Гулліт Рууд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Рууд Гулліт
Рууд Гулліт (пр.) і Кобі Джоунс
Рууд Гулліт (праворуч) і Кобі Джоунс в аеропорті
Веллінгтона (Нова Зеландія) 29 листопада 2007 р.
Особисті дані
Повне ім'я Рууд Діл Гулліт
Дата народження 1 вересня 1962 (46 років)
Місце народження Амстердам, Нідерланди
Зріст 186 см
Позиція
Позиція захисник/півзахисник/нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1979–1982
1982–1985
1985–1987
1987–1993
1993–1994
1994–1995
лист.94–95
1995–1998		 ХФК Хаарлем
Феєноорд
ПСВ Ейдховен
Мілан
Сампдорія
Мілан
Сампдорія
Челсі
Всього		 91 (32)
85 (30)
68 (46)
117 (35)
31 (16)
8 (3)
22 (9)
32 (4)
465 (175)
Національна збірна
1981–1994 Нідерланди 66 (17)

* Ігри та голи за професіональні клуби
рахуються лише у національному чемпіонаті.
Тренерська діяльність**
Сезони Команда Місце
1996–1998
1998–1999
2004–2005
2007–		 Челсі
Ньюкасл Юнайтед
Феєноорд
Лос-Анджелес Ґалаксі

** Тільки на посаді головного тренера.
Дані оновлено 10 січня 2008 .

Ру́уд Гу́лліт, інший варіант написання Руд Гулліт (нід. Аудіо Ruud Gullitфайл , МФА: [ˈryt ˈɣʏlɪt], *1 вересня 1962 в Амстердамі, Нідерланди) – колишній футболіст, а нині головний тренер клубу Лос-Анджелес Ґалаксі. Гулліт вважався одним з кращих футболістів свого часу, а також одним з кращих у XX столітті. У 1987 році він виборов «Золотий м'яч» кращого футболіста Європи, а у 1987 і 1989 роках був названий кращим футболістом світу за версією журнала Ворлд Соккер. Пеле включив його у свій список "100 найкращих футболістів сучасності". У складі збірної Нідерландів Гулліт став переможцем Євро 1988, здолавши у фіналі збірну СРСР, а також виступав на Кубку світу 1990. Як гравець Гулліт був універсалом, виступавши на позиціях захисника, крайнього півзахисника, диспетчера і нападника.

Зміст

[ред.] Раннє життя

Гулліт (ім'я при народженні - Рууд Діл) народився в Амстердамі від Джорджа Гулліта, одруженого емігранта з Сурінама з трьома дітьми, і його коханки Марії Діл.[1] Батько Рууда працював вчителем економіки в школі і продовжував жити сімейним життям, хоча Рууд часто зустрічався зі своїми зведеними братом і сестрами. Мати працювала прибиральницею в Райксмузеї.[2]

У формуванні Гулліта як футболіста важливу роль зіграв вуличний футбол в районі Йордаан Амстердама. Його першою командою був юнацький клуб Меербойз, до якого він приєднався у 1970 році. Однак у 10-річному віці сім'я переїхала з Йордаана до Амстердам Ауд Вест, де Рууд грав у вуличний футбол разом з Франком Райкаардом. Його гра за клуб DWS пригорнула увагу тренерів юнацької збірної Нідерландів, де він грав разом з майбутніми зірками Ервіном Куманом, Рональдом Куманом і Вімом Кіфтом.

Саме під час своїх виступів за DWS Рууд вперше почав використовувати прізвище свого батька, оскільки прізвище матері рифмувалося з образливими прізвиськами голландською мовою.[1] Однак офіційно він зберіг прізвище матері і продовжує підписувати контракти "Рууд Діл".

Після виступів Гулліта за юнацькі збірні Нідерландів йому зателефонували з футбольної академії Аякса, запросивши на інтерв'ю разом з батьками. Оскільки батьки працювали, Рууд запропонував представникам клубу самим приїхати, але вони наполягали. "Кажуть, що з того дня я ненавиджу Аякс, але це ніколи не було правдою," згадував пізніше Гулліт. "Просто вони були неймовірно гордовитими. Вони хотіли мене, але я повинен був їхати з батьками до них. Я ніколи в житті не чув нічого більш безглуздого."[2]

[ред.] Клубна кар'єра

[ред.] ХФК Хаарлем

У 1978 році Гулліт підписав професійний контракт з клубом Ередівізі ХФК Хаарлем, і незабаром у 16-річному віці став наймолодшим гравцем в історії вищого дивізіону Нідерландів.[3] В його перший сезон в Хаарлемі команда фінішувала останньою в Ередівізі і вибула до Еерсте Дівізі. Наступного ж року Хаарлем повернулася до вищого дивізіону, посівши перше місце, а Гулліта було визнано кращим гравцем другого дивізіону.[4] В сезоні 1981–82 Гулліт був в добрій формі, а Хаарлем посів 4-те місце і виборов путівку до єврокубків вперше в історії клубу. Тоді ж Гулліт забив гол, який він пізніше назве кращим в своїй кар'єрі: "У грі проти Утрехта я обіграв чотирьох захисників і воротаря і забив. Для мене це був незабутній гол."[5] Тренер Хаарлема англієць Баррі Г'юз був настільки вражений молодим Гуллітом, що назвав його "голландським Данканом Едвардсом".[4]

[ред.] Феєноорд

У 1982 році Гулліт перейшов до Феєноорда за $550 тисяч, де грав разом з легендою голландського футболу Йоханом Кройфом, а граючим помічником тренера був Вім ван Ханегем. В перший сезон Феєноорд залишився без трофеїв, але вже наступного року він виборов дубль в лізі і кубку. Гулліта було визнано кращим гравцем Нідерландів. У Феєноорді Гулліт перейшов у півзахист, тоді як в Хаарлемі він зазвичай грав ліберо.[6] Гулліт також опинився у центрі расового скандалу - тренер Тейс Лібрегтс начебто назвав Гулліта "чорнявчиком", хоча Лібрегтс стверджував, що то було всього лиш прізвисько.[7]

[ред.] ПСВ Ейдховен

У 1985 році Гулліт перейшов до Ейдховена за $600 тисяч, де був знову визнаний кращим гравцем Нідерландів у 1986 році, допомігши клубу повернути титул чемпіона Ередівізі і захистити його у 1987 році. Саме в Ейдховені Гулліт по-справжньому зарекомендував себе як гравець світового класу, а також запам'ятався багатьом своєю характерною шевелюрою. Водночас він став предметом критики з боку багатьох уболівальників Феєноорда, які назвали його "вовком", звинувативши у переході до Ейдховена у погоні за грішми.[8]

[ред.] Мілан

Гулліт в формі «Мілана»

Сільвіо Берлусконі підписав Гулліта для «Мілана» у 1987 році за на той час рекордну суму ƒ17 млн. ($8.9 млн.) як заміну Рею Вілкінсу. Серед його нових партнерів по команді були співвітчизники Марко ван Бастен і Франк Райкаард, а також Паоло Мальдіні і Франко Барезі. На початку Гулліт мав складнощі з адаптацією через незнання італійської і незвичку до проживання за кордоном.[9] Однак в перший сезон Мілан під провідом Арріґо Саккі виграв скудетто вперше за 9 років. Завдяки своїй грі за ПСВ і Мілан у 1987 році Гулліт одержав Золотий м'яч кращого гравця Європи, який він присвятив Нельсону Манделі.[10]

Спочатку Саккі використовував Гулліта справа в атакуючій трійці з ван Бастеном і П'єтро Вірдісом, але через травму ван Бастена Мілан перейшов на гру з двома нападниками. Наступного сезону Мілан додав Кубок Чемпіонів до свого трофейного кабінету. Гулліта було травмовано під час вражаючої перемоги 5-0 над Реалом у півфіналі, але він встиг відновитися і забив два голи у фіналі проти Стяуа (Мілан переміг 4-0, ще два голи записав на свій рахунок ван Бастен). Наступного сезону Мілан продовжив тріумфальну ходу і захистив трофей, здолавши у фіналі Бенфіку 1-0. Гулліт був травмований протягом сезону і зіграв лише два матчі в Серії А, але відіграв усі 90 хвилин у фіналі Кубка Чемпіонів.

В сезоні 1990-91 похід Мілана за третім поспіль Кубком Чемпіонів було перервано Марселем у півфіналі. Після нічиєї у першому поєдинку на «Сан-Сіро», у другому матчі Мілан програвав 0-1 (гол забив Кріс Уоддл), коли незадовго до фінального свистка вийшло з ладу освітлення стадіону. Після невеликої перерви освітлення було налагоджено, але футболісти Мілана повернулися до роздягальні і відмовилися продовжувати гру. УЄФА зарахувала Марселю технічну перемогу 3-0, а Мілан було позбавлено права грати в єврокубках наступного сезону.

Хоча Мілан продовжував домінувати в італійському футболі, вигравши Серію А в сезонах 1991-92 і 1992-93 (в першому з них клуб не зазнав жодної поразки), Гулліт грав щоразу меншу роль. У фіналі Ліги Чемпіонів 1992-93 проти того ж самого Марселя (Мілан програв 0-1) Гулліт не потрапив навіть в заявку на гру, оскільки згідно з правилами УЄФА того часу клубам дозволялося заявити не більше трьох іноземців.

[ред.] Сампдорія

Припинивши виступи за національну збірну у 1993 році, Гулліт перейшов до Сампдорії, де отримав футболку з номером 4, оскільки під номером 10 грав герой місцевих уболівальників Роберто Манчіні. В сезоні 1993-94 Сампдорія виграла Кубок Італії і посіла третє місце в Серії А, а сам Гулліт забив вирішальний гол у перемозі 3-2 над своїм колишнім клубом, Міланом. Виступи Гулліта були настільки переконливими, що у 1994 році Мілан повернув його до своїх лав, хоча через брак ігрової практики (8 матчів, 3 голи) незадовго до кінця сезону 1994-95 він знов повернувся в Сампдорію, яка того року посіла 8-ме місце.

[ред.] Челсі

В липні 1995 року Гулліт приєднався до Челсі на правах вільного агента. На той час Челсі був міцним середняком Прем'єр-ліги, чиїм найсуттєвішим нещодавнім успіхом був виступ у фіналі Кубка Англії. Тренер Ґлен Ходдл спочатку ставив Гулліта грати ліберо, але без особливого успіху, і врешті-решт перевів його на більш звичну позицію в півзахисті. Підписання таких гравців як Гулліт, Марк Г'юз і Дан Петреску допомогло Челсі дійти півфіналу Кубка Англії, але не принесло успіхів в Прем'єр-лізі.

Однією з початкових проблем Гулліта в англійському футболі була потреба призвичаюватися до здібностей деяких партнерів по команді. "Я отримаю складний пас, оброблю м'яча, звільнюся від опіки і віддам добру передачу на хід правому захиснику - єдина проблема була в тому, що він не чекає такої передачі. Зрештою Ґленн сказав мені, 'Рууд, буде краще, якщо ти спробуєш те ж саме в півзахисті'."[2] Але призвичаївся Гулліт швидко, і за результатами сезону його було визнано другим гравцем ліги після Еріка Кантона.

Гулліт не раз стверджував, що період в Лондоні був чи не найщасливішим в його кар'єрі. "Доїхавши на авто до майдану Пікаділлі, споглядаючи усі краєвиди, вперше за дуже, дуже довгий час я відчув себе справді щасливим. Було таке відчуття, що 'Ах, ось воно. Це - для мене.'"[2] Перехід Гулліта до Челсі був одним зі складових "легіонерської революції", коли велика кількість зіркових іноземних гравців, таких як Юрген Клінсманн і Денніс Бергкамп, перейшли до клубів Прем'єр-ліги, сприяючи зростанню її міжнародної популярності.

Порівнюючи Мілан і Челсі, Гулліт пізніше згадував: "Роки в Мілані були важкими, постійно важкими... Не було задоволення, бо все було під таким тиском. Радощі були лише після перемог, і то лише на якийсь момент, бо потрібно було робити це знов і знов, наступного тижня, наступного року... Радощі прийшли пізніше, коли я перейшов до Сампдорії, і особливо коли я перейшов в Челсі. Кожного разу, коли я грав за Челсі, я думав: «Чудова гра, розкішний стадіон, чудові уболівальники, я граю добре. Це був єдиний час, коли я отримував справжнє задоволення.»"[2]

[ред.] Національна збірна

Дебют Гулліта в національній збірній у 1981 році прийшовся на його 19-й день народження у програній з рахунком 1‑2 грі проти збірної Швейцарії.

Ранній етап його кар'єри було затьмарено постійною неспроможністю збірної подолати кваліфікаційний бар'єр на шляху до фінальної частини великих турнірів. Нідерланди не пройшли кваліфікаційний етап Кубка світу 1982, Євро 1984 і Кубка світу 1986. Обставини невдачі в кваліфікації на Євро 1984 були особливо болісними: голландці поступилися збірній Іспанії за різницею голів, коли, здавалося, вже ніщо не могло перешкодити їм посісти перше місце. Після того, як в останній грі Нідерланди здолали збірну Мальти 5‑0, збірній Іспанії потрібна була перемога проти тієї ж Мальти з різницею в 11 голів. На перерву в матчі, що відбувся за три дні до католицького Різдва, команди пішли за рахунку 3‑1, але в другому таймі іспанці довели рахунок до 12‑1, причому останній, вирішальний гол було забито на 88-й хвилині.[11][12] Це й досі залишається рекордною поразкою мальтійців за всю їх історію.

Далі було чергове болісне розчарування: на Кубок світу 1986 збірна не потрапила, поступившись в серії плей-офф принциповому супернику, Бельгії. Програвши 0‑1 на виїзді, вдома голландці перемагали 2‑0 аж поки Жорж Грюн не забив їм вирішальний виїзний гол на 85-й хвилині.[13][14]

Однак врешті-решт успіх прийшов. Гулліт був одним з ключових гравців у фінальній частині Євро 1988, де голландцям під керівництвом Рінуса Міхелса підкорилася вершина. Поступившись в першому матчі групового турніру збірній СРСР 0‑1, Нідерланди взяли реванш у фіналі з рахунком 2‑0. Перший гол був на рахунку Гулліта головою, а другий неймовірним ударом зльоту з найгострішого з кутів забив Марко ван Бастен.[15] Гулліт став першим капітаном в історії збірної Нідерландів, який підняв над головою міжнародний трофей.

На Кубку світу 1990 в Італії Гулліт був не в кращій формі, а Нідерланди поступились збірній ФРН 1‑2 у 1/8 фіналу в одному з найвидовищніших матчів турніру. Таким чином Німеччина поквиталася з голландцями за поразку на Євро 1988, щоправда гру було заплямовано інцидентом, коли Франк Райкаард плюнув в обличчя Руді Феллеру.[16]

Суперництво Нідерландів і тепер вже об'єднаної Німеччини продовжилося на Євро 1992 – на цей раз гору взяли голландці з рахунком 3‑1. Але команда Гулліта не спромоглася відстояти свій попередній титул, несподівано поступившись майбутньому сенсаційному чемпіону збірній Данії в півфінальній серії пенальті.

У 1993 році розпочався довготривалий конфлікт між Гуллітом і тренером збірної Діком Адвокатом, який зрештою призвів до закінчення міжнародної кар'єри Гулліта. Рішення Адвоката поставити його на правий фланг півзахисту, а не в центр, у грі проти збірної Англії на Вемблі роздратувало Гулліта, тим більше, що пізніше його було замінено на Марка Овермарса.[17] Гулліт відмовився надалі грати за збірну, потім передумав, зігравши проти Шотландії у травні 1994 року. Але незадовго до фінального турніру Кубку світу 1994 Гулліт залишив тренувальний табір збірної, щоб не повернутися вже ніколи.

[ред.] Стиль гри

Гулліт був втіленням тотального футболу, оскільки він міг з успіхом грати на декількох позиціях. Найголовніше, Гулліт був надзвичайно атлетичним і надто ефективно використовував свою міць і швидкість, а також чудово грав в повітрі.[5]

Однак нетипово для людини з його статурою, Гулліт також мав відмінне відчуття рівноваги, що придавало його грі граціозного стилю. Поєднуючи чудову техніку і фізичну міць, Гулліт став легендарною фігурою в світі футболу.[18]

У 1990 році Джорж Бест сказав про Гулліта: "Рууд Гулліт є великим гравцем за будь-яких стандартів. Він має все. Він не боїться творити з м'ячем. І це виглядає так, неначе він насолоджується кожною секундою гри. На мою думку, це робить його навіть кращим гравцем, ніж Марадона. Обидва мають головну якість, яку ви знайдете у всіх найкращих футболістах: рівновагу. Їх не можна відтіснити від м'яча. Таким були Пеле, Бекенбауер і Кройф."[19]

[ред.] Тренерська кар'єра

Влітку 1996 року, коли Ґлен Ходдл залишив Челсі, ставши тренером збірної Англії, Гулліта було призначено граючим тренером клубу. Початок його тренерської кар'єри був багатообіцяючим: в перший сезон у 1997 році він привів Челсі до перемоги в Кубку Англії, першого значного трофея клубу за 26 років. Гулліт також став першим тренером-переможцем Кубка Англії з-за меж Британських островів. Того сезону Челсі фінішував на шостому місці в Прем'єр-лізі. Наступного сезону, коли команда посідала друге місце в турнірній таблиці і продовжувала боротьбу за Кубок Англії і Кубок Ліги, діставшись чвертьфіналу в обох кубкових турнірах, його було звільнено, нібито через суперечку з радою директорів стосовно винагороди, хоча сам Гулліт це спростовував.[20] Замість нього було призначено Джанлуку Віаллі, чий перехід до клубу стався завдяки Гулліту.

У 1998 році Гулліта було призначено тренером Ньюкасл Юнайтед. Здавалося, його тренерська кар'єра була знов на вірному шляху - вже в перший сезон Ньюкасл дістався фіналу Кубка Англії. Однак після серії незадовільних результатів наступного сезону уболівальники почали налаштовуватися проти Гулліта, особливо після його конфлікту з зірковим нападником і місцевим героєм Аланом Ширером і капітаном Робом Лі, який набув широкого розголосу.[21] Гулліт навіть відмовився дати Лі номер в команді, передавши його 7-й номер Кієрону Даєру, який тільки що приєднався до команди. В матчі проти традиційного місцевого суперника Сандерленда Гулліт несподівано залишив Ширера і Данкана Ферґюсона на лаві запасних. Ньюкасл програв 1‑2, а Гулліт подав у відставку через три дні, після п'яти турів Прем'єр-ліги.[22]

Перед початком сезону 2004-05 Гулліт став тренером свого колишнього клуба, Феєноорда, але залишив його наприкінці сезону, не вигравши жодного трофея. Феєноорд фінішував на невтішному 4-му місці в Ередівізі, позаду Аякса, ПСВ Ейнховена і АЗ.

8 листопада 2007 року Гулліт став головним тренером Лос-Анджелес Ґалаксі, підписавши 3-річний контракт.[23]

[ред.] Сім'я

Гулліт був одружений тричі і має шість дітей:

  • Івонна де Вріс - з 1984 до 1991 рр.: двоє дітей, дочки Фелісіті і Шармен
  • Крістіна Пенза - з 1994 до травня 2000 р.: двоє дітей, син Квінсі і дочка Шеєн
  • Естел Кройф (племінниця Йохана Кройфа) - від 3 червня 2000 р.: двоє дітей, син Максим і дочка Жоель

[ред.] Титули і досягнення

У складі клубу

У складі збірної

Індивідуальні

  • Кращий гравець Ередівізі: 1981
  • Кращий гравець Нідерландів: 1984, 1986
  • Золотий м'яч (кращий гравець Європи): 1987
  • Кращий гравець світу за версією журнала Ворлд Соккер: 1987, 1989
  • ФІФА 100 (сто кращих гравців сучасності за версією Пеле)

Тренер

[ред.] Статистика

[ред.] Гравець

Клуб Сезон Ліга Єврокубки Всього
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
ХФК Хаарлем 1979-80 24 4 0 0 24 4
1980-81 36 14 0 0 36 14
1981-82 31 14 0 0 31 14
Всього 91 32 0 0 91 32
Феєноорд 1982-83 33 8 0 0 33 8
1983-84 33 15 4 1 37 16
1984-85 19 7 2 0 21 7
Всього 85 30 6 1 91 31
ПСВ Ейндховен 1985-86 34 24 2 1 36 25
1986-87 34 22 0 0 34 22
Всього 68 46 2 1 70 47
Мілан 1987-88 29 9 2 0 31 9
1988-89 19 5 8 5 27 10
1989-90 2 0 1 0 3 0
1990-91 26 7 4 1 30 8
1991-92 26 7 0 0 26 7
1992-93 15 7 4 0 19 7
Всього 117 35 19 6 136 41
Сампдорія 1993-94 31 16 0 0 31 16
Всього 31 16 0 0 31 16
Мілан 1994-95 8 3 3 0 11 3
Всього 8 3 3 0 11 3
Сампдорія 1994-95 22 9 0 0 22 9
Всього 22 9 0 0 22 9
Челсі 1995-96 14 3 0 0 14 3
1996-97 12 1 0 0 12 1
1997-98 6 0 0 0 6 0
Всього 32 4 0 0 32 4
Загалом за кар'єру 465 175 30 8 495 183

[ред.] Тренер

Станом на 12 січня 2008 р.

Клуб Країна Від До Результати
М В Н П % перемог
Челсі Англія 10 травня 1996 12 лютого 1998 83 41 18 24 49.39%
Ньюкасл Юнайтед Англія 27 серпня 1998 28 серпня 1999 52 18 14 20 34.61%
Феєноорд Нідерланди 13 серпня 2004 22 травня 2005 45 25 12 8 55.56%
Лос-Анджелес Ґалаксі США 8 листопада 2007 Донині 0 0 0 0 00.00%

[ред.] Джерела

  • Glanville, Brian. Footballers Don't Cry: Selected Writings (1999) (англ.), 224 стор., London: Virgin Books. ISBN 978-0753503126.
  • Gullit, Ruud. My Autobiography (1998) (англ.), 240 стор., Century. ISBN 978-0712679404.
  • Harris, Harry. Ruud Gullit: Portrait of a Genius (1996) (англ.), 224 стор., London: Collins Willow. ISBN 0002187566.
  • Godsell, Andrew. Europe United: A History of the European Cup/Champions League (2005) (англ.), 240 стор., SportsBooks Ltd. ISBN 978-1899807307.

[ред.] Примітки

  1. ↑ а б I fought back from the brink of death but Ruud won't end our bitter (англ.). Sunday Mirror, 18 квітня, 1999. Процитовано 12 січня, 2008.
  2. ↑ а б в г д Велике інтерв'ю: Рууд Гулліт (англ.). The Sunday Times, 23 вересня, 2007. Процитовано 16 січня, 2008.
  3. ↑ Gullit 1998, с.34
  4. ↑ а б Gullit 1998, с.35
  5. ↑ а б Glanville 1999, с.3
  6. ↑ Glanville 1999, с.1
  7. ↑ Glanville 1999, с.4
  8. ↑ Gullit 1998, с.42
  9. ↑ Gullit 1998, с.49
  10. ↑ Gullit's emotional South African journey (англ.). FIFA.com, 20 липня, 2007. Процитовано 18 січня, 2008.
  11. ↑ Відеозвіт про історичну перемогу Іспанії над Мальтою 12-1. Youtube. Процитовано 18 січня, 2008.
  12. ↑ España 12 - 1 Malta. UEFA.com. Процитовано 17 січня, 2008.
  13. ↑ 20/11/1985 World Cup Qualifier, Netherlands - Belgium 2-1. users.skynet.be/fa664658/. Процитовано 17 січня, 2008.
  14. ↑ 20/11/1985 World Cup Qualifier, Belgium - Netherlands 1-0. users.skynet.be/fa664658/. Процитовано 17 січня, 2008.
  15. ↑ Відеозвіт про фінал Євро 1988 між Нідерландами і СРСР. Youtube. Процитовано 18 січня, 2008.
  16. ↑ Відео інциденту між Райкаардом і Феллером. Youtube. Процитовано 18 січня, 2008.
  17. ↑ Glanville 1999, с.4
  18. ↑ Memories of past magic fire Gullit's enduring passion for Milan (англ.). The Guardian, 22 травня 2007 р.. Процитовано 19 січня, 2008.
  19. ↑ Godsell 2005, с.129
  20. ↑ Gullit in shock over Chelsea sacking (англ.). BBC, 13 лютого 1998 р.. Процитовано 20 січня, 2008.
  21. ↑ Lee Back from The Wilderness (англ.). NUFC.com, передруковано з The Sunday Times, 2 січня 2000 р.. Процитовано 20 січня, 2008.
  22. ↑ Gullit Resignation Statement (англ.). NUFC.com, 28 серпня 1999 р.. Процитовано 20 січня, 2008.
  23. ↑ LA Galaxy name Gullit as new boss (англ.). BBC. Процитовано 8 листопада, 2007.

[ред.] Посилання

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D1%83%D0%BB%D0%BB%D1%96%D1%82_%D0%A0%D1%83%D1%83%D0%B4
Особисті інструменти