Гурби
Гурби́ — історичне село, яке знаходилось на південному заході Здолбунівського району Рівненської області неподалік від межі з Тернопільською областю, існувало до 1944 року.
Зміст |
[ред.] Розташування
Деталізовані карти 1915—1925 років Гурби зарисовані на перехресті кількох доріг вздовж вулиці серед просторих лісів, де, за іншими даними, сукупно на 500 гектарах росла смерека — єдина в такій кількості на Волині й Поліссі.
В околиці Гурбів іменовані урочища, серед яких найближчими з північного сходу — Камінці («Камєнци»), Вільхова («Ольхова»), Грабовець («Грабовєц»), з півночі — гора Кумова, Соколова гора («Гура Соколя»), а від заходу неподалік оселі Майдана — Межові гори («Гури Межевия»). Усі вони серед залісненого простору висотно-яристого ландшафту, змереженого потоками, струмками.
[ред.] Історія
Околиця Гурбів була заселена у прадавні часи. Археологічні пошуки виявили тут знаряддя праці, побуту раннього середньовіччя, а дещо пізніше знайдено вістря до списа, остроги, залізні наконечники стріл. З періоду неоліту виявлено велику крем'яну робітню і багато крем'яних знарядь. Під час дослідів 1891 року в урочищі Плавилівка, ім'я якої, видно, приховує сліди «плавильної індустрії», знайшли залізний обачний меч і дві бойові сокири, а в інших місцях — контури старовинних курганів, знищених валів. На піщаних надмах у різні часи знаходили багато брилок залізної руди (лимоніту), а при розкопках 1872 року — малі пласти кам'яного вугілля.
У записах Гурби виринають з кінця XVII століття. Так, за хронікою 1654 року, 40 польських карателів, залишаючи «имение Гурбы», попали в засідку козацько-селянського загону і зазнали великих втрат.
Поземельні плани 1867—1895 років зарисовують «Гурбы» як колонію при великому болоті Мшане, назва якого приховує поняття «мохове». У кінці XIX століття Гурби мали 29 дворів, 358 мешканців, будинок старої корчми з XVIII століття, смолярню, дворову пасіку посесорів Мізоча, бо на той час у великою мірою гурбенськими землями володіли графи Карвицькі котрі утримували тут у своїй власності понад 5000 гектарів площі переважно лісових масивів, чагарникових пустищ.
Село згадують у Кресовій книзі справедливих на стор. 43.
Навесні 1944 року тут стався найкривавіший та найбільший бій в історії УПА — Бій під Гурбами. Точилась запекла, жорстока боротьба нерівних сил. У результаті село було спалене, а багато нападників та оборонців загинуло. Вшановуючи пам'ять цієї битви, громадськість Рівненщини освятила встановлену тут Капличку й Хрест, проголосила це місце заповідним.
[ред.] Походження назви
Назва «Гурби» ще не вивчалась. У ній допустимо бачити приховане відоме з XIX століття прізвище (прізвисько) Гурб (Гурба), що, ймовірно, від старовинного імені типу Гор(е)б(ор). Найменш правдоподібно, як це в народній етимології, пов'язувати Гурби зі «словом» горби. Голосний «у» в назві міг розвинутись на поліську манеру з давнього «о», яку «вул», Гуща, Гульча, що з «вол» (віл), Гоща, Гольча.
[ред.] Див. також
[ред.] Джерела
[ред.] Мережні ресурси
- Стаття Hurby у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III (Haag — Kępy) з 1882 року (пол.)
- HURBY / BIELSK
