Гун-цзун (Сун)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гун-цзун
Song Gongdi.jpg
Народився 2 листопада 1271(1271-11-02)
Помер 1323
Ім'я при народженні Чжао Сянь
Титул імператор
Термін 1274—1276
Попередник Ду-цзун
Наступник Дуань-цзун
Батько Ду-цзун
Матір імператриця Цюань
Рід Чжао
Дружина 1 імператриця
Діти 2 сини

Гун-цзун (*恭宗, 2 листопада 1271 —1323) — 16-й імператор з династії Сун та 7-й володар епохи Південна Сун у 12741276 роках.

Життєпис[ред.ред. код]

Правління[ред.ред. код]

Походив з імператорського роду Чжао. Син імператора Ду-цзуна. При народжені отримав ім'я Сянь. Невдовзі помирає батько й у 1274 році Чжао сяня оголошено новим імператором з іменем Гун-цзун. Регентшами при цьому стали бабуся — імператриця Сє та мати — імператриця Цюань. Їм допомагав впливовий канцлер Цзя Шідао. В цей час рух монгольських армій продовжився на південь Китаю. У 1275 році амрія на чолі з Цзя Шідао зазанала ніщивної поразки. Спроби імператриці Сє згуртувати населення навколо імператора не дали результату. Монголи захопили область Цзяндун (частина сучасної провінції Цзянсу).

1276 року амрія на чолі з монгольським військовиком Баяном підійшла до столиці Лін'яня (сучасний Ханчжоу). У цій ситуацій імператриця Сє наказала здатися й переїхала разом із малолітнім імператором до монгольського табору. Тут від імені Гун-цзуна було визнано васальну залежність Сун від Юань, Баяну передано імператорську печатку.

Подальше життя[ред.ред. код]

у 1276 році переїздить до Даду (сучасний Пекін), де схилився перед Хубілаєм. Останній надав колишньому імператорові титул Ін-гуна, згодом одружив з монгольською принцесою. Увесь час молодята мешкали у ставці Хубілая — Шанду. Чжао Сянь (Гун-цзун) не брав жодної участі у політичних, державних або військових справах. Деякий час подорожував північно—західним Китаєм та Монголією. У 1288 році за наказом Хубілая переїхав до Тибету, де став ченцем. Помер у травні 1323 року. За деякими відомостями йому наказали накласти на себе руки.

Джерела[ред.ред. код]

  • Denis Twitchett and Paul Jakov Smith(eds.), The Cambridge History of China. Volume 5. Part One: The Sung Dynasty and Its Precursors, 907–1279.Cambridge: Cambridge University Press, 2009, pp. 929, 945.