Грушевська Катерина Михайлівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Катерина Грушевська. Kateryna Hruševśka.jpg

Грушевська Катерина Михайлівна (21 червня 1900 — 30 березня 1943) — етносоціолог, фольклорист, етнограф, культуролог, перекладач з європейських мов, секретар Українського соціологічного інституту у Відні (19191924), керівник Кабінету примітивної культури ВУАН (19251930), редактор часопису «Первісне громадянство і його пережитки в Україні» (19261930), дійсний член НТШ у Львові (з 1927).

Дитинство, молоді роки[ред.ред. код]

Народилася Катерина Грушевська 21 червня 1900 р. у Львові. Була єдиною і улюбленою дитиною Михайла Сергійовича і Марії Сильвестрівни Грушевських. Охрестили маленьку за греко-католицьким обрядом у церкві Св. Апостолів Петра і Павла, де чотири роки тому реєстрували свій шлюб М.Грушевський і М.Вояковська. Дівчинці дали ім'я Катерина (із гр. «чиста»).

Росла, виховувалася і формувалася в родині вченого-історика і педагога-перекладача, в родині глибоко інтелігентній, інтелектуальній, у колі свідомих українців, а тому національну свідомість, патріотичні почуття увібрала з ранніх років. Тяжка хвороба (сухоти) не давала змоги дівчині відвідувати офіційну школу — як наділена особливими здібностями, за тодішньою традицією вона вчилася вдома. Основну турботу про початкове навчання дочки взяла на себе мати — педагог, знавець багатьох іноземних мов; батько скерував процес освіти дочки в бажане русло, що дозволило найповніше реалізувати її здібності та знання.

Перша світова війна несподівано застала Грушевських у Карпатах на відпочинку. М.Грушевський уже не повернувся до Львова, виїхав до Відня, окружними дорогами добирався до Києва, де на нього чекала царська жандармерія, арешт, обвинувачення у зв'язках з правлячими колами Австро-Угорщини, передовсім підозри у т. зв. мазепинстві. У лютому 1915 р. його висилають у Симбірськ, згодом за клопотанням російських академіків переводять до Казані, потім до Москви під «явний нагляд поліції». Відтоді дружина з дочкою Катериною розділяли з ученим заслання, часті переїзди і т. ін.

Попри незадовільний стан здоров'я, перенесені часті хвороби, переїзди та різні життєві перипетії К.Грушевська друкує перші публікації в ділянці літературної критики, вступає до Київського університету, потім в еміграції навчалася у Женевському університеті.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

Заняття історією, етнографією, первісною культурою визначило коло її зацікавлень, профіль наукових пошуків. Формування К.Грушевської як науковця відбувалося на міцному підмурівку наполегливих студій, на доброму знанні іноземних мов, усебічному вивченні «в оригіналі» європейської та світової культури, воно шліфувалося на знанні найновіших методик соціологічної науки. Саме в царині культури й етнології К.Грушевська мала широкі знання.

Ще в еміграції К.Грушевська включилась до роботи Українського соціологічного інституту (Відень). Про творчі зацікавлення вченої засвідчила її перша серйозна наукова праця «Примітивні оповідання, казки та байки Африки та Америки» (1923), де автор однією з перших звернулася до міфологічних основ фольклору, дійшла до осмислення глибин міфологічного мислення.

Із поверненням 1924 р. в Україну розпочала К. Грушевська науково-дослідну роботу у створених М. Грушевським історичних установах: Історично-філологічного відділення ВУАН, де працювала штатним науковим співробітником Культурно-історичної Комісії та Комісії історичної пісенності Науково-дослідної кафедри ВУАН, була керівником Кабінету примітивної культури, незмінним редактором часопису «Первісне громадянство і його пережитки в Україні». В останній інституції приклала багато зусиль для дослідження первісних форм культури, збирання, опрацювання та підготовки до видання пам'яток українського фольклору. Результатом наукових пошуків ученої були етнологічні публікації у відновленому журналі «Україна», «Записках НТШ», численних випусках квартальника «Первісне громадянство та його пережитки в Україні» (19261929 рр.). Свідченням творчої зрілості вченої став вихід у світ збірника «З примітивної культури: Розвідки та доповіді» (1924). Ще одним здобутком К.Грушевської-вченої був її внесок у дослідження українського героїчного епосу (думи) та її носіїв (кобзарів). Вона вважала думи неоціненним народним скарбом, що заслуговує всебічного вивчення, вимагає збереження, навіть рятування. Саме їй належить ідея видання багатотомового корпусу дум (побачили світ два томи — 1927 і 1931 рр.). І до сьогодні це — найповніше, найґрунтовніше серед усіх видань українського епосу, з яким «не могло зрівнятися жодне наступне видання» (Ф. Колесса).

Переслідування, останні роки життя[ред.ред. код]

Потім почалися цькування й арешти українських учених, нависла небезпека і над самим М.Грушевським як «українським буржуазним істориком», над Катериною Грушевською як «представницею української буржуазної етнології та фольклористики». 1931 року М.Грушевський виїжджає до Москви у «почесне вигнання», а з ним поїхала й дочка Катерина. Так тривало до самої смерті М.Грушевського, коли він несподівано пішов із життя 25 листопада 1934 р. Несподіваними були й організація похорону «за рахунок держави», закріплення за родиною житлової площі (у власному ж будинку по вул. Паньківській, 9), призначення персональної пенсії сім'ї, а також академічного постачання. К.Грушевську, що втратила найріднішу людину, вчителя і порадника, згідно з рішенням Президії ВУАН, запрошено в новостворену комісію «для вивчення наукової спадщини акад. М.Грушевського». Катерина Грушевська ще встигає підготувати до видання 10 том «Історії України-Руси», 6 том «Історії української літератури» М.Грушевського. Та 10 липня 1938 р. органи НКВС арештували її в Києві (у час загострення легеневої хвороби), кинули в холодні застінки спочатку на вул. Інститутській, щоб там — а згодом у Лук'янівській в'язниці — пройти довгі місяці слідства, допитів, аби врешті дочекатися страшного вироку.

Офіційною підставою для арешту К. Грушевської і її звинувачення в участі в «антирадянській українській організації» стало свідчення К. Т. Штепи (професора Київського університету, що відвідував Грушевських після 1934 р. в Києві, до того бував і в Москві, виконуючи насправді роль провокатора).

15 — 16 квітня 1939 р. (через дев'ять місяців і шість днів від дня арешту) на закритому судовому засіданні Військового трибуналу КОВО «без допущения защитников» К.Грушевська фактично відмовилася від своїх свідчень на попередньому слідстві, заявивши, що низка свідчень «слідством записана не досить вірно» і вимагає додаткових уточнень.

Військовий трибунал визнав К.Грушевську винною у сприянні антирадянській діяльності української націоналістичної організації з метою «встановлення фашистської диктатури». Її позбавлено волі у виправно-трудовому таборі терміном на вісім років з «поражением прав» на п'ять років та конфіскацією особистого майна.

Із зізнань Ольги Грушевської достовірно відомо, що в липні 1940 р. Катерину Грушевську відправили у Владивосток, де проводили повторне слідство, а в 1941 р. перед самою війною вона написала матері в Москву, що була на допиті в прокурора і скоро повернеться в Київ. Проте у зв'язку з воєнними діями була відправлена на «жительство» в Уфу. Після війни якийсь Середа сповістив Ольгу Грушевську, що Катерина Грушевська померла в Новосибірську. За документами КДБ померла вона 30 березня 1943 р. в Темлазі, поховано її в Новосибірську.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]