусідствувати із язичницькими каплицями (вшанування гірських вершин та гаїв, камінь та дерев). У Грузії різноманітна та різнобарвна культура свята. Новий рік та масляна й досі не обходяться без наряджених та колядувань. Грузини дуже полюбляють пісні та танці.

Ресурси[ред.ред. код]

Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.