Губайдуліна Софія Асгатівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Софія Губайдуліна, Сортавала, 1981

Софія Асга́тівна Губайду́ліна (рос. София Асгатовна Губайдулина, *24 жовтня 1931, Чистополь) — російський композитор татарського походження, мешкає у Німеччині.

Біографія[ред.ред. код]

Народилась 24 жовтня 1931 р. у місті Чистополь, Татарська АРСР. Батько — Губайдуллін Асгат Масгудович, інженер-геодезист. Мати Губайдулліна Федосія Федорівна, уроджена Єлхова, педагог. Дід, Масгуд Губайдуллін, був муллою. В 1932 р. родина переїхала в Казань.

В 1935 Софія почала відвідувати музичну школу. З 1946 по 1949 навчалася в казанській Музичній гімназії по класу фортепіано (клас М. А. Пятницької) і композиції, а з 1949 по 1954 у Казанській консерваторії по класу композиції в Альберта Лемана, а також по класу фортепіано в Григорія Когана. В 1954 г. вступила до Московської консерваторії, клас композиції Ю. Шапоріна, а потім М. Пейко, клас фортепіано Я. Зака. У 1963 р. закінчила аспірантуру Московської консерваторії по композиції в професора В. Шебаліна. Важливим було для неї в ці роки слово-напуття, сказане їй Дмитром Шостаковичем: «Я вам бажаю йти вашим „неправильним“ шляхом».

В 1969—1970 Губайдуліна працювала в Московській експериментальній студії електронної музики в музеї імені О. М. Скрябіна й написала там електронну п'єсу Vivente — non vivente (Живе — неживе, 1970). Губайдуліна також писала музику для кіно. Усього вона створила музику до 25 фільмів, включаючи «Мауглі» (мультфільм, 1971) і «Опудало» (реж. Р. Биков, 1983). З 1975 р. виступала з імпровізаціями в складі ансамблю «Астрея» разом з композиторами Віктором Сусліним і В'ячеславом Артемовим. В 1979 році на VI з'їзді композиторів у доповіді Тихона Хреннікова її музика зазнала гострої критики, і Губайдуліна потрапила в так звану «хренніківську сімку» — «чорний список» 7 вітчизняних композиторів.

В 1991 році Губайдуліна одержала німецьку стипендію й півтора року перебувала в Ворпсведе. Тоді ж, в 1991 році, вона одружилась з Петром Мєщаніновим, піаністом і теоретиком музики, що справив значний вплив на інтерес композитора до використання математичних моделей у композиції. В 1992 році вони оселилися в Німеччині, в Аппені під Гамбургом, зберігши російське громадянство.

У 2014 висловилася в підтримку Російської агресії проти України, вбачивши у діях української влади доктрину "знищення усіх росіян, комуністів та євреїв"[1]

Творчість[ред.ред. код]

Губайдуліна — одна із найбільш видатних і глибоких композиторів другої половини XX століття. У її творчості відчувається прагнення до органічного поєднання рис мистецтва Заходу й Сходу, вплив уявлень духовно-релігійного порядку. Через віру вона приходить і до сенсу творчості. Поряд з Альфредом Шнітке й Едісоном Денисовим Губайдуліна входить у так звану «трійку» московських композиторів авангардного напрямку.

"Я релігійна православна людина й релігію розумію буквально, як re-ligio — відновлення зв'язку між життям і висотою ідеальних установок й абсолютних цінностей, постійне відтворення legato життя. Життя розриває людину на частини. Вона повинна відновлювати свою цілісність - це і є релігія. Крім духовного відновлення немає ніякої серйознішої причини для створення музики" (переклад з рос. за кн.: В. Холопова. София Губайдуліна. Путеводитель по произведениям. М., 2001. С. 3-4).

Вибрані твори[ред.ред. код]

  • Фацелія, вокальний цикл на слова М. Пришвіна (1957)
  • П'ять етюдів для арфи, контрабаса й ударних інструментів (1965)
  • С.Губайдуліна. "Vivente - non vivente" (1967)
  • Ніч у Мемфісі, кантата для сопрано, чоловічого хору й оркестру на давньоєгипетські тексти (1968)
  • Рубайят, кантата на вірші Хакани, Хафіза та Хайяма (1969)
  • Сім слів Христа для віолончелі, баяна й струнних (1982)
  • Offertorium (Жертвопринесення), концерт для скрипки з оркестром (1980/1982/1986)
  • Чую… Замовкло…, симфонія в 12 частинах за назвою (1986)
  • Аллілуйя для хору, оркестру, органа, соліста-дисканта й кольорових проекторів, 1990
  • Із Часослова, кантата на вірші Р. М. Рильке, (1991)
  • Тепер завжди сніги, кантата на вірші Геннадія Айги (1993)
  • Музика для флейти, струнних й ударних (1994)
  • Висельные песни (15 пісень) на вірші К. Моргенштерна для голосу й ансамблю інструментів (контрабас, ударні й ін., 1996).
  • Нічна пісня риби, концерт для альта з оркестром (1996), за замовленням Чиказького симфонічного оркестру, присвячений Ю. Башмету
  • Кватерніон для чотирьох віолончелей (1996)
  • Страсті по Іоанну, для солістів, хору й оркестру, написана за замовленням міста Штутгарта на відзначення 250-річчя від дня смерті И. С. Баха (2000).
  • Великдень по Іоанну, для солістів, хору й оркестру, (2001).

Фільмографія[ред.ред. код]

Автор музики до фільмів:

  • «Опудало» (1983),
  • «Крейцерова соната» (1987, 2 с),
  • «Особиста справа Анни Ахматової» (1989),
  • «Поруч» (1994) та ін.,

до українських кінокартин:

  • «Вертикаль» (1967),
  • «День Ангела» (1968),
  • «Білий вибух» (1969).

Нагороди[ред.ред. код]

  • Премія князя Монако (1987),
  • Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1989),
  • премія імені Кусевицьких, США (1990, 1994),
  • премія Франко Аббіато, Італія (1991),
  • премія на 7-м Міжнародному фестивалі композиторів-жінок у Гейдельберзі (1992),
  • Державна премія Росії (1992),
  • премія імені Людвіга Шпора, Німеччина (1995),
  • премія Імперіалі, Японія (1998),
  • премія фонду «Біблія й культура», Німеччина (1999),
  • музична премія Леони Зоннінг, Данія (1999),
  • орден «Pour le Mérite» («За заслуги» у науці й мистецтві"), Німеччина (2000),
  • медаль Ґете, Німеччина (2001),
  • «Полярна музична премія», Стокгольм (2002),
  • «Федеральний хрест за заслуги», Німеччина (2002),
  • «Living Composer — 2003», Франція.

Бібліографія[ред.ред. код]

  • В. Холопова, Э. Рестаньо. Софія Губайдуліна. М., 1996 (італійською — Турін, 1991);
  • В. Ценова. Числові таємниці музики Софії Губайдулиной. М., 2000 (німецькою. — Берлін, 2001);
  • В. Холопова. Софія Губайдуліна. Путівник. М., 2001;
  • M. Kurtz. Sofia Gubaidulina. Stuttgart, 2001.
  • Музыкальная энциклопедия. — Т. 2. — М., 1974. — С. 95;
  • Всемирный биографический энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 215;
  • Музыка: Большой энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 154.

Посилання[ред.ред. код]