Грузини в Україні
 Грузини в Україні  | |
|---|---|
| Кількість | 34 199 осіб [1] |
| Ареал |
Донецька область: 7 197 Харківська область: 4 408 Запорізька область: 3 899 Дніпропетровська область: 2 834 Одеська область: 2 785 |
| Мова | російська, грузинська, українська |
| Релігія | християнство |
Грузини в Україні — грузинська етнічна меншина, яка проживає на території України. Загальна чисельність діаспори (згідно з даними перепису) становить 34 199 осіб, більшість яких проживає у Донецькій (7 197 особи), Харківський (4 408 осіб), Запорізькій (3 899 осіб), Дніпропетровській (2 834 особи) та Одеській (2 834 особи) областях.
Історія[ред. | ред. код]
Відомо, що дружні відносини між Грузією та Київською Руссю існували ще у період правління Володимира Мономаха. Грузинський цар Давид, на запрошення київського князя, відвідував Київську Русь. Київський князь Ізяслав одружився[джерело?] з Русудан[en], дочкою грузинського царя Деметрія I, а цариця Тамара була одружена з колишнім новгородським князем Юрієм (Георгієм) Андрійовичем.[2]
Рятуючись від турецького переслідування грузини почали переселятись на територію України ще у XVIII столітті. На поселення прямували часто і князі, і дворяни. З грузинських мігрантів була сформована спочатку рота, а потім полк. У 1738 році тим, хто служив у грузинському полку, на вічне спадкове володіння було надано землі в «пристінних місцях» (князь отримував 30, а дворянин — десять дворів). Поселення відбувалось на землях Полтавського, Миргородського, Лубенського і Прилуцького полків — всього на Полтавщині царський уряд поселив 5 тисяч грузинів. Типові військові поселення на півдні України утворили і грузини-переселенці.
Значна частина грузинів була переселена в Україну за участь у боротьбі Шаміля проти царських завойовників. Чимало грузинів, вірмен і греків скеровувалося у південні райони Російської імперії згідно з указом 1837 року.
Більшість грузинів переселилися на територію України через війну в Абхазії.
Мова[ред. | ред. код]
У 2001 р. грузинську мову рідною назвали 12 539 (36,7 %) грузинів України, ще 2 253 (9,6 %) вільно нею володіють. Більше половини грузинів назвали рідною мовою російську[2].
| Рідна мова[1] | Кількість грузин | % |
|---|---|---|
| Російська мова | 18 589 | 54,36 |
| Грузинська мова | 12 539 | 36,66 |
| Українська мова | 7 794 | 8,24 |
| Інша | 158 | 0,46 |
Громадська діяльність[ред. | ред. код]
Наразі на території України діє 4 грузинських національно-культурних товариства: у Львівській, Одеській областях та в Криму.[2]
Участь грузин у війні на сході України[ред. | ред. код]
За даними екс-начальника генштабу збройних сил Грузії Гігі Каландадзе, в Україні станом на початок 2015 року воювало близько сотні громадян Грузії.[3] Деякі з них віддали життя, захищаючи Україну від російської збройної агресії на сході України. Серед них:
- Алєко Григолашвілі — доброволець батальйону «Айдар», загинув 18 грудня 2014 в районі міста Щастя під Луганськом поблизу села Старий Айдар.[4]
- Тамаз Сухіашвілі — лейтенант армії Грузії, військовослужбовець 93-ї окремої механізованої бригади, загинув 17 січня 2015 року, вийшовши зі своєю ротою на підмогу оточеним бійцям в Донецькому аеропорту.[5]
- Георгій Джанелідзе — боєць полку «Азов», загинув 18 квітня 2015 р., в бою під Широкиним Донецької області.[6]
- Коте Лашхія — грузинський офіцер, який захищав Маріуполь, помер 2 липня 2015 р. в результаті нещасного випадку.[7]
Україно-грузинські відносини[ред. | ред. код]
Першоосновою українсько-грузинських двосторонніх зв'язків стало підписання Договіру про дружбу і співробітництво двох незалежних держав 5 грудня 1918 року. Дипломатичні відносини між двома незалежними державами були встановлені 21 липня 1992 року. Дипломатичне посольство України в Грузії почало діяти 5 квітня 1994 року, а Посольство Грузії в Україні — 19 серпня 1994 року.[8]
Персоналії[ред. | ред. код]
- Гурамішвілі Давид Георгійович (1705–1792) — грузинський поет.
- Цертелєв Микола Андрійович (1790–1869) — фольклорист, один із перших дослідників і видавців української народної поезії.
- Гангеблов Олександр Семенович (1801–1891) — декабрист, мемуарист, поручик лейб-гвардії Ізмайлівського полку.
- Гонгадзе Георгій Русланович (1969–2000) — український опозиційний журналіст, відомий своїми критичними антивладними виступами.
- Жванія Давид Важаєвич (1967-2022) — український проросійський політик, олігарх.
- Саакашвілі Міхеіл Ніколозович (1967) — грузинський та український політик, громадський діяч, юрист. Президент Грузії (2004-2013), Голова Одеської ОДА (2015-2016).
- Кіпіані Вахтанг Теймуразович (1971) — український журналіст, головний редактор сайту «Історична правда».
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Розподіл населення за національністю та рідною мовою. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 вересня 2012.
- ↑ а б в Лозко Г. Етнологія України: Філософсько-теоретичний та етнорелігієзнавчий аспект: Навчальний посібник. — Київ : АртЕК, 2001. — 304 с.
- ↑ Погибший на Украине грузинский доброволец похоронен в родном селе // Кавказский узел [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Гріголашвілі Олександр Михайлович // Небесна гвардія. Архів оригіналу за 13 серпня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
- ↑ Десять героев Украины [Архівовано 4 серпня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Під Широкиним загинув доброволець «Азова» з Грузії // [[5 канал]], 19 квітня 2015 р. Архів оригіналу за 5 жовтня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
- ↑ Саакашвілі заявив про смерть грузинського офіцера, який захищав Маріуполь // [[Український тиждень|Тиждень.ua]], 2 липня, 2015 р. Архів оригіналу за 18 червня 2016. Процитовано 21 липня 2016.
- ↑ Укрінформ-новини. Українсько-грузинські взаємовідносини. Архів оригіналу за 17 лютого 2011. Процитовано 27 грудня 2012.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Устименко В. М. Грузини в Україні [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 226. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- А. І. Шушківський. Грузини [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — ISBN 966-02-2074-X.
- Макарчук С. А. Етнографія України. — 2. — Львів : Світ, 2004. — 520 с. — 4000 прим. — ISBN 966-603-371-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Всеукраинское общественное объединение «Георгия» [Архівовано 17 грудня 2012 у Wayback Machine.] (груз.) (рос.)
| |||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||
