Губер Олександр Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Губер Олександр Андрійович
рос. Александр Андреевич Губер
Народився 19 березня (1 квітня) 1902
Ка́м'янка, Кам'янська волость, Чигиринський повіт, Київська губернія, Російська імперія[1]
Помер 16 червня 1971(1971-06-16)[1] (69 років)
Москва, СРСР[1]
Поховання Новодівичий цвинтар
Країна Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність історик, викладач університету, орієнталіст, науково-педагогічний працівник
Alma mater МДУ
Галузь історія[2] і сходознавство[2]
Заклад Московський інститут сходознавстваd
Посада Директор інституту сходознавства АН УРСР в 1954—1956 роках
Вчене звання Список академіків АН СРСР і професор[d]
Науковий ступінь доктор історичних наук
Аспіранти, докторанти Dega Deopikd
Гнєвушева Єлизавета Іванівна
Членство Академія наук СРСР
Партія КПРС
Брати, сестри Губер Борис Андрійович
Нагороди
орден Трудового Червоного Прапора орден Трудового Червоного Прапора медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»

Олекса́ндр Андрі́йович Гу́́бер (* 19 березня (1 квітня) 1902(19020401), Кам'янка, Чигиринський повіт, Київська губернія, нині Черкаська область, — † 16 червня 1971, Москва), історик, професор — 1935, доктор історичних наук — 1943, член-кореспондент АН СРСР — з 1953, академік АН СРСР — з 1966 року.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походить з дворянської родини; його прадід, Губер Йоганн Самуїлович, що приїхав до Росії 1807 року, був головою Московської євангелічно-лютеранської консисторії.

У 1925 році закінчив Московський інститут сходознавства. По навчанню випущений як фахівець з історії країн Південно-Східної Азії, як то — Індонезія, Філіппіни, В'єтнам. Також досліджував історію країн Латинської Америки.

В 1925—1927 роках — науковий співробітник іноземного відділу ЦСУ Держплану СРСР.

Власне, його зусиллями покладено початок вивчення в СРСР історії країн Південно-Східної Азії, для цього розробив ряд основних проблем їх історичного розвитку: зробив аналіз становлення соціальної структури колоніальної Індонезії, першим зацікавився та розкривав класовий характер і рушійні сили філіппінської революції.

Йому належать також роботи по питаннях національно-визвольного руху колоніальних народів, історії міжнародних відносин, безперечно з історії сходознавства.

Працював науковим співробітником Комуністичного університету трудящих Сходу — з 1927 року. В 1938—1945 та 1957—1968 роках працював в інституті історії АН СРСР, з 1968 — в інституті загальної історії АН СРСР, в інституті сходознавства АН СРСР — в 1950—1956 роках; у 1954—1956 — директор цього інституту.

З 1937 року працював викладачем роботу в Московському університеті, з 1946 року — в Академії суспільних наук при ЦК КПРС.

Є одним з авторів навчальних курсів по історії країн Сходу.

З 1957 року — голова Національного комітету істориків Радянського Союзу, член Головної редакції Радянської історичної енциклопедії — з 1958.

У 1956-62 роках — головний редактор журналу «Нова і новітня історія». В 1965-70 — віце-президент, з серпня 1970 — президент Міжнародного комітету історичних наук.

З 1958 року — президент суспільства радянсько-індонезійської дружби.

У 1964—1971 роках — голова Радянсько-Палестинського товариства.

1965 року стає віце-президентом, 1970 — президентом Міжнародного комітету історичних наук.

1967 року ініціював малайсько-індонезійські читання в Інституті східних мов при МДУ, на основі яких згодом створюється товариство «Нусантара».

Нагороджений 2 орденами Трудового Червоного Прапора, а також медалями.

Обирався головуючим XIII міжнародного конгресу історичних наук 1970 року в Москві.

Загалом було опубліковано понад 200 його наукових робіт. Був серед ініціаторів серії «Пам'ятники історичної думки».

Серед них:

  • «Індонезія. Соціально-економічні нариси», 1932 — перша робота в СРСР про економіку, історію та культуру цієї країни,
  • «Філіппіни», 1937,
  • «Хосе Різаль», 1937, разом з О. К. Риковською,
  • «Філіппінська республіка та американський імперіалізм» — 1943, докторська дисертація,
  • «Криза колоніальної системи після Другої світової війни», 1947,
  • «Філіппінська республіка 1898 року й американський імперіалізм», 1961,
  • «Вибрані твори О. А. Губера», «Народи Азії і Африки», 1962.

У Інституті країн Азії і Африки щорічно на день його народження — 1 квітня — проводяться Губерівські читання.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Губер Александр Андреевич // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохоров — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. а б Czech National Authority Database