Губбіо

Губбіо; Gubbio
Країна	Італія
Регіон	Умбрія
Провінція	Перуджа
Код ISTAT	054024
Поштові індекси	06024, 06020
Телефонний код	075
Координати	43°21′00″ пн. ш. 12°34′00″ сх. д. / 43.35000° пн. ш. 12.56667° сх. д.Координати: 43°21′00″ пн. ш. 12°34′00″ сх. д. / 43.35000° пн. ш. 12.56667° сх. д.
Висота	522 м.н.р.м.
Площа	525,08 км²
Населення	32 998 - (31-12-2010)
Густота	62,84 ос./км²
Розміщення
Влада
Мер	Diego Guerrini (23/05/2011)
Телефон	075 92371
Ел. пошта	staffsindaco@comune.gubbio.pg.it
	Офіційна сторінка

Губбіо, Ґуббіо (італ. Gubbio) — муніципалітет в Італії, у регіоні Умбрія, провінція Перуджа.

Розташування та місцевість [ред.]

Губбіо розташоване на відстані^[1] близько 165 км на північ від Рима, 31 км на північний схід від Перуджі.

На місцевість переважають гори або схили. Місто розташоване навколо підніжжя гори Інджино і на обох берегах річки Каміньяно.

Історичні дані [ред.]

Давньоримський театр.

Археологи знайшли поселення доби неоліту на горі Інджино, а також некрополь доби бронзи. Старовинна назва поселення - Ігувій, від умбрійської назви Ikuvium. Тут мешкали племена умбрів, що стали військовоми союзниками Лаціума, тобто римлян. Від давньоримчької доби залишився античний театр в поруйнованому стані.

Друга столиця францисканців [ред.]

Середньовічне місто Губбіо тісно пов'язане х життям відомого католицького святого - Франциска Ассізького. Саме сюди втік Франциск з Ассізі і знайшов притулок в місцевій родині Спадалонга. Тому Губбіо став другою столицею прихильників Святого Франциска.

Зміни володарів [ред.]

Середньовічний період історії міста повен як запеклої політичної боротьби, так і спроб мешканців відстояти ябо наново вибороти незалежність міста, в тому чіслі і від римських пап. Тому на околицях була побудована низка фортець чи замків. Період стабілізації прийшовся на десятиліття володарювання родини Монтефельтро. За винятком коротких періодів, коли місто захоплювали то Малатеста, то Чезаре Борджа, місто належало родині Монтефельтро до 1508 року. Відтоді місто захопила родина делла Ровере, що утримувала тут владу до 1631 року. По смерті останнього представника роду (Франческо Марія ІІ делла Ровере) місто перейшло під владу римських пап.

В 19 столітті [ред.]

Головна площа Губбіо

Лише в середині 19 століття низка дрібних італійських нязівств була нарешті поєднана в централізовану державу - Італійське королівство. До королівства були приєднані і землі міста Губбіо. 1860 року буда проведена адміністративна реформа, за якою Губбіо та його землі були відокремлені від провінції Марке та приєднані до Умбрії. Теріторія зазнала значних людських втрат через економічний занепад і агарну кризу провінції і масову еміграцію в 1873—1895 роках. Умбрія та місто Губбіо зазнали декілька хвиль еміграції також в 1-шу та 2-гу світову війни. Представників провінції Умбрія можна зустріти в Африці (Південно-Африканська республіка), Австралії, Сполучених Штатах, Канаді, в західноєвропейських країнах ( Німеччина, Люксембург, франція, Бельгія, Швейцарія). В роки 2-ї світової війни місто постраждало від каральних експедицій фашистів та від обстрілів німецьких артилеристів.

Історичні місця, музеї, палаци [ред.]

Підмурки палаццо деї Консолі.

Давньоримський театр
Давньоримський мавзолей
Палаццо деї Консолі (Губбіо) доби готики (музей і картинна галерея з 1901 року)
Преторіанський палац (Губбіо), 14-17 століть
Палаццо Дукале (Губбіо), 15 століття

Фрески в катедральному соборі Св. Марії та Джакомо
Собор, головна нава
Палаццо деї Консолі (Губбіо)
Площа біля палаццо деї Консолі
Історична забудова
Дворик базиліки святого Убальдо
Три велетенські свічки в базиліці святого Убальдо
Великий вівтар, неоготика, Базиліка святого Убальдо, Губбіо]]
Сходи і брама базиліки святого Убальдо в Губбіо

Храми міста [ред.]

Базиліка святого Убальдо, Губбіо

Церква Івана Хрестителя

Базиліка святого Убальдо
Собор Св. Марії та Джакомо
Церква Сан Франциско
Церква Сан Доменіко
Церква Івана Хрестителя
Церква Сан П'єтро
Церква Сан Мартіно

Населення — 32 998 осіб (2010)^[2]. Щорічний фестиваль відбувається 16 травня. Покровитель — Sant'Ubaldo.

Демографія [ред.]

Населення за роками:

Станом на 31 грудня 2010 року в Губбіо офіційно проживали 2382 іноземці з 69 країн, серед них 726 громадян Євросоюзу та 259 громадян України^[3].

Сусідні муніципалітети [ред.]

Галерея зображень [ред.]

Gubbio
Губбіо, собор Св. Марії та Джакомо, головний фасад
Губбіо, загальна панорама
Губбіо, панорама низовини
Gubbio, scorcio
Кам'яний міст через річку Каміньяно
Давньоримський театр
Давньоримський театр, залишки сцени

Губбіо як ремісничий центр [ред.]

Умбрія позиціонує себе як курортний та туристичний центр. З давнини місто уславилось власними керамічними виробами, що працювали завдяки місцевим покладам глини. Особливої популярності кераміка Губбіо набула в добу відродження, коли вереж квіткових орнаментів почали використовувати зображення портретні та адаптації з відомих композицій картин та гравюр. Згодом кераміка Губбіонабула всітової слави і розійшлась по багатьом країнам світу. В 20 столітті розкітло і мистецтво кавальства.

майстер Джорджо Андреолі, таріль з гербом кардинала Джуліо делла Ровере, до 1560 р.
майстер Джорджо ді Губбіо, таріль з путті та гротесками, 1524 р.
майстер Джорджо ді Губбіо, таріль з путті та музчними інструментами
таріль з копією композиції Антоніо Полайоло «Геркулес перемагає лернейську гідру»
таріль з жіночим потретом та написом «Красуня Анжеліка», 1537 р., Берлін
таріль роботи Джуліо Андреолі з гротесками, 1525 р.
таріль Джорджо ді П'єтро Андреолі, 1524 р.
майстер Джорджо да Губбіо, таріль з військовими обладунками, 1524 р.
майстер Джорджо да Губбіо, таріль з композицією «Суд Париса», 1524 р.
Таріль з легендою про Пелея та морську богиню Фетіду, котрі пертворились в тварин, за дереворитом Бенедетто Монтанья, 1534 р.
Майстерні Джуліо Андреолі, 1530 або 1550 рр., Міжнарожний музей кераміки, фаенца
Кераміка Губбіо, «Скульптор Дедал висікає мармурового бика», Національний музей кераміки, Севр, Франція
таріль з фігурою Св. Ніколо Толентинського, 1524 р.
таріль з жіночим потретом та написом «Лукреія», 1537 р., Берлін
таріль з ченцями, що грають на органі в церкві, бл. 1520 р.