Губаренко Віталій Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віталій Сергійович Губаренко
фотографія
Основна інформація
Дата народження 13 червня 1934(1934-06-13)
Місце народження Харків
Дата смерті 5 травня 2000(2000-05-05) (65 років)
Місце смерті Київ
Країна СРСР, Україна

Губаренко Віталій Сергійович (13 червня 1934(19340613), Харків — 5 травня 2000, Київ) — український композитор, член Спілки композиторів України. Чоловік Марини Черкашиної-Губаренко, батько поетеси і композитора Ірини Губаренко.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 13 червня 1934 року в Харкові. У 1960 році закінчив Харківську консерваторію по класу композиції Д. Клебанова. У 19581960 роках викладач теоретичних предметів та музичної літератури в дитячій музичній школі. З 1960 року музичний редактор обласного радіо. У 19611972 роках викладач теорії музики і композиції в Харківському інституті мистецтв, з 1962 року одночасно в Харківському музичному училищі. З 1972 року на творчій роботі. До 1985 року жив у Харкові, з 1985 — в Києві.

Могила Віталія Губаренка

Помер 5 травня 2000 року в Києві. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 49а).

Творчість[ред.ред. код]

Вітаілю Губаренкові належить чільне місце серед оперних композиторів України ХХ ст. На думку Л. Кияновської, кожна з його 13-ти опер «приваблює небанальним, своєрідним вирішенням у поєднанні музики і сценічної дії, відповідним до індивідуального задуму і вибору сюжету»[1]. Для більшості опер лібрето писала його дружина - Марія Черкашина-Губаренко. В них композитор розкриває "вміння передати музичними засобами аромат і колорит далекої епохи, тривожний пульс сьогодення, тонке відчуття душевної експресії героїв, динаміки розгортання їх почуттів, яскравість і пластичність музичних картин, драматичну насиченість великих полотен".[2] Окрім оперного жанру, композитор звертався також і до інструментальної та камерно-вокальної. Л. Кияновська відзначає, що в них композитор зокрема проявив інтерес до українських фольклорних обрядів (симфонічна поема "Купало"), інтимної лірики українських поетів (вокальні цикли "Квіти і настрої" на слова І.Драча, "Осінні сонети" на слова Д. Павличка, "Простягни долоні" на слова В. Сосюри)[3].

Перелік творів[ред.ред. код]

  • Опери:
    • «Загибель ескадри» (за однойменною п'єсою О. Корнійчука, 1965-66, вп. пост. 1967);
    • «Мамаї» (за п'єсою Ю. Яновського «Дума про Британку», 1969, вп. пост. 1970);
    • «Листи кохання» (монодрама для сопрано з оркестром за новелою А. Барбюса «Ніжність», 1971, вп. пост. 1972);
    • «Відроджений травень» (за п'єсою В. Єжова «Солов'їна ніч», 1973, вп. пост. 1974);
    • «Крізь полум'я» (1975, вп. пост. 1976);
    • «Пам'ятай мене» (за п'єсою В. Єжова «Солов'їна ніч», 1977, вп. пост. 1980 під назвою «Незабутнє»);
    • «Сват мимоволі» (за п'єсою Г. Квітки-Основ'яненка «Шельменко-денщик», 1982, вп. пост. 1985);
    • «Альпійська балада» (за однойменною повістю В. Бикова, 1984, вп. пост. 1985);
    • «Кому посміхалися зорі», (за мотивами творів О. Корнійчука, 1987);
    • «Згадайте, братія моя!..» (за творами Т. Шевченка, 1991, вп. 1992);
    • «Самотність» (моноопера для тенора з оркестром за новелою П. Меріме «Листи до незнайомки», 1993, вп. 1994);
    • «Монологи Джульєтти» (ліричні сцени за трагедією В. Шекспіра «Ромео і Джульєтта», вп. 1998).
  • Балети:
    • «Камінний господар» (за мотивами однойменної драми Лесі Українки, 1968, вп. пост. 1969);
    • «Ассоль» (симфонія-балет для оркестру, сопрано і тенора за феєрією О. Ґріна «Червоні вітрила», вп. 1977);
    • «Запорожці» (хореографічні сцени, 1980);
    • «Обов'язок і віра і любов» (за кіносценарієм Є. Габриловича «Комуніст», вп. пост. 1985 під назвою «Комуніст»);
    • «Майська ніч» (симфонія-балет за повістю М. Гоголя, 1988);
    • «Зелені святки» (симфонія-балет, 1992);
    • «Liebestod» (симфонія-балет, 1997);
    • «Вій» (хореографічні сцени за однойменною повістю М. Гоголя, 2000).
  • Опера-балет «Вій» (за повістю М. Гоголя, 1980, вп. пост. 1984).
  • Вокально-симфонічні твори:
    • Кантата «чуття єдиної родини» (сл. П. Тичини, 1977);
    • «De profundis» (симфонія для оркестру, сопрано і тенора, сл. Т. Шевченка, 1996);
    • Симфонія № 3 (для оркестру і чоловічого хору, сл. Р. Левіна, 1975).
  • Для оркестру:
    • Симфонія № 1 (1962);
    • Поема «Пам'яті Тараса Шевченка» (1963);
    • Концертино (1964);
    • Симфонія № 2 (1965);
    • Сюїта з опери «Загибель ескадри» (1967);
    • Дві сюїти з балету «Камінний господар» (1970, 1974);
    • Симфонічна картина «Купало» (1971);
    • Лірична поема «In modo romantico» (1989).
  • Для інструментів з оркестром:
    • Камерні симфонії № 1 і № 2 для скрипки з оркестром (1967, 1978);
    • Концерт-поема для віолончелі з оркестром (1963);
    • Концерт для флейти з камерним оркестром (1965);
    • Українське каприччіо для скрипки, з камерним оркестром (1973);
    • Камерна симфонія № 3 для двох скрипок з оркестром (1983);
    • «Лірична поема» для фаґота і струнного оркестру (1992);
    • Камерна симфонія № 4 для віолончелі і струнного оркестру (1996);
    • «Арія» для кларнета і струнного оркестру (1996);
    • «Адажіо» для гобоя і струнного оркестру (1999).
  • Для струнного оркестру:
    • Симфонієта (1960);
    • Concerto grosso (1982).
  • Камерна музика:
    • Струнний квартет (1965);
    • Триптих для квінтету духових (1978);
    • «Іспанська сюїта» для ансамблю віолончелей і фортепіано.
  • Для скрипки і камерного хору: «Canto ricordo» — камерна симфонія № 5 (1983/1999).
  • Цикли для голосу з фортепіано:
    • «Із поезій Йосипа Уткіна» (1962);
    • «Барви та настрої» (сл. І. Драча, 1965);
    • Два романси на сл. Ф. Кривіна (1966);
    • «Простягни долоні» (сл. В. Сосюри, 1977);
    • «Осінні сонети» (сл. Д. Павличка, 1983).
  • Для хору:
    • «Русские эскизы» (сл. С. Єсеніна, 1978);
    • Поема «Любіть Україну» (сл. В. Сосюри).
  • Музика до кінофільму «Дума про Ковпака».

Звання, премії, нагороди[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кияновська, 235
  2. Кияновська, 237
  3. Кияновська, 238

Література[ред.ред. код]